Захисна стратегія.

Лекція №3

Тема: Складання і погодження плану фінансової санації

Підприємства.

1. Стратегія санації та розробка санаційної концепції підприємства

Санаційна спроможність підприємства та її оцінка.

3. Складання і погодження плану фінансового оздоровлення підприємства в процесі досудової санації

4.Структурно-логічна схема плану фінансової санації.

5. Складання і погодження плану фінансового оздоровлення підприємства в процесі провадження справи про банкрутство.

6. Оцінка ефективності реалізації плану фінансової санації.

1. Стратегія, яка передбачає оздоровлення підприємства і відновлення його платоспро­можності, а також подальшу стабілізацію і покращення фінансового стану господарського суб'єкта, називається стратегією санації. Головним завданням стратегічного планування щодо проблемного підприємства є розробка санаційної концепції — програми заходів, спрямованої на досягнення цілей стратегії оздоровлення.

У процесі стратегічного планування для забезпечення успішного виходу підприємства з кризи необхідно:

1) створити ефективну, надійну команду управлінців-однодумців» І які здатні подолати негативні тенденції занепаду підприємства;

2) проаналізувати особливості стану зовнішнього та внутрішньо­го середовища щодо реалізації можливостей оздоровлення;

3) визначити потребу в ресурсах та методах їх залучення;

4) розробити функціональні стратегії для кожного напряму діяль­ності та функції управління;

5) створити оперативні функціональні плани та довести їх до ви­конання працівникам підприємства;

6) приступити до реалізації стратегії санації та санаційної концепції;

Проконтролювати наслідки впровадження заходів оздоровлення.

Розробка стратегії санації передбачає врахування особливостей характеру реакції господарських суб'єктів на труднощі, які виникають внаслідок кризи. Відповідно до цієї умови виділяють чотири види стратегії оздоровлення [20, С. 40]:

♦ наступальна стратегія;

♦ стратегія делегування повноважень;

♦ стратегія компромісу та консенсусу;

захисна стратегія.

Суть наступальної стратегії полягає у використанні всіх можливих методів і засобів для досягнення мети санації — відновлення платоспро­можності та покращення фінансово-господарського стану і діяльності підприємства. До вказаних методів та засобів відносяться: реструкту­ризація організації, модернізація виробництва, реінжиніринг бізнес -процесів, удосконалення продукції, активні заходи просування і збу­ту, агресивне фінансування тощо. Наступальна стратегія для потреб оздоровлення підприємств достатньо широко застосовується на Заході, особливо в США. Для її реалізації необхідні значні обсяги ресурсів — фінансових, інтелектуальних, матеріальних. В Україні ця стратегія не набула поширення саме через обмеженість ресурсної бази вітчизняних підприємств та складностей щодо залучення ресурсів ззовні.

Стратегія делегування повноважень пов'язана з переведенням ти­ску кризи, боргів на інших суб'єктів — власників, держави, гарантів. Вони допомагають підприємству піднятися «з колін» у складні часи за рахунок надання додаткових коштів, проведення фінансових вливань у статутні фонди, розміщення замовлень на виробництво продукції. Цей вид стратегії оздоровлення характерний для протекційно налаш­тованих до власного бізнесу країн, зокрема Євросоюзу, Японії, Ки­таю. В Україні стратегію делегування повноважень практикують чле­ни великих фінансово-промислових груп.

Стратегія компромісу та консенсусу базується на східній філосо­фії та світогляді. Відповідно до неї підприємство має шукати поряту­нок у колективній грі — об'єднанні з іншими контрагентами на осно­ві захисту спільних інтересів.

Стратегія захисту - це сукупність заходів, спрямованих на мінімі­зацію наслідків конфлікту з навколишнім середовищем. її здійснення

передбачає згортання діяльності підприємства — скорочення обсягів виробництва і реалізації, розпродаж активів, реструктуризація пасивів, звільнення працівників тощо. Саме цей різновид стратегії найбільш характерний для практики функціонування вітчизняних господарських суб'єктів. На жаль, підприємству, яке використало стратегію захисту, повернутися до повноцінної діяльності вкрай важко, майже неможли­во. Тому керівники при виборі варіанта стратегії повинні розуміти наслідки, які очікують підприємства у разі повної реалізації заплано­ваних заходів.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей для успішного проведення його фінансового оздоровлення.

Оцінка санаційної спроможності здійснюється як правило, за рішенням ініціатора фінансової санації підприємства.

Згідно методичних вказівок Мінекономіки санаційну спроможність підприємства необхідно визначати шляхом оцінки трьох основних показників:

- показника поточної платоспроможності;

- коефіцієнта забезпечення власними засобами (К_з =1рП-1рА/2рА);

- коефіцієнта покриття. (К_п =ОА/ПЗ)

Рішення про санацію повинно прийматися у випадку, коли протягом звітного кварталу спостерігалось зростання наведених вище показників або хоча б один з них перевищував нормативне значення; в противному разі підприємство не має змоги працювати і підлягає ліквідації.

За О.Терещенком санаційна спроможність є успішною якщо виконується умова

АП > ЛМ,

де АП - продисконтована очікувана вартість майбутніх активів підприємства (за умови успішної санації).

3) Досудова санація є системою заходів щодо відновлення
платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна
боржника, інвестор.

Погодження плану фінансового оздоровлення підприємства в процесі досудової санації відбувається на основі договорів, укладених між санатором та санованим підприємством.

Розробляти план санації підприємства, що перебуває в кризовому стані можуть працівники підприємства, представники потенційного санатора чи керуючий санацією.

Згідно з Законом України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації можуть бути:

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка та (або) розстрочка платежів або списання частини боргів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальность за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальность за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації;

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації;