Ст. 10 всебічно розглядає процес масової комунікації і поряд зі свободами мас-медіа передбачає їх відповідальність перед окремими особами і суспільством у цілому.

Механізм щодо дотримання Євроконвенції є і він постійно діє. Мається на увазі діяльність Єврокомісії та Європейського суду з прав людини. Їхні рішення мають обов'язковий характер для всіх країн, які ратифікували конвенцію, а отже, і для України. Причому Євросуд організовує свою практику на підставі прецеденту, тобто якщо вже було рішення за аналогічною справою прийнято Європейським судом, то національні суди мають ним керуватися.

Суд під час винесення рішення керується не лише положеннями ст. 10, а й іншими нормами Євроконвенції. Зокрема, такі статті, як 8–11, 15–17 також стосуються діяльності преси. Важливо також зауважити, що Європейський суд неодноразово наголошував, що " стаття 10 Конвенції захищає публікацію інформації та ідеї, які є протиправними та шокуючими". Свобода самовираження, як зазначено в ч. 1 ст. 10, є однією з основ демократичного суспільства і однією з невід'ємних умов його розвитку.

Короткий огляд деяких справ Європейського суду щодо діяльності ЗМІ, взаємостосунків преси та судової гілки влади дає підстави стверджувати, що Суд у своїй практиці постійно підкреслює роль мас-медіа як охоронця громадських інтересів у демократичній державі. Тож завдання ЗМІ полягає в інформуванні аудиторії про все те, що викликає громадський інтерес. Суд неодноразово наголошував, що журналісти не зобов'язані доводити істинність та правдивість своїх оцінних суджень, що представники влади будь-якого рангу повинні цілком нормально сприймати критичні виступи преси на свою адресу, вони повинні бути більш відкритими щодо критики ЗМІ, аніж пересічні громадяни, що не можна забороняти друкувати інформацію, яка вже була оголошена чи надрукована, навіть якщо вона порушує національну безпеку, що право на інформацію має пріоритет над правом збереження таємниці судочинства, що журналіст має право не розкривати джерела своєї інформації, що людина має право отримувати будь-яку інформацію тощо.

Про роль преси як політичного «наглядача» вперше йшлося у загальновідомому рішенні у справі «Лінгенс проти Австрії» [10]. Журналіст критикував тодішнього канцлера Австрії, за що суд виніс ухвалу про сплату штрафу. У своєму рішенні Європейський суд зробив надзвичайно важливий висновок, який сьогодні сприяє розвитку не тільки журналістики, а й демократії загалом: свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про наміри й позицію політичних лідерів, сформувати про них власну думку. Політичний плюралізм є основою концепції демократичного суспільства, тому можливість критикувати державні органи, державних діячів, політиків у більшості держав має ширші межі, а засоби масової інформації відповідно мають особливий статус. Тобто політичного діяча можна критикувати більше, аніж приватну особу. Європейський суд обґрунтовує сформульований принцип тим, що політики свідомо й неминуче залишають кожне своє слово чи вчинок відкритим для безпосереднього докладного аналізу широкою громадськістю, в тому числі й журналістами.

62. Свобода преси у контексті історичного розвитку журналістики.

В історії людської цивілізації можна побачити кілька інформаційних революцій. Перша така революція була пов'язана з винаходом писемності і можливістю фіксації інформації, друга з винаходом у XV ст. Іоганном Гуттенбергом друкарства. Винахід електрики в кінці XIX ст., Що дозволило оперативно накопичувати і передавати інформацію, ознаменувало прихід третього інформаційної революції. Четверта революція, що відбулася в 70-і рр.. ХХ ст., Пов'язана зі створенням комп'ютерів і комп'ютерної мережі. Результатом інформаційного вибуху в кінці ХХ ст. буде народження в XXI ст. нового типу суспільства - інформаційного. Поняття «інформаційне суспільство» з'явилося в другій половині 1960-х рр.., Сам термін «інформаційне суспільство» став надбанням наукової громадськості в 1970-і рр.., Коли в Японії був розроблений план створення інформаційного суспільства. Під інформаційним розуміється суспільство, породжене розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій, суспільство, в якому «головною умовою благополуччя кожної людини і кожної держави стає знання, отримане завдяки безперешкодного доступу до інформації та вмінню працювати з нею, в якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних кордонів»[Вершинін М.С. Політична комунікація в інформаційному суспільстві.

Нині інформаційні потоки вже безперешкодно долають державні кордони, вільно циркулюють в інформаційному просторі, значно розширився за рахунок еволюції обчислювальної та інформаційної техніки. «Прискоренню руйнування залишків протекціоністських бар'єрів служать мільйони кілометрів волокнисто-оптичних кабелів, що зв'язують між собою комп'ютери, факсимільні апарати, телефони і локальні мережі по всьому світу. Ця швидко розвивається глобальна телекомунікаційна система є основою процвітання глобального ринку.

У сьогоднішньому суспільстві з його складною структурою зростає не тільки потреба окремого індивіда або соціального інституту в інформації, в інформуванні, змінилися і самі можливості збору, обробки, зберігання та передачі інформації, а також доступу до неї. Можна говорити про збільшення впливає характеру інформації на розвиток різних сфер людської діяльності. У наявності і нові форми комунікаційного обміну між соціальними суб'єктами: розвиток нових інформаційних технологій, мультимедійних засобів. Таким чином, сучасне суспільство можна визначити як суспільство, де відбувається постійне множення, прискорення, ущільнення і глобалізація інформаційних обмінів. Все це призводить до висновку про те, що ми зараз відкриваємо ще одну сторінку в історії публічних комунікацій, як раз припускають активний процес інформаційного обміну.

63. Свобода слова і влада в Україні.

1. Свобода слова та висловлювань — невід'ємна складова діяльності журналіста:

1. Конституція України, стаття 34: Кожному гарантується право на свободу думки і Етичні засади діяльності журналістів у нормативно-правових документах України слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір [5].
2. Європейська Конвенція з прав людини, стаття 10: Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів [6].
3. Загальна Декларація прав людини, стаття 19: Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [7].
4. Закон України " Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 2: Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації [8].

Одним із засобів забезпечення незалежності ЗМІ у тому числі від впливу посадових осіб і органів державної влади та місцевого самоврядування може бути їх цілеспрямована державна підтримка. Вона може полягати, наприклад, у наданні вітчизняним друкованим ЗМІ на пільгових умовах паперу, поліграфічних та поштових послуг. Це, з одного боку, зробить інформацію більш доступною для громадян, а з іншого, створить ЗМІ принаймні мінімальні необхідні умови для роботи (звичайно, якщо всі вони матимуть рівний доступ до наданих державою пільг). Сьогодні ж такою підтримкою користуються лише державні ЗМІ та ті, що, хоч і є формально приватними, але потрапили під вплив представників влади. Вони отримують кошти з бюджетів, звільняються від орендної плати за використання редакційних приміщень тощо.

Ще однією проблемою, яка позбавляє ЗМІ можливості нормально працювати і тим самим порушує право громадян на свободу слова, є відвертий тиск з боку як окремих посадових осіб, так й інших зацікавлених осіб. Він набуває різних форм: від досить цивілізованих (на перший погляд), як, наприклад, подання судового позову на астрономічні суми, до вкрай жорстоких і кримінально-забарвлених, таких, як вбивства журналістів тощо. Так, лише у 1999 році проти ЗМІ було подано 2258 судових позовів на загальну суму понад 90 млрд. гривень! Широко відомі факти вбивств журналістів В.Бойка, І.Грушецького, О.Мотренка, Б.Дерев'янка та інших. Численні ЗМІ зазнають постійних перевірок державних контролюючих органів (податкових, пожежного нагляду та інших), що заважає їх нормальній роботі. Подібних прикладів багато.

64. Система принципів сучасної журналістики.

Принцип – твердження, яке сприймається як головне, важливе або суттєве, принаймні, бажане.
Журналістика належить до професій, в яких етичний бік відіграє засадничу роль. Одна з особливостей професії — висока соціальна відповідальність журналіста — виносить питання етики та регламентації норм її на перший план. Враховуючи тенденції сучасної журналістики до замовних статей, темників, джинси, бульварнос-ті та інших порушень етичних засад, актуальним вважаємо наголосити на тому, що етичні норми мають юридичну силу: основні положення етичних кодексів журналістів фіксовані в нормативно-правових документах України.

З прикладів таких систем принципів я можу назвати:
Декларацію принципів поведінки журналістів (прийнята 1954 р., зі змінами 1986 р.) та Етичний кодекс українського журналіста (ухвалений 2004 р.).
Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають " Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. Організація Об'єднаних Націй схвалила Кодекс журналістської етики в 1950 р.

Чинним документом є Міжнародні принципи журналістської етики, ухвалені на четвертій Консультативній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що відбулася в 1983 р. спочатку в Празі, а згодом — у федерації журналістів. До цієї федерації 1992 р. увійшла Спілка журналістів України, членам котрої тепер належить дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що їх називають ще " демократичним мінімумом сучасного журналіста".

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів

Отже, серед норм, принципів, правил та обов'язків працівника мас-медіа, що наводилися в цих документах, однаковими виявилися позиції щодо таких вимог:

1. Свобода слова та висловлювань є невід'ємною складовою діяльності журналіста
2. Повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію.
3. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.
4. Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо з'ясувалося, що вона не відповідає дійсності.
5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, крім випадків, передбачених законодавством.
6. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне, чи соціальне походження або через політичні уподобання.
7. Плагіат несумісний із званням журналіста.
8. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду. Безпідставні звинувачення - серйозне порушення;
9. Журналіст має з повагою ставитись до приватного життя людини.
10. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами.
11. Факти мають бути чітко відокремлені від суджень та припущень.
12. Точки зору опонентів мають бути представлені збалансовано.
13. Журналіста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, коли це суперечить його власним переконанням чи принципам [3; 4].

65. Соціальна відповідальність і професійна компетентність журналіста.

Відповідальність преси, по-перше, є її функцією, що пов'язано з принципом, який " полягає в заохоченні й підтримці формування " громадськості", яка є найбільш суттєвим аспектом громадської сфери". Якщо засіб масової інформації не є незалежним, підвладний державі або приватному інтересу, то про жодну відповідальність цього ЗМІ не може бути й мови, оскільки йому не забезпечена свобода самовизначення — необхідна умова будь-якої відповідальності.

Залежні, підвладні ЗМІ не створюють простору для становлення та виявлення громадської думки, вони є лише інструментом її фальсифікації, а отже, підриву конституційного ладу, який передбачає необхідність правити відповідно до громадської думки, яка склалася в суспільстві, а не навпаки. Причому, чим вищий ступінь залежності засобу масової інформації, тим серйозніша потреба суспільства у прозорості механізмів цієї залежності й тим значнішою повинна бути відповідальність тих, хто ззовні маніпулює редакційною політикою.

По-друге, категорія відповідальності преси є достатньо складною системою відносин між ЗМІ та суспільством, аудиторією та професійною спільнотою. У цій площині необхідно розрізняти відповідальність засобу масової інформації:

а) перед суспільством; б) перед своєю аудиторією; в) перед професійною спілкою — щодо дотримання загальних правил поведінки та професійної етики.

На зміну ліберальній теорії преси прийшла доктрина соціальної відповідальності. У програмній заяві, з якою виступили акціонери приватної міської газети " Pare Region Echo" в Александра (штат Міннесота, США), зазначалося, що " необхідно визнати, що справді чудова газета повинна бути чимось більш значущим ніж персональна або загальна совість тих, хто її редагує, у тому сенсі, що її слова належать комусь більш мудрому, розсудливому, справедливому, чесному, щирому, на відміну від тих морально скалічених людей, завданням яких є написання тих слів... Справді чудова газета повинна залишатися вільною від сильців будь-яких особливих групових інтересів".

Професійна компетентність журналіста охоплює мотиваційну та операційну сфери фахівця і передбачає знання гуманітарних, соціально-економічних, фундаментальних, професійно-орієнтованих дисциплін; комунікативну компетентність, володіючи якою журналіст здійснює професійні, психологічні, риторичні функції; загальні та професійні вміння, що реалізуються через ціннісно-мотиваційні характеристики, світоглядну та соціально-політичну позицію; індивідуально-психологічні особливості та життєвий досвід.

+НАГАДАЄМО, ЩО ЗМІ Є СОЦ ІНСТИТУТОМ

66. Соціальні фактори, що впливають на розвиток ЗМІ.

Соціальний фактор психічного розвитку - сукупність зовнішніх суспільних умов, з якими індивід взаємодіє в ході становлення своєї особистості
До них входить забезпеченість населення житлом, дитячими дошкільними установами, загальноосвітніми школами, медичними установами (лікарнями, поліклініками, аптеками), об'єктами культури (театрами, кінотеатрами, танцювальними залами, клубами, бібліотеками), торгівлі (магазинами, ринками, об'єктами громадського харчування), побутового обслуговування (будинками побуту, хімчистками, пральнями), спортивними установами (стадіонами, спортивними залами), тобто об'єктами забезпечення населенню нормальних умов життєдіяльності, а також системою соціального захисту. Рівень забезпеченості населення такими об'єктами впливає на продуктивність праці (чим нижчий рівень забезпеченості, тим нижчий рівень продуктивності праці), стан здоров'я населення (наприклад, якщо забезпеченість житлом нижча, ніж 28 м² загальної площі на людину, тобто згідно з медичними нормами, то ймовірність захворювання населення різко зростає, а це негативно позначається на функціонуванні продуктивних сил), освітній рівень населення.

+НАГАДАЄМО, ЩО ЗМІ Є СОЦ ІНСТИТУТОМ

67. Специфічні особливості різних засобів масової інформації.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; телебачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку пояснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчому майбутньому телебачення нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.

У сучасній журналістиці як системі органів масової інформації головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі журналістики свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вважається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса запишається найбільш аналітичною, роз'яснюючою формою масової інформації.

Журналіст мусить шукати адекватну для своїх здібностей галузь у системі засобів масової інформації. При цьому слід врахувати ще й таке. Матеріали для преси створюються журналістом індивідуально, матеріали для радіо, а особливо для телебачення — наслідок колективної праці. Телебачення і радіомовлення — для тих, хто хоче відбутися, преса — для тих, хто хоче відбулися й залишитися.

68. Специфічні риси і складові майстерності професії журналіста.

У своїй діяльності журналіст органічно поєднує творчі та організаційні функції. Він не тільки визначає тему свого виступу та його мету, але і проводить збір первинного матеріалу (що, як правило, пов'язане з великими організаційними зусиллями), його обробку, а потім слідують етапи створення матеріалу, його редагування і публікації. Підсумком діяльності журналіста є оцінка його виступу. Специфіка праці журналіста полягає у тому, що вона носить публічний характер. Здавалося б, оцінка матеріалу читачем, глядачем повинна мати для журналіста універсальне значення. Однак, соціологічний аналіз показує, що це не зовсім так. Наприклад, коли під час одного з опитувань журналістам задали питання: «З чим Ви перш за все пов'язуєте успіх свого матеріалу?», виявилося, що тільки 60% пов'язують його з відгуком читачів на виступ. Разом з тим, 42% опитаних надають велике значення неформальному схваленню свого матеріалу колегами.

Умовою успішного збору інформації є здатність відчувати настрій співрозмовника і швидко реагувати на зміни в ньому, уміння наполегливо і в той же час тактовно розвивати ледь помітну тему розмови, направити його в потрібне русло.Журналістові необхідно бути тактовним, добре «підкованим» у законодавстві, стійким до стресу, мати хорошу дикцію і грамотну мову, а також уміти слухати і чути.

Провідні якості журналіста – це комунікабельність, інтелект, спостережливість, ерудиція, грамотність, наполегливість, оперативність, порядність, широкий кругозір, хороша пам’ять, допитливість, професійна етика та легке опанування новими навичками та знаннями.

Важливим є професійний обов'язок журналіста, вироблене співтовариством журналістів уявлення про зобов'язання перед суспільством, які журналісти сумлінно беруть на себе, виходячи з місця та ролі своєї професії в житті.Зміст професійного обов'язку сучасного журналіста описано в «Міжнародних принципах журналістської етики», прийнятих на IV консультаційній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організацій, що проходила в 1984 році в Парижі і в Празі. Цей документ говорить: «Найперше завдання журналіста – гарантувати людям отримання правдивої та достовірної інформації за допомогою чесного відображення об'єктивної реальності». Саме в такій гарантії укладена серцевина загальної формули професійного обов'язку. Професійні честь, гідність, відповідальність і совість.

69. Структура інформаційної діяльності. Види передачі інформації в

журналістиці.

Закон Інф старо редакції:

Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Основними видами iнформацiйної дiяльностi є одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї. До видів можна віднести письмовий, усний, аудіо, аудіо-візуальний.

За Блюмом (правила передачі інф.):
Точна журналістика Працюючи за принципами точної (суспільствознавчої) журналістики, працівник мас-медіа виконує роль дослідника. Журналіст аналізує громадську думку, створює емпіричні бази даних з науково підтверджених фактів, аналізуючи тим самим стан суспільства.

Деклараційна журналістика Базується на нейтральній, неупередженій подачі фактологічного матеріалу – тобто є журналістикою повідомлення. Однак негативом цього способу передачі інформації може виявитись надмірна сторонність передавача інформації.

Журналістика думки та власного погляду на проблему. Є повною протилежністю деклараційній журналістиці, оскільки тут журналіст вже не сторонній спостерігач, а активний коментатор подій. Цей спосіб подачі інформації може передбачати прихильність журналіста визначеній ідеології.

Педагогічна журналістика Діяльність журналіста зосереджена на вихованні естетичних смаків аудиторії та її духовній та інтелектуальній просвіті.

Адвокатська журналістика Ця журналістика покликана захищати та формувати толерантність у суспільстві. Журналіст виступає захисником громадянських прав та свобод.

Журналістика розваг Або рекреативна журналістика. Покликана розважати та розслабляти аудиторію. Матеріали подаються у особливому емоційному та тематичному ключі. Але існує небезпека втручання журналіста у приватне життя своїх героїв, що переслідується законом та не схвалюється Кодексом професійної журналістської етики.

Журналістика інтерпретації Це журналістика аналізу та коментування. Позиція та особистість журналіста в даному випадку дуже важлива, оскільки для аудиторії, яка потребує коментарів, аргументи журналіста можуть стати єдино вірними. Найнебезпечнішим тут є навмисне викривлення інформації та спроби маніпуляції суспільною свідомістю.

Пошукова журналістика Передбачає майже детективну роботу журналіста по пошуку всієї інформації, яка знадобиться для складання повного уявлення аудиторії з певних подій.

Журналістика розслідування Найвища форма пошукової журналістики. Насамперед передбачає реалізацію функції суспільної критики та контролю. Журналіст тут виступає захисником і провідником громадських інтересів.

“Нова” журналістика Тут, зокрема, йдеться про літературну журналістику, яка шукає шляхи відходу від ортодоксальних форм передачі інформації і передбачає певне стилістичне новаторство.

70. Суспільство і соціальна інформація.

Жодна людина не може набути необхідних їй знань про світ, спираючись лише на власний досвід. Для всебічної орієнтації служать відомості, накопичені людством за всю історію і відомості, які безперервно поповнюються сьогодні. Інф., що виникає у процесі пізнання світу людьми, є соціальною.

Вона відображає стосунки та уявлення, що побутують у суспільстві, його протиріччя і проблеми. Саме слово «соціальний» буквально означає «суспільний». Люди посідають різне місце у матеріальному виробництві і сусп.структурі в цілому. Звідси суттєві відмінності щодо інф., які виникають між уявленнями тих чи інших прошарків.

71. Сутність гуманістичної позиції журналістики.

Гуманізм – це розуміння людини як найвищої цінності. Гуманізм виходить із верховенства прав людини, дотримання яких має бути гарантовано державою. Гуманізму притаманний прогресивний напрямок громадської думки, яка характеризується захистом гідності особи, її свободи та всебічного розвитку, захисту людяності суспільних відносин.

Один із принципів журналістики.

72. Сучасні проблеми мас-медіа.

Проблеми: 1. Глобалізація - з'являються глобальні ЗМІ, концентровані горизонтально і вертикально. Це призводить до створення масового інформаційного продукту, експансії англійської мови. Споживання масове, стандартизоване (масова культура), споживач стає пасивним. 2. Розбіжність уявлень про світ у журналістів і аудиторії. Часто Жур-т не знає, що цікаво його аудиторії. Це веде до відриву від тих, для кого працюють ЗМІ. 3.Обмеженість кількості рекламодавців в регіонах, що зменшує прибутки ЗМІ. 4. Залежність від владних структур і що домінують на даній території промислово-фінансових груп. 5.Велика кількість замовних матеріалів, змішування реклами та PR. 6. Підрив фінансової бази ЗМІ в умовах галопуючої інфляції на початку 90-х. 7. Зниження насиченості друкованими виданнями на душу населення. 8. Падіння тиражів у порівнянні з радянським періодом. 9. «Жовта» преса. 10. Інформаційні війни. 11. Журналісти вважають, що вони безпомильні. 12. Культивація уявних цінностей. 13. Занадто великий потік інформації, який не дає можливості проаналізувати ситуацію. 14. Комерціалізація ЗМІ. 15. Втрата довіри до ЗМІ.

73. Сучасні проблеми свободи слова в Україні.

Свобода слова та висловлювань — невід'ємна складова діяльності журналіста:

1. Конституція України, стаття 34: Кожному гарантується право на свободу думки і Етичні засади діяльності журналістів у нормативно-правових документах України слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір [5].
2. Європейська Конвенція з прав людини, стаття 10: Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів [6].
3. Загальна Декларація прав людини, стаття 19: Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [7].
4. Закон України " Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", стаття 2: Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації [8].

https://www.telekritika.ua/svoboda-slova/2013-02-01/78686

Порівняно з 2012 роком Україна опустилась у рейтингу Всесвітнього індексу свободи пресина 10 позицій і знаходиться у 2013 році на 126 позиції, між Алжиром та Гондурасом (див. всю таблицю нижче). Про це йдеться у щорічному звіті міжнародної організації «Репортерів без кордонів» Press Freedom Index 2013.

«Цей рік став найгіршим роком для України у сфері свободи слова починаючи з часів Помаранчевої революції - різко зросла кількість фізичних нападів, та з'явились факти, які свідчать про політичну цензуру», - заявив керівник Європейського бюро організації Йохан Бір.

За словами представника «Репортерів без кордонів» в Україні Оксани Романюк, у 2012 було зафіксовано рекордну кількість порушень прав журналістів за останні 10 років.

Зокрема, кількість випадків фізичної агресії у 2012 році зросла майже у тричі порівняно з попереднім роком, в українських ЗМІ зафіксовано факти політичної цензури, зросла кількість замовчуваних тем.

74. Сучасні тенденції розвитку вітчизняної преси.

За проф..Блюмом для суч.ЗМІ характерні 4 тенденції: комерціалізація, інтернаціоналізація, уніфікація, монополізація. (вони притаманні і Україні).

Монополізація. ЗМІ в плюралістичному суспільстві дуже мало залежить від держави. Але вони надзвичайно залежні від економіки. І вони вимушені пристосовуватися до існуючих відносин у економіці. Таким чином ринок зобов’язаний фінансувати ЗМІ. А реклама «приходить», зазвичай, тільки у великі ЗМІ. Тобто зникає конкуренція, приходить монополія.

Інтернаціоналізація. ЗМІ змушені постійно порушувати кордони. Звідси потрапляння книжок, радіопередач в інші країни. Багато в чому це відбувається через супутникове телебачення.

Уніфікація. На різних каналах виникають передачі із схожим змістом і політичною позицією. Натомість вони більше відрізняються версткою і дизайном.

Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг., але завжди були ті, що передовсім займалися викриттям, поширенням сенсацій, пліток, обливанням брудом, що більше розважає, ніж інформує. (Ще у Стародавньому Римі поряд з урядовими повідомленнями писали «легкі для читання» матеріали). А справжнє входження ЗМІ в індустрію розваг відбулося у 80-тих роках, коли на ринок прийшли приватні телекомпанії. А з тим не лише приватні телеканали пропонують більше розваг замість інформації, а й громадсько-правові канали збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. І все відбулося із цифровізацією ЗМІ – найбільшої його революцією.(з часу введення телеграфу до початку введення в експлуатацію телебачення.).

75. Сучасні теорії свободи преси та журналістської діяльності.

Умовні ці теорії можна згрупувати таким чином: -преса зображується як «четверта влада» в системі управління державою після законодавчої, виконавчої і судової. При цьому підкреслюється право будь-якого громадянина використовувати пресу, яка контролюється довільним процесом установлення правди на «вільному ринку ідей».

Фред Сіберт і Теодор Петерсон написали розділи про теорію вільної преси (лібертальну) та її різновид – теорію соціальної відповідальності.

у теорії «соціальної відповідальності преси» підкреслюється, що кожен може висловити свою думку у газеті, по телебаченню або по радіо. Соціальна відповідальність преси є відповідальною насамперед перед громадською думкою.

журналістика розглядається як засіб «соціальної інтеграції»

-концепція вільного потоку інформації (поширення правдивої інформації) як одна з найважливіших умов, що забезпечують створення клімату довір*я у відносинах між державами.

За проф..Блюмом для суч.ЗМІ характерні 4 тенденції: комерціалізація, інтернаціоналізація, уніфікація, монополізація.

Монополізація. ринок зобов’язаний фінансувати ЗМІ. А реклама «приходить», зазвичай, тільки у великі ЗМІ. Тобто зникає конкуренція, приходить монополія. Інтернаціоналізація. ЗМІ змушені постійно порушувати кордони. Звідси потрапляння книжок, радіопередач в інші країни. Багато в чому це відбувається через супутникове телебачення. Уніфікація. На різних каналах виникають передачі із схожим змістом і політичною позицією. Натомість вони більше відрізняються версткою і дизайном.

Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг., але завжди були ті, що передовсім займалися викриттям, поширенням сенсацій, пліток, обливанням брудом, що більше розважає, ніж інформує. А справжнє входження ЗМІ в індустрію розваг відбулося у 80-тих роках, коли на ринок прийшли приватні телекомпанії. А з тим не лише приватні телеканали пропонують більше розваг замість інформації, а й громадсько-правові канали збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. І все відбулося із цифровізацією ЗМІ – найбільшої його революцією.(з часу введення телеграфу до початку ведення в експлуатацію телебачення.)

76. Форми власності у сфері журналістської діяльності.

за формою власності (державні, приватні, корпоративні...) Історія знає, принаймні, три основні регулюючі форми.

Монро Прайс, Пітер Круг

Перша форма – це державна монополія на власність і управління ЗМІ. Державні органи прямо контролюють цілу систему ЗМІ. Без дозволу і згоди держави не можна сказати жодного слова для загалу.

Друга форма – громадська монополія. У цьому випадку ЗМІ (найчастіше електронні засоби мовлення) є у громадській власності, а не у приватній; однак керівники мають значну автономію і прямо не підпорядковуються ні виконавчій, ні законодавчій владі.

Третя – приватні ЗМІ, що переважно тою чи іншою мірою супроводжуються державним регулюванням; рівень регулювання різний у різних державах і на різних стадіях розвитку.

Ці форми все більше частково співпадають і проявляються у різних комбінаціях. Хоч деколи існувала (й продовжує існувати) суто державна монополія, громадські монополії у чистому вигляді зустрічаються все рідше, відбувається зростання кількості змішаних систем, у яких приватні мовці сусідять з громадськими.

77. Функції артикуляції, соціалізації, критики та контролю.

Функція артикуляції – ЗМІ повинні не тільки передавати те, що сказали «сильні цього світу», вони повинні бути «відображувачем думки безсловесних мас» (Франц Ронненберг нім. науковець у гал. ЗМІ). Вони також повинні надавати людям можливість висловлювати власну думку, виражати повногласно їх потреби, протести, радощі та турботи.

Функція соціалізації – передача культурних здобутків, освітня функція ЗМІ. ЗМІ повинно виконувати це завдання, не тільки передаючи ін-фу про те, що сталося, а так, щоб пояснити, зіставити, поглибити події року, тижня, висвітлити їх причини та показати важливі зв*язки між ними.

Функція критики та контролю – Критика ЗМ1 характеризується необмеженістю свого об'єкта. Їх контрольна функція засновується на авторитеті громадської думки. ЗМ1 не можуть застосовувати санкцій до правопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб. У демократичному суспільстві у здійсненні контрольних функцій ЗМ1 опираються як на громадську думку, так і на закон;

78 Функції журналістики.

Функції журналістики вивчали вітчизняні та іноземні вчені. З іноземних вчених:

Сіберт, Пітерсон, Вілбур, Шрам, Роджер Блюм. Наші: Москаленко, Шкляр.

1. Інформувати: - забезпечувати інформацією про події в країні й світі; - сигналізувати про стосунки з владою; - полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес. 2. Корелювати: - пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин; - забезпечувати підтримку існуючої влади і норм; - соціалізувати; координувати різні форми діяльності; - 3. Забезпечувати спадковість: виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові культурні впливи; - формувати й підтримувати спільність цінностей. 4. Розважати: - забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблення; - знижувати напруженість у суспільстві. 5. Мобілізувати: - в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості, іноді релігії.

Загальні та спеціальні функції. Загальні: інформаційна функція та функція формування громадської думки. Спеціальні функції: організаційна функція, функція «сторожового собаки» (соціальної критики), ідеологічна функція журналiстики, культурна функція, розважальна функція журналiстики, рекламна функція.

За Москаленком:

Організаторська – становить один із основних напрямів діяльності органів інформації. Газета, ТБ, Радіо стали основними організаторами соціальних перетворень, розбудови незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.

Виховна – її стрижневим елементом дедалі більше стає формування у людей високої політичної культури і суч. Екнономічного мислення. Необхідність – поліпшення інформування громадськості, висвітлення діяльності господарських органів, гром.організацій і рухів.

Пропагандистська – зумовлена необхідністю роз’яснення практичних і теоретичних проблем, становлення правової, демократичної держави, важливості глибокого розуміня загальнолюдських цінностей, ідей нац.. відродження…

Контрпропагандистська – викликана зовнішніми факторами, інформаційною експансією. ЗМІ має орієнтувати на пропаганду досвіду у розбудові правової держави, широке висвітлення проблем нац.. відродження, викриття різноманітних вигадів інформаційної експансії.

Соціологічна – виявилась особливо після проголошення незалежності України, коли скрізь у ЗМІ розгорнулось масове обговорення питань громадських свобод, соц..справедливості, впровадж.ринкових відносин, входж. В Європейський дім, налагодження міжнародних зв’язків. Тут постає завдання досконало володіти прийомами, методами і формами соціологічного аналізу.

79. Функції кореляції і реклами.

Функції реклами: -

Економічна - реклама стимулює збут товару і сприяє зростанню прибутку, прискоренню процесу купівлі-продажу; -

Освітня (інформаційна) функція - реклама виступає як засіб навчання: споживач не тільки дізнається про товари і послуги, але і відкриває для себе способи вдосконалення життя; - К омунікативна - за допомогою опитувань і анкет, аналізу ринкових процесів і внутрішньофірмових досліджень підтримується зворотний зв'язок фірми (підприємства) з ринком і споживачем; - Контролююча - контролює процеси формування переваг груп споживачів щодо різних товарів; - Управління попитом (маркетингова) - використовуючи можливості спрямованого впливу на споживача, реклама не тільки формує попит, а й керує ним за допомогою зменшення або збільшення обсягу рекламної інформації та складання графіків її подачі; -

Громадська (соціальна) - за допомогою реклами передається повідомлення, адресоване безлічі осіб, які пропагує яке-небудь позитивне явище, подія, заклик, нагадує про ювілейну дату в житті суспільства, попереджає про негативні наслідки певних подій і т.д.-

Стимулююча функція - нагадування, спонукання до покупки, встановлення контактів-

Психологічна функція - вплив на емоційні і розумові процеси, на формування та розвиток потреб, на почуття самооцінки, престижу, погляди й уподобання споживачів, їх устремління.

Корелювати: - пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин; - забезпечувати підтримку існуючої влади і норм; - соціалізувати; координувати різні форми діяльності; -

80 Функції обслуговування і розважання.

Ф. обслуговування – ЗМІ повинні допомагати своїй аудиторії та приносити користь. Із матеріалів, що поширюють газети, радіо та телебачення, споживачі повинні отримувати практичну допомогу, корисні поради для свого буденного життя. Все, про що ми дізнаємось із ЗМІ – прогнози погоди, затори, забруднення довкілля, курси валют, де коли і які відбудуться заходи – все це полегшує наше життя. Як в газетах і журналах, так і на тб і на радіо існують спеціальні служби порад, котрі допомагають своїм читачам, слухачам, глядачам вирішувати власні юридичні, освітні, сексуальні проблеми, радять, як зберегти здоровя і навіть знайти робоче місце – все це має велике значення для багатьох людей. ЗМі часто сприймаються з більшою довірою, ніж партії або церква. Саме тому дуже важливо, щоб ЗМІ виконувало цю функцію.

Ф.розважання – багато людей чекають від ЗМІ передусім задоволення потреб у розвагах, відпочинку та розрядці. Вони бажають за допомогою ЗМІ хоч на мить відійти від буденності. Цю функцію перш за все виконують такі ЗМІ, як книга, ілюстрований журнал, бульварна газета, художній фільм, радіо та тб. Існують дві концепції реалізування цієї функції. Одна виходить з того, що ЗМІ надають перевагу кожній темі, яка має розважальну цінність – це шлях бульварних газет та приватних телестанцій. Інша концепція має на меті репрезентувати якомога більше матеріалів на політичну, економічну та культурну тематику, подаючи їх як розважальну інформацію. Саме звідси пішло поняття інфотеймент.

81. Функція критики та контролю.

Ф. критики та контролю. Є такі автори, котрі не визнають цю функцію ЗМІ тому що тільки народ, кажуть вони, нація, а не працівники ЗМІ можуть і повинні критикувати тих, хто стоїть при владі. Але ж для цього є функція артикуляції. Ця думка діаметрально протилежна американським відносинам суспільства зі ЗМІ, і навіть німецькі та швейцарські суди добре ставляться до функції критики і контролю. Згідно з цим, ЗМІ повинні виконувати функцію громадського контролю. Вони повинні наглядати за роботою усіх, хто має владу, через виробництво гласності з передачею інформації. Через це ЗМІ не стають офіційною четвертою владою, тому що державні гілки влади легітимізуються під час виборів, чого немає у випадку зі ЗМІ. Але ж вони все-таки є владою, силою, і ця влада дає їм можливість стежити за діями урядовців у політиці та в економіці.

82 Характеристика критеріїв цінності інформації.

Новизна. Повідомлення вже відоме споживачеві, не принесе йому корист. Навряд чи, скажімо, один і той же звіт пресової агенції читач почне вивчати у різних газетах.

Достовірність. Вона розуміється як точність (ступінь наближення до реального «прототипу» повідомлення) і як повнот (розкриття змісту і значення того, що відбувається).

Доступність. Радіопередача незнайомою мовою не принесе ніякої користі, яу і балетний спектакль для незрячих.

Своєчасність. Запізніле штормове попередження явно не допоможе тонучому кораблеві. З іншого боку, надмірна деталізація плану роботи на тривалу перспективу заважає застосувати його у несподіваних ситуаціях, які можуть виниктнути.

Відповідність запитам споживача. Крім того, що аудиторія не потребує даної інформації, вона часом і не настроєна на сприйняття нових фактів. Як приклад, великі мислителі і художники минулого, ніби випередивши у своїй творчості час, не знаходили прижиттєвого визнання.

83 Характеристика основних видів інформаційної діяльності.

ЗУ про інформацію Стаття 9. Основні види інформаційної діяльності

1. Основними видами інформаційної діяльності є створення,
збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона
та захист інформації.

захист інформації - сукупність правових, адміністративних,
організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують
збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до
неї;