Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Криміналістичне дослідження письма






1.1. Поняття письма, специфіка його дослідження в криміналістиці

За визначенням О.І.Бастрикіна, письмо – категорія, що виникла, як і мова, із потреби людини в спілкуванні й розширенні цього спілкування. Під письмом розуміють засіб фіксації думок людини за допомогою спеціально створених умовних позначень. Письмо є додатковим до звукової (усної) мови засобом спілкування людей, що здійснюється за допомогою різного роду графічних знаків, що відображають у певній формі звукову мову й служать для передачі цієї мови на відстань і закріплення її в часі[8].

Письмо пройшло довгий шлях розвитку від первісної примітивної форми малюнкового (піктографічного) письма до сучасної складної системи алфавітного письма, безпосередньо пов’язаного з мовою й усним мовленням. Сучасна система алфавітного письма, як правило, передбачає швидке, плавне і разом з тим чітке виконання рукопису. Письмо, пристосоване для чіткого й швидкого виконання записів, називають скорописом.

Термін «письмо» має різноманітні відтінки значення. Ним позначають і сам процес виконання рукопису, і вид писемності (наприклад, ієрогліфічне письмо) та ін. Якщо розглянути письмо як процес, то неважко помітити два етапи цього процесу: перший – фіксація змісту повідомлення за допомогою понять (мовними засобами); другий – фіксація цих понять за допомогою умовних позначень (графічними засобами).

Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладу, словниковим складом, загальним рівнем грамотності[9]. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Психофізіологічну основу індивідуальності й стійкості ознак писемного мовлення становить процес формування навичок письма шляхом впливу на кору головного мозку однойменних за своїм характером і часом подразнень, унаслідок чого утворюються зв'язки, які носять відносно постійний характер. А оскільки відносно незмінним є психофізіологічний механізм навичок письма, постільки стійкими є й індивідуальні ознаки письмової мови. Ці ознаки можуть виражатися у вигляді відповідності нормам, у межах яких вони формувалися, у вигляді окремих стійких відхилень від прийнятих норм, що є наслідком слабкого розвитку чи відсутності взагалі навички у певних нормах[10].

Письмова мова є об’єктом дослідження різних наук: лінгвістики, психології, психолінгвістики, соціології, теорії комунікації, логіки та ін. Кожна із них виділяє в цьому складному об’єкті свій предмет дослідження. Так, у лінгвістиці писемна мова вивчаєтся як особлива мовна норма[11], що реалізується в писемному тексті, зі своїми специфічними засобами вираження. Предметом психолінгвістики є механізми створення й сприйняття мовного висловлення, умови кодування й декодування інформації за допомогою системи мовних графічних знаків[12]. Психологія вивчає писемну мову з метою виявлення спільних психологічних характеристик людини як суб’єкта діяльності[13]. У всіх випадках безпосереднім об’єктом дослідження є писемний текст. Мета вивчення письмової мови цими науковими дисциплінами – встановлення спільних, універсальных закономірностей функціонування досліджуваного явища. Зокрема, для лінгвістики й психолінгвістики індивидуальні особливості комунікаторів не представляють наукового інтересу. Однак саме ці індивідуальні особливості письмової мови якраз і мають найбільший науковий і практичний інтерес для криміналістики[14].

У криміналістиці під письмом розуміють об’єкт дослідження, що включає:

а) письмову мову, що охоплює сукупність мовних засобів, використаних для писемного викладу думок;

б) почерк, що характеризує графічну техніку письма[15].

Межа між цими явищами доволі умовна, адже вони тісно пов’язані між собою. Письмова мова охоплює мовні засоби вираження думки, почерк – письмово-рухова навичка, за допомогою якої відтворюються письмові знаки та їх поєднання, що позначають слова.

Письмова мова розкриває смисл написаного, а почерк характеризує, у якому алфавіті (ключі) виконано письмо[16]. Тому почерк, за визначенням Р.С.Бєлкіна, припустимо тлумачити як стійку, динамічну систему, що відображає програму графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий навик виконання рукопису за допомогою системи рухів[17].

Отже, почерк є графічною стороною письма, його динамічною функцією, а письмова мова відображає його інтелектуальну функцію. Тобто письмова мова є відображенням інтелектуальних навиків людини, а почерк – динамічних.

Основа формування навиків взагалі – фізіологічна теорія І.П. Павлова про динамічний стереотип. Навики письмової мови і почерку в цьому розумінні не є винятком, їм притаманні властивості та ознаки, відомі з психології та фізіології вищої нервової діяльності, а саме: динамічність, стійкість, автоматизм, варіативність, відображуваність.

Здавна письмо використовували при розслідуванні злочинів для встановлення особи, яка його писала, і пов'язаних з цим обставин. Спочатку досліджувалася лише графічна сторона письма, тому такий розділ дослідження письма називали каліграфією, графологією, а зараз – почеркознавством.

З розвитком вчення про письмову мову (семантичну сторону письма) в криміналістиці виник новий напрямок дослідження письма – авторознавчий (С.М. Вул, Л. Ю. Ароцкер), який разом з почеркознавством утворює криміналістичне вчення про письмо (навики письма), або криміналістичне дослідження письма. Останнє являє собою розділ криміналістики, який займається вивченням закономірностей формування письма і на їх основі розробляє методи і засоби дослідження письма з метою ототожнення автора-виконавця, а також встановлення інших фактів, пов'язаних з письмом[18].

М. В. Салтевський виділяє такі види криміналістичного дослідження письма: 1) письмової мови; 2) почерку; 3) підписів; 4) змінених почерків і підписів; 5) стилізованого (друкованими літерами) і цифрового письма[19].

Письмова мова як об’єкт криміналістичного дослідження являє собою характерну для того, хто пише, сукупність мовних засобів для письмового викладу своїх думок. На формування навичок письма мають вплив найрізноманітніші обставини: знання граматики (морфології, синтаксису) й літератури, різних стилів викладу; професія, місцеві діалекти; спілкування з певним колом осіб; рідна мова, якщо документ виконується іншою мовою; захворювання центральної нервової системи та інші фактори.

У громадській, виробничій, науковій та іншій діяльності письмова мова несе різне інформаційне навантаження. Завдяки їй фіксуються і передаються повідомлення про факти, події, явища, ідеї, тобто в ній наявний певний смисл, конкретний зміст.

Разом з тим, як і будь-яке суспільне явище, писемне мовлення має і свою мовну форму – мовні засоби, які матеріалізують наявні в ній думки у вигляді словникового запасу, вживаного в певних синтаксичних конструкціях, які в тій чи іншій мірі відповідають нормам літературної мови.

Для ототожнення особи за письмом необхідно виділити комплекс ознак письма, відображених у рукописному тексті документа. Ці ознаки формують у сукупність, котру при певних умовах оцінюють як неповторну (індивідуальну), що стає підставою для прийняття рішення про тотожність особи, яка писала цей документ. Такі ознаки називають ідентифікаційними і поділяють на дві групи: ознаки письмової мови та ознаки почерку[20].

В основі криміналістичного дослідження письмової мови лежить визначення особливостей письмово-мовленнєвих навичок. У силу відображення сформованих у центральній нервовій системі умовно-рефлекторних зв'язків ці навичкові особливості складаються в сукупність, яка індивідуалізує кожну особистість, і можуть бути використані в якості ідентифікаційних ознак з метою встановлення автора досліджуваного документа.

Аналізу ознак письмової мови передує ознайомлення зі змістом документа. Зміст документа – не ознака письмової мови, а сама письмова мова, смисл інформації, що передається. Зміст не має чіткої індивідуальності, як мовні засоби, якими він виражається[21].

Разом з тим у змісті документа може бути закладена така фактична інформація, яка може стати корисною під час проведення оперативно-розшукових заходів. Під час ознайомлення зі змістом аналізуються такі фактори:

1) тема (основний зміст) та ідейна спрямованість документа;

2) відомості фактичного характеру, посилання на джерела й використані матеріали;

3) згадки автора про самого себе[22].

За змістом письма можна визначити, яку мету переслідував автор при написанні тексту; причину, що послужила підставою для написання тексту; наявність в тексті відомостей про маловідомі факти, події, які мали місце, їх деталі, про конкретних осіб як учасників цих подій та інші обставини.

Як зазначалося вище, криміналістичні ознаки письма поділяються на дві групи: ознаки письмової мови та ознаки почерку. Об'єктом вивчення почеркознавства є почерк людини, а авторознавства – письмова мова людини. За почерком криміналістика допомагає встановлювати виконавця тексту (рукописного) чи окремих його реквізитів, а за письмовою мовою – автора як рукописного, так і іншим способом виконаного тексту документа.

Почерк і письмова мова складають єдине ціле, вони формуються в єдиному процесі навчання письма. Психофізіологічні основи цього процесу єдині. Письмова мова (як змістова сторона письма, так і графічна) вивчається криміналістами для виявлення закономірностей виникнення й руху інформації про психофізичні й інтелектуальні особливості особистості, що відображаються в письмовій мові, а також для розробки методик діагностики й ідентифікації автора тексту.

Отже, під письмовою мовою в сучасній науці розуміється комплекс явищ, пов'язаних з письмовим обміном інформацією за допомогою мови, або діяльність людини, опосередкована системою графічних мовних знаків. Письмову мову індивіда слід розглядати як складну саморегульовану систему, основу функціонування якої становить комплекс різних мовних та інтелектуальних навичок.

Письмова мова і почерк є важливими об'єктами криміналістичного дослідження. При цьому можуть бути встановлені автор; виконавець рукопису; його властивості (орієнтовно): стать, вік, фізичні та професійні особливості.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.