Сутність і види оцінки земельних ресурсів

Під економічною оцінкою землі розуміють оцінку якості землі як основного засобу виробництва. Предметом економічної оцінки землі є економічна родючість як конкретна економічна форма проявлення дійсної (абсолютної та відносної) грунтової родючості. Для цього використовуються рентний підхід. Це не тільки оцінка род.чості землі, але й оцінка ринків збуту продукції, адміністративних центрів, транспорту тощо.

Аналіз літературних джерел дозволяє виділити такі аспекти застосоування матеріалів оцінки земель для удосконалення керування сільськогосподарським виробництвом:

1)облік витрат сільськогосподарського виробництва в зв’язку з відводом земель для несільськогосподарських потреб;

2)аналіз результатів господарської діяльності сільськогосподарської продукції;

3)вирівнювання економічних можливостей сільськогосподарських підприємств, які знаходяться в неоднакових природно-економічних умовах господарювання;

4)організація внутрішньогосподарського розрахунку і нормативне обґрунтування завдань колективам, працюючим на підряд;

5)облік продуктивності здібності земель в складі виробничого потенціалу сільського господарства.

Забезпечуючи аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, дані оцінки земель сприяють розробці планово-економічних завдань на перспективу та вдосконаленню фінансових відносин сільськогосподарських підприємств з державою.

Для оцінки землі щодо ефективності обробки різноманітних сільськогосподарських культур дозволяють найбільш обґрунтовано розташовувати сільськогосподарське виробництво і визначати його спеціалізацію з урахуванням природно-економічних умов.

Показники оцінки землі дають можливість складати поточний і перспективний план, госпрозрахункові завдання з урахуванням продуктивної спроможності землі.

Головне завдання застосування показників економічної оцінки земель полягає у визначенні реального рівня підйому виробництва сільськогосподарської продукції з повним використанням економічної родючості.

Особливостями розрахунку економічних збитків від антропогенного порушення довкілля в агропромисловому секторі є такі:

1)земля –малорухоме середовище, і міграція в ній забруднених речовин відбувається повільніше, ніж в атмосфері і воді, а їх концентрації постійно зростають;

2)забруднення ґрунту на людину впливає не прямо, а опосередковано – через кількість і якість врожаю та вироблених з нього продуктів харчування;

3)використання землі супроводжується перетворенням і зміною її природних первісних властивостей, виникненням нових. Перетворення сільськогосподарських угідь у ріллю, зрошення в засушливих та осушення у зволожених регіонах нерідко мають небажані наслідки;

4)відсутність водоочисних споруд на тваринницьких комплексах та невисока ефективність їх роботи на підприємствах переробної промисловості;

5)безгосподарне використання мінеральних добрив та отрутохімікатів, які завдають значної шкоди земельним ресурсам та впливають на якість продукції АПК;

6)найбільшої шкоди завдає використання потужної техніки, що призводить до ущільнення ґрунтів, збитки від якого практично неможливо обрахувати;

7)диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію.

Відмінністю розрахунку збитків у сільськогосподарському господарстві є те, що можна оцінити за натуральними показниками (скільки втрачено продукції рослинництва і тваринництва).

Підвищення ефективності сільського господарства досягається переважно шляхом застосування добрив, гербіцидів і пестицидів, розвитку механізації, виведення нових сортів рослин і порід тварин, впровадження прогресивних технологій вирощування культур, раціональної спеціалізації господарств і структури посівних площ, раціонального використання земельних і водних ресурсів тощо. З погляду екології не всі ці засоби однаково безпечні.

Екологізація в АПК у цілому повинна перешкоджати негативному впливу технологічних процесів на стан навколишнього середовища. Екологізація сільськогосподарського виробництва – об’єктивно зумовлена, планомірно здійснювана система загальнодержавних, галузевих і регіональних заходів, спрямованих на впровадження в практику якісно нових, екологічно безпечних видів техніки, технологій та організації матеріального виробництва, способів і методів функціонування промислових, аграрних та аграрно-промислових комплексів з метою найефективнішого використання природних ресурсів, їх збереження, відтворення і примноження, підтримання динамічної екологічної рівноваги у навколишньому середовищі. Кінцевим підсумком екологізації розвитку продуктивних сил може бути досягнення (забезпечення) повної гармонізації відносин між суспільством і природою.