Розділ II Особисті докази як різновид доказів в кримінальному провадженні

Зміст

Вступ ……………………………………………………………….……………4

Розділ I Поняття та класифікація доказів в кримінальному провадженні …………………………………………………………………...5-9

Розділ II Особисті докази як різновид доказів в кримінальному провадженні ……………………………………………………………………10

2.1. Види особистих доказів……………………………………………......…11

2.2 Збирання і дослідження особистих доказі………………………………13

Розділ III Речові докази як різновид доказів в кримінальному процесі ………………………………………………………………………....16

3.1 Види речових доказів……………..………………………………………18

3.2 Збирання, перевірка та оцінка речових доказів ………………………..20

3.3 Збереження речових доказів ………………………...…………………..25

Розділ IV Порівняння речових та особистих доказів ……………….….29

Висновки ……………………….…………………………………………...…31

Використана література ……………………………………….…………..38

Вступ

Серед основоположних категорій кримінального процесу докази посідають чільне місце. З метою єдиного підходу до розуміння змісту доказів у кримінально-процесуальному провадженні чинним законодавством передбачено легальну дефініцію цього поняття.
Прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) було одним з кроків адаптації національного законодавства до правових систем країн Європейського Союзу. Кримінально-процесуальне законодавство повинно бути ефективним засобом протидії злочинності та інструментарієм захисту прав і свобод людини. Проте процес його удосконалення є складним і неоднозначним.

Новий КПК України викликав неоднозначну реакцію фахівців. Навколо окремих його правових інститутів розгорнулася широка дискусія. Не менш гостро серед інших правових проблем залишається питання доказів. Серед науковців не склалося єдиного підходу щодо визначення поняття доказів.

У науковій літературі висунута концепція доказів як єдності фактичних даних та їх процесуальних джерел, а інші вважають, що слід розрізняти докази, як відомості про факти, обставини та їх процесуальні джерела.

За чинним КПК України (ст. 84) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому даним Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Важливе значення у кримінальному судочинстві відіграють речові докази. Чинне законодавство не розкриває у повному обсязі поняття речових доказів, але досить чітко вказує на обєкти та предмети, які можуть бути носіями доказової інформації та в кінцевому підсумку джерелами доказів.

Наведена дефініція відповідає завданням кримінального судочинства, його керівним засадам, що мають забезпечувати досягнення об’єктивної істини, прийняття законних і обґрунтованих рішень органами досудового розслідування і судової влади.

Науковці-процесуалісти Р. Бєл- кін, С. Галунський, Р. Домбровський, Я. Конюшенко, B. Дорохов, І. Лузгін, Б. Матюшкін, М. Михеєнко, С. Нікітін, М. Погорецький М. Чельцов, М. Салтевський,
C. Стахівський, А. Хмир та ін. розглядали питання значення и класифікації доказів.

Отже, мета даної роботи полягає в розкритті поняття доказів у кримінальному процесі, з’ясувати класифікацію доказів, дізнатися значення та особливості особистих та речових доказів.

Відповідно до мети поставлені такі завдання:

- дослідити поняття та видидокаів в кримінальному процесі;

- вказати класифікацію речових та особистих доказів та їх джерел в кримінальному процесі;

- охарактеризувати збирання, перевірку, оцінку, збереження речових та особистих доказів;

- висвітлити різницю між особистими та речовими доказами в кримінальному процесі.

Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне-процесуальне законодавство України з питань доказування і доказів у кримінальному процесі.

Предметом дослідження курсової роботи є речові та особисті докази в кримінальному процесі.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У розділі 1 розглядаються поняття та класифікація доказів в кримінальному провадженні, розділі 2 особисті докази як різновид доказів в кримінальному провадженні, розділі 3 розглянуто Речові докази як різновид доказів в кримінальному процесі

У розділі 4 розглянуто порівняння речових та особистих доказів. Нормативною основою роботи стали кримінальний процесуальний кодекс. Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відо­мих вітчизняних та зарубіжних вчених.

Розділ I Поняття та класифікація доказів в кримінальному провадженні.

Поняття доказів належить до базових, вихідних у теорії доказів та доказовому праві. Відповідно до КПК 2012 року доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.^[1]

Поняття доказу в кримінальному процесі є легальним (визначеним у законі). Доказами в кримінальній справі є різні фактичні дані", на підставі яких у визначеному законом порядку слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.За даними В. П. Гмирка, кримінально-процесуальний закон жодної із держав Євросоюзу не містить легального визначення доказів.Із процесуальними доказами не слід плутати: інформацію, що циркулює у кримінальному процесі, аргументи сторін і думки осіб, які ведуть судочинство, судження про ймовірність певного розвитку подій або взаємозв'язку явищ, логічні докази. Іншими словами, не можна розглядати як докази (в процесуальному сенсі) позиції сторін і суддів, а також висновки, зроблені ними на підставі доказів та " попереднього" знання, яке випливає із раніше набутого життєвого і професійного досвіду.

Законодавець не випадково визначає докази як фактичні дані, а не факти. Адже при розслідування та судовому розгляді будь-якого кримінального правопорушення суб’єкти доказування пізнають обставини, що мали місце у минулому. Тому у більшості випадків вони стикаються не з самими фактам, а з відомостями про них, які збереглися у пам’яті людей, або залишили сліди на предметах матеріального світу.

А тому, під «фактичними даними», про які йдеться у ч.1 ст.84 КПК, розуміється одержання з указаних у законі джерел відомостей про факти, обставини кримінального провадження. Факти – це події, явища дійсності. При доказуванні слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають справу з відомостями про ці події, явища, що зафіксовані у показаннях, документах та інших джерелах доказів.^[2]

Процесуальними джерелами доказів, відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, є:

– показання;

– речові докази;

– документи;

– висновки експертів за допомогою яких встановлюються фактичні дані.

У цих процесуальних джерелах містяться відомості про факти, вони є їх носіями. Тільки ті відомості, які є у зазначених джерелах, допускається використовувати в кримінальному провадженні як докази. Окрім цього, вказаний перелік процесуальних джерел доказів є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.^[3]

У кримінальному процесі докази класифікують за таким критеріями:

1) залежно від відношення до предмета доказування – на прямі і побічні (непрямі).

2) за джерелом формування – на первинні і похідні;

3) стосовно предмета обвинувачення – на обвинувальні і виправдувальні;

4) за механізмом їх формування – на особисті і речові/

Прямі, тобто ті, які безпосередньо вказують безпосередньо вказують на ту чи іншу обставину предмету доказування або ж на її відсутність. Наприклад, коли свідок у своїх показаннях повідомив, що він бачив, як Петренко о 22 години 10 березня 2013 року біля арки «Дружби народів» у місті Києві вистрілив з пістолета у Шведенко, то це буде прямий доказ, бо він безпосередньо вказує на саму кримінально-правову дію, час, місце, спосіб її вчинення, на того, хто її вчинив, і на особу потерпілого. Коли ж при проведенні обшуку у житлі Петренка буде знайдено пістолет, то цей речовий доказ буде непрямим, бо ще потрібно за допомогою проведення судово-балістичної експертизи довести, що він має відношення до події кримінального правопорушення.^[4]

Непрямі (побічні) докази вказують на обставини, із яких можна зробити висновок про інші факти, що встановлюються у кримінальному провадженні. Ці докази лише допомагають встановити обставини, що належать до предмету доказування. Вони мають важливе значення, однак користуватися ними досить складно. Необхідно, щоб вони були тісто взаємозв’язані, створювали систему, сукупність доказів.

Наступна група – первинні та похідні. Первинні докази ще називаються першоджерелами. Наприклад, це показання свідка, який був очевидцем вчинення кримінального правопорушення, оригінал документа. Коли ж свідок дає показання з чужих слів, це – похідний доказ (ст.97 КПК). ^[5]

Похідні докази – це такі, які мають опосередкований характер зв’язку з подією, що досліджується, отримані, так би мовити “з других рук” (наприклад, відбитки слідів пальців рук з місця події, копія документа).

При здійсненні кримінального провадження треба намагатися користуватися первинними доказами. Однак і похідні докази є корисними при перевірці повноти та правильності першоджерела.

Підставою для відмежування первісних від похідних доказів є наявність проміжного носія доказової інформації одного і того ж виду. Принцип безпосередності кримінального процесу зобов’язує слідчі та судові органи користуватися первісними доказами, оскільки зміна носія доказової інформації може мати своїми наслідками перекручення (незбереження у первісному вигляді)відомостей про подію злочину. Це, однак, не означає, що у кримінальному процесі відкриваються похідні докази. Коли використати первісний доказ з тих чи інших причин неможливо, то похідний доказ у таких випадках може замінити собою первісний.

Обвинувальними є докази, які вказують на обставини, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення певною особою або обтяжують її покарання.

Виправдувальними є докази, що спростовують вчинення кримінального правопорушення певною особою або пом’якшують її покарання.

До особистих доказів належать фактичні дані, що містяться у показаннях свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, протоколах слідчих (розшукових) дій та інших документах, висновку експерта. Загальним для особистих доказів є сприйняття людиною і передача усно або письмово у мовній або в іншій формі відомостей, що мають значення для кримінального провадження.^[6]

До речових доказів належать матеріальні об’єкти, які мають властивості, що відображають обставини кримінального правопорушення у вигляді слідів, походження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об’єктах, передається шляхом безпосереднього сприйняття ознак предмета.

Кримінально-процесуальні докази не є чимось сталим протягом всього часу провадження у кримінальній справі. їх можуть долучати до системи (сукупності) доказів і навпаки не один раз. Однак у будь-якому випадку фактичні дані для того, щоб стати доказами, повинні мати певні ознаки.Учені-процесуалісти багато працювали над пошуком і описом невід'ємних ознак доказів. Наслідком цієї роботи стало визначення таких ознак: 1) належність; 2) допустимість; 3) достовірність; 4) достатність (щодо сукупності доказів). Допустимість доказів — це дозволеність для органу чи посадової особи, яка веде кримінальний процес, у силу положень процесуального права використати їх як докази. Допустимість доказу визначають залежно, насамперед, від обставин його отримання і залучення до справи.Умови допустимості доказів: одержання фактичних даних із належного джерела — ч. 2 ст. 65КПК (наприклад, не можуть бути доказами у кримінальній справі фактичні дані, одержані в результаті допиту особи, яка не могла підлягати допиту як свідок, — ч. 1 ст. 69 КПК); одержання фактичних даних належним суб'єктом (державним органом або особою, яка веде кримінальний процес); одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку (із дотриманням передбаченої законом процедури); належне оформлення джерела фактичних даних (протокол слідчих дій, протокол судового розгляду).Законодавець певне значення надає також змісту отримуваних фактичних даних.

Належність доказів — це можливість фактичних даних під час їх використання з'ясовувати чи, навпаки, " затемнювати" обставини, що належать до предмета доказування. Належність доказу визначають залежно від значущості для справи тих відомостей, які можна було б при його використанні ввести у процесуальний обіг.Усі докази, що дають у конкретних умовах місця і часу підставу для міркувань (роздумів) про обставини предмета доказування, вважають належними. [7]

Розділ II Особисті докази як різновид доказів в кримінальному провадженні

У найзагальнішому вигляді особисті докази - це інформація (повідомлення), що виходить від осіб. Деякі автори, вважаючи, що особисті докази - це повідомлення, які виходять від особи, відносять до них, експертизи, протоколи слідчих дій та інші документи, тобто всі види доказів, крім речових. Інші ж не погоджуються з такою думкою, вважаючи, що речові докази - один з компонентів, що виходять від громадян доказів, і що не всі протоколи слідчих дій та інші документи мають характер особистих доказів. ^[8]

Особисті докази являють собою відомості, що повідомляються учасником кримінального процесу у вигляді інформації, сприйнятої і психологічно їм переробленої. До особистих доказів слід також відносити відомості, що повідомляються в поясненнях, в показаннях при допитах, зафіксовані в протоколах таких слідчих дій, як огляд, виїмка, обшук, пред'явлення для впізнання та ін.

Слідчий, дізнавач і інші учасники виробництва огляду сприймають обстановку місця події, так само як і обставини в ході інших слідчих дій, безпосередньо. Результати цього безпосереднього сприйняття відображаються і закріплюються в протоколі слідчої дії, який у зв'язку з цим є джерелом доказів.

Особистими доказами є також відомості, викладені в інших документах, що мають значення для матеріалу і кримінальної справи. Слідчий, дізнавач, прокурор, суддя сприймають безпосередньо обставини, викладені і засвідчені в документах. Відомості, викладені в документах, відносяться до особистих доказам у зв'язку з тим, що вони виходять від конкретної фізичної особи, яка склала документ. Якщо буде визнано за необхідне допитати укладача документа, то він дає свідчення як свідок і, таким чином, поряд з документом з'явиться нове джерело доказів - показання свідка, в яких він повідомляє відомості, що мають значення для кримінальної справи. ^[9]

Отже, до особистих доказів відносяться показання свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, висновок експерта. Загальним для різних груп особистих доказів є психічне сприйняття людиною подій і передача усно або письмово у мовній або іншій спеціальній формі відомостей, що мають значення для правильного вирішення справи.

2.1 Види особистих доказів.

До особистих доказів, безперечно, слід віднести всі види передбачених КПК показань - свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта і фахівця. Свою назву ця група доказів отримала в зв'язку зі своїм походженням - відомості про цікавлять слідство і суд обставин виходять від осіб, які мають цю інформацію. Але яким чином ці особи стають володарями відомостей? Відповідаючи на це питання, вчені прийшли до висновку про наявність об'єктивних відмінностей в самому характері інформації, особливості її освіти, а відповідно, збереження і передачі. Доказ утворюється в результаті взаємодії двох систем - події злочину і навколишнього його середовища - ідеальної та матеріальнойї. Прийнято вважати, що інформація, укладена в пам'яті людей (свідків, потерпілих), носить знаковий характер; вона виражена (закодована) в системі умовних знаків-слів, за допомогою яких ця інформація передається від одного суб'єкта іншому. Повідомлення, які виходять від людей, - продукт їх складної психічної діяльності. Образна картина спостерігається людиною (видрукувані в його пам'яті) події не може бути збережена, відтворена і передана в незмінному вигляді. Вона перетворюється свідомістю людини в систему знаків, символів, що дозволяють цю подію описати. З урахуванням сказаного особисті докази найчастіше визначають, як сформульовані людьми повідомлення про сприйнятих ними події, що представляють собою словесно оформлений психічний образ цих подій.^[10]

До особистих доказів, крім показань, прийнято відносити також складені людьми документи. Документ теж є результат психічної діяльності людини, вираженої і зафіксованої в знаковій формі. Наприклад, такий документ, як характеристика особи обвинуваченого, є складний результат психічної діяльності автора характеристики, що відображає суб'єктивне сприйняття особистості вчинків обвинуваченого як самим автором, так і іншими особами. Ознаками особистих доказів, безумовно, мають і протоколи слідчих дій (обшуку, огляду, слідчого експерименту, пред'явлення для впізнання тощо), в яких в знаковій формі зафіксовані результати безпосереднього сприйняття слідчим, дізнавачем, прокурором наочно-образної і предметно-просторового інформації. У знаковій же формі виражена інформація, виявлена, досліджена і витлумачена експертом. У цьому сенсі висновок експерта теж особисте доказ.
При бажанні класифікація доказів може бути продовжена.

Особисті докази істотно відрізняються один від одного механізмом їх утворення. Серед них можуть бути виділені такі групи доказів, як: а) показання учасників процесу; б) висновку експерта і фахівця; в) протоколи слідчих дій; г) інші документи. У свою чергу, свідчення діляться на види з урахуванням відмінностей в статусі і особливостей сприйняття інформації обвинуваченим, підозрюваним, потерпілим, свідком. Чи не однакова природа доказів, заснованих на використанні спеціальних знань (висновок експерта та висновок спеціаліста) і способі передачі ними інформації (укладення та свідчення). Є об'єктивні відмінності між протоколами слідчих дій як докази (протокол огляду), способами відображення факту отримання доказів (протокол виїмки) і способами збереження інформації (протоколи допиту).^[11]

2.2 Збирання і дослідження особистих доказів

Відомості, що повідомляються потерпілими, можуть суперечити отриманим при проведенні огляду та судово-медичної експертизи даними про відсутність на тілі потерпілого тілесних ушкоджень, які обов'язково повинні були утворитися в результаті розвитку описуваних ним подій. У ході огляду місця події, одягу потерпілого, інших предметів також можуть бути не виявлені сліди, які є закономірним результатом зазначених подій. У деяких випадках характер, локалізація, час виникнення виявлених слідів дають підстави для сумнівів у тому, що вони утворилися в результаті званих постраждалим обставин. У ряді ситуацій сумніви виникають у зв'язку з отриманням наслідком даних про незвичну поведінку постраждалого: несвоєчасне звернення до органів розслідування, відсутність емоційних переживань після передбачуваного посягання, продовження колишніх відносин з підозрюваним і т.п.

Корисно також більш глибоке вивчення особистості потерпілих для виявлення факторів, що вплинули на дачу недостовірних свідчень.

Важливе значення в розслідуванні злочинів аналізованої категорії має кваліфіковане проведення допитів свідків. Серед них насамперед виділяються свідки, що володіють інформацією про обставини і учасниках розслідуваного злочину. Вони в свою чергу можуть бути диференційовані на очевидців, знаючих про цікавлять слідство обставин від учасників події або зі слів третіх осіб.^[12]

Найбільш привабливим з позиції слідства виглядає допит очевидців. Однак і при виробництві цієї слідчої дії виникають певні труднощі. Деякі свідки-очевидці спостерігають не всі подія злочину, а тільки його частину, наприклад приготування суб'єкта до скоєння посягання. При цьому вони не завжди адекватно оцінюють характер спостережуваних дій у період їх вчинення. Тому відомості про сприймалися події не виділяються у свідомості свідка, що ускладнює їх отримання в ході допиту.

Очевидці, так само як і потерпілі, можуть добросовісно помилятися. Для допиту таких свідків використовуються прийоми отримання свідчень потерпілих, що допускають аналогічні похибки.^[13]

Іноді по справах даної групи допитуються свідки, які не бачили, а чули шум, розмови, крики, інші звуки, якими супроводжувалося вчинення злочину. У ході допиту таких свідків ретельно деталізується обстановка, в якій знаходився допитуваний, - відстань від місця події, наявність і характер перешкод між джерелами звуку і суб'єктом сприйняття, характеристика загального звукового фону на місці події: тиша, включена аудіоапаратура, звуки працюючих механізмів, вуличний шум і т.п. Досить складно отримати у таких свідків покази про ознаки сприймалися ними голосів й мови.

Як правило, свідки можуть охарактеризувати голос тільки по висоті або тональності. Лише іноді свідки, що володіють спеціальними знаннями (в області вокального мистецтва, фоноскопії тощо) можуть виділити приватні ознаки голосу.^[14]

За наявності достатніх підстав, за участю таких свідків може бути проведено впізнання підозрюваного по голосу.

У свідків, обізнаних про цікавлять слідство фактах зі слів інших осіб, з'ясовують, де, за яких обставин їм були передані відомості, з чого почалася розмова, яким чином він перейшов на тему, пов'язану зі злочином, проявив ініціативу оповідач або хтось із присутніх, що конкретно і в якій формі повідомлялося. У деяких ситуаціях необхідно попросити допитуваного відтворити дослівно почутий ним розповідь. Якщо свідок вагається з дослівним відтворенням всього повідомлення, можна спробувати деталізувати його свідчення. Для цього зміст вислухати їм оповіді розділяється на частини.

Аналогічним чином аналізується зміст інформації, переданої на наступних етапах повідомлення. Можливо також зміна послідовності з'ясування змісту даних про окремі обставини.

Особливо докладно з'ясовується, що свідкові відомо про суб'єктів злочину, які виконували ними діях і наступили в результаті наслідки. Свідкам також ставлять питання про те, наскільки, на їхню думку, достовірні передані їм відомості, якщо вони сумніваються або, навпаки, впевнені в достовірності інформації, бажано з'ясувати, чим обумовлена така оцінка.

Допит свідків може здійснюватися також з метою отримання відомостей про наявність або відсутність у підозрюваних (обвинувачених) певних предметів, які могли використовуватися при вчиненні злочину або були викрадені в процесі посягання.^[15]

Окрему групу утворюють свідки, мають відомостями про властивості особистості підозрюваних (обвинувачених) або потерпілих. Доречно зауважити, що в цих цілях корисно допитувати свідків не тільки з числа доброзичливців названих осіб, але і суб'єктів, які перебували з ними в конфліктних відносинах.

При допиті всіх категорій свідків по справах про побутові злочини необхідно враховувати, що вони нерідко бувають суб'єктивні, оскільки симпатизують або потерпілому, або підозрюваному (обвинуваченому). Під впливом такого ставлення свідки навмисно або мимоволі дають необ'єктивні свідчення.