Виникнення конфуціанства

Конфуціанства, завжди асоціюється з Давнім Китаєм. В свідомості кожної людини, що народилася в Китаї, давно викарбувалися певні стереотипи. Вона завжди бачить перед собою еталон доброчесті і вважає своїм обов’язком йому слідувати. Значними і загальновизнаними пророками тут вважалися, перш за все, ті, хто вчив жити гідно відповідно до прийнятої нормою – жити заради життя, а не заради благополуччя на тому світі або порятунку від страждань.

Всі ці специфічні особливості системи цінностей, які виникли в Китаї протягом тисячоліть, передували епосі Конфуція. Вони підготували країну до сприйняття тих принципів і норм життя, які назавжди увійшли в історію під назвою «конфуціанство». Їх сутність задовго до Конфуція зводилася до відособлення ірраціональних основ релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації.

За часів Конфуція шестисотлітня династія Чжоу почала занепадати. Це була епоха феодалізму, коли васальні міста-держави забували дані один одному клятви вірності і вели війни практично з будь-якого приводу. Стражданням простого народу не було меж. Це був період напруженої політичної боротьби між китайськими царствами і заворушеннями всередині самих цих царств. Тому питання про політичну стабільність, методи управління державою і досягнення останніх багатства і могутності були одними з найгостріших питань того часу. На ці питання так чи інакше намагалося відповісти більшість стародавніх мислителів Китаю. Одним з перших свою відповідь на них дав Конфуцій. Повсякденні тяготи життя справили на нього сильне враження, розвинувши в ньому стійкість і практичність – якості, яким він рідко зраджував впродовж всього свого життя. Конфуцій дуже рано зрозумів: щоб припинити невимовні страждання народу, потрібно змінити образ думок, громадський менталітет. Суспільство має існувати для блага всіх своїх членів, а не бути джерелом надприбутків правителів. Конфуцій став першим, хто сформулював цей принцип, що нерідко ігнорується в наші дні. Стародавні греки поставили так питання тільки через 200 років після Конфуція. Шляхом рефлексії вони створили абстрактне поняття справедливості. Конфуцій в роки свого становлення не мав можливості міркувати абстрактно, він хотів змінити не суспільний устрій, а тільки менталітет: його роздуми були пов'язані з реальністю. Правитель повинен правити, чиновник виконувати свої обов'язки, і це так само безперечно, як і те, що батько повинен бути батьком свого сина. Революція мислення, яку врешті-решт зробив Конфуцій, торкалася тільки ставлення до подій і поведінки. Кожному пропонувалося виконувати свою справу настільки добре, наскільки він може.

Розглядаючи державу як велику родину, політичну владу царя як аналог влади батька, Конфуцій створив свою етико-політичну систему поглядів і по суті заклав основи патріархальної теорії держави в Китаї.

Необхідно зазначити, що однією з особливостей китайської свідомості, є те, що нове в Китаї ніколи не прагнуло до повалення старого, вважаючи за краще співіснування з ним. Шанування давної мудрості лягло в основу конфуціанства. Жодна з його новацій не призвела до знищення того, що передувало. Конфуцій шукав свій політиний ідеал в давніх рукописах династії Чжоу (1027-266 рр. до н. е.) – в книзі історичних переказів «Шуцзин» та книзі пісень «Шицзин». Так як, сучасний для Конфуція Китай роздирали міжусобиці, філософ звернув свою увагу в глиб віків, коли, за його переконанням, панували гармонія, суспільний порядок і мир. Таким чином він мріяв відновити принципи правління імператорів Вень та Ву.

Важливо знати, що діалектичний підхід, який є одним з головних методів у вченні Конфуція, дозволив йому створити дивно струнку систему управління державою: з одного боку, це традиційність, з іншого – динамічність, розвиток, рух. Важливе значення мало й таку обставину: думки Конфуція і його послідовників виражалися в настільки загальній формі, що дозволяли надавати їм такий зміст, який потрібний в кожній конкретній ситуації. Наприклад: «Якщо вчення поширюється, то це тому, що того хочуть небеса», «Бути правителем важко, але нелегко бути і підданим», «Самобутні люди все роблять не так, як інші», «Роздавати накази і нічого не робити самому – не доблесть» [18, с. 45].

Вчення Конфуція дало поштовх заснування релігії (конфуціанства), але його повчання самі по собі не були релігійними. І не були релігією для нього самого – це один із парадоксів, який сприяв довголіттю вчення.

Вчений і дослідник конфуціанства Делюсін переконаний, що секрет життездатності і довголіття конфуціанського вчення можна пояснити. І пояснити багатьма факторами.