Експертне дослідження письма

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судовеавторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи[41].

Авторознавча експертиза – це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту[42]. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови).

Л. В. Свиридова зазначає, що вирішення експертних завдань – пізнавальний процес, який має творчий характер і в якому, як і в кожному акті пізнання, присутні власне аналітичні й оцінні моменти. У процесі встановлення типологічних характеристик автора тексту документа судовий експерт досліджує не тільки мовні, а й інтелектуальні навички автора, які криються в додатковій інформації, що міститься в тексті (характер сприйняття дійсності, наявність і характер оцінювання об’єктів, що описуються автором текс­ту)[43].

Об'єктом дослідження судової авторознавчої та судової лінгвістичної експертиз є письмова мова автора (укладача) тексту та мовні навички (загальні – лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі – використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо). У більш широкому сенсі об'єктом визнаються тексти документів, які можуть бути рукописними, машинописними, виконаними поліграфічним способом, отриманими за допомогою розмножувальної техніки[44].

При проведенні судової авторознавчої експертизи під текстом розуміється сукупність пропозицій, пов'язаних єдиним змістом, які можуть бути матеріалом для криміналістичного дослідження властивостей автора й умов складання документа. Об'єкти судово-авторознавчої експертизи охоплюють досить широкий спектр різних документів, серед яких можуть бути анонімні листи з загрозою життю або щиросерді зізнання, від яких відмовляється їх упорядник, мотивуючи це фактом диктування, який, за його версією, мав місце. Також об'єктами дослідження можуть бути тексти, складені на штучних мовах програмування, що дозволяє удосконалювати криміналістичні методи дослідження слідів так званих комп'ютерних злочинів, у тому числі й у сфері порушення авторських прав на інтелектуальну власність. Останнім часом з'явилися передумови для розширення кола об'єктів судової авторознавчої експертизи за рахунок можливостей дослідження текстів веб-комунікації (мережевих версій книг, газет, журналів та інших документальних джерел інтернет-комунікації), SMS-повідомлень.

Серед завдань судової авторознавчої експертизи виділяють:

1) ідентифікаційні, спрямовані на встановлення конкретного автора тексту або факту складання двох або більше текстів однією особою (для вирішення цього завдання необхідно мати текст, мінімальний обсяг якого становить 500 слів);

2) діагностичні, спрямовані на встановлення умов складання тексту; найчастіше слідство і суд цікавить встановлення таких фактів: навмисної зміни письмової мови з метою маскування, виконання тексту в незвичайному психофізіологічному стані (стресу, алкогольного або наркотичного сп'яніння, фізичної втоми, хворобливому стані), чи є автор і виконавець однією особою;

3) класифікаційно-діагностичні, спрямовані на встановлення групової належності виконавця рукопису за статтю, віком, іншим соціально-біографічним характеристикам, наприклад: яка мова для автора конкретного документа рідна чи носієм якого діалекту (говірки) він є, його освітній рівень, наявність у автора навичок ділового (наукового, публіцистичного) стилю письмової мови, його професія або рід занять[45].

Методика вирішення діагностичних та ідентифікаційних завдань у ході судової авторознавчої експертизи базується на комплексному використанні таких методів дослідження писемного мовлення:

а) лінгвістичні методи, пов'язані з виявленням лінгвістичної природи встановлюваних в процесі дослідження мовних елементів, структур, явищ;

б) психолінгвістичні, які передбачають аналіз названих мовних факторів у плані їх обумовленості особливостями процесу мовлення;

в) соціолінгвістичні, пов'язані із з'ясуванням обумовленості мови соціальними параметрами досліджуваної ситуації письмового спілкування;

г) психологічні, пов'язані з аналізом обумовленості мови власне психологічними факторами досліджуваної ситуації діяльності та спілкування;

д) логіко-психологічні, спрямовані на аналіз логічних елементів і структур тексту в плані встановлення властивостей дискурсивного мислення його автора[46].

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; порівняльне дослідження; оцінка результатів і формулювання висновків[47].

Криміналістичне дослідження письма може проводитись у двох формах: попереднє дослідження (результати якого фіксуються у протоколі огляду документа); судово-експертне, яке полягає у призначенні та проведенні авторознавчої чи почеркознавчої експертиз. Третій етап методики дослідження документів – це етап призначення й проведення судової експертизи.

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд (суддя), орган дізнання надсилає до експертної установи чи експертові такі документи: постанову, ухвалу про призначення експертизи; документи, рукописи та інші матеріали, в яких є зразок письма, що досліджується; порівняльні зразки письма (письмової мови чи почерку); деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора й виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються[48].

При вирішенні ідентифікаційних завдань експертне дослідження будується таким чином: на підготовчій стадії експерт знайомиться з постановою (ухвалою) про призначення експертизи та матеріалами, що надійшли, оцінює їх з точки зору кількості й якості, достатності для експертного дослідження. На аналітичній стадії проводиться окремий аналіз досліджуваного тексту і зразків писемного мовлення особи, що перевіряється. При проведенні порівняльного дослідження виявляються спільні й відмінні загальні та приватні ознаки мовних навичок, що відобразилися в досліджуваному тексті і зразках. Оцінка встановлених збігів і відмінностей проводиться на синтезуючій стадії, потім формується остаточний висновок.

Особливістю класифікаційно-діагностичного дослідження в судово-авторознавчій експертизі є відсутність осіб, які перевіряються. Аналізу піддається досліджуваний текст. За ступенем і характером розвитку мовних навичок визначається групова належність автора. Якщо текст документа виконаний українською мовою, структурні особливості досліджуваного тексту дозволяють встановити, чи є вона рідною для автора. Наявність у досліджуваному тексті жаргонних слів, професійних термінів, а також слів і виразів, уживаних у певній місцевості, в сукупності з іншими ознаками письмової мови дозволяють вирішити питання про можливу професію, місце формування мовних навичок автора тощо.

Успіх криміналістичного дослідження писемного мовлення з метою встановлення авторства та вирішення ряду діагностичних завдань значною мірою залежить від якості й обсягу порівняльного матеріалу (зразків). С. М.Вул зазначає, «що під зразками писемного мовлення, які можуть бути використані при експертизі авторства, розуміються тексти, автором яких є особа, що перевіряється»[49]. Записи окремих слів, словосполучень, окремих пропозицій не можуть розглядатися в якості зразка письмової мови для вирішення питань про авторство.

Порівняльні зразки, як і в почеркознавчій експертизі, можуть бути вільними, експериментальними й умовно-вільними. Вільні зразки писемного мовлення – це тексти, складені підозрюваною особою поза зв'язком з розслідуваною подією і до її виникнення. В Інструкції про призначення та проведення судових експертиз визначено, що вільні зразки писемного мовлення мають відповідати досліджуваному тексту за мовою, на якій його складено, і в разі можливості – за часом виконання; за характером документа, виходячи з його призначення та сфери обігу (доповідна записка, особистий лист, скарга тощо); за іншими суттєвими обставинами, які могли впливати на формування ознак[50].

Однією з необхідних вимог, що пред'являються до вільних зразків, є вимога тематики. Доцільний підбір зразків з різноманітною тематикою. Це дозволяє більш повно простежити лексичні особливості й виявити деякі елементи стилю викладу думок. Однак серед представлених зразків повинні бути документи, написані на ту саму (або хоча б близьку) тему, що й досліджуваний документ[51].

Умовно-вільні зразки – тексти, складені вже в період розслідування, що містяться в матеріалах кримінальної справи (скарги, пояснення, заяви, власноруч виконані свідчення і т.п.).

Експериментальні зразки – це тексти, отримані від осіб, що перевіряються, в присутності слідчого або судді спеціально для проведення авторознавчої експертизи. До них висуваються ті ж вимоги, що й до вільних. Ці зразки виконуються перевіряючими особами у вигляді твору на самостійно обрану тему, при цьому слідчий вказує лише форму писемного мовлення в рамках певного функціонального стилю (лист, скарга тощо) і мову викладу, якщо особа, що перевіряється, володіє кількома мовами. Потім складаються зразки на задану тему з певним цільовим призначенням, формою письмової мови, характером мовного спілкування, особистістю адресата.

Експериментальні зразки під час дослідження експертом письмової мови можуть бути використані лише для перевірки граматичних, але не лексичних і стилістичних ознак, через те що останні несуть інформацію про письмову мову саме автора, а не виконавця (хоча якщо правильно провести отримання експериментального зразка, тобто коли буде унеможливлено спотворення письмової мови досліджуваною особою, тоді за експериментальними зразками можна запропонувати експертові досліджувати текст і за лексичними та стилістичними ознаками).

При визначенні кількості зразків писемного мовлення важливо враховувати наступне: 1) чим меншим є обсяг досліджуваного тексту, тим більшою кількістю повинні бути представлені зразки; 2) чим менше відповідають зразки вимогам порівнянності, тим більше їх потрібно. Як показує експертна практика, обсяг порівняльного матеріалу повинен перевищувати обсяг досліджуваного матеріалу як мінімум в 10-15 разів. Експериментальні зразки в будь-якому випадку необхідно представити не менше ніж на 25-30 аркушах. С.М. Вул звертає увагу на те, що записи окремих слів, словосполучень і речень не можуть розглядатися навіть як зразки писемного мовлення, необхідні для встановлення авторства[52].

Крім досліджуваного тексту та порівняльного матеріалу, для судової авторознавчої експертизи необхідно повідомити такі відомості:

- про місцевість, звідки відправлений документ адресату, про передбачуваний час і умови його складання;

- про особистість можливого учасника (стать, вік, національність, соціальний стан, освіта, професія, рідна мова, місце проживання; психічні розлади, інші важкі захворювання (які саме, з якого часу), в тому числі хронічний алкоголізм, наркоманія (чи були загострення в період створення документа)); показання особи щодо факту створення ним досліджуваного тексту;

- про особистість адресата, ступінь знайомства передбачуваного учасника з адресатом.

Структурно-мовний аналіз писемного мовлення дозволяє виявити автора анонімного документа за такими параметрами: а) рівнем грамотності; б) вживання рідної чи переважаючої мови; в) місця формування мовних навичок; г) професії або кола інтересів[53].

Встановлення грамотності автора. Вироблення твердих навичок письма є завданням середньої школи. Навчання письму пов'язане з формуванням літературної мови, збагаченням словникового і фразеологического запасу учнів. З точки зору формування навичок письма, рукописи різного рівня грамотності були розділені на п'ять груп. Підставою групування рукописів служили програми навчання мови в школах, приймалися також до уваги анкетні дані авторів рукописів (вік, освіта, професія та ін). В результаті встановлено, що:

а) першу групу складають малограмотні, самоучки;

б) до другої групи у більшості випадків потрапляють особи з початковим рівнем освіти, але точно визначити тут межі не вдається, оскільки схожі знання письмової мови мають особи більш високого рівня грамотності;

в) третю групу становлять особи в основному з восьми- – дев’ятирічною освітою;

г) четверту – особи, які мають переважно середню освіту;

д) п'яту – в основному з вищою освітою.

Як бачимо, практично рівень грамотності визначається за етапами та рівнями сформованості навичок письма.

Визначення рідної чи переважаючої мови. Анонімні листи та інші документи іноді виконуються нерідною мовою. Найчастіше це робиться з метою приховання слідів злочину і введення в оману органів правосуддя. Засвоєння чужої мови відбувається під сильним впливом рідної. Складність письма іншою мовою пояснюється тим, що авторові доводиться в думках створювати текст, використовуючи відомий йому, часом небагатий словниковий запас. Тому автору, що бажає перекласти пропозицію з однієї мови на іншу, необхідно подумки проаналізувати оригінал пропозиції, знайти необхідні йому еквіваленти слів і, нарешті, подумки відредагувати їх. У рукописах, виконаних нерідною мовою, у більшості випадків спостерігається обмежене її знання. Залежно від ступеня володіння іншою мовою в письмі трапляються орфографічні помилки, помилки в окремих формах мови, в перекладі слів і конструкцій речень. У той же час подібного роду помилки можуть допускатися і свідомо з тим, щоб спотворити рідну мову. Тому при дослідженні таких рукописів необхідно проаналізувати кожне речення, обміркувати використання тих чи інших слів, їх форм і тільки потім синтезувати дані.

Встановлення місця формування мовних навичок автора рукопису. Насамперед це можна встановити за відбитими у письмовій мові діалектизмами. Помічено, що в мові носіїв говірок зустрічаються окремі діалектні синтаксичні конструкції, слова, звороти мови, морфологічні форми, словотворчі елементи, а також найчастіше фонетичні діалектизми. Мовні особливості такого типу виходять за рамки писемної мови.

Місце проживання автора не завжди збігається з місцевістю, в якій формувалися його мовні навички. Така невідповідність обумовлена міграціями населення, найчастіше пов'язаними з місцем навчання, зміною місця роботи й іншими обставинами.

Встановлення професії автора або кола його інтересів. Представники окремих соціальних верств і професій – педагоги, медики, будівельники, залізничники, спортсмени та ін. в усній і письмовій мові вживають професійні слова й спеціальні терміни, які відображають їхні професійні інтереси. Тому важливо виявити й виділити відповідні елементи лексичного розмаїття письмової мови. Вирішуючи питання про професіоналізми, необхідно звертати увагу на ознаки, які характеризують рівень грамотності, на стилістичні ознаки, що вказують на логічність викладу думок, точність, ясність, жвавість мови і її образність.

При встановленні професії автора досліджуваного документа іноді мають значення й окремі ознаки почерку: шрифт, структура, а також деякі топографічні ознаки, що характеризують розташування тексту.

Судова лінгвістична експертиза – самостійний вид судових експертиз, об'єктом дослідження якого є продукти мовленнєвої діяльності (від окремого слова до тексту або групи текстів), зафіксовані в письмовій формі. Судово-лінгвістична експертиза дозволяє вирішувати ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні завдання. У межах ідентифікаційних завдань встановлюються авторство тексту відносно конкретної людини, а також тотожність декількох анонімних текстів невідомого автора[54]. Так, наприклад, О.С. Кара-Мурза відмічає, що об’єктом лінгвістичної експертизи є конкретний текст, в якому матеріалізується конфлікт інтересів або принципів у певній діяльності і який у свою чергу, провокує подальший розвиток конфлікту – вже у правовому просторі, а предметом лінгвістичної експертизи текстів є лінгвістичні ознаки певних мовних деліктів (образа, наклеп тощо)[55].

Лінгвістична експертиза набуває поширення і стає все більш затребуваною для вирішення питань «щодо об’єму і змісту понять, лексичного значення слів і словосполучень, які використовуються у тексті, їх стилістичної різноманітності, змістового навантаження, їх тотожності або схожості, питань щодо характеру інформації, яку містить текст, чи є вона образливою, виражає погрозу або тиск по відношенню до конкретної особи, який характер її впливу на адресата повідомлення»[56]. На думку М.О. Богословської, об’єктом лінгвістичної експертизи є тексти мовленнєвої діяльності людини (слова, словосполучення) або окремі документи, які викладені в письмовій формі (зокрема усні тексти, які досліджуються у вигляді роздрукованих текстів звукових супроводів)[57]. К.І. Бриньов вважає, що лінгвістична експертиза, як і будь-який інший вид експертних досліджень, призначається для встановлення фактів, якщо ці факти не можуть бути встановлені іншим способом, але тільки за допомогою залучення особи, що володіє спеціальними знаннями в галузі лінгвістики[58].

Т.В. Литвин зазначає, що в межах судово-лінгвістичної експертизи успішно вирішуються питання про наявність різного роду порушень в оформленні документації процесуального і непроцесуального характеру, котрі мають важливе значення з позицій доказування[59]. Лінгвістична експертиза є не тільки інструментом судового доказу, але і одним з прикладних напрямків сучасного мовознавства, яке знаходить застосування і у сфері адміністративно-деліктного провадження. В адміністративно-деліктному провадженні можливо вирішувати питання за допомогою лінгвістичної експертизи, зокрема про наявність різного роду порушень в оформленні процесуальної документації (наприклад, при складанні заяви потерпілого тощо), що має важливе значення при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Необхідність застосування спеціальних знань лінгвістичної експертизи (лінгвістики, соціолінгвістики, етнопсихолінгвістики, психолінгвістики тощо) в адміністративно-деліктному провадженні обумовлена правильним тлумаченням усіх юридичних, наукових, законодавчих, спеціальних експертних визначень, понять, термінів, терміносполучень. На думку Ю.Ф. Прадіда, для того, щоб забезпечити досконалість та ефективність кожного поняття або терміна потрібна лінгвістична експертиза нормативно-правових документів, вона повинна стати обов’язковою процедурою їх прийняття[60].

У рамках судової лінгвістичної експертизи вирішуються такі завдання: проводиться аналіз тексту з метою виявлення виражених в ньому смислів і характеру впливу тексту на адресата або аудиторію (смислові (семантичні) дослідження); аналіз найменувань як засобу позначення продуктів людської діяльності (дослідження найменувань).

Семантичні дослідження мають на меті: а) виявлення смислів, виражених у досліджуваних текстах, і аналіз цих смислів з різних точок зору; б) встановлення обсягу і змісту поняття, що виражається словом або словосполученням, ужитим у тексті, в) встановлення ступеня адекватності передачі в одному тексті змісту іншого тексту.

Наукову основу семантичних досліджень утворюють такі розділи лінгвістики, як семантика – вчення про значення і сенс мовних виразів; прагматика – вчення про структуру та зміст мовних (комунікативних) актів; аналіз дискурсу – вчення про формальну й змістовну структуру текстів, розглянутих у складі комунікативної ситуації; теорія мовної дії, або риторика, – вчення про вербальні і невербальні способи впливу на свідомість адресата.

Семантичні експертизи можуть призначатися для виявлення ознак: екстремістських матеріалів, наклепу, образи, ненависті, ворожнечі, пропаганди (винятковості і переваги, асоціальної поведінки, вживання наркотиків і т.д.), закликів до вчинення дій певної спрямованості (насильницьких дій, спрямованих на збудження расової, етнічної, соціальної ворожнечі) і т.д.

Даний вид лінгвістичної експертизи затребуваний у справах, пов'язаних зі зловживаннями свободою слова і масової інформації, порушеннями закону в галузі поширення порнографії, незаконною рекламою заборонених до вільного обігу предметів та об'єктів, пропагандою наркотиків, культом жорстокості й насильства, поширенням екстремістських матеріалів, розпалюванням міжнаціональної та релігійної ворожнечі та ненависті за ознаками приналежності до певних соціальних груп і т.п.

Дослідження найменувань проводиться з метою аналізу власних назв (включаючи особисті імена, клички й прізвиська, псевдоніми, комерційні позначення, фірмові найменування, словесні й комбіновані товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, доменні імена) з точки зору їх відповідності нормам літературної мови, їх новизни й оригінальності, утримання в них різного роду відсилань до явищ об'єктивної дійсності. Воно необхідне для вирішення спорів про збіг різних найменувань до ступеня змішування, про тлумачення, інтерпретації, асоціативності та наявності в найменуваннях прихованої або явної пропаганди.

Дослідження лінгвістів показали, що засоби висловлювання думки і спосіб мислення автора проявляються переважно в синтаксисі. Тому в судово-авторознавчих дослідженнях з метою встановлення автора анонімного тексту важливе значення мають синтаксичні ознаки, що відносяться до побудови тексту в цілому і взаємозв'язку його фрагментів між собою, а також характеризують індивідуальний ступінь і своєрідність володіння синтаксисом мови, якою складений текст (загальні й окремі ознаки синтаксичних навичок письмової мови). Через конкретні речення реалізуються логічність, зв'язність мислення автора; засоби найадекватнішої передачі його думок, характер аргументації і т. п. Ці ознаки найменшою мірою піддаються навмисному спотворенню, у зв'язку з чим вони посідають важливе місце у встановленні авторства. Не слід використовувати збіг або розбіжність ознак орфографічних і пунктуаційних навичок й ознак почерку, тому що вони характеризують не лише автора, а й виконавця тексту, які можуть бути різними особами[61].

Ідентифікаційні ознаки, розроблені для особистісної характеристики автора писемного мовлення, використовуються в розшукових цілях для встановлення групової належності автора рукопису анонімного характеру. Однак, останні можуть бути використані і для індивідуальної ідентифікації автора, а іноді, особливо при спотворених почерках, і служити додатковою інформацією для встановлення виконавця документа.

Треба зауважити, що в ряді випадків експерт може відмовитися від формулювання висновку. Підстави для цього можуть бути такими: обмеженість мовного матеріалу; різний стиль досліджуваного документа і зразків; недостатня кількість поданих зразків; неправильно сформульовані питання експерту (неточності формулювань, вихід за межі компетенції експерта); відсутність науково обґрунтованих методик вирішення поставлених запитань[62].

Під час перевірки наукової обґрунтованості й мотивованості висновку експерта-авторознавця слідчому (суду) слід ураховувати, що дослідження має бути проведено в межах компетенції судово-авторознавчої експертизи і згідно з вимогами її методики. Експерт, який вирішує питання про авторство, повинен незалежно від своєї спеціальності, базової вищої освіти мати спеціальні знання в галузі судового азторознавства і досвід проведення авторознавчих експертиз.

Можливості судово-авторознавчої експертизи значно розширюються у зв'язку із запровадженням у практику кількісних методів дослідження. Використання методики статистичного аналізу загальних ознак навичок письмової мови дає змогу на основі кількісних критеріїв категорично заперечувати тотожність автора документа, а під час вирішення діагностичних завдань – установлювати рівень освіти автора документа. Перспективними є дослідження з метою розробки спеціальної методики ідентифікації автора документа на основі використання ЕОМ.

Отже, авторознавча експертиза допомагає встановити автора, факти неідентифікаційного та діагностичного характеру. Об'єктами авторознавчої експертизи є рукописні, друкарські тек­сти, копії текстів, одержані друкарським способом. Методика експертного авторознавчого дослідження базується на аналізі ознак писемної мови, які відображені в досліджуваному доку­менті. У методиці в комплексі застосовують лінгвістичні, психологічні та психолінгвістичні наукові методи, що дає змогу встановити автора та виконавця, належність кількох документів одному авторові, факт нервово-психічного захворювання автора, рівень його грамотності й володіння навичками мови, стать, вік, професію, незвичний стан авто­ра, тобто скласти його соціолінгвістичний портрет.

Криміналістичне почеркознавство – це підсистема криміналістичної скріберології, пов'язана з вивченням закономірностей виникнення й руху криміналістично значимої інформації про письмово-руховий навик людини з метою вирішення діагностичних та ідентифікаційних завдань.

1) виробленість почерку;

2) складність почерку;

3) нахил почерку;

4) розмір почерку;

5) розгін почерку;

6) зв’язність почерку;

7) натиск почерку;

8) загальна форма рухів[68].

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.

Таким чином, можна зробити висновок, що ознаки почерку як особливості письмово-рухового навику, які проявляються в процесі письма, характеризуються стійкістю, варіативністю й індивідуальністю. Індивідуальність почерку – це неповторна сукупність особливостей системи рухів при утворенні письмових знаків у конкретної людини.

Ознаки почерку поділяються на дві групи: загальні (форма, напрям, протяжність, розподіл зусиль, безперервність); приватні (форма, напрям, протяжність, кількість, послідовність, безперервність, розподіл зусиль). І загальні, і приватні ознаки розглядаються за трьома напрямками: ступінь і характер сформованості письмово-рухового навику; структура транскрипції рухів; просторова орієнтація.

Автора письма слід відрізняти від виконавця. Автор, як уже зазначалося, відображає у своєму письмі інтелектуальні навички, а якщо він сам виконує письмо, то й графічно-почеркові навички. Виконавець відображає лише свої рухові навички, тобто ознаки почерку.

У криміналістичній науці існує поняття почеркознавчої
експертизи. За визначенням Шепітька В. Ю., основним її завданням є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисне зміненим почерком із підробкою (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи[80].

Судово-почеркознавча експертиза володіє широким арсеналом спеціальних методів дослідження, які призначені для вирішення відповідних завдань експертизи. Поряд із традиційними якісно-описовими методами використовуються графічні, інструментальні, математичні (модельні) та кібернетичні (машинні) методи.

Якісно-описові методи застосовуються при ознайомленні з матеріалами, які надійшли на експертизу, роздільному аналізі досліджуваних об'єктів і зразків, порівняльному дослідженні почеркових об'єктів (для виявлення загальних і приватних ознак), оцінці його результатів, формуванні висновків експерта.

Графічні методи – це складання експертних розробок інформативних загальних і приватних ознак почеркових об'єктів, відповідних робочих таблиць. B експертних розробках фіксуються результати роздільного та порівняльного дослідження. Вони сприяють досягненню об'єктивності процесу дослідження, забезпечуючи його наочність і полегшуючи працю експерта[81].

Інструментальні методи – це застосування мікроскопів, фотографії, технічних засобів (вимірювальних приладів).

Математичні (модельні) методи, що використовуються в судово-почеркознавчій експертизі, засновані на імовірнісному моделюванні. Вони розширили можливості експертних досліджень, дозволили вирішувати нові завдання, підвищили надійність і обґрунтованість висновків. На базі ймовірнісно-статистичного моделювання вирішуються такі завдання: встановлення статі й віку за почерком, факту навмисного спотворення почерку скорописним способом, диференціюються виконавці почеркових об'єктів за ступенем досконалості рухів, оцінюються збіги ознак почерку з урахуванням його групової належності, а також відмінності в схожих почерках[82].

Поряд з математичними методами застосовуються кібернетичні, спрямовані на автоматизацію процесу експертного дослідження, електронно-обчислювальної техніки (ЕОМ). Машинні методи забезпечують виконання найбільш трудомісткої частини роботи експерта, підвищують точність і достовірність результатів, зокрема автоматизацію процесу експертного дослідження, електронно-обчислювальної техніки (ЕОМ). Розроблені автоматизовані комплекси вставновлення факту навмисного змінення почерку («Троянда»), ідентифікації виконавця навмисно спотвореного почерку («Ірис»), дослідження коротких і простих написів для диференціації справжніх підписів, виконаних в звичайних умовах, і підроблених, виконаних з наслідуванням після попереднього тренування («Півонії»), диференційно-ідентифікаційний алгоритм длядослідження коротких почеркових об'єктів («ДІА»)[83].

Той чи інший метод або система методів, що утворює методику експертного рішення, використовується залежно від характеру розв'язуваної задачі. Вирішення ідентифікаційних і діагностичних завдань забезпечується традиційними якісно-описовими методиками, що включають певну систему аналітико-описових, графічних та інструментальних прийомів, a також використанням математичних і кібернетичних методів. Класифікаційні задачі, спрямовані на встановлення статі, віку виконавця рукописного тексту, вирішуються з допомогою ймовірнісно-статистичних модельних методів.

Вирішення ідентифікаційних і діагностичних завдань забезпечується певними елементами структури, рівнями, етапами, стадіями, за якими закріплені свої підзадачі й методи.

Перший рівень виконання завдання – попереднє дослідження, або підготовчий етап, який відіграє важливу роль в експертному процесі. Він включає наступні стадії:

• ознайомлення з усіма матеріалами, що надійшли на експертизу;

• огляд (попередній аналіз) досліджуваного об’єкта і зразків;

• попереднє порівняльне дослідження та оцінка;

• висунення експертних версій і планування майбутнього дослідження.

Перший рівень дозволяє експерту сформувати уявлення про ступінь складності завдання, можливості та напрямки його вирішення, спланувати методично правильний підхід до його вирішення або ж обґрунтувати висновок прo неможливість розв'язання задачі.

Другий рівень є основним в експертному процесі. Попередні результати, отримані на першому рівні, поглиблюються, всебічно оцінюються й перетворюються в об'єктивну інформацію, необхідну для формування достовірного висновку. На відміну від підготовчого дослідження, на другому рівні дослідження проводяться найретельнішим чином з використанням в необхідних випадках математичних і кібернетичних методів. Даний рівень при вирішенні ідентифікаційних завдань об'єднує етапи, які передбачають розгорнуте ідентифікаційне дослідження, при вирішенні діагностичних завдань – етапи ідентифікаційного та діагностичного досліджень.

Етап розгорнутого ідентифікаційного дослідження містить наступні стадії:

• роздільний аналіз загальних і приватних ознак у досліджуваному об'єкті і порівняльному матеріалі (зразках);

• порівняльне дослідження;

• заключна оцінка результатів дослідження, формування висновків прo тотожність виконавця і характер незвичайності письма (тимчасовий та постійний).

Етап розгорнутого діагностичного дослідження містить наступні стадії:

• аналіз виявленого комплексу ознак незвичайності;

• порівняння (зіставлення) виявленого комплексу ознак незвичайності з відомими комплексами (еталонами), характерними для певних різновидів збиваючих факторів;

• оцінка виявленого комплексу ознак в сукупності з усіма допоміжними фактами та формування висновку про збиваючі причини, що зумовили незвичайність письма в момент виконання досліджуваного об'єкта.

Криміналістична експертиза ознак письмової мови включає три підходи до їх дослідження: якісний, кількісний і системно-структурний. Ці підходи взаємопов'язані між собою і кожен з них включає в себе елементи двох інших.

У експерта не може бути повної впевненості в тому, що людина, яка написала рукопис, є в той же час і його автором. Рукопис може бути виконаний під диктовку, і тоді лише граматичні та пунктуаційні помилки будуть характеризувати навички виконавця. Рукопис може бути повністю або частково переписаний, і тоді не лише мовні засоби, але й стилістичні, граматичні навички і навіть рівень володіння мовою будуть характеризувати не виконавця, a іншу людину[84].

Тому дослідження та оцінка ознак письмової мови невіддільна від почерку, і в більшості випадків тільки сукупність ознак письмової мови й почерку може служити підставою для висновку тотожності. Для проведення криміналістичного дослідження письмової мови й вирішення поставленого перед експертом завдання необхідні належні зразки письма підозрюваних осіб, відомості про умови виконання цих зразків і прo підозрюваних.

У процесі становлення досліджень письма і почерку вченими були розроблені різні методи їх дослідження. До них відносяться методи, такі як графологічний, каліграфічний, прикметоописувальний, графометричний[85]. Однак, не всі з вищеназваних методів застосовуються експертами-фахівцями при дослідженні почерку в наш час. Наприклад, каліграфічний метод через свою «псевдонауковість» поступово втратив свою силу і перестав застосовуватися в практичній діяльності експертами-фахівцями. A розробка і використання прикметоописувального методу дало поштовх до подальшого розвитку судового почеркознавства. Трудомісткий графометричний метод так само був мало застосовуваним на практиці, однак розробка деяких особливостей, в рамках цього методу, знайшла своє відображення в сучасній класифікації ознак почерку. Застосування графологічного методу дозволяє встановити особистісні та фізіологічні характеристики виконавця досліджуваного тексту.

Почеркознавча експертиза може бути призначена як у кримінальних, так і в цивільних справах. Вона розв'язує такі завдання:

• ідентифікаційні (пов'язані зі встановленням конкретного виконавця тексту, підпису, цифрового запису);

• класифікаційні (полягають у встановленні за почерком окремих якостей або ознак особи, що характерні для певних груп населення, наприклад, статі, віку, рідної мови, професії);

• діагностичні (пов'язані з розпізнаванням часу та умов виконання конкретного рукопису (документа), а також з визначенням емоційного стану виконавця)[86].

І.І.Когутич зазначає, що методикою судово-почеркознавчої експертизи розроблено вимоги до порівняльних зразків (за аналогією зі зразками для авторознавчої експертизи): достовірність (безсумнівність), зіставлюваність (порівнянність), належна якість, достатність[87].

Достовірність (безсумнівність) походження зразка означає, що слідчий повинен упевнитися, ким виконано текст документа, що скеровується для експертизи як вільні зразки (зразки повинні бути засвідчені слідчим у процесуальному документі їх фіксації).

Зіставлюваність (порівнянність) означає, що зразки повинні бути виконані з використанням фрагментів досліджуваного тексту, слів, речень тощо; тими ж графічними символами, буквами того ж алфавіту або шифрами, за таких самих умов для письма на подібних матеріалах (не можна подавати зразки на папері, якщо текст, що досліджується, виконано на фанері, вер­тикальній стіні. У такому випадку зразки одержують на вертикальному об'єкті, а потім фотографують і подають знімки).

Належна якість. Зразки не повинні допускати великого розриву в часі від періоду виконання досліджуваного документа; бути виконаними на схожому папері чи бланку, аналогічними пишучими засобами і в тих самих умовах тощо.

Достатність означає: бути за обсягом не менше рекомендованих інструкцією[88], яка вимагає такого обсягу зразків, що забезпечить можливість повного і всебічного зіставлення всіх ознак, що містяться в досліджуваному тексті[89].

За допомогою діагностичного дослідження експерт встановлює придатність графічного матеріалу для ідентифікаційного дослідження; чи виконано текст зі зміною ознак підпису, з копіюванням і за яких обставин; чи виконано рукопис одночасно двома особами; стан людини; час, що минув з моменту виконання рукопису.

Для здійснення почеркознавчої експертизи слідчому необхідно подати такі документи:

• для ідентифікації – рукописи, документи, що досліджуються чи є спірними; вільні та експериментальні зразки почерку;

• для класифікації і діагностики – тільки досліджувані рукописи.

Вільними зразками є рукописи, виконані (складені, написані, надруковані на друкарській машинці) підозрюваним власноручно та самостійно поза зв'язком з подією, яку розслідують[90]. Вільні зразки почерку слідчий добирає шляхом виїмки, обшуку, огляду. Вилучені зразки необхідно оглянути і встановити безсумнівність їх належності підозрюваному. Слідчий засвідчує вільні та експериментальні зразки.

Експериментальними називають зразки, одержані слідчим при розслідуванні кримінальної справи. Слідчий викликає підозрюваного (чи обвинуваченого) і пропонує йому дати зразки почерку за певною методикою (наприклад, слідчий вибирає певний текст для письма, письмове приладдя тощо). Одержані зразки слідчий засвідчує і подає експерту для дослідження[91].

Почеркознавче дослідження підписів потребує таких порівняльних зразків:

• вільних зразків підписів (до 10 примірників);

• вільних зразків почерку особи, яку перевіряють;

• експериментальних зразків почерку особи, яку перевіряють, у вигляді написання прізвища особи, підпис якої досліджують (10-20 примірників).

Вимоги до зразків, які слідчий добирає для порівняльного дослі­дження:

• самостійність виконання, тобто текст має написати або надрукувати виключно підозрюваний або обвинувачений;

• достатня кількість зразків для виявлення й формування комплексу ознак, які характеризуються неповторністю та індивідуальністю;

• вільні зразки підозрюваний або обвинувачений повинен написати у період, найближчий до часу виконання документа, який досліджують. Перерва в часі виконання документа, який досліджують, і зразка має бути мінімальною, якщо особа, яку ідентифікують, перебуває на стадії формування почерку (учень, студент);

• тематика тексту зразків для дослідження почерку практичного значення не має, і тому бажано, щоб зразки були різноманітні за змістом[92].

Дослідження стилізованого письма потребує подібних зразків, написаних друкованими літерами, знаками, символами. За змістом окремі зразки мають повторювати зміст тексту, який досліджують. Методика почеркознавчого дослідження письма така:

• попереднє дослідження – огляд матеріалу, що надійшов на експертизу, фіксація його цілісності, визначення характеру пакування, наявність засвідчених підписів;

• окреме дослідження – визначення кількості зразків, що порівнюються, виокремлення загальних та індивідуальних ознак у тексті, який досліджують, і в зразках, а також визначення частоти їх повторювань (стійкості); відтворення ознак тексту документа, який досліджують, і зразків почерку на окремих арку­шах (для цього складають таблицю, у першій графі якої пишуть літеру (знак), у другій – цю саму літеру з особливостями виконання, які властиві почерку, поданому на зразках);

• порівняльне дослідження — порівняння зразків ознак почерків, які досліджують, виокремлення збіжних і розбіжних ознак. Математичними методами розраховують ступінь надійності ознак, які збігаються, і формують ідентифікаційний комплекс, оцінюють його як неповторний з урахуванням розбіжних ознак;

• оцінювання результатів порівняльного дослідження та висновки експерта – виявлені та сформовані збіжні й розбіжні ознаки зважують і оцінюють з позиції їх індивідуальності та значущості для встановлення тотожності виконавця тексту. На цьому оцінюванні базуються відповіді на питання, які поставив слідчий[93].

Методика дослідження підписів базується на загальних почеркознавчих положеннях (охоплює чотири основні стадії), але має певну специфіку. Дослідження підпису слід розпочинати з таких ознак, як транскрипція, загаль­ний вигляд, ступінь виробленості. При дослідженні підпису, виконаного з наслідуванням або спотворенням, виявляються ознаки, які є відмінними чи збігаються.

У постанові прo призначення експертизи необхідним є виклад відомостей про умови виконання досліджуваного документа, його призначення і роль в події злочину. Іноді важливого значення набувають дані про умови, в яких написаний текст, про психічний і фізичний стан людини, що виконувала цей документ: писався він у звичайних або незвичайних умовах, у стані збудження, під тиском погроз, у момент сп'яніння і т. п. Що стосується відомостей прo особистість того, хто писав, то тут важливим є наступне: вік, освіта, професія, місце народження, рідна мова, мова навчання, знання іноземних мов, в яких областях і республіках проживав і протягом якого часу, чи страждає психічними захворюваннями, алкоголізмом, чи був хворий (і чим) в період, коли, судячи з обставин справи, виконувався досліджуваний документ.

Криміналістичне почеркознавство спирається на такі галузі знань, як фізіологія вищої нервової діяльності та анатомія рухового апарату, біомеханіка та психологічна організація письмово-рухового навику. За почерком встановлюється виконавець документа.

Для встановлення виконавця рукописного тексту, крім ідентифікаційних ознак почерку, велике значення мають неідентифікаційні (діагностичні) ознаки почерку, які дозволяють встановити стать, вік, психічний стан, основні риси характеру, рід занять та інші дані про виконавця рукописного тексту. Отримання слідчим цих даних дозволяє полегшити розшук злочинця або іншого учасника кримінального процесу, значно прискорити процес розслідування.

Враховуючи взаємообумовленість якісних і статистичних характеристик тексту, можна вважати, що якісні й кількісні методи в рамках системно-структурного підходу до криміналістичного дослідження ознак писемного мовлення повинні застосовуватися в комплексі. Для вивчення ознак писемного мовлення важлива повнота їх аналізу на стадії роздільного дослідження. Якщо в дослідженні почерку допустимі іноді прийоми безпосереднього порівняння ознак, то в дослі