Грунти сухих субтропічних лісів і чагарникових степів

Грунти сухих субтропіків поширені на всіх конти-
нентах світу і займають близько 560 млн га. Виділяють шість
грунтово-біокліматичних областей цих грунтів.

1. Середземноморська область охоплює прибережні країни
Північної Африки і Південної Європи, Малу і Передню Азію.

2. Східно-Азіатська область займає північну частину Індії,
Пакистан, Бірму, значну територію Китаю.

3. Північно-Американська область розташована в Мексиці і
південно-західних штатах США.

4. Австралійська область займає південне узбережжя материка
і західні схили Великого водороздільного хребта.

5. Південно-Африканська область розташована на південь від
пустині Калахарі.

6. Південно-Американська область розташована між вологи-
ми субтропіками Парагваю і Уругваю.

У грунтовому покриві сухих субтропіків виділяють дві грунто-
ві зони:

1) коричневих грунтів сухих субтропічних лісів;

2) сіро-коричневих грунтів, сухих субтропічних чагарникових
степів.

Коричневі грунти формуються в районах з теплим субаридним
сезонним кліматом, який називають середземноморським. Літо
тривале, жарке, сухе з середньою температурою самого теплого
місяця 20—24°С. Зима коротка, прохолодна, волога. Температура
найпрохолоднішого місяця від +10°С до –3°С. Грунт не про-
мерзає. Протягом року випадає 400—800 мм опадів. Водний ре-
жим цих грунтів непромивний.

Коричневі грунти формуються на різних материнських поро-
дах: лесовидних суглинках, елювії і делювії магматичних і осадо-
вих порід, в тому числі карбонатних.

Характерний рослинний покрив цієї зони — низькорослі ксеро-
фітні ліси з субтропічних видів дуба, ялівцю, лавра, приморської
сосни, фісташки та ін. Рослинний опад сухих лісів високозольний,
серед зольних елементів переважає кальцій. В Австралії коричне-
ві грунти формуються під сухими евкаліптовими лісами.

Морфологічний профіль коричневих грунтів має такі горизонти
(див. рис 27, 2 ):

Горизонт А — гумусно-акумулятивний, потужністю 30—35 см,
коричневого або сіро-коричневого забарвлення, грудкувато-капро-
літової та грудкувато-горіхуватої структури.

Горизонт B ₁ — метаморфічний глинуватий, насичений кальці-
єм, потужність 20—25 см, яскраво-коричневого або червонувато-
коричневого забарвлення. Структура грудкувато-горіхувата. В ниж-
ній частині горизонту в суху пору року помітні міцелярні новоутво-
рення карбонатів.

Горизонт В ₂ — ілювіально-карбонатний глинуватий, коричне-
во-буруватий, щільний, горіхувато-призматичної структури, має
конкреції і прожилки карбонатних новоутворень, потужність 35—
40 см.

Горизонт С — грунтоутворююча порода.

Коричневі грунти багаті на гумус (5—10%). Вміст його по-
ступово зменшується по профілю Реакція грунтового розчину
коливається від нейтральної до слабколужної (рН = 7—8). Єм-
кість вбирання висока (25—40 мг-екв на 100 г грунту), що зумовле-
но високим вмістом гумусу і глинистим механічним складом. Ко-
ричневі грунти мають досить сприятливі водно-фізичні властивос-
ті. Цей тип грунту належить до категорії високородючих грунтів.

Коричневі грунти інтенсивно використовують у сільському гос-
подарстві для вирощування зернових (пшениці, рису), плодових
культур, винограду, бавовнику, тютюну та інших рослин. В об- ластях, де зимовий період безморозний, на них вирощують два
урожаї на рік.

Інтенсивне використання коричневих грунтів призводить до
посилення водної ерозії. Особливо багато еродованих грунтів в
Іспанії, Португалії, Грузії (до 90% орних земель). У минулому
в багатьох країнах Середземномор’я грунтовий покрив був зни-
щений на значній території. Там, де в стародавні часи вирощува-
ли високі врожаї, тепер безплідні пустинні території (Сирія, Ал-
жир та ін.).

Сіро-коричневі грунти формуються також в умовах перемінно-
вологого клімату, але більш сухого, з меншою кількістю атмосфер-
них опадів. Основна кількість опадів випадає взимку. Грунти в
цей період глибоко промиваються від легкорозчинних солей. У су-
хий період в результаті інтенсивного випаровування солі знову
піднімаються у верхні горизонти грунту.

Рослинний покрив зони представлений чагарниковими степа-
ми, які вегетують в осінньо-зимовий період. Протягом сухого
жаркого літа рослини перебувають у стані спокою.

Сіро-коричневі грунти формуються в основному на лесах.
Вони поширені поряд з коричневими в тих самих грунтово-
біокліматичних областях, але займають посушливі райони і межу-
ють з грунтами субтропічних пустинь.

Морфологічний профіль сіро-коричневих грунтів аналогічний
профілю коричневих (див. рис. 27, 3 ). Від коричневих вони відріз-
няються тим, що всі горизонти Їх мають меншу потужність. Крім
того, сіро-коричневі грунти містять менше гумусу (2, 5—3, 5%).
Грунтовий вбирний комплекс насичений в основному кальцієм і
магнієм. Солонцюватості у цих грунтів не виявлено. У всьому про-
філі є карбонатні новоутворення.

Загальна площа сіро-коричневих грунтів на рівнинних тери-
торіях близько 270 млн га. При зрошенні на цих землях можна
вирощувати два урожаї на рік. Основними заходами поліпшення
їх родючості є зрошення, удобрення і захист від ерозій.

Серед грунтів посушливих і сухих субтропіків поширені ін-
тразональні типи — чорні субтропічні, лучно-коричневі і лучно
сіро-коричневі грунти, які також широко використовують в сіль-
ському господарстві.