Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Рік 1037. Осінній сонцеворот. Київ






 

«Собор здіймався вище й вище, виростав із землі велетенською рожевою квіткою, позбавленою стебла, збунтованою проти усіх відомих сил і сти­хій природи, проти людей, проти самого будівничого, і Сивоок ніяк не міг позбутися жахного враження, ніби оті камені і плінфи, ніби ота рожева цем’янка, якою скріплювано стіни, — то частка його власного єства, ніби перевтілюється він у цю споруду, сам зникаючи непомітно, поступово, неухи­льно».

Усього себе він віддавав роботі. У розмові навіть із князем залишався непокірливий, зухвалий.

Гюргія в Києві не було. Подався до Чернігова, до князя Мстислава. У нього помер єдиний син-спадкоємець Євтахій, і Мстислав задумав поставити собор за спасіння душі синової, а заодно й своєї, випросив у Ярослава будівничих.

Сивоок працював над розписом храму, над мозаїкою. Але хотів оздобити його не тільки богами і їхніми прислужниками, а й намалювати людей, які утверджують своє буття на землі. Він хотів закарбувати свій народ у багатстві навіки, серед щедрот його рідної землі, які належали колись йому без оста­чі та й належати мають завжди й вічно!

Одного разу, коли Сивоок працював, до нього прийшов Міщило і сказав, що у церкву вже кілька днів ходить вельми вродлива дівиця і дивиться на його мусію Богоматері, питає про нього. Сивоок не звертав уваги на його слова.

Одного дня Міщило навіть привів її до майстра. Сивоок розмовляв з нею, не оглядаючись. Він питав дещо, а вона жбурляла його ж запитання назад. Дівиця тихо вийшла, Сивоок озирнувся побачити її, але було пізно!

Вона прийшла знову.

Сказала, що звати її Ярослава, прибігла аж із Новгорода, перебралася за хлопця і втекла.

Коли він глянув на неї, то побачив перед собою Величку з напівзабутих снів-споминів; так і стояв зачарований нею.

Прийшла до нього Ярослава і другого дня. Він купив їй дорогу тканину. Від того часу Сивоок рідко з’являвся в соборі. Він і дівчина, зраділі, що знайшли одне одного в людському вируванні, безжурно блукали по Києву, ходили в пущі. Сивоок знаходив небачені сині квітки і дарував їх дівчині.

А літо минало. Князь Ярослав повертався з Новгорода. З Чернігова при­був Гюргій, з’їздилися всі, хто причетний був до спорудження Софії на освя­чення храму... Тільки Сивооку, хоч найбільше узяв участі в будівництві, було байдуже до всього; утікав до Ярослави, до свого безжурного блукання.

Несподівано прийшов до Сивоока Міщило і сказав, щоб той сховав дівчину, бо за нею полює боярин Ситник.

Не повіривши спочатку, все ж таки побіг Сивоок на другий кінець Києва, де Ярослава винаймала собі хатинку. Хотів з нею тікати, але назустріч їм йшло троє людей, серед них і Ситник.

Сивоок кричав дівчині втікати. Коли його схопили, то за наказом
медовара-боярина почали рубати. У ніч перед великими урочистостями князь прийняв до себе ще й Ситника і запитав:

– Де дочка?

– В Новгороді утекла, тут утекла.

– Що Сивоок?

– Поміг їй.

– Де він?

– Нема його. Так вийшло. Веління твоє, князю, було всякого, хто…

– Убили Сивоока?

– Ага, так.

Ярослав довго мовчав, потім сказав коротко, жорстоко:

– Підеш у поруб.

Князь глянув на нього з огидою. Аж тепер зрозумів свою княгиню в її відразі до пітнявого боярина. Гидкий в усьому. Вірний, як пес, але
позбавлений розуму, навіть собачого.

– Щоб не страждав у холоднечі, велю потяти тебе мечами ще до настання зими одразу ж по святах, — ляснув у долоні, й два отроки забрали Ситника.

Пантелієві сказав, щоб пергамент, де значиться про Сивоока, вилучив. Але хлопець розповів про це Гюргію, і той забрав його, аби зберегти, і з кількома своїми вірними товаришами нишком заховали тіло Сивоока в Софії.

Вранці розпочалося освячегіня диво-Софії. На свято прийшов увесь Київ.

Мав би вважати Ярослав той день найщасливішим у своєму житті, але добре знав, що хоч би як не називався ти, не сягає твоє могуття повсюди, є всюди свої межі, не уникнути й гіркоти поразок.

Без нього виросла в Шуйці його донька, про яку й не знав нічого, не захотіла показати йому Шуйця Ярослави, коли ж спробував застосувати владу і силу, втекла дівчина і щезла з Новгорода. Те саме повторилося в Києві. Ось де межа влади — вільна людина.

Уже кесарем віддав веління: знайти її і поставити перед його очі.

І почалася погоня по всіх усюдах, по всій землі.

І не наздогнали. Втекла. Заховалася між людьми. Народила сина від Си­воока. І син його — серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі.

І диво це ніколи не закінчується і не переводиться.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.