Розгорнена інтерпретація

Розгорнута інтерпретація грунтується на роботах А.І.Захарова (1982), В.Хьюлса (1951), Дж. Ді Ліо (1973), Л.Кормана (1964), Р.Бернса, С.Кауфмана (1972), К.Маховер (1949), Г.Т.Хоментаускаса(1982, 1984). Інтерпретація малюнка умовно ділиться натри частини:

1) аналіз структури «Малюнка сім'ї»;

2) інтерпретацію особливостей графічних презентацій членів сім'ї;

3) аналіз процесу малювання.

Аналіз структури «Малюнка сім'ї» і порівняння складу намальованої і реальної сім’ї.

Очікується, що дитина, яка переживає емоційне благополуччя у сім'ї, буде малювати повну сім’ю. Близько 85% дітей 6-8 років з нормальним інтелектом, які мешкають спільно зі своєю сім'єю, в малюнку зображують її повністю. Спотворення реального складу сім'ї завжди заслуговує пильної уваги, тому що за цим майже завжди криється емоційний конфлікт, невдоволення сімейною ситуацією. Крайніми варіантами є малюнки, у яких:

ü взагалі не зображено людей;

ü зображені тільки непов'язані з сім'єю люди.

Таке захисне уникнення завдання зустрічається у дітей достатньо рідко. За такими реакціями частіше всього криються:

1) травматичні переживання, пов'язані з сім'єю;

2) почуття відторгнутості, покинутості (тому такі малюнки часто зустрічаються у дітей, які нещодавно прийшли в інтернат із сімей);

3) аутизм;

4) почуття небезпеки, великий рівень тривоги;

5) поганий контакт психолога з досліджуваною дитиною. _ч

У практичній роботі частіше можна зустрітися з менш вираженими відхиленнями від реального складу сім'ї. Діти зменшують склад сім'ї, «забуваючи» намалювати тих членів сім'ї, які їм менш емоційно привабливі, з якими склалися конфліктні взаємини. Не малюючи їх, дитина ніби розряджає неприйнятну емоційну атмосферу в сім'ї, уникає негативних емоцій, які пов'язані з певними людьми. Частіше всього на малюнку відсутні брати або сестри, що пов'язане з ситуаціями конкуренції в сім'ях. Дитина таким способом у символічній ситуації «монополізує» відсутню любов і увагу батьків. Відповіді на питання, чому не намальовано того чи іншого члена сім'ї, бувають, як правило, захисними: «Не намалював тому, що не залишилося місця»; «Він пішов гуляти» і т.д. Але іноді на задане питання діти дають і більш емоційно насичені реакції: «Не хотів - він б'ється»; «Не хочу, щоб він із нами жив», і т.п.

У деяких випадках замість реальних членів сім'ї дитина малює маленьких тваринок, птахів. Психологу завжди слід уточнити, з ким дитина їх ідентифікує (найчастіше так малюються брати або сестри, чий вплив у сім'ї дитина прагне зменшити). Наприклад, дівчинка І., 8 років, намалювала себе, а поруч - маленького зайчика. Свій малюнок вона пояснила таким чином: «Зараз піде дощ, я втечу, а зайчик залишиться і намокне. Він не вміє ходити». На питання: «Кого тобі нагадує зайчик?» - дівчинка відповіла, що він схожий на сестричку, котрій немає ще й року і яка не вміє ходити. Таким чином, на малюнку І. знецінює свою сестру, здійснює проти неї символічну агресію.

Трапляється, що дитина замість реальної сім’ї малює сім’ю тваринок. Наприклад, хлопчик Н., 7 років, що відчуває відторгнення, фрустрацію потреби в близьких емоційних контактах, на малюнку зобразив тільки тата й маму, а поруч детально намалював сімейство зайців, яке за складом ідентичне складу сім'ї Н. Таким чином, на малюнку дитина, розкриваючи почуття відкинутості (не намалював себе), висловила і сильне прагнення теплих емоційних контактів, відчуття спільності (зобразив близький контакт сімейства тваринок).

Великий інтерес викликають ті малюнки, у яких дитина не малює себе або замість сім'ї малює тільки себе. У обох випадках вона не включає себе до складу сім'ї, що свідчить про відсутність почуття спільності. Відсутність у малюнку «Я» більш характерно дітям, які почувають відторгнення, неприйняття. Презентація в малюнку тільки «Я» може вказувати на різноманітний психічний зміст в залежності від контексту інших характеристик малюнка. Якщо показаній презентації властива і позитивна концентрація на малюванні самого себе (велика кількість деталей тіла, квіти, декорування одягу, великий розмір фігури), то це разом із несформованим почуттям спільності вказує і на певну егоцентричність, істероїдні риси характеру. Якщо ж малюнок себе має маленький розмір, схематичність, якщо в малюнку іншими деталями і кольоровою гамою створено негативний емоційний фон, то можна припускати наявність почуття відторгнутості, покинутості, іноді - аутичних тенденцій.

Інформативним є і збільшення складу сім'ї. Як правило, це пов'язане з незадоволеними психологічними потребами в сім'ї. Прикладами можуть служити малюнки дітей-одинаків - вони частіше включають у малюнок сім'ї сторонніх людей. Вираженням потреби в рівноправних, кооперативних зв'язках є малюнок дитини, у якому додатково до членів сім'ї намальована дитина того ж віку (двоюрідний брат, дочка сусідів і т.п.). Презентація більш маленьких дітей вказує на незадоволені аффілятивні потреби, бажання зайняти охороняючу, керуючу, батьківську позицію по відношенню до інших дітей (таку ж інформацію можуть дати і додатково до членів сім'ї намальовані собачки, кішки і т.п.).

Намальовані додатково до батьків (або замість них) дорослі, які не пов'язані з сім'єю, вказують на сприйняття неінтегративності сім'ї, на пошук людини, спроможної задовольнити потребу дитини в близьких емоційних контактах. У деяких випадках - на символічне руйнування цілісності сім'ї, помста батькам внаслідок відчуття відкинутості, непотрібності.

Розташування членів сім’ї

Розташування членів сім’ї вказує на деякі психологічні особливості взаємин у сім'ї. Сам аналіз розташування по своєму змісту співзвучний із проксемічною оцінкою групи людей, із тієї різницею, що малюнок - це символічна ситуація, створення і структурування якої, залежить тільки від однієї людини - автора малюнка. Ця обставина робить необхідним (як і при інших аспектах аналізу) розрізняти, що відбиває малюнок - суб'єктивно реальне (те, що сприймається), бажане або те, чого дитина боїться, уникає і т.д.

Згуртованість сім'ї, малювання членів сім'ї зі з’єднаними руками, об’єднаність їх у загальній діяльності є індикаторами психологічного добробуту, сприйняття інтегративності сім'ї, включеності в сім’ю. Малюнки з протилежними характеристиками (роз'єднаністю членів сім'ї) можуть вказувати на низький рівень емоційних зв'язків. Обережності в інтерпретації потребують ті випадки, коли близьке розміщення фігур обумовлено задумом помістити членів сім'ї в обмежений простір (човен, маленький будиночок і т.п.).Тут близьке розташування може, навпаки, говорити про спробу дитини об'єднати, згуртувати сім’ю (з цією метою дитина звертається до зовнішніх обставин, тому що почуває даремність такої спроби).

Психологічно цікавіші ті малюнки, у яких частина сім'ї розташована в одній групі, а одна або декілька осіб - віддалено. Якщо відокремлено дитина малює себе, це вказує на почуття невключеності, відчуженості. У випадку відокремлення іншого члена сім'ї можна припускати негативне ставлення дитини до нього, іноді можна судити про погрозу, яка йде від нього. Частими є випадки, коли така презентація пов'язана з реальним відторгненням члена сім'ї, з малою його значимістю для дитини.

Угруповання членів сім'ї в малюнка іноді допомагають виділити психологічні мікроструктури сім'ї, коаліції. Так, наприклад, дівчинка Р., 6 років, намалювала себе поруч із матір'ю і окремо від батька з братом, ілюструючи в такий спосіб існуючу в цій сім’ї конфронтацію на грунті рольових розбіжностей «мужності» і «жіночності».

Як зазначалося раніше, дитина може виражати емоційні зв’язки в малюнку за допомогою фізичних відстаней. Те ж значення має і відділення членів сім'ї об'єктами, розподіл малюнка на осередки, по яких розподілені члени сім'ї. Такі презентації вказують на слабкість позитивних міжособових зв'язків.

Аналіз особливостей намальованих фігур.

Особливості графічних презентацій окремих членів сім'ї можуть дати інформацію великого діапазону: про емоційне відношення дитини до окремого члена сім'ї, про те, яким дитина його сприймає, про «Я - образ» дитини, її статеву ідентифікацію і т.д.

При оцінці емоційного ставлення дитини до членів сім'ї варто звертати увагу на такі моменти графічних презентацій:

1) кількість деталей тіла. Чи присутні: голова, волосся, вуха, очі, зіниці, вії, брови, ніс, щоки, рот, шия, плечі, руки, долоні, пальці, ноги, ступні;

2) декорування (деталі одягу і прикраси): шапка, комір, краватка, банти, кишені, ремінь, ґудзики, елементи зачіски, складність одягу, прикраси, візерунки на одязі і т.п.;

3) кількість використаних кольорів для малювання фігури.

Як правило, гарні емоційні взаємини з людиною супроводжуються позитивною концентрацією на її малюванні, що в результаті відбивається в більшій кількості деталей тіла, декоруванні, використовуванні різноманітних кольорів. І навпаки, негативне ставлення до людини веде до більшої схематичності, незакінченості його графічної презентації. Іноді пропускання в малюнку істотних частин тіла (голови, рук, ніг) може вказувати поряд з негативним ставленням до неї також і на агресивні прояви відносно цієї людини.

Про сприйняття інших членів сім'ї і «Я - образу» того, хто малює, можна судити на основі порівняння розмірів фігур, особливостей презентації окремих частин тіла і усієї фігури в цілому.

Діти, як правило, найбільшими малюють батька або матір, що відповідає реальності. Проте, іноді співвідношення розмірів намальованих фігур явно не відповідає реальному співвідношенню розмірів членів сім'ї - семирічна дитина може виявитися вищою і ширшою своїх батьків і т.д. Це пояснюється тим, що для дитини (як і для древнього єгиптянина) розмір фігури є засобом, за допомогою якого він виражає силу, перевагу, значимість, домінування. Так, наприклад, на малюнку дівчинки Н., 6 років, мама намальована на 1/3 більшою батька і вдвічі більшою за інших членів сім’ї. Для цієї сім'ї була характерна велика домінантність, пунітивність матері, яка була дійсно авторитарним керівником сім'ї. Деякі діти найбільшими або рівними за розміром з батьками малюють себе. Це пов'язано з:

а) егоцентричністю дитини;

б) змаганням з батьком за любов матері або навпаки, виключаючи або зменшуючи при цьому «конкурента».

Значно меншими, ніж інші члени сім'ї, себе малюють діти, які:

а) почувають свою незначимість, непотрібність і т.п.,

б) потребують опіки, турботи з боку батьків.

Ілюстрацією цього становища може служити малюнок хлопчика Я., 6, 5 років. У малюнку сім'ї він намалював себе ненатурально маленьким, до того ж майже вдвічі меншим, ніж намалював себе в інших ситуаціях. Аналогічна трансформація характерна і для його поводження. Активний у групі дитячого садка, хлопчик займав позицію «маляти» вдома. Тут він використовував свою плаксивість, безпомічність як засіб привернення уваги батьків. Взагалі, при інтерпретації розмірів фігур психолог повинен звертати увагу тільки на значні спотворення, а оцінюючи розміри фігур, виходити з реального співвідношення величин (наприклад, семирічна дитина в середньому на 1/3 нижча своїх батьків).

Інформативним може бути й абсолютний розмір фігур. Великі, через увесь аркуш, фігури малюють імпульсивні, упевнені в собі, схильні до домінування діти. Дуже маленькі фігури пов'язані з тривожністю, почуттям небезпеки.

При аналізі особливостей презентацій членів сім'ї потрібно звертати увагу і на малювання окремих частин тіла. Справа в тому, що окремі частини тіла, які пов'язані з певними сферами активності, є засобами спілкування, контролю, пересування і т.д. Особливості їхньої презентації можуть вказувати на певний, із ними пов'язаний, чуттєвий зміст. Коротко проаналізуємо найінформативніші в цьому плані частини тіла.

Руки є головними засобами впливу на світ, фізичного контролю поведінки інших людей. Якщо дитина малює себе з піднятими вгору руками, з довгими пальцями, то це часто пов'язано з його агресивними бажаннями. Іноді такі малюнки малюють і зовнішньо спокійні, покладисті діти. Можна припустити, що дитина почуває ворожість стосовно оточуючих, але її агресивні пориви витіснені. Таке малювання себе також може вказувати на прагнення дитини компенсувати свою слабкість, бажання бути сильним, панувати над іншими. Ця інтерпретація більш достовірна тоді, коли дитина на додаток до «агресивних» рук малює й широкі плечі або інші атрибути, символи «мужності» і сили. Іноді дитина малює всіх членів сім'ї з руками, але «забуває» намалювати їх собі. Якщо при цьому дитина малює себе ще й непропорційно маленькою, то це може бути пов’язано з почуттям безсилля, власної незначимості в сім'ї, з відчуттям, що навколишні подавляють її активність, надмірно її контролюють. Цікаві малюнки, у яких одного із членів сім’ї намальовано з довгими руками, більшими пальцями. Частіше всього це вказує на сприйняття дитиною пунітивності, агресивності цього члена сім'ї. Те ж значення може мати і презентація члена сім'ї взагалі без рук - такими символічними засобами дитина обмежує його активність.

Голова - центр локалізації «Я», інтелектуальної і перцептивної діяльності; обличчя - найважливіша частина тіла в процесі спілкування. Вже діти 3 років у малюнку обов'язково малюють голову, деякі частини тіла. Якщо діти старші п'ятилітнього віку (нормального інтелекту) у малюнку пропускають частини обличчя (очі, рот), це може вказувати на серйозні порушення у сфері спілкування, відгородженість, аутизм. Якщо при малюванні інших членів сім'ї пропускається голова, риси обличчя або штрихується все обличчя, то це часто пов'язано з конфліктними стосунками з даною особою, ворожим ставленням до неї.

Вираз обличчя намальованих людей також може бути індикатором почуттів дитини до них. Проте, треба мати на увазі, що діти схильні малювати усміхнених людей, це своєрідний «штамп» на їхніх малюнках, але це зовсім не означає, що діти так сприймають оточуючих. Для інтерпретації малюнка сім’ї вираз обличчя значимим є тільки в тих випадках, коли різні особи відрізняються одна від одної виразом облич. У цьому випадку можна думати, що дитина свідомо або несвідомо використовує вираз обличчя як виразний засіб - це характерно для старших. Наприклад, хлопчик Р., 9 років, останній син у сім'ї, який має на відміну від своїх братів фізичний дефект і не має таких, як вони, успіхів у навчанні і спорті, у малюнку висловив своє почуття неповноцінності, зображуючи себе значно меншим, з опущеними вниз краями губ. Ця графічна презентація «Я» явно відрізнялася від інших членів сім'ї - великих і усміхнених.

Дівчатка більше за хлопчиків приділяють увагу малюванню обличчя, зображують більше деталей. Вони помічають, що їхні матері багато часу приділяють догляду за обличчям, косметиці і самі поступово засвоюють цінності дорослих жінок. Тому концентрація на малюванні обличчя може вказувати на статеву ідентифікацію дівчинки. У малюнках хлопчиків цей момент може бути пов'язаний із занепокоєністю своєю фізичною красою, прагненням компенсувати свої фізичні вади, формуванням стереотипів жіночої поведінки.

Презентація зубів і виділення рота зустрічається в дітей, які схильні до оральной агресії. Якщо дитина так малює не себе, а іншого члена сім'ї, то це часто пов'язане з почуттям страху, ворожістю цієї людини до дитини.

Існує закономірність, що з віком малюнок людини збагачується все новими деталями. Діти 3, 5 років у більшості випадків малюють «головонога», а в 7 років - презентують уже багату схему тіла. Кожному віку характерні певні деталі і їхнє пропускання в малюнку, як правило, пов'язане зі запереченням якихось функцій, із конфліктом. Якщо дитина 7 років не малює однієї з цих деталей: голови, ока, носа, рота, рук, тулубу, ніг, на це треба звернути увагу. Прикладом можуть бути малюнки хлопчика Г., 7 років. Він ніколи не малював нижньої частини тіла. У бесіді з батьками з'ясувалося, що в них велику тривогу викликав інтерес Г. до своїх статевих органів. Декілька разів він був навіть покараний за таку «пізнавальну» діяльність, яку батьки сприйняли як мастурбацію. Таке поводження батьків індукувало в дитини почуття вини, заперечення функцій нижньої частини тіла, що вплинуло на його «Я - образ».

У дітей старших 5, 5-6 років у малюнках виділяються дві різні схеми малювання індивідів різної статевої приналежності. Наприклад, тулуб чоловіка малюється овальної форми, жінки - трикутної або статеві розходження виражаються іншими засобами. Якщо дитина малює себе так само, як і інші фігури тієї ж статі, то можна говорити про адекватну статеву ідентифікацію. Аналогічні деталі і колір у презентації двох фігур, наприклад, сина і батька, можна інтерпретувати як прагнення сина бути схожим на батька, ідентифікацію з ним, гарні емоційні контакти.

Аналіз процесу малювання

При аналізі процесу малювання варто звертати увагу на:

ü послідовність малювання членів сім'ї;

ü послідовність малювання деталей;

ü стирання;

ü повернення до вже намальованих об'єктів, деталей, фігур;

ü паузи;

ü спонтанні коментарі.

Інтерпретація процесу малювання в загальному реалізує тезу про те, що за динамічними характеристиками малювання криються зміни думки, актуалізація почуттів, напруги, конфлікти, вони відбивають значимість певних деталей малюнка дитини. Інтерпретація процесу малювання потребує творчого підключення всього практичного досвіду психолога, його інтуїції. Незважаючи на великий рівень непевності, саме цей рівень аналізу часто дає найбільш змістовну, глибоку, значиму інформацію. У своєму аналізі намітимо лише деякі загальні тенденції.

Близько 38% дітей першими малюють фігуру матері, 35% - себе, 17% - батька, 8% - братів і сестер. Як при розповіді дитина починає з головного, так і в малюнку першим зображує найбільш значиму, головну або найбільш емоційно близьку людину. Такий частотний розподіл, напевно, обумовлений тим, що в нашій культурі мати часто є ядром сім'ї, виконує найбільш важливі функції в сім'ї, більше часу буває з дітьми; більше, ніж інші, приділяє їм увагу. Те, що часто діти першими малюють себе, напевно, пов'язано з їхнім егоцентризмом як віковою характеристикою. Виходячи з цього, послідовність малювання більш інформативна в тих випадках, коли дитина в першу чергу малює не себе і не матір, а іншого члена сім'ї. Частіше усього це найбільш значима особа для дитини або людина, до якої вона прив'язана.

Примітними є випадки, коли дитина останньою малює матір. Часто це пов'язане з негативним ставленням до неї.

Послідовність малювання членів сім’ї може бути більш вірогідно інтерпретована в контексті аналізу особливостей графічної презентації фігур. Якщо намальована першою фігура являється найбільшою, але намальована схематично, не декорована, то така презентація вказує на значимість цієї особи, силу, домінування в сім'ї, але не вказує на позитивні почуття дитини до неї. Проте, якщо перша фігура намальована старанно, декорована, то можна думати, що це найбільш улюблений член сім'ї, що дитина шанує її і на яку хоче бути схожою.

Як правило, діти, отримавши завдання намалювати сім’ю, починають малювати членів сім'ї. Деякі ж діти спочатку малюють різноманітні об’єкти, лінію основи, сонце, меблі і т.д. і лише в останню чергу приступають до зображення людей. Є підстава вважати, що така послідовність виконання завдання є своєрідною захисною реакцією, за допомогою якої дитина відсуває неприємне йому завдання в часі. Частіше всього це спостерігається в дітей із неблагополучною сімейною ситуацією, але це також може бути наслідком поганого контакту дитини з психологом.

Повернення до малювання тих же членів сім’ї, об'єктів, деталей вказує на їхню значимість для дитини. Як мимовільні рухи людини іноді показують актуальне утримання психіки, так повернення до малювання тих же елементів малюнка відповідає " руху ” думки, ставленню дитини і може вказувати на домінуюче переживання, яке пов'язане з певними деталями малюнка.

Паузи перед малюванням певних деталей, членів сім’ї частіше усього пов'язані з конфліктним ставленням і є зовнішнім проявом внутрішнього дисонансу мотивів. На несвідомому рівні дитина немовби вирішує, малювати їй чи ні людину або деталь, які пов'язані з негативними емоціями.

Стирання намальованого, перемальованого може бути пов'язаним як із негативними емоціями по відношенню до члена сім'ї, що малюється, так і з позитивними. Вирішальне значення має кінцевий результат малювання. Якщо стирання і перемальовування не призвели до помітної кращої графічної презентації - можна судити про конфліктне ставлення дитини до цієї людини.

Спонтанні коментарі часто проясняють зміст того, що малюється. Тому до них треба уважно прислухатися. Також треба мати на увазі, що іррелевантні коментарі все ж таки є засобом ослаблення внутрішньої напруги, і їхня поява супроводжує найбільш емоційно «заряджені» місця малюнка. Це може допомогти направити в потрібне русло і питання після малювання, і сам процес інтерпретації.