Це вільний вияв досконалості, що включає до себе “безкорисливий інтерес” як наголошував І. Кант.

Користь – це благо яке стверджується у царині практичних інтересів і практичних дій.

Істина є узагальненням каноном смислотворення скрізь, де здійснюються людиною пізнавальні зусилля. Це правильний образ пізнаваного, а разом і правильна позиція щодо пізнання конкретного об’єкта та життєвої ситуації загалом.

Людина становлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об’єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння суб’єктивної реальності існування інших людей і соціальних спільностей, орієнтуватись на цінність правди. Характерно що відмінність між розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об’єкти, а розуміння припускає співпереживання, входження у внутрішній світ, в цінності іншого суб’єкта. Існує думка, що істинне – у вигляді матеріалістичного світогляду, життєвої і художньої правди, соціальної і природничонаукової теорії – або взагалі не має жодного ставлення до моральності, або ж діє на неї негативно.

Всі релігійно налаштовані люди вважають, що відмовившись від віри в душі, людство впаде в моральний песимізм.

Зникнуть відмінності між добром і злом, правдою і неправдою, зникнуть взаємні людські прив’язаності, і людьми опанує моральний параліч. Тут прагнення довести, нібито без релігії не існує моралі, нібито матеріалістичний світогляд вимагає моральні обов’язки і високі моральні збудження. Але чи так це? Хіба історія не свідчить про те, як, пориваючи з вірою в Бога, люди не втрачали своїх моральних достоїнств.

Навпаки. Істина – це певна властивість людського знання. Все людське пізнання, всі науки спрямовані на її досягнення. Тільки істинне знання служить людяні могутнім знаряддя перетворення дійсності. В протилежність істинні помилка, омана становлять невірне, ілюзорне, перекручено-фантастичне відображення об’єкта в свідомості людини того, що називаються абсолютного істинного. Єдність істини та її розуміння дозволять створювати ідеальні проекти і програми, основані на знанні об’єктивної реальності і відповідних цінностей суб’єкта. Це ідеальне створення майбутнього, цінність творчості, що реалізувалася.

Правда являє собою істину в її соціально-історичному бутті. Це істина в поєднанні з справедливістю.

Добро це моральне благо. Це граничний вияв усіх моральних цінностей – честі, гідності, обов’язку тощо.

Святість являє собою форму ствердження блага, яка викликає безумовну пошану і довіру. Це безпосереднє з самозасвідчення блага – чи то в особистому способі життя, чи шляхом надання надзвичайної цінності якимсь предметом або цінностям ситуаційного характеру. Тоді маємо справу зі святими. Ними можуть бути релігійні реліквії, предмети культури, або такі ідеальні-реальні предмети, як, наприклад Батьківщина, сім’я тощо.

Свобода як цінність витлумачується найперше як благо, здійснюване через безпосередню самореалізацію людини. Хоча, як це зазначалося раніше, зміст свободи цим далеко не вичерпується. На свідчення про те, що свобода є цінністю й поза індивідуальним виміром людського буття, наведемо вислів Петра Олександровича Кропоткіна (1842-1921 рр.) - теоретика анархізму, одного з найвизначніших апостолів ідеї свободи наприкінці XIX сторіччя. “Свобода, - писав він, - це єдиний засіб проти незручностей, які випливають із крайностей самої свободи”.