Становлення глобалістики як науки

«Глобалістика» – сукупність наукових, філософських, культурологічних і прикладних досліджень різних аспектів глобалізації і глобальних проблем, включаючи одержані результати таких досліджень, а також практичну їх реалізацію в економічній, соціальній і політичній сферах як на рівні окремих держав, так і в глобальному масштабі.

Глобалістика є науковим напрямом, який набуває ознак самостійної науки. Її предметом виділяють походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також становлення макросоціоприродних систем та їхньої динаміки.

Можна виділили три особливості глобалістики як наукової дисципліни:

1) в її межах система взаємозв’язків людини, суспільства і природи уявляється єдиним цілим у масштабах всієї планети

2) глобалістика розглядає цю систему як перманентно кризову, у центрі її уваги знаходяться всі напруженості, конфлікти;

3) на відміну від інших наук, вона характеризує їх не як аномалію, а як абсолютно нормальне та неминуче явище, як джерело розвитку суспільства.

Тобто глобалістика зосереджує свою увагу на розробленні управлінських рішень з подолання кризових ситуацій і тим самим сприяє забезпеченню поступового світового розвитку.

Предмет глобалістики формують наступні напрями наукових досліджень:

1) Філософсько-методологічний напрям. Досліджується вплив процесів глобалізації на національні та локальні культури, економіку, політику, ідеологію; відслідковується зміна принципів розвитку цивілізації.

2) Природничо-науковий напрям. Визначаються конфігурації, темпи розвитку і зміст економічних процесів, які в свою чергу визначають подальшу тенденцію проведення збалансованої національної, регіональної і наднаціональної політики.

3) Соціоприродничий напрям. Виявляються закони соціальної екології, оптимізується взаємодія суспільства та природи, вирішуються питання екологізації виробництва і формування принципів раціонального природокористування, виробляється концепція стійкого розвитку.

4) Соціальний напрям. Охоплюються продовольчі проблеми, проблеми міжнародного права та регулювання міграційних потоків, питання запобігання виникненню загроз біологічного, технотронного та інших різновидів міжнародного тероризму.

5) Політичний напрям. Досліджуються тенденції руху світової системи, параметри зміни міжнародних відносин, сучасна картографія геополітичного атласу світу.

6) Культурологічний напрям. Актуалізуються проблеми, що виникають у результаті впливу глобалізації на різні сфери культури, засоби масової інформації, ціннісні установки, масову свідомість.

7) Прогностичний напрям. Характеризуються сучасні процеси, тенденції і їх стан у майбутньому з метою передбачення ймовірних сценаріїв розвитку світової системи.

У становленні глобалістики як науки можна виділити три етапи.

Перший етап – це 1960-ті роки. Глобалістика стала формуватися як принципово новий науковий напрям, де на перший план виступили інтеграційні процеси, а також сфера суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку та ідеологію.

Попередником глобалістики на цьому етапі була футурологія (прогнозування). У 1968 р. найбільш відомі футурологи 30-ти країн створили Римський клуб, який швидко став впливовим міжнародним органом, що досліджував перспективи розвитку світу, в тому числі у сфері економічної діяльності. У 1972 р. було опубліковано першу доповідь Римського клубу – «Межі зростання». З цієї доповіді бере початок глобалістика як наука.

Рекомендації Римського клубу започаткували прискорену структурну трансформацію індустріальних економік провідних західних країн у постіндустріальні.

Другий етап розвитку глобалістики припадає на середину 1970-х років. У цей час провідні країни Заходу були вражені серією структурних криз, серед яких найгострішою стала енергетична. Вивчення природи криз і шляхів її регулювання – основний зміст глобалістичних досліджень на цьому етапі.

У цей період склалися досить чіткі уявлення щодо тенденцій становлення світогосподарських зв’язків як єдиної системи і глобальних проблем, породжених нею. Були виявлені природа і генезис глобальних проблем, визначені критерії їх виділення і підходи до систематизації. Відповідно до цих критеріїв глобальними можна вважати проблеми, які виникають у результаті об’єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують усьому людству, потребують невідкладних рішень, вимагають зусиль усього світового співтовариства.

Комплекс глобальних проблем сучасності ґрунтується на теорії глобальних балансів, відповідно до якої стабільність процесів у природі і суспільстві залежить від ступеня їх збалансованості. Нараховується до двох десятків глобальних балансів: паливно-енергетичний, продовольчий, транспортний, екологічний, демографічний, матеріально-сировинний, торговельний тощо.

Третій етап розвитку глобалістики починається із середини 1980-х років. Особливість цього етапу полягає в тому, що внаслідок зміни історичних обставин багато структур, організацій та вчених згорнули або зовсім припинили свою роботу у сфері глобалістики. Більш активно почали проводитись дослідження прикладних проблем глобалістики, особливо спрямованих на упередження ризику, катастроф, мінімізації їх наслідків. Усе більше уваги приділяється найважливішим проблемам регіонального характеру, масштаби яких надавали їм глобального забарвлення.

Дослідження розвитку глобалістики як науки дозволяє зробити висновок: якщо на перших етапах становлення глобалістики переважали підходи до вирішення глобальних проблем за допомогою технічних і фінансових засобів, організаційних та економічних рішень, то з початку 1990-х років відбувається зміна пріоритетів – основна увага приділяється соціально-політичній проблематиці і лише через цю призму – на процеси глобалізації. Глобалістика стала тісно пов’язаною із політикою та ідеологією.

Серед західних глобалістів найбільш відомими є: еколого-популістський напрям, представники якого (Л. Браун, Р. Теобальд, Д. Хау та ін.) наголошують на проблемах взаємодії суспільства і природи, та екзистенціально-культурний (Г. Фолк, І. Гальтунг, О. Орука, М. Міше та ін.), в центрі уваги якого – проблеми війни і миру, встановлення нового міжнародного економічного та соціально-політичного порядку.

У Російській Федерації дослідження у рамках глобалістики набули широкого розвитку у 1990-ті роки, коли для міждисциплінарного дослідження глобалізації створювалися спеціальні наукові центри.

Українська школа глобалістики почала формуватися з певним запізненням. Її теоретико-методологічна база сформувалася в результаті взаємодії наукових кіл Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проблеми глобалістики досліджувалися у працях Д.Г. Лук’яненка, Ю.М. Пахомова, В.В. Рокочі, О.Г. Білоруса, Ю.В. Макогона, І.М. Школи, С.В. Сіденка та ін.