Суспільний прогрес і соціальне прогнозування

План

II. Суть суспільного прогресу, його критерії та типи

Суспільний прогрес, його критерії

Типи суспільного прогресу

III. Єдність і різноманітність світової історії.

Багатоманітність історії

Причини різноманітності світової історії

Історичні передумови єдності історії

IV. Майбутнє: проблеми соціального прогнозування.

Поняття соціального прогнозування

Характеристики соціального прогнозування.

На порозі у нове тисячоліття.

V. Висновок.

Література.

Суть суспільного прогресу, його критерії і типи

Суспільний прогрес, його критерії

Тривалий час у філософській і соціологічній літературі суспільний прогрес розглядався переважно як прогрес матеріального виробництва, в межах якого людина поставала як його засіб. Життя підтвердило неспроможність цьго спрощеного розуміння історії, довело неохідність розглядати суспільство як складну систему, де всі сторони взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Людина посідала в цій системі центральне місце.

Питання про суспільний прогрес, його сутність і роль у житті суспільства цікавило мислителів багатьох поколінь. Переважна більшість з них не могла дати наукове висвітлення цієї проблеми. Тільки з відкриттям матеріалістичного розуміння історії, появилась можливість розкрити сутність суспільного прогресу, джерело розвитку суспільства, його рушійні сили і критерії.

Основні ознаки суспільного прогресу знайшли відображення у працях основоположників діалектико-матеріалістичної філософії. Вони вважають, що суспільний прогрес необхідно досліджувати в аспекті соціально-діяльнісної сутності людини. Сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є основним процесом свідомої, цілеспрямованої, перетворюючої дії на навколишній світ і на саму людину, для забезпечення свого існування, функціонування і розвитку. Ця сутність проявляється в діалектиці потреб і діяльності, де потреби постають вихідним імпульсом життєдіяльності, а діяльність - способом задоволення, відтворення і народження потреб. Слід зазначити, що сутність людини не залишається незмінною. Тому процес становлення і розвитку людини доцільно розглядати як складний діалектичний процес.

Таким чином, суспільний прогрес – це процес безперервного становлення і розвитку людської сутності, що постає як неухильне вдосконалення самої життєдіяльності, здібностей людей по забезпеченню необхідних умов свого існування.

Дослідження суспільного прогресу, його сутності і тенденцій, тісно пов'язане з проблемою його критеріїв. У літературі існують різні погляди на те, що є критерієм прогресивного, поступального розвитку суспільства. Складність даного питання полягає в тому, що суспільний прогрес є явищем складним і багатогранним. Крім того, він характеризується різними особливостями на різних ступенях людської історії. Важливо і те, що суспільний прогрес можна досліджувати як з точки зору самої сутності прогресу (до конкретно-історичних особливостей його здійснення на різних етапах історії і в різних країнах), так і з точки зору співвідношення між собою різних його ступенів (первіснообщинного, рабовласницького, феодального) в історичному розвитку суспільства.

Розглядаючи питання про критерії суспільного прогресу дослідники приводять, як правило, відоме твердження, що стан продуктивних сил являє собою основний критерій всього суспільного розвитку. Оскільки задоволення життєвих потреб людини, в якому матеріальне виробництво знарядь праці набуває особливого значення, процес матеріального виробництва становить у життєдіяльності людини головну сферу її діяльності. Виникнення матеріального виробництва, зумовлює виникнення всієї системи суспільних відносин.

Як уже зазначалося, сутність людини, маючи складну внутрішню структуру, знаходить своє реальне втілення в становленні і розвитку суспільства як цілісної системи. Варто нагадати, що суспільство в цьому разі розглядається водночас і як складна система, і як суб'єкт соціальної дії. З огляду на це, найбільш загальним критерієм суспільного прогресу, який охоплює всі аспекти сутності людини, є рівень людської свободи і творчості. Саме на рівні свободи і творчості відображається рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних відносин (насамперед виробничих). Вони визначають спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людей, а також зміст і масштаби освоєння людьми навколишньої дійсності.

Рівень свободи та творчості розкриває ступінь розвитку всіх сутнісних сил людини, ступінь панування її над зовнішніми силами і силами своєї власної природи.

Зазначений рівень показує, в якій мірі людина здатна перетворюючи навколишній світ і саму себе, забезпечити життєдіяльність усього суспільства як цілісної системи і кожної людини зокрема. Такий підхід до виділення критеріїв суспільного прогресу є основою для їх визначення стосовно конкретно-історичних форм прояву цього прогресу в різних країнах.

Людство завжди цікавили критерії суспільного прогресу. Були такі критерії: освіта, наука, мораль, краса, любов, роль видатних осіб, розвиток продуктивних сил, виробничих відносин. В історії соціології довший час вважалося, що критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил. Це була хибна думка, тому, що продуктивні сили існують в єдності з виробничими відносинами. Тому, на сьогоднішній день, критерієм суспільного прогресу є кількісний і якісний розвиток продуктивних сил, в єдності з виробничими відносинами. Корені суспільного прогресу необхідно шукати в матеріальному житті суспільства.

Розкриття сутності і основи критеріїв суспільного прогресу є недостатнім для розуміння історичного розвитку суспільства (причин і характерів цього розвитку). Тому, дуже важливим у дослідженні суспільного прогресу є питання про його джерела та історичні типи.

При вирішенні питання про джерела суспільного прогресу серед дослідників цієї проблеми єдності не має, хоча більшість виходить з того, що зазначене джерело слід шукати в суперечностях. Разом з тим, у питанні про те, яку суперечність слід вважати джерелом суспільного прогресу, існують різні погляди.

Найбільш поширеною є думка, згідно з якою загальносоціологічною суперечністю суспільного розвитку є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами.

При цьому підкреслюється, що процес розв'язання суперечності знаходиться у відповідності рівня розвитку продуктивних сил виробничим відносинам.

Поширений також погляд, за яким основною суперечністю суспільного розвитку є суперечність між неухильно зростаючими матеріальними, культурними потребами людей, з одного боку, і досягнутим рівнем виробництва - з іншого.

Якщо суспільний прогрес є процесом становлення і розвитку сутності людини, то це джерело слід шукати саме в суперечностях людської сутності, яка проявляється в діалектиці потреб і діяльності. При цьому, потреби становлять певну систему, якій відповідає і певна система видів діяльності.

Таким чином, основна суперечність суспільного прогресу в цілому є суперечністю між потребами і можливостями їх задоволення, зумовленими досягнутим рівнем виробництва.

На відміну від природи, де суперечність як джерело розвитку є водночас і його рушійною силою, в суспільстві проблема джерел розвитку і рушійних сил набуває більш складного характеру. Це пояснюється тим, що в суспільстві об'єктивні закони його розвитку реалізуються через цілеспрямовану діяльність людей, зацікавлених у забезпеченні необхідних умов задоволення своїх потреб, свого існування, функціонування і розвитку. Інтереси людей, груп, класів не завжди збігаються з напрямком дії об'єктивних законів. Ця діяльність людей може сприяти поступальному розвитку суспільства, або гальмувати його. Тому під рушійними силами суспільного прогресу слід розуміти ті соціальні сили, завдяки дії і взаємодії яких здійснюється розв'язання і відтворення суперечностей, що являють собою джерело розвитку суспільства.

Типи суспільного прогресу

В історії розвитку суспільства виділяють два основних типи суспільного прогресу: антагоністичний і неантагоністичний. Спільним для цих типів є те, що розвиток суспільства, його поступальне сходження до більш досконалих форм суспільної організації починається з виробництва і вдосконалення знарядь праці. Вдосконалення знарядь праці зумовлює необхідність розвитку і вдосконалення самої людини, як головної продуктивної сили.

Важливою особливістю антагоністичного прогресу було те, що в умовах первісного суспільства, суб'єктом соціальної діяльності виступала община. Потреби індивіда задовольнялися в межах общини, завдяки функціонуванню її як єдиного цілого. Потреби общини, процес їх задоволення і відтворення відбувався через задоволення потреб кожного індивіда. Здійснюючи процес виробництва, вона забезпечує своє існування та існування кожного індивіда, тобто основна суперечність суспільного прогресу (між потребами і досягнутим рівнем виробництва), у первісному суспільстві, знаходилась у продуктивних силах та способі виробництва. Низький рівень розвитку самої людини і знарядь праці зумовлювали необхідність сумісної праці, безпосередній зв'язок виробника із знаряддям праці, рівнозначне місце членів общини в системі виробництва. Рушійною силою суспільного прогресу були об'єднані дії членів общини як цілого, що забезпечувало необхідні умови для її існування і розвитку. Низькому розвитку продуктивних сил і суспільних відносин відповідали низький рівень свободи і творчості.

З вдосконаленням знарядь праці, розвитком людини і її потреб, зросла і продуктивність праці, яка обумовила розподіл і спеціалізацію праці в середині общини. Внаслідок цього, суспільна власність на засоби виробництва поступається місцем приватній власності, рівність місця індивідів у системі виробництва – соціальній нерівності.

З розподілом суспільства на класи виникає новий тип суспільного прогресу – неантогоністичний, який включає в себе рабовласницьку, феодальну і капіталістичну формації. Головною продуктивною силою в цьому суспільстві стають пригноблені маси, які не маючи власності на засоби виробництва, не могли користуватися виробленими благами, задовольняти свої потреби. Для забезпечення свого існування, вони були змушені вести боротьбу проти експлуататорів і панівних виробничих відносин. Необхідність цієї боротьби визначалася також тим, що з розподілом суспільства на класи, інтерес панівного класу став рушійним фактором виробництва в цілому. Панівні класи забезпечуючи задоволення своїх потреб та інтересів, розвивали у відповідності з ним і виробництво, що значною мірою здійснювалося за рахунок експлуатації пригноблених. В цьому випадку, людина стала, насамперед, засобом здійснення суспільного прогресу.

Таким чином, новий тип суспільного прогресу характеризується тим, що з розподілом суспільства на класи основна суперечність його розвитку переміщувалася зі сфери продуктивних сил у сферу взаємозв'язків між продуктивними силами і виробничими відносинами та виступає як суперечність між ними.

На сучасному етапі суспільного розвитку капіталізм, здійснивши науково-технічну революцію і пристосувавши свої виробничі відносини до наявного рівня розвитку продуктивних сил, пішов класичним шляхом економічного лібералізму. Тим самим, це суспільство виявило значні можливості для прогресивного розвитку. Особливого значення набули інтеграційні процеси, які охопили практично всі сторони соціального життя. Зазначені обставини обумовили виникнення ситуації, в якій загальнолюдське набуває головного значення.

Із подальшим посиленням взаємозв'язку між усіма сферами життєдіяльності, не тільки в окремих країнах, але і в усьому світі все більшого значення набувають потреби, вирішення яких торкається всього людства. Своє вираження ці потреби знаходять у глобальних проблемах. Під глобальними проблемами, розуміють комплекс життєво важливих питань, від вирішення яких залежить саме існування і розвиток цивилізації. Невирішення глобальних проблем, створює серйозну загрозу для сучасного та майбутнього людства. І навпаки, своєчасне їх розв'язання відкриває широкі перспективи розвитку, створює сприятливі умови для прискорення суспільного прогресу.

Отже, однією з характерних особливостей суспільного прогресу на сучасному етапі, є його тісний зв'язок з глобальними проблемами. Без врахування цього зв'язку, того впливу глобальних проблем на розвиток історичного процесу, неможливо зрозуміти зміст і напрям розвитку суспільства.

Кінець другого тисячоліття можна з повним правом віднести до найкритичнішого періоду в історії людства. Причина кризи полягає в постійно зростаючій диспропорції науково-технічного і соціального розвитку, коли рівень самосвідомості людства, як єдиного цілого, почав згубно відставати від його технічного розвитку. Ця кричуща диспропорція ставить під сумнів можливість дальшого існування цивілізації на Землі.

Єдність і багатоманітність світової історії.

Історія людства – це історія багатьох народів і держав, країн і регіонів, культур і цивілізацій. Історія – наповнена багатьма унікальними подіями життя людства, у часі і просторі.

Завдання історичної науки полягає а описі історичних подій враховуучи конкретні імена, дати. З давніх часів склалося уявлення про історію як про вчителя життя, чиї уроки дозволяють здобути мудрість, здатність орієнтуватися у стрімкому вирі суспільних подій.