Знати мову професії – означає вільно володіти термінологічною лекси- кою, тобто мати відповідний запас слів-термінів.

МАЙСТЕРНІСТЬ ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ.

ВИДИ ПІДГОТОВКИ ДО ВИСТУПУ

Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Особливим різнови-дом усного спілкування є публічний виступ.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлен-ня публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція.

Бесіда - це агітаційний виступ, що проводиться з невеликою кількістю учас- ників. У бесіді викладаються найголовніші положення теми, даються відповіді на запитання.

Доповідь - найпоширеніша з форм публічних виступів. Доповіді бувають по-літичні, звітні, ділові, наукові. Політична доповідь виголошується державним чи громадським діячем. Політична доповідь ставить нові проблеми, визначає програ-му дій держави чи її органу. Звітна доповідь – це промова, в якій аналізується діяльність роботи депутата, керівника колективу, установи, організації тощо. Звітна доповідь за схемою нагадує письмовий звіт. Ділова доповідь - це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями. Наукова доповідь узагальнює наукові дані, інформує про досягнення, відкриття, результати наукових досліджень.

Промова – це виступ на мітингах, масових зборах на честь певної події, ювілею тощо. Промови бувають мітингові, агітаційні, ювілейні. Мітингова про-мова присвячена злободенній проблемі. Це короткий виступ, розрахований на без-посереднє сприймання слухачів. Він відзначається емоційністю, імпровізацією та індивідуальним стилем оратора. Агігаційна промова спрямована на роз’яснення, з’ясування певних питань. Вона передбачає психологічний вплив на слухачів. Ювілейна промова присвячена певній даті, ювілеєві людини чи установи, підпри-ємства. Ця промова відзначається експромтами, імпровізацією, дотепністю, неви-мушеністю.

Лекція також є однією з форм пропаганди, передачі наукових знань. Ця фор-ма публічного виступу відзначається більшою емоційністю, академічністю викла-ду. Вона має чітку структуру (вступ, головна частина, висновки). Текст лекції зви-чайно пишеться. А майстерність лектора полягає в удосконалому знанні матеріалу і вмінні його донести до слухачів.

СТРУКТУРА ВИСТУПУ. ПІДГОТОВКА ДО ВИСТУПУ

1. ПРЕДСТАВЛЕННЯ ДОПОВІДАЧА

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: прізвище, ім’я та посада. Не потрібно викладати зміст повідомлення, адже це влас-не завдання доповідача, але голова може пояснити, чому саме цю людину запро-шено виступити. Якщо вже з моменту представлення промовець прагне справити враження, він має надати якомога більше інформації про себе, тому, хто його представлятиме.

2. ПОПЕРЕДНЯ ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ДОПОВІДАЧА

Доповідач повинен знати заздалегідь:

1) тему засідання;

2) склад аудиторії;

3) хто ще виступатиме на зібранні;

4) де і коли відбудеться засідання, зустріч тощо.

Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визна­чити коло питань, що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформу-лювати предмет та тему останнього (можливо, усе це вже було визначено органі-заторами зібрання). Другий крок — до­бір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана з двох джерел:

1) теоретичні джерела — це можуть бути статті в пе­ріодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, термінологічні та ґалузеві словники;

2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми. Висвітлювані питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових пуб­лікаціях (якщо це на-уковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні, як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланнях на протоколи попе­редніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інфор­мацію, необхідно пам’ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промо­вистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок — написання плану доповіді на папері, що містить:

Ø вступ,

Ø основний текст (серцевина доповіді),

Ø висновки.

Вступ

Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, уже після перших речень до-повіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та зміс­товно, уникаючи зайвого. Відпо-відно, речення мають бути корот­кими й стосуватися виключно суті питання, варто інто-наційно ви­діляти найважливіші місця висловлювання і виражати своє став­лення до предмета мовлення.

Практичні поради доповідачеві:

1) подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові);

2) чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, що їй при­свячена остання;

3) стисло поясніть, в який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстративні ма­теріали).