Об'ємно-просторова організація лісопарків при їх проектуванні.

Естетична цінність ділянок лісопарку визначається ландшафтно-декоративними якостями, а також їх функціональним призначенням. Одні із ділянок приваблюють більше увагу відвідувачів, інші – менше. У зв'язку з чим у лісопарку виділяються простори – композиційні вузли. Композиційним центром лісопарку найчастіше є найбільш виразна у ландшафтно-архітектурному відношенні ділянка, яка виникає у результаті використання найбільш виразних, яскравих рис природного ландшафту, горбистого рельєфу, водних просторів, значних за масштабами і архітектурною цілісністью відкритих просторів - лісових полян, долин тощо.

Композиційні центри лісопарку є домінантами у ландшафтно-архітектурній композиції і визначають його вигляд.

Домінуюча ділянка у композиційній схемі лісопарку не завжди розташована у центрі. Це може бути і ряд витягнутих ділянок відносно якої-небудь лінії, наприклад, система водойм у лісопарку " Голосіївський ліс" у Києві. У залежності від місце розташування і форм переважаючих лісопаркових ландшафтів будується композиція лісопарку, яка орієнтується на композиційний центр або лінійну домінанту, формується основний напрям дорожньої мережі – радіальне, кільцеве або лінійне. При декількох композиційних центрах створюється своя мережа доріг, але всі вони пов'язуються в загальну систему.

Біля провідного просторового комплексу, центрального місця композиції, у лісопарку виділяється ряд просторів, які однотипові за структурою і естетичною дією на відвідувача, мають однакове цільове призначення і пов'язанні у єдиний об'ємно-просторовий комплекс, який називають районом. Основною ознакою для виділення районів є природні особливості. Кожний із районів може відрізнятися за складом деревно-чагарникових порід, просторовому розміщенню, але в той же час є частиною цілісної композиції лісопарку і займає у ній певне місце.

Оскільки кожен із виділених районів складає частину загальної композиційної системи лісопарку і відіграє відповідну роль, то запроектований ландшафтно-архітектурний їх вигляд повинен бути підпорядкований загальному задуму композиції всього лісопаркового простору, тобто окремі райони, які отримали своєрідне вирішення, слід об'єднати у єдиний комплекс за принципом послідовного емоційного впливу на відвідувача.

Подальша робота проектувальника полягає у використанні особливостей окремих ландшафтних ділянок для створення об'ємно-просторової системи чергування закритих, напіввідкритих і відкритих просторів. При цьому він перевіряє відповідність проектних ландшафтів композиційній схемі і, у випадку неспівпадіння, у таксаційний опис вносить відповідні зміни.

Об'ємно-просторова організація лісопарку у цьому відношенні повинна заключатися в тому, щоби оточуючі домінанту ландшафтні ділянки підкреслювали її естетичні властивості, підсилювали їх, покращували експозицію домінанти. Цього можна досягнути оточенням домінанти деревостанами іншої структури, зміною ступеню зімкнутості та іншими показниками. Якщо домінанта являє собою зріджений чи рідинний дерево стан, то її можна підкреслити створенням певного оточення із зімкнутих дерево станів, і навпаки.

Кращою умовою експозиції домінанти закритого або напіввідкритого ландшафту є сусідство з нею відкритого простору. Доброго виділення (показу) домінанти можна досягнути вдалим напрямом дороги, з якої відкривалася би можливість огляду красивого об'єкту.

При умові, що домінантою є поляна, то у композиційному її вирішенні необхідно передбачити формування конфігурації меж і узлісся. Межі поляни повинні бути криволінійними, звивистими. Межа узлісся, яка обмежує поляну, також не повинна бути прямолінійною. Узліссю необхідно надати об'ємність, яка створюється шляхом рубки або посадки у вигляді заглиблень і виступів. Якщо поляна велика, а бажано створити враження меншої площі, то узлісся слід оформити закритим, таким що не проглядається.

Коли композиційним вузлом (домінантою) лісопарку є водойма, планувальні заходи повинні бути направлені на формування берегів. Північні і західні береги водойми слід відвести для організації пляжу; на південному і східному - бажано зберегти деревно-чагарникову рослинність. При цьому потрібно мати на увазі: якщо площа водойми невелика, то для створення враження великого дзеркала води прибережна рослинність повинна мати забарвлення світло-зелене чи сріблясте (береза, тополя срібляста тощо), деревостани за структурою повинні бути зрідженими або рідинними. В такому випадку на березі слід формувати ландшафти 2а, 2б і 2в, і навпаки, коли водна поверхня дуже велика, то краще оформлювати береги рослинністю з темним забарвленням хвої або листя (ялина, дуб). За структурою слід рекомендувати зімкнуті деревостани, які створюють мов би рамку для водного дзеркала та обмежують його розміри.

Красивим оформленням берегу водойми є чагарники зі сріблястим або світло-зеленим листям (маслинка вузьколиста, верба), які висаджуються у безпосередній близькості від води, вони мов би зв'язують дзеркало води з береговою рослинністю.

Пляжі необхідно благовпорядковувати шляхом розчистки від чагарників, заростей, обладнувати кабіни і відповідними меблями. Хорошим композиційним рішенням є сусідство із пляжем луки, де можна пограти у м'яч, або напіввідкритий простір (2б), де під тінню дерев можна сховатися від жари і відпочити. За необхідністю необхідно проектувати очистку водойми від сміття і заростей тростини.

Ландшафтні ділянки, які розташовані між домінантами (композиційними вузлами) і не беруть участь у формуванні їх, грають самостійну і не менш відповідальну роль в об'ємно-просторовому рішенні композиції лісопарку. У проекті передбачається покращення їх естетичних властивостей, проведення заходів які дозволяють їх використовувати як місця відпочинку шляхом створення необхідних умов. Ці ландшафтні ділянки є сполучними між окремими композиційними вузлами. За розмірами такі ділянки у більшості випадків переважають площі композиційних вузлів (домінант). А тому їх роль у організації відпочинку відвідувачів лісопарку є досить значною. Такі ділянки часто не мають високих естетичних властивостей, але у випадку відповідного їх формування і благоустрою, вони можуть взяти на себе частину відвідувачів і тим самим розгрузити домінанти та сприяти збереженню у них життєвості деревостанів.

Планувальна робота на таких ділянках полягає у створенні різноманітності між ними. Це можна досягнути проведенням рубок формування лісопаркових ландшафтів, покращенням складу, якості і просторового розташування дерев на території, зміною структури суміжних деревостанів, посиленням освітленості грунту, кори стовбурів, хвої та листя. Однак слід уникати надлишкової пістрявості у забарвленні і структурі сусідніх ландшафтних ділянок.

Організація території лісопарку за принципом гармонійного плавного і контрастного поєднання сусідніх ділянок носить назву у ландшафтній архітектурі організації об'ємів у просторі.

Створення гармонійної системи чергування закритих, напівзакритих і відкритих просторів, пов'язане зі зміною типу лісопаркових ландшафтів, складає основну планувально-організаційну роботу при проектуванні лісопарку; при цьому вирішується питання масштабного співвідношення площ груп лісопаркових ландшафтів для різних кліматичних зон.

Графічним виразом об'ємно-просторового розподілу ландшафтних ділянок є схема проектних ландшафтів, яка виконується у масштабі 1: 2000. Вона зображується як і схема існуючих ландшафтів.

Планування дорожньо-стежкової мережі у лісопарку.

Архітектурно-планувальне вирішення лісопарку передбачає вибір основного і додаткових входів, визначення напрямів людських потоків, і на їх основі, планування дорожньо-стежкової мережі.

Головний або центральний вхід у лісопарк слід влаштовувати поблизу того пункту, куди прибуває основна маса відвідувачів: біля вокзалу, автобусної зупинки, пристані. Додаткові входи влаштовуються з інших сторін, звідки можуть прибувати відвідувачі.

Біля головного входу потрібно передбачити розвантажувальний майданчик, розмір якого визначається загальною кількістю відвідувачів і необхідністю не допустити їх скученості. Для цього завдяки спостереженням слід визначити середню кількість відвідувачів, які одночасно концентруються на майданчику у часи найбільшої відвідуваності, а після цього вираховуємо розміри ділянки біля головного входу прийнявши норму площі на одного відвідувача у 3 м². Майданчики біля додаткових входів можуть мати значно менші розміри, а у окремих випадках їх може і не бути. Від майданчику біля головного входу намічаються дороги і стежки по яких і направляється основна маса відвідувачів лісопарку.

Дорожньо-стежкова мережа у лісопарку слугує не тільки для розприділення і зручного пересування відвідувачів по його території, але і при правильній її організації, воно сприяє розкриттю красот ландшафтів і навіть їх збагачує, наприклад, може підсилювати рельєф, підкреслювати контури водойм, узлісь тощо. Дорожньо-стежкова мережа із самого початку обстеження території і її проектування повинна розглядатися як важливіший компонент лісопарку. У процесі проектування дороги ув'язують із вирішенням окремих ділянок лісопарку, розміщенням споруд і оглядових майданчиків. Основна дорога лісопарку, наприклад кільцева, розподіляє відвідувачів по зонах, а додаткові підводять їх безпосередньо до місць відпочинку і окремих пристроїв, стежки у більшості випадків пересікають місця тихого відпочинку.

Планування дорожньо-стежкової мережі обумовлюється об'ємно-просторовою організацією території лісопарків. При наявності двох зон відпочинку відвідувачі розподіляються нерівномірно: у зоні активного відпочинку на меншій площі буває більше відвідувачів, чим на більшій площі у зоні тихого відпочинку. Тому у таких випадках при плануванні дорожньої мережі слід враховувати побажання відвідувачів щоб найшвидше попасти до відповідних лісопаркових пристосувань. Частина доріг від головного входу повинна найкоротшим шляхом направити відвідувачів у зону активного відпочинку. Інша частина дорожньої мережі повинна бути розташована у лісопарку таким чином, щоб відвідувачі могли пройти по найкрасивішим місцям.

При розробці маршрутів потрібно враховувати у якій послідовності і на якій протяжності сприймається композиція лісопаркового простору, які характерні риси має лісопарковий ландшафт, що розкривається перед відвідувачами по мірі їх просування по маршруту.

Поступове розкриття ландшафту по мірі руху по маршруту мов би розкриває композицію лісопарку у часі, її збагачує. Такий метод проектування співзвучний діалектичному характеру лісопаркового ландшафту і виявляє виразність природних фізико-географічних комплексів лісопарку.

Розроблювані у проекті маршрути організують рух відвідувачів до певного місця лісопарку (композиційного центру, культурно-просвітницької установи, видової точки тощо), або ж по кільцю і розраховуються на певний час – 30-45 хв, чи 1-1, 5 год.

При організації маршрутів необхідно враховувати способи пересування по них відвідувачів. При їзді на автомобілі дорога повинна проходити по крупних ландшафтних ділянках; дороги або стежки пішохідного руху прокладуються по ділянках із дрібнішими пейзажами. Так, автомобіль у лісопарку рухається зі швидкістю 10 км/год і більше, пішохід – 1 км/год, тому ландшафт по мірі руху по автомобільній дорозі повинен змінюватися в середньому через 500 м, по пішохідній дорозі і стежці – приблизно через 50 м.

При проектуванні і влаштуванні у лісопарку прогулянкової автодороги необхідно враховувати, що спорудження такого плану і масштабу може незворотньо порушити красу і єдність ландшафту, особливо у лісах із живописним, вираженим рельєфом. Автомобільна дорога повинна прокладатися по можливості із найменшими об'ємами земляних робіт і вирубками у деревостанах. У практиці лісопаркового будівництва має інтерес паралельне трасування автомобільної і пішохідної доріг, які розділені неширокою смугою із групами дерев, або ж вони пролягають на різних рівнях при наявності рельєфу. В останні роки досить популярним у світі та Україні став велосипед. У лісопарку при проектуванні доріг доцільно виділити та провести відповідно розмітку для руху відвідувачів на велосипедах.

За рахунок дорожньо-стежкової мережі повинні бути пов'язані видові точки і усі обслуговуючі споруди: пункти громадського харчування, культурно-просвітнцького і санітарно-гігієнічного призначення. Напрям доріг на плану часто залежить від природніх умов місцевості і перш за все від рельєфу. При плануванні доріг необхідно уникати крутих підйомів і спусків, які створюють незручності для відвідувачів.

Густота проектованої дорожньо-стежкової мережі повинна знаходитися у відповідності із визначеною для лісопарків відвідуванністью і біологією лісу. Норма густоти дорожньо-стежкової мережі для лісопарків ще не розроблена.

Після вирішення усіх питань щодо доріг, доріжок і стежок складається схема і відомість існуючої і проектованої дорожньо-стежкової мережі.

Схема дорожньо-стежкової мережі виконується у масштабі 1: 5000 чорним кольором. Дороги зображаються смугою шириною 2 мм, прогулянкові - 1 мм коричневим кольором, стежки - суцільною лінією, поряд із якою проводиться пунктирна лінія. Дороги на схемі нумеруються. На схемі також наносяться входи у лісопарк, місця розташування спортивних і гральних пристосувань, обслуговуючих закладів, з метою зображення шляхів руху до цих пунктів лісопарку.

Підземні, наземні і повітряні комунікації (водогін, каналізація, електрозабезпечення, дренаж, теплозабезпечення, радіофікація, сигналізація і телефонізація) наносяться на інженерних схемах у масштабі генплану чи в іншому масштабі із зазначенням місць їх приєднання до зовнішніх мереж або ж до внутрішніх джерел живлення.

До схем інженерних робіт складаються відомості із зазначенням місць і об'ємів робіт та розрахунком необхідних матеріалів.