Математичні методи 1 страница

Математичні методи мають широке застосування у військовій психології. Вони належать до методів аналізу, інтерпретації і тлумачен­ня даних теоретичного та практичного дослідження. їх використання зумовлено певними причинами: 1) математичні методи дають змогу зро­бити процес дослідження психічних явищ більш чітким, структуралі-зованим та раціональним; 2) вони необхідні для обробки великої кіль­кості емпіричних даних (їх кількісних показників), для узагальнення та організації в «емпіричну картину» дослідження.

Залежно від функціонального призначення цих методів та потреб психологічної науки виділяють дві групи математичних методів:

— методи математичного моделювання;

— методи математичної статистики.

Методи математичного моделювання застосовуються: 1) як за­сіб організації теоретичного дослідження психічних явищ через побудо­ву моделей досліджуваних явищ та виявлення таким чином закономір­ностей функціонування й розвитку змодельованої системи (моделюван­ня — це відтворення характеристик певного об'єкта на іншому об'єкті, спеціально створеному для вивчення. Цей об'єкт є моделлю. Потреба у моделі в психологічних дослідженнях постає тоді, коли дослідження об'­єкта в цей момент неможливе, виникають певні труднощі); 2) як засіб побудови алгоритмів дій воїнів за різноманітних службових ситуацій бо­йової та повсякденної діяльності, побудова на їх основі пояснювальних, розвивальних, навчальних та інших комп'ютерних моделей.

Статистичні методи — це методи прикладної математичної ста­тистики, що застосовуються здебільшого для оброблення експеримен­тальних даних. Основна мета застосування статистичних методів — обгрунтованість висновків у психологічних дослідженнях завдяки ви­користанню ймовірності логіки та ймовірності моделей.

Виділяють такі напрями використання статистичних методів:

—описова статистика, яка передбачає групування, табелю-вання, графічний вираз та кількісну оцінку даних;

—теорія статистичного висновку, яка використовується в психологічних дослідженнях для передбачення результатів за даними обстеження вибірок;

—теорія планування експериментів, яка застосовується для виявлення та перевірки причинних зв'язків між змінними. Найбільш поширеними методами є: кореляційний, регресив­ний та факторний аналізи.

Кореляційний аналіз — це комплекс процедур статистичного до­слідження взаємозалежності змінних, що перебувають у кореляційних відношеннях, тобто він характеризує ступінь взаємозв'язку досліджу­ваних явищ. При цьому переважає їхня нелінійна залежність, тобто зна­ченню будь-якої окремо взятої змінної може відповідати певна кількість значень змінної іншого ряду, що відхиляються від середнього в той чи інший бік. У прикладних військово-психологічних дослідженнях коре­ляційний аналіз виступає одним з основних методів статистичної оброб­ки кількісного емпіричного матеріалу. Для кількісного виразу рангових змінних використовуються коефіцієнти рангової кореляції. Вони обчис­люються за допомогою різних формул (наприклад, за формулою Спір-мена).

Регресивний аналіз — це метод математичної статистики, який дає змогу вивчати залежність середнього значення будь-якої величини від варіації іншої величини або кількох величин. Поняття регресивного ана­лізу ввів Ф. Гальтон, який довів факт визначеного співвідношення між зростом батьків та їхніх дітей. Він помітив, що в батьків найнижчого зросту діти дещо вищі, а в батьків найвищого зросту — нижчі. Такого роду закономірність він назвав регресією. Регресивний аналіз викорис­товується переважно в емпіричних психологічних дослідженнях, пов'я­заних з оцінкою будь-якого впливу (наприклад, впливу мотивів військовослужбовця на його поведінку тощо), при конструюванні психологіч­них тестів.

Факторний аналіз — метод багатовимірної математичної статисти­ки, який використовується у процесі дослідження статистично пов'яза­них ознак з метою виявлення деяких прихованих від безпосереднього спостереження факторів. За допомогою цього аналізу не просто встано­влюється зв'язок між змінними, що перебувають у стані перетворень, а визначається міра цього зв'язку та виявляються основні фактори, що лежать в основі таких перетворень.

Таким чином, математичні методи в цілому можуть бути досить ефек­тивними й корисними в організації психологічних досліджень, проте необхідно пам'ятати, що математичний метод, як і будь-який інший, має свою сферу застосування та певні дослідницькі можливості. Засто­сування його зумовлено предметом дослідження та завданнями дослід­ницьких дій офіцера-дослідника.

Отже, знання методики військово-психологічного дослідження й додержання її принципів організації завжди допоможе запобігти неефек­тивним діям, процедурним дослідженням і сприятиме досягненню мети дослідження та отриманню об'єктивної інформації.

Тести та завдання для самоконтролю

7-1. Автоконтрольний блок.

Методологія — це________ принципів і засобів_________ та теоретичної та практичної, а також про цю систему.

діяльності

система

побудови

організації

наука

7-2. Автоконтрольний блок.

Предметом_________ військово-психологічного_ є його, а результатом — правил і рекомендацій щодо його здійснення.

Методологія

Дослідження

Процес

Система

7-3. Автоконтрольний блок.

Методику військово-психологічного дослідження можна визначити

як__________ прийомів та засобів____________, порядок їх й інтерпретації результатів.

Отриманих

вивчення

сукупність

використання

7-4. Який із нижчевикладених елементів методики військово-психологічного дослідження є «зайвим»?

а) концепція, на основі якої будується методика;

б) психологічні явища, що досліджуються, їхні ознаки, параметри;

в) зв'язки та залежності між психологічними явищами, що вивчаються;

г) методи, що використовуються;

д) процедура і технологія військово-психологічного дослідження;

е) порядок використання методів і методичних прийомів;

є) послідовність і техніка узагальнення результатів дослідження;

ж) склад, роль та місце дослідників у процесі дослідження.

7-5. Впишіть ознаки змісту основних етапів військово-психологічного дослідження:

підготовка, що передбачає __ формулювання______________ дослідження; виділення і визначення; розроблення__________________________________________; визначення емпіричних для верифікації сформульованих гіпотез; вибір__________________________ і техніки дослідження; розроблення дослідження; ______________________________________ реалізація, що означає пошук даних із застосуванням обраних_________________________________, збір результатів дослідження та попередній їх; їхнє обґрунтування; остаточний_____________________ результатів дослідження; формулювання та рекомендацій; впровадження, тобто_______________________ можливостей і сфери

сформульованих рекомендацій і висновків, які ____________ військово-педагогічної і морально-психологічної практики, ________________________________ у військову практику.

7-6. Зробіть методологічний аналіз основних змінних у військово-психологічному дослідженні.

Змінні — це чинники, що набувають різних значень у досліджува­ній галузі. їх можна класифікувати на основі зв'язків і залежностей причинного характеру. На підставі цього критерію виділяють: залежні, незалежні та незалежні опосередковані змінні.

Залежні змінні — це різні соціально-психологічні й психічні явища, що зазнають впливу інших явищ.

Незалежні змінні — це явища, що мають безпосередній вплив на виникнення і вияв інших соціально-психологічних і психічних явищ, які визначаються як залежні змінні.

Незалежні опосередковані змінні — це внутрішні та зовнішні яви­ща, за участі яких відбувається вплив незалежних змінних на залежні.

7-7. В якій групі вказані основні методи емпіричного військово-психологічного дослідження?

а) спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціометрія, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик;

б) спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціометрія, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, моделювання, реконструювання і типологізація;

в) соціометричне вимірювання, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, моделювання, реконструювання, узагальнення досвіду, лабораторні роботи;

г) правильної відповіді немає.

7-8. За функціональною ознакою тестів щодо предмета дослідження розрізняють різні види тестів. Які ознаки взяті для класифікації нижченазваних видів тесту?

—тести інтелекту;

—тести креативності;

—тести досягнень;

—критеріально орієнтовані тести;

—особистісні тести тощо.

Тема 8 СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАЛОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ

Розглядаючи фактори формування і розвитку особистості в поперед­ніх темах, ми наголошували, що одним із таких провідних факторів є соціальне середовище. Воно не тільки формує психіку особистості, а й наповнює її конкретним змістом. Соціальне середовище впливає на осо­бистість через різні спільноти, які називаються групами (рис. 8-1).

Серед них можна виділити великі й малі. До великих груп належать держави, класи, нації, народи тощо. їх вивчають соціологія, політоло­гія, історія та інші науки.

Мала група характеризується незначною кількістю осіб, які постій­но контактують між собою. Вони мають спільне завдання або мету. Ро­дина, навчальний клас, спортивна команда, військовий підрозділ, ви­робнича бригада — це приклади малих груп. Проблеми малої групи досліджує соціальна психологія, яка є галуззю психологічної науки. Вона вивчає закономірності поведінки і діяльності людей за умов їх належності до соціальних груп, а також психологічні характеристики самих цих груп. Проблеми функціонування малих соціальних груп у військовому середовищі та їх особливості досліджує військова соці­альна психологія.

Соціальна психологія як наука виникла в середині XIX ст. на стику психології та соціології. До другої половини XIX ст. відносять спроби щодо створення соціально-психологічних теорій:

— «психології народів» (М. Лацарус, Г. Штайнталь, В. Вундт);

— «психології мас» (С. Сигале, Ґ. Лебон);

— «інстинктів соціальної поведінки» (В. Мак-Дуґал). Початком соціальної психології як окремої наукової дисципліни вва­жається 1908 рік, коли з'явилися роботи англійського психолога В. Мак-Дуґал а й американського соціолога Е. Роса, в назві яких було застосо­вано термін «соціальна психологія».

Структуру соціальної психології як науки визначає таке коло про­блем:

а) соціально-психологічні явища в макросередовищі, у великих спільнотах (закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, упереджень тощо);

б) соціально-психологічні явища в мікросередовищі, у малих групах, у колективах (психологічна сумісність і несумісність людей у різних видах спільної діяльності, міжособистісні стосунки і соціально-психологічний клімат, явище лідерства та керівництва, типи груцової згуртованості тощо);

в) соціально-психічні вияви особистості (співвідношення самооцінки й оцінки, конформність, стан фрустрації тощо).

Особливості функціонування соціальних груп у військовому сере­довищі та їх підпорядкування загальним соціально-психологічним за­конам і закономірностям є доказом актуальності цих проблем у діяль­ності офіцера, який має справу з різними видами малих соціальних груп (це може бути навчальна група, група офіцерів, відділення, взвод, пев­на управлінська ланка, наприклад, командування батальйону або бри­гади). Неможливо зрозуміти поведінку воїна, його розвиток у військо­вій діяльності, не вивчивши його взаємин із товаришами по службі.

У зв'язку з цим знання змісту таких понять, як група, соціальна гру­па, мала соціальна група, референтна група, колектив, статус, лідер­ство, комфорність, допомагає офіцерові краще зрозуміти поведінку під­леглого, дає йому можливість більш цілеспрямовано організувати влас­ну діяльність і діяльність військового підрозділу, яким він командує. Окрім того, глибоке знання соціально-психологічних закономірностей станов­лення та розвитку військового колективу, динаміки різноманітних групо­вих процесів у малих соціальних групах є необхідною передумовою ус­пішної діяльності офіцерів щодо формування та згуртування військових колективів.

Пізнання основ військової соціальної психологи полегшує офіцерові пошук оптимальних шляхів і засобів впливу на поведінку як окремої особистості в складі групи, так і групи в цілому. Відсутність знань у цій галузі, як правило, посилює суб'єктивізм у діяльності офіцера як керів­ника військового підрозділу. Отже, офіцерові необхідно знати основні соціально-психологічні явища, які мають місце у малих соціальних гру­пах у військовому середовищі.

8.1. Поняття малої групи і колективу

Вихідним є поняття «мала група». Як у повсякденній мові, так і в літературі, ми часто стикаємося з хибним ототожненням понять «мала група» і «колектив». Отже, є потреба в чіткому розмежуванні цих по­нять і наповненні їх конкретним соціально-психологічним змістом. Про складність такої простої, здавалося б, проблеми свідчить як достатньо повне визначення цього поняття у західній соціальній психології, так і його відсутність у вітчизняній військовій психології.

Які властивості мусить мати певна сукупність людей, щоб її можна було назвати «малою групою»?

Проблеми малої групи почали досліджувати 1897 р. Тоді ж амери­канський психолог Н. Триплет опублікував результати першого екс­периментального дослідження проблеми малої групи, сформульованої таким чином: «Які зміни в окремій дії індивідуума відбуваються, коли присутні інші люди?» [цит. за: 52, с. 13].

Наприклад, американські соціальні психологи Д. Картрайт і А. Зан-дер визначають такі властивості малої групи, які, на їхню думку, створю­ють сукупність індивідів: часта взаємодія між собою; визначення себе як членів однієї групи; додержання загальних норм щодо їхніх інтересів; участь у єдиній системі розподілу ролей; ідентифікація себе з одними і тими сами­ми об'єктами та ідеалами; уявлення групи як джерела задоволення; коопе­ративна взаємозалежність; відчуття себе як певної єдності; координація своїх дій щодо соціального середовища.

Більш упорядкований список необхідних якостей малої групи дають французькі соціальні психологи Д. Анґ'є та Ж. Мартен. На їхній погляд, мала група характеризується такими властивостями:

—обмеженою кількістю членів (щоб кожен мав індивідуальне уяв­лення про всіх інших);

—спільним активним досягненням загальної мети групи, що відпо­відає різним інтересам як індивіда, так і всієї групи;

—емоційними взаєминами між членами групи, можливістю виник­нення мікрогруп на основі міцних симпатій;

—міцною взаємозалежністю членів групи, які пов'язані почуттям солідарності та моральної єдності, навіть поза спільними діями;

—диференціацією ролей між членами групи;

—відпрацюванням загальних норм і специфічної групової культу­ри'[цит. за: 28, с. 19-20].

Іноземна соціально-психологічна наука вивчає групову психологію за такими теоретичними напрямами, як теорія поля; інтеракціоністська концепція; теорія систем; соціометрична концепція; психоаналітична орієнтація; загальнопсихологічний підхід; емпірично-статистичний на­прям; формально-модельний підхід; теорія підкріплення.

Розгорнута викладка цих напрямів є у працях О.І. Донцова, К.М. Дубовської, Р.Л. Кричевського, Я. Шматки [28, 52, 156].

Проте аналіз властивостей цих напрямів свідчить, що основний їх зміст — емоційно-почуттєвий компонент. Тут увага акцентується на сприйнятті однією людиною іншої. Відповідно, під групою мається на увазі сукупність вільно об'єднаних, корисних одне одному індивідів, які в процесі кооперативної взаємодії задовольняють власні потреби та бажання. Однак такий підхід до вивчення малих груп, незважаючи на його позитивні риси — неповний.

Якщо ми звернемося до радянських підручників з військової психо­логії та педагогіки, то на поняття «мала група» не натрапимо взагалі. В них є тільки характеристика військового колективу, утвореного держа­вою для захисту Батьківщини. Ця мета характеризується в тих підруч­никах як основна ознака колективу. До його психологічних характерис­тик відносять громадську думку, груповий настрій, колективні традиції і міжособистісні взаємини. У зв'язку з цим робота офіцера щодо фор­мування військового колективу уявлялася досить простою і не потре­бувала будь-якої соціально-психологічної технології. Проблема групо­вої динаміки, соціально-психологічні механізми утворення колективу не розглядалися взагалі. А такі важливі соціально-психологічні пробле­ми, як лідерство, порушення статутних правил взаємин між воїнами строкової служби, неформальні мікрогрупи у військових підрозділах, емоційні аспекти взаємин між військовослужбовцями, вважалися нега­тивними рисами військового колективу або на них просто не звертали уваги.

Слід зауважити, що як у першому варіанті, так і в другому не чітко визначено й не обґрунтовано об'єктивних умов виникнення малих со­ціальних груп. Перший підхід найбільш відповідає динаміці функціону­вання неофіційних груп. Справа в тому, що офіцер взаємодіє першою чергою з військовим підрозділом, який є різновидом офіційної малої соціальної групи. У зв'язку з цим ми не можемо обмежуватися тільки вивченням міжособистісних взаємин, оскільки, як зазначають багато дослідників, є суттєва різниця між високими показниками міжособисті­сних взаємин і спілкуванням у групі, з одного боку, і низькими показни­ками її діяльності — з іншого. В такому разі, у груповій свідомості від­бувається зміщення мети функціонування групи з предмета сумісної дія­льності на спілкування, від якого члени цієї групи отримують велике за­доволення. Цей феномен стає самоціллю групи.

Тут доцільне використання поняття неправдивий колектив, що ха­рактеризується круговою порукою, яка, створюючи незадовільну мораль­но-психологічну атмосферу в підрозділі, заважає службовій діяльності особового складу підрозділу і негативно впливає на його бойову готов­ність. У ряді досліджень було зафіксовано такий факт, коли високоефек­тивна робота спостерігалася і в таких групах, де люди недостатньо зна­ли одне одного або були взагалі незнайомі. Такі результати отримано в групах, де працювали працівники високої кваліфікації та які були тим­часово створені для розв'язання певного завдання.

Таким чином, обидва описані підходи до вивчення соціально-пси­хологічних явищ таких груп потерпають від однобокості, хоча можуть розглядатись як взаємодоповнювальні. Групу слід вивчати з двох пози­цій: по-перше, з погляду емоційно-почуттєвої сумісності, тобто як осо­бистість відчуває себе в ній: комфортно чи ні, та, по-друге, з погляду результатів спільної діяльності.

У радянській соціальній психології цю проблему починають швид­ко розробляти у 70-ті pp. XX ст. У це десятиріччя сформувалися дві найвідоміші й докладно описані в літературі концепції колективу: стра-тометрична [93] та параметрична [119]. Згодом сформувалися ще дві концепції групової психології: соціометрична [43] та організаційно-управлінська [92, 106]. Суть їх така.

Стратометрична концепція групової активності Артура Петров-ського, яка за критерії побудови типології груп бере ступінь опосеред­кування міжособистісних стосунків у групі, зміст спільної діяльності та суспільну значущість останньої, передбачає у своїй основі діяльний підхід.

Велика заслуга в розвитку соиіометричного напряму належить Я.Л. Коломинському, який широко використовував різні варіанти со-ціометричного опитування в емпіричній роботі щодо вивчення малих груп.

Творцем параметричної концепції є Лев Уманський; його головна ідея полягає в передбаченні того, що мала група розвивається поетапно завдяки розвитку її найважливіших соціально-психологічних парамет­рів (організаційних, емоційних та динамічних).

Біля джерел організаційно-управлінського підходу стоять психологи ленінградської школи (перш за все Є.С. Кузьмін). В його основу вони поклали уявлення про соціальну організацію та управлінську діяльність. Докладніше деякі з цих концепцій розглядаються нижче.

Такими є основні сучасні підходи до вивчення малих груп у радян­ській соціальній психології. Але як у ній, так і в західній соціальній психології є цілий ряд проблем як теоретичного, так і практичного ха­рактеру у вивченні малих груп і колективів. Які це проблеми?

По-перше, необхідно сформувати універсальне, всебічно обгрунто­ване визначення поняття «мала група», якого на сьогодні не існує. Най­більш точну та містку дефініцію малої групи у радянській психології запропонувала Галина Андреева: «Мала група— це група, в якій суспільні взаємини виступають у формі безпосередньо особистих кон­тактів» [4, с. 228]. Тут важливим моментом виступає трактування її як ланки системи суспільних взаємин, закладених у специфіці безпосе­редніх міжособистісних контактів, розвиток яких, опосередкований фак­торами спільної діяльності, веде до набуття групою різних соціально-психологічних характеристик.

По-друге, необхідно чітко співвіднести поняття «мала соціальна гру­па» і «колектив». Якщо в розумінні малої групи різночитань не дуже багато, то стосовно поняття «колектив» такої єдності немає. В деяких випадках ці поняття ототожнюють, що неправильно. Наприклад, А.В. Петровський дає дефініцію колективу як групи, де групові проце­си опосередковані змістом спільної суспільно цінної та особистісно значущої діяльності [93]. Інші автори під колективом розуміють особ­ливий якісний стан малої групи, що досягла високого (а на думку де­яких авторів — найвищого) рівня соціально-психологічної зрілості. Таке розуміння колективу веде до формування положення (яке стало майже трюїзмом), що будь-який колектив являє собою малу групу, але не будь-яка група може бути визнана колективом.

У зв'язку з цим постає нова проблема — розроблення проблематики групового розвитку, тобто операціоналізація ознак колективу. Ця про­блема ускладнюється ще й тією обставиною, що ще й досі мають місце істотні розбіжності в розумінні групового процесу, визначенні тих чи інших групових характеристик. Тому не дивно, що рівні розвитку малої групи визначаються такими розпливчастими поняттями, як «високий рівень розвитку колективу», «низький рівень розвитку колективу» та ін. [76, 93]. Як наслідок, деякі теоретично обгрунтовані ознаки колекти­ву не мають практичного підтвердження, оскільки вони мають спроще­ний ідеалістичний характер.

Іншим «вузьким» місцем у дослідженні групи є вивчення таких спе­цифічних атрибутів, як її згуртованість, система групових норм і цінно­стей, прогнозування поведінки особистості в групі.

Розглянемо класифікацію малих соціальних груп. Мала група харак­теризується незначною кількістю контактувальних індивідів, об'єдна­них спільними метою та завданнями. Заведено говорити про нижню та верхню кількісні межі групи. Згідно з думкою багатьох дослідників, мала соціальна група розпочинається з «діади». Визначаючи верхню кількісну межу малої групи, слід виходити з відповідності вимогам реа­лізації її суспільної функції та критерію забезпечення безпосередніх особистісних емоційних контактів між членами цієї групи.

Групи класифікуються за кількома ознаками (рис. 8-2).

Виділяють лабораторні та звичайні природні групи. До перших на­лежать групи, спеціально створені для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах; до других — ті, що функціонують у реальних життєвих ситуаціях.

За суспільним статусом групи поділяють на формальні (офіційні, ор­ганізовані) та неформальні (спонтанні, неофіційні). Ті й інші належать до категорії звичайних (природних) груп. Формальні групи становлять собою елементарні осередки соціальної організації, виникнення яких зумовлене необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій. Неформальні зароджуються стихійно, мимовільно, як у середині орга­нізованих груп, так і поза ними, у процесі спілкування людей, що є ре­зультатом взаємних емоційних переваг останніх.

За значущістю групи можуть бути референтними та групами членс­тва. Основа такої класифікації — ступінь значущості групи для індиві­да з погляду його орієнтування на групові норми і цінності, впливу гру­пи на систему його настанов. Так, в одному випадку група може розгля­датись як місце перебування індивіда в соціумі, віддалене від його жит­тєвих настанов та ціннісних орієнтацій. У такому разі йдеться лише про групу членства. Можливе, однак, існування групи іншого типу, нор­ми та цінності якої індивід поділяє, співвідносячи з нею свої настано­ви. Причому робить це незалежно від членства в певній конкретній групі. У такому разі йдеться про референтну групу. Інакше вона визначається як група, в якій людина прагне бути або зберегти членство.

За характером контактів між членами об'єднання виділяють первин­ні (безпосередні контакти) і вторинні (немає безпосередніх контактів) групи.

За рівнем розвитку виділяють колективи (високий рівень розвитку) та асоціації, корпорації \ дифузні групи (низький рівень розвитку). У соціальній психології заведено виділяти такі основні якості групи.

1. Інтегративність — міра єдності, згуртованості та спільно­сті в групі (її відсутність означає дезінтеграцію, роз'єдна­ність групи).

2. Референтність — ступінь прийняття членами певної гру­пи групових норм і цінностей.

3. Наслідком попередньої якості є соціально-психологічний клімат, який визначає самопочуття кожної особистості в колективі, її задоволення групою, відчуття комфорту від перебування в ній.

4. Лідерство — ступінь провідного впливу тих або інших чле­нів групи на групу в цілому, у напрямі здійснення групових завдань.

5. Інтрагрупова активність — міра активізації групою осо­бистостей, що належать до неї.

6. Ішцергрупова активність — ступінь впливу певної групи на інші.

Крім цих, відзначаються й додаткові якості. Наприклад, Артур Петровський розглядає й такі:

а) спрямованість групи — соціальна цінність її мети, методів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм;

б) організованість — реальна здатність групи до самоуправління;

в) інтелектуальна комунікативність — характер міжособистісного сприймання і налагодження взаєморозуміння;

г) емоційна комунікативність — міжособистісні стосунки емоційного характеру, переважаючий емоційний настрій групи;

д) вольова комунікативність — здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, її стресостійкість, надійність в екстремальних умовах [81, с. 67-75].

Табл. 8-1. Психологічна характеристика малої соціальної групи (параметри соціально-психологічного аналізу)

До основних характеристик малої соціальної групи (табл. 8-1) (іноді їх називають параметрами соціально-психологічного аналізу групи) від­носять: її кількісний склад (від 2-3 до 30-40 осіб); структуру стосунків між її членами (структура офіційних взаємин, яку називають каналами комунікації, та структура неофіційних стосунків — психологічний клі­мат); групові норми — загальні правила поведінки, яких додержуються члени групи (групові думки, традиції та правила поведінки); групові процеси (етапи виникнення, розвитку й розпаду малої групи, рівні її розвит­ку, керівництво та лідерство); систему санкцій (заохочувальні й забо­ронні, позитивні та негативні).

Знання цих параметрів і та їхніх характеристик допомагає офіцеро­ві в його роботі з особовим складом підрозділу досягти ефективності бойової та гуманітарної підготовки, формувати здоровий морально-пси­хологічний клімат у підрозділі як передумови підтримання постійної високої бойової готовності підрозділу, а також вести свій підрозділ від одного рівня розвитку до іншого, більш високого, а саме до колективу.

8.2. Розвиток малої соціальної групи як колективу та її основні характеристики

То які ж фактори лежать в основі виникнення малої соціальної гру­пи? Яка етапність її розвитку? Для офіцера дуже важливо розумітися на стадіях розвитку колективу, передумовах і механізмах його переходу від одного якісного стану в інший. Вирішення цих проблем допомагає офіцерові цілеспрямовано, конкретно і більш змістовно організувати управління своїм підрозділом. Нарешті, кожний офіцер має чітко уяв­ляти різницю між малою групою і колективом.