Особливості формування собівартості готової продукції при переробці давальницької сировини

Давальницька сировина в цукровій промисловості – це сировина (цукрові буряки на даному підприємстві), що вирощена, вироблена або закуплена здавальником (бурякосіючим господарством, орендарем, фермером) і прийнята на цукровий завод без її оплати для переробки.

Право власності на давальницьку сировину (за винятком тієї її частини, що надається цукровому заводу в рахунок плати за переробку) та вироблену з неї готову продукцію належить здавальнику сировини.

Операції з давальницькою сировиною – це надання цукровим заводом здавальнику сировини за відповідну плату послуг з переробки цієї сировини з метою виробництва з неї готової продукції (цукру-піску, меляси, жому).

Розрахунки за послуги з переробки давальницької сировини можуть здійснюватися за погодженням сторін у грошовій формі з поверненням здавальнику всієї одержаної з давальницької сировини продукції (цукру, меляси, жому), або шляхом надання у власність цукровому заводу частини давальницької сировини чи одержаної з неї продукції, або з використанням цих форм оплати одночасно.

Вибір варіантів, умов й розмір оплати за переробку встановлюється за взаємною домовленістю сторін і вказуються у контракті (договорі), який укладається між власником сировини і цукровим заводом. У договорі також зазначається: порядок надходження сировини, її якість, обсяг, умови розрахунків, кількість і порядок видачі готової продукції.

На ПАТ «Саливонківський цукровий завод» оплата за послуги переробки давальницької сировини проводиться наданням у власність підприємства частини давальницької сировини (цукрового буряка).

Оплата власником сировини послуг з її переробки повинна покривати витрати цукрового заводу на переробку даного обсягу сировини і забезпечити йому прибуток.

Вартість одержаної для переробки сировини і виробленої з неї готової продукції ПАТ «Саливонківський цукровий завод» обліковує на позабалансовому рахунку, тому що права власності на таку сировину і продукцію він не має.

Виробництво цукру з давальницької сировини (цукрових буряків) на цукровому заводі визначається в розрізі здавачів буряків, виходячи з обсягу і якості зданих цукрових буряків з урахуванням втрат сировини і цукру на заводі в середньому за сезон виробництва (в останній час без врахування цукристості цукрового буряка).

Виробництво жому і меляси при переробці давальницької сировини (цукрових буряків) визначається в залежності від обсягу зданих буряків та фактичного виходу цієї продукції в цілому за сезон виробництва в розрізі окремих бурякоздавачів.

Якщо здавальник давальницьких буряків за послуги переробки сировини розраховується цією сировиною, допускається розраховувати середню ціну давальницької сировини шляхом ділення вартості переробки давальницької сировини на обсяг сировини, що є платою за послуги з її переробки.

Вартість послуг цукрового заводу з переробки давальницької сировини включається до обсягу його продукції у діючих цінах.

При умові розрахунків здавальником давальницької сировини і цукровим заводом грішми обчислюється розмір розцінки для оплати за послуги з переробки цієї сировини. Складається калькуляція розцінки послуг цукрового заводу по переробці давальницької сировини.

2.3. Планування витрат виробництва та складання планової калькуляції

Планування витрат виробництва здійснюється під час розробки річних планів промислових підприємств.

Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Цей показник є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства. У ньому дістають відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічних прогрес.

Планова собівартість визначається техніко-економічними розрахунками величини витрат на виробництво всієї продукції, продукції, що реалізується, та кожного виду виробів.

Метою розробки плану із собівартості продукції є визначення планових мінімальних, але таких, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва, економічно обґрунтованих загальних витрат на виробництво.

Розробці плану із собівартості на підприємстві передує реальний і всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період. Особлива увага звертається на визначення величини і причин виникнення витрат, не обумовлених нормальною організацією виробничого процесу: наднормативних витрат сировини і матеріалів, палива, енергії; доплат робітникам за відхилення від нормальних умов праці і наднормові роботи; втрат від простою машин і агрегатів, аварій; зміни витрат, спричинених нераціональними господарськими зв”язками щодо постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, порушенням технологічної і трудової дисципліни.

Аналіз собівартості проводиться одночасно з комплексом техніко-економічним аналізом роботи підприємства: вивченням рівня техніки й організації виробництва та праці, використання виробничих потужностей і матеріальних ресурсів, структури та якості продукції.

На цій основі виявляється внутрішньовиробничі резерви і розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

В процесі планування вирішуються такі завдання:

а) розраховується вартість ресурсів, необхідних для виробництва продукції, і вишукуються можливості для виконання виробничої програми з найменшими витратами;

б) визначається загальна величина витрат на виробництво;

в) обчислюється собівартість кожного виду продукції, а також рентабельність виробів як одна з умов формування виробничої програми;

г) створюється основа для визначення внутрішньовиробничих економічних відносин: організації оренди, підряду, інших форм оплати і стимулювання праці.

Розрахунок витрат проводиться з урахуванням суспільних умов виробництва, що визначають умови праці, правила використання природних ресурсів, безпечного ведення робіт, охорони навколишнього середовища.

Вихідними даними для планування витрат є:

· планові обсяги виробництва продукції в натуральному і вартісному виразах;

· норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі;

· договори на постачання матеріальних ресурсів і продукції, що випускається, обслуговування виробництва і встановлення господарських зв’язків, у яких зазначені умови їх виконання та оплати;

· норми витрати праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їх праці, що визначаються колективними договорами і контрактами;

· економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством, тощо;

· плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переоснащення та удосконалення організації виробництва, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці, спрямованих на усунення зайвих витрат і втрат.

Планова калькуляція являє собою розрахунок планової собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат.

Основою складання планової калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Калькуляційною одиницею при визначенні собівартості цукру-піску є 1 т. Собівартість одиниці кожного виду продукції визначається шляхом ділення суми витрат (за калькуляційними статтями) на кількість виробленої продукції.