Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основи екологічного права України






Поняття і предмет правового регулювання екологічного права України; система законодавства про охорону навколишнього природного середовища та його загальна характеристика; поняття та система екологічних прав та обов'язків громадян; система прав та обов'язків природокористувачів; складові природно-заповідного фонду; правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу; правові способи охорони водних ресурсів; порядок використання та охорони надр.

§ 1. Екологічне право України: поняття, предмет, система

Поняття «екологія» походить від грецьких слів «oicos» — дім, житло і «logos» — вчення, теорія. Отже, екологія — це наука, яка вивчає проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Тобто, екологія вив­чає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи, тощо.

Виходячи з цього і можна стверджувати, що екологічне пра­во — це система правових норм і принципів, якими регулюють­ся суспільні відносини щодо охорони навколишнього природ­ного середовища і раціонального використання природних ре­сурсів (екологічні правовідносини). Екологічні правовідносини -це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відноси­ни щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між яки­ми вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виника-


ють з приводу використання і охорони земель, вод, атмосфер­ного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповід­ного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюєть­ся і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тва­ринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Кожна із перерахованих галузей законодавства має свою мету, але вони тісно взаємопов'язані між собою і складають єдину систему екологічного законодавства.

Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природ­них ресурсів1. Метод екологічного права — комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути, Екологічні норми - це одиничні, фор­мально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки за допомогою яких регулюються суспільні відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонально­го використання природних ресурсів (екологічні правовідноси­ни). Принципи екологічного права — це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших з них необхідно віднести принципи:

—переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра
та інші об'єкти природи;

—державного управління природокористуванням і охороною
природи;

—поєднання раціонального використання, відтворення і охо­
рони природних ресурсів;

—комплексного підходу до природокористування і приро-
доохорони;

—поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності
у справі використання та охорони природних ресурсів;

—законності в екологічних відносинах.

1 Юристи-екологи розробили концепцію двох підгалузей у економіч­ному праві, а саме: природоохоронне право і природоресурсове право (див. докладніше: Правова енциклопедія. — Т. 5. — С. 135).


384


Глава 10


Основи екологічного права України


385


 


Інститут екологічного права — це відносно відокремлена су­купність екологічних норм і принципів, які регулюють та охо­роняють однорідні екологічні відносини.

Уже зазначалося, що екологічне право може розумітися не тільки як галузь права та галузь законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна. Екологічне право як юридична наука — це сукупність науково обґрунтованих теорій, концепцій, доктрин про екологічно-правову практику, екологічні право­відносини. Екологічне право, як навчальна дисципліна - це су­купність знань, умінь та навиків, які є необхідними до засвоєн­ня для здобуття фаху юриста. Екологічне право як навчальна дисципліна складається з двох частин: загальної й особливої.

§ 2. Законодавство про охорону

навколишнього природного середовища: загальна характеристика

Здійснюючи загальну характеристику законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища ми фактично роз­глядаємо екологічне право як систему національного законодав­ства. При цьому мова повинна вестися, насамперед, про його джерела. А отже, під джерелами екологічного права слід розу­міти систему нормативно-правових актів, які вміщують еко­логічні норми і принципи, розраховані на врегулювання та охо­рону екологічних правовідносин.

Джерела екологічного права мають надзвичайну вагу, оскіль­ки охорона навколишнього природного середовища — це одна із складових раціонального природокористування. Здійснюєть­ся вона (охорона) різними, в тому числі й правовими, засобами. При цьому у правових формах захищаються переважно всі ком­поненти, що складають природне середовище.

Джерела екологічного права послідовно виражають і закріп­люють екологічну політику Української держави. Основним джерелом екологічного права України є, безперечно, Конститу­ція України, яка має вищу юридичну силу і закріплює основи екологічного права. Так ст. 16 Основного Закону встановлює, що «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологіч­ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чор­нобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу,


збереження генофонду Українського народу є обов'язком дер­жави». А ст. 50 передбачає, що «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої по­рушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її по­ширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». На будь-яку особу, що перебуває в Україні, покладається також кон­ституційний обов'язок не заподіювати шкоди природі відповід­но до ст. 66 Конституції України.

До того ж, сучасними нормативно-правовими актами, що безпосередньо регулюють основи організації охорони навколиш­нього природного середовища, є кодекси: Водний кодекс Украї­ни від 6 червня 1995 p., Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України: «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмос­ферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тварин­ний світ» від 13 грудня 2001 р., «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р., «Про карантин рослин» від ЗО червня 1993 р., «Про ве­теринарну медицину» від 25 червня 1992 р., «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р., «Про внесення змін і до­повнень до деяких законодавчих актів України з питань охоро­ни навколишнього природного середовища» від 6 березня 1996 року тощо. До того ж, деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано земельним, лісовим кодексами, кодексом про надра, а також По­становою Верховної Ради України «Про затвердження Поряд­ку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинен­ня діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 р. тощо.

Загалом досить поширеними джерелами екологічного права є укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, відтворення і охорони природних ресурсів та за­безпечення екологічної безпеки населення України. Серед найбільш відомих постанов Кабінету Міністрів України, які присвячені врегулюванню та охороні екологічних правовідно-< син, слід насамперед, згадати такі: «Про затвердження Положен -


13 4—136


386


Глава 10


Основи екологічного права України


387


 


ня про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р., «Про затвердження переліку видів діяльності, що нале­жать до природоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р., «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навко­лишнього природного середовища» від 7 травня 1998 р. тощо.

Самостійними джерелами екологічного права є накази й інструкції міністерств та інших органів центральної виконавчої влади та акти місцевих органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування.

Виходячи з вищевикладеного стає зрозумілим, що основа правової охорони навколишнього природного середовища це комплекс норм земельного, водного, лісового повітряного зако­нодавства, законодавства про надра тощо.

§ 3. Екологічні права

та обов'язки громадян

Метою існування екологічних прав та обов'язків є забезпе­чення екологічної безпеки. Під нею розуміють стан навколиш­нього природного середовища, який забезпечує запобігання по­гіршенню екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є ши­рокий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших заходів.

Отже, екологічне законодавство, по-перше, закріплює еко­логічні права та обов'язки громадян України, по-друге, перед­бачає гарантії їх реалізації, по-третє, встановлює правові, соці­альні, економічні та інші основи охорони навколишнього при­родного середовища.

Виходячи з цього, екологічне право людини і громадянина в Ук­раїни — це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволеної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Екологічний обов'язок людини і громадянина в Україніце юридично закріп­лений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в еко -логічній сфері.

Згідно з діючим законодавством кожний громадянин в Ук­раїні має право на:


 

—безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природ­
не середовище;

—участь в обговорені проектів законодавчих актів, матері­
алів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які
можуть негативно впливати на стан навколишнього природно­
го середовища, та внесення пропозицій до державних та госпо­
дарських органів, установ та організацій з цих питань;

—участь у розробці та здійснені заходів щодо охорони нав­
колишнього природного середовища, раціонального і комплекс­
ного використання природних ресурсів;

—здійснення загального і спеціального використання при­
родних ресурсів;

—об'єднання в громадські природоохоронні формування;

—одержання у встановленому порядку повної та достовірної
інформації про стан навколишнього природного середовища та
його вплив на здоров'я населення;

—участь у проведенні екологічної експертизи;

—одержання екологічної освіти;

—подання до суду позовів до державних органів, підпри
ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування
збитків, заподіяних його здоров'ю та майну внаслідок негатив
ного впливу на навколишнє природне середовище, тощо.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.

Поряд із правами згадані нормативно-правові акти передба­чають і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані:

—берегти природу, охороняти, раціонально використовува­
ти її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону
навколишнього природного середовища;

—здійснювати діяльність з додержанням вимог законодав­
ства про охорону навколишнього природного середовища, ви­
мог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та
лімітів використання природних ресурсів;

—не порушувати екологічні права і законні інтереси інших
суб'єктів;

—вносити плату за спеціальне використання природних ре­
сурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

—компенсувати шкоду, завдану забрудненням та іншим не­
гативним впливом на навколишнє природне середовище, тощо.

із*


388


Глава І О


Основи екологічного права України


389


 


§ 4. Права та обов'язки природокористувачів

Визнаними різновидами права природокористування є: пра­во землекористування, право водокористування, право лісоко­ристування, право користуватися надрами, право користувати­ся тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом тощо.

Право природокористування — це процес раціонального ви­користання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, вра­хування надзвичайного значення в житті суспільства тощо. При цьому вирізняються такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно із Законом України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» від 25 червня 1991 p., всі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб та інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не треба відповідного дозволу уповноважених органів та осіб. Загальним є, наприклад, право використання парків, скверів, водоймищ, лісів, збирання дикорослих ягід, грибів, горіхів тощо. До речі, саме право загального природокористу­вання закріплене в Конституції України: «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону» (ст. 13).

Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів. На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами та організаціями у випадках, коли відповідна, визначена в законодавстві, частина природних ресурсів передається їм для використання. Зазвичай така передача є оплатною і такою, що визначена у часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів державних актів на право постійного користування, наприклад землею, договорів оренди землі, лісорубських білетів та ордерів,


ліцензій, мисливських карток тощо. Цілі спеціального викори­стання можуть бути різними, але вони завжди обумовлюються. Так, землі використовуються для потреб сільськогосподарського виробництва, розвитку рослинництва і тваринництва та їхньої інфраструктури; надра — для видобування корисних копалин; вода — для фізіологічних і побутових потреб людини, а також для виробництва.

Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства, установи й організації як на суб'єктів спеціального використан­ня природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів1. Указані нормативи визначаються з урахуванням кількості та якості природних ресурсів, можливості використання, місцезна­ходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж, суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані вно­сити плату за забруднення навколишнього природного середо­вища, що встановлюється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин, скидання забруднюючих речовин у територіальні та морські води, а також під землю тощо.

Контроль у сфері природовикористання та охорони навко­лишнього природного середовища здійснюється через перевірку, нагляд, обстеження, інвентаризацію та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладаєть­ся на виконавчі комітети місцевих рад, державні адміністрації, Міністерство екології та природних ресурсів України, його орга­ни на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспек­торами охорони навколишнього природного середовища, поря­док діяльності яких визначений Положенням, що затверджене Міністерством екології та природних ресурсів України.

1 Ліміт використання природних ресурсів — це граничні обсяги, в ме­жах яких дозволяється використання лісових ресурсів, корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів, водного промислу поверхневих та підзем них вод, мисливських та немисливських видів тварин і рослин, занесених до Червоної Книги України (докладніше див.. Юридична енциклопедія. -Т. 3. - С 497.








© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.