Особливості проведення реставраційних робіт класичних парків.

Завданням реставрації класичних парків є створення такого паркового середовища, в якому сучасна людина могла б відчути дух минулого. Для створення такого середовища необхідно глибоко вивчати досвід минулого, знати принципи, на які спиралися наші предки, і уміло застосовувати відкриті ними загальні закономірності організації паркових просторів. При рішенні питання про час, на який слід відновлювати парк, необхідно перш за все враховувати наступні моменти:

- стильову спрямованість парка в час, на який передбачається реставрація,

-передбачуване використання парка, сучасний стан парка,

- тип парка.

Крім того необхідно вирішити і питання про спосіб проведення реставраційних робі: або способом повної і одноразової зміни рослинності, або способом поступової заміни: дерев, які гинуть з метою збереження документального характеру саду або парку - їх окремих дерев, " живих свідків" минулого. З іншого боку, регулярний парк, що реставрується, вимагає до себе постійної уваги, та і сама його реставрація набагато складніше реставрації парка живописного.

На першій стадії - становлення і вдосконалення регулярних форм - парк цілком підкоряється волі його автора, у всьому видно " грубоощутітель ная правильність, що створюється в хладі розміреної чистоти і охайності...".

Друга стадія починається спочатку вільним розвитком деревних крон, що звішуються химерними масами над стриженими поверхнями. Потім ці маси змикаються у вигляді зведень над вузькими алеями і невеликими боскетними майданчиками. Не отримуючи достатньо світла, дерева тут природно очищаються від нижніх гілок, а отже, і від стриженої поверхні. Замість рівної зеленої стіни виникають колонади правильно розташованих стовбурів… До діяльності людини приєднується природа, " остаточним різцем своїм" що проходить по праці людини. В тих же місцях, де стрижені поверхні виявляються необхідними, людина додає їх у вигляді живих загорож з чагарників і трельяжів.

Нарешті, наступає третя черга – деградація і того, що створене людиною, і того, що додане природою. У картину парку включаються - " стовбур берези позбавленої верхівки", " дуплистий дряхлий стовбур липи", висохлі від страшної глушини листя, що переплуталися і схрестилися, і гілля..."

Найправильніше було б прийняти за основу для відновлення парка другу стадію його розвитку, ту, для якої характерне поєднання діяльності природи і людини і в якій ще немає ознак неминучої загибелі. Коли парк наближається до масової загибелі дерев, заміна окремих екземплярів новими вже недостатня.

Необхідно до цього часу мати розсадник, користуючись яким можна було б заміняти цілі алеї і боскети у всьому парку. Для зміни насаджень в наших парках необхідно тепер же поклопотатися про підготовку дерев, які могли б пересаджуватись в парк вже достатньо крупномірними. При цьому, звичайно, немає необхідності створювати новий парк як би з голочки, повторюючи всі регулярні форми першої стадії. Після такої зміни насаджень приблизно одному тільки поколінню доведеться почекати, поки парк не вступить в стадію сумісної творчості людини і природи". З таким підходом до реставрації регулярного парку можна було б погодитися з обліком ще і того, як буде парк використовуватися після реставрації