Тема 1. Поняття ,система та джерела

Рекомендовано до друку Навчально-методичною радою

Одеського державного університету внутрішніх справ

протокол №__ від ___ __________ 2012 року

ЗМІСТ

Перелік скорочень…………………………………………………………….……………

Вступ………………………………………………………………………….……

Тематичний план навчальної дисципліни «Екологічне право. України»……………………………………………………………………………

Змістовий модуль І. Загальна частина

Тема 1. Поняття, система та джерела екологічного права України

Тема 2. Екологічні права та обов'язки громадян

Тема 3. Правові форми використання природних ресурсів

Тема 4. Система державного управління в галузі екології

Тема 5. Основні функції державного управління в галузі екології

Тема 6. Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

Тема 7. Економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища

Змістовий модуль ІІ. Природоресурсне право

Тема 8. Правове регулювання охорони та використання природних ресурсів

Тема 9. Поняття та основні складові екологічної мережі України

Тема 10. Правове регулювання охорони та використання природних комплексів

Змістовий модуль ІІІ. Право екологічної безпеки

Тема 11. Правові засади екологічної безпеки

Тема 12. Правове регулювання відносин за надзвичайних екологічних ситуацій

З містовий модуль ІV. Міжнародне екологічне право

Тема 13. Міжнародне право навколишнього середовища

Тема 14.Європейське право навколишнього середовища

Самостійна робота …………………

Тематика рефератів, курсових, дипломних та магістерських робіт …

Тестові завдання

Додаток 1. Перелік нормативних актів, матеріалів судової практики та рекомендованої літератури до кожної теми.

Додаток 2. Перелік дозвільної документації в сфері екологічних правовідносин (таблиця)

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

НПС- навколишнє природне середовище;

ЦК України – Цивільний кодекс України;

КУН України – Кодекс України про надра;

ЗК України – Земельний кодекс України;

ВК України – Водний кодекс України;

ЛК України – Лісовий кодекс України;

ГДК – норматив гранично допустимої концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах;

ГДВ – гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря – це максимальна кількість шкідливих речовин, що може бути викинута в атмосферне повітря за одиницю часу від одного, або сукупності джерел забруднення атмосфери;

ГДС – гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти;

ГДР – гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного радіаційного та іншого фізичного шкідливого впливу на довкілля.

ВСТУП

Одна з особливостей юридичної освіти на сучасному етапі полягає в тому, що оволодіння знаннями еколого-правових дисциплін є необхідною умовою формування юридичного світогляду майбутніх правників.

Галузь права складає основу предмета навчальної дисципліни. Проте ознаки які визначають самостійність галузі права та навчальної дисципліни є різними. Якщо в першому випадку необхідним є наявність предмета, метода, джерел, принципів правового регулювання тощо, то у другому випадку – визначальними є завдання підготовки висококваліфікованих фахівців, які володіють необхідними комплексом знань. Таким чином закономірним є конструювання комплексних та інтегрованих юридичних дисциплін, які об’єднують інститути різних галузей права.

Самостійна робота є важливим модулем організації навчання у вищому навчальному закладі згідно з вимогами кредитно-модульної системи організації навчання. Самостійна робота курсантів та студентів відноситься до позааудиторної роботи, коли курсанти чи студента удома чи в бібліотеці, в практичних органах, юридичних фірмах, громадських екологічних організаціях тощо виконують самостійно певні вид навчальної роботи для підготовки до семінарських, практичних занять, різних видів поточного та підсумкового контролю. Кредитно-модульна система організації навчання передбачає, що на самостійну та індивідуальну роботу студентів має припадати не менше 50 % навчального навантаження. Таким чином, значення самостійної роботи у навчальному процесі зросло, як зросли і вимоги до її організації.

Завдання самостійної роботи:

- опанувати відповідний спеціально-правовий понятійний апарат;

- здобути необхідні спеціальні теоретичні знання;

- набути навичок роботи з комп’ютерними правовими бібліотеками;

- набути навичок пошуку правових документів та наукових матеріалів у комп’ютерній мережі Інтернет;

- набути навичок наукового пошуку у бібліотеці;

- набути навичок роботи з нормативно-правовим матеріалом та судовою практикою;

- набути практичних навичок складання деяких правових документів;

- набути практичних навичок розв’язання правових казусів (задач);

- набути практичних навичок формулювання своєї правової позиції, її обґрунтування, підготовки до її захисту.

Самостійна робота курсантів та студентів охоплює всі види позааудиторних навчальних робіт, що здійснюються ними самостійно і на власний розсуд:

- робота з конспектом лекцій, підручниками, навчальними посібниками, іншими навчально-методичними матеріалами;

- робота за науковими монографіями, статтями;

- робота з рекомендованими нормативно-правовими актами, комп’ютерними правовими бібліотеками;

- робота з матеріалами судової практики, матеріалами іншої юридичної практики;

- робота у мережі Інтернет з правовими ресурсами.

У ході самостійної роботи курсанти і студенти не лише готуються до відповідей на теоретичні питання, але й розв’язують задачі, складають правові документи, пишуть реферати, готуються до участі у діловій грі тощо. Відповіді мають обґрунтовуватися посиланнями на норми права.

Курсанти і студенти самостійно планують час, що витрачається на самостійну роботу. Фактично витрачений на самостійну роботу час може не збігатися з часом, запланованим на самостійну роботу у навчальному плані, програмі навчальної дисципліни чи цих методичних рекомендаціях: одні студенти можуть витрачати більше, інші – менше часу для досягнення якісної підготовки.

Самостійна робота курсантів та студентів не контролюється викладачами безпосередньо і не оцінюється окремо. Якість самостійної роботи курсантів та студентів оцінюється викладачем у ході семінарського чи практичного заняття, відповідних видів поточного і підсумкового контролю.

Тематичний - модульний план навчальної дисципліни «Екологічне право України»

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА ДЖЕРЕЛА

ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Питання

1) Поняття екологічного права як галузі права, галузі законодавства, науки та навчальної дисципліни.

2) Історія становлення та розвитку екологічного права як галузі права.

3) Предмет і метод екологічного права України.

4) Система екологічного права України.

5) Співвідношення екологічного права з суміжними галузями права.

6) Об’єкти та суб’єкти екологічного права.

7) Принципи екологічного права.

8) Джерела екологічного права.

a) Конституція України як джерело екологічного права.

b) Закон України " Про охорону навколишнього природного середовища" як основне джерело екологічного права.

c) Закони України як джерела екологічного права.

d) Кодифіковані поресурсові акти як джерела екологічного права.

e) Підзаконні акти як джерела екологічного права України.

f) Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права України.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою та нормативним матеріалом.

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на наступне: для розуміння механізму формування екологічного права необхідно охарактеризувати концепції взаємодії суспільства і природи. Слід пригадати, що основою поділу українського права на галузі, є предмет та метод правового регулювання. Норми які регулюють відносини з використання природних ресурсів складають значну частину чинного законодавства. Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою, преамбулою, ст. 1, 2 і 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року.

При вивченні цієї теми слід звернути увагу на те, що існують різні точки зору щодо співвідношення екологічного права з природноресурсовим правом: від їх розрізнення до включення природноресурсового та земельного права до складу екологічного права. Залежно від цього по-різному розглядаються питання про поняття та систему екологічного права, історію його розвитку.

екологічне право– система норм права, що регулюють порядок раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, встановлюють гарантії забезпечення реалізації права людини на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище.

Методом екологічного права є сукупність способів, прийомів та засобів регулювання екологічних правовідносин. Метод екологічного права характеризується як комплексний. Він поєднує у собі:

а) метод публічного права (імперативний) – метод наказів, заборон, владних приписів (наприклад: заборона заподіяння шкоди довкіллю згідно зі ст. 66 Конституції України);

б) метод приватного права (диспозитивний) – метод рівності сторін, дозволів, рекомендацій (наприклад: частина друга ст. 13 Конституції проголошує право кожного громадянина здійснювати використання природних ресурсів).

Однак, імперативна складова в еколого-правовому методі переважає, позаяк екологічний інтерес відноситься, здебільшого, до публічного інтересу (інтересу всієї нації), а не приватного інтересу (інтересу окремих осіб).

Система екологічного права як навчальної дисципліни – це цілісна, послідовна та взаємообґрунтована сукупність теоретичних положень, ідей, поглядів на екологічне право, його місце у правовій системі, структуру та зміст. Ця система складається з 3-х частин:

1. Загальна частина – розглядає науково-методичні основи екологічного права, предмет, метод, засади, функції, суб’єкти, об’єкти, норми, правовідносини, систему, історію та джерела, права та обов’язки громадян, правове регулювання використання природних ресурсів, управління у царині екології тощо.

2. Особлива частина – вивчає природоресурсне право, право природних комплексів і право екологічної безпеки.

3. Спеціальна частина – розглядає питання міжнародної правової охорони довкілля, екологічне право Європейської Спільноти та екологічне право зарубіжних країн.

Приклад співвідношення екологічного права із спорідненими галузями права:

Природний об’єкт екологічного права повинен мати такі ознаки:

а) він не повинен бути створений людиною (асфальт на землі є не природним об’єктом, але є об’єктом цивільних правовідносин, тому що вимощений людиною: неправомірними є вимоги органів державної влади укладати договори оренди землі щодо асфальту; свійські тварини є не природними об’єктами, але є об’єктами аграрного права, тому що їх породи виведені людиною);

б) він повинен перебувати в екосистемі у взаємозв’язках з іншими природними компонентами (вода в крані, ґрунт в горщику для квітів не є природними об’єктами, а є об’єктами цивільного права).

Об’єктами аграрного права можуть бути тварини і рослини, які вирощені людиною, їх породи (сорти, штами) виведені людиною. Однак, якщо об’єкт аграрного права потрапляє у довкілля (наприклад, внаслідок самосіяння рослин), дичавіє, стає первинним елементом екосистеми – тоді він стає природним об’єктом екологічного права.

Об’єктами цивільного права можуть бути природні об’єкти, що вилучені з екосистеми: приручені свійські тварини, зірвані рослини тощо, вода в крані, ґрунт у горщику для квітів тощо.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до основних об’єктів, які підлягають державній охороні і регулюванню в галузі екології належать:

1) навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;

2) природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і такі, що не використовуються в народному господарстві на даному етапі (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);

3) ландшафти та інші природні комплекси (особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України);

4) здоров’я і життя людей, які потребують захисту від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.

Суб’єктами екологічного права можуть виступати будь які фізичні особи (за винятком деяких законодавчих обмежень, встановлених щодо використання природних ресурсів іноземцями), юридичні особи, держава, в тому числі іноземні держави, органи місцевого самоврядування, територіальні громади. Згідно ст.ст. 13, 14 Конституції України - особливим суб’єктом екологічних відносин є Українській народ.

Принципи це основні положення права, які можуть бути як закріпленими у нормативних актах (правові принципи), так і неписаними джерелами права (загальні засади права). Вони є ідеями, що визначають загальні напрямки правового регулювання екологічних правовідносин. Відносяться до норм твердого права, є підґрунтями правової системи. Засади мають пріоритет (переважну правову силу) перед усіма іншими нормами екологічного права. Вони визначають спосіб (напрям) тлумачення правових норм. Принципиекологічного права містяться у ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Джерела екологічного права – це зовнішнє вираження еколого-правових норм, або спосіб виявлення норм екологічного права. Існують різні класифікації джерел екологічного права:

І. За формою вираження:

1) писані:

- нормативно-правові акти – офіційні документи відповідних державних органів, що містять норми права: Конституція, кодекси, закони, підзаконні акти;

- міжнародні договори – договори між Україною та іншими державами, міжнародними організаціями, іншими суб’єктами міжнародного права, згода на обов’язковість яких надана Україною: відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року, належним чином ратифіковані міжнародні договори України мають переважну правову силу перед актами національного законодавства, крім Конституції України;

- адміністративні договори – дво- або багатосторонні угоди, зміст яких складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди (ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року), наприклад, Угода про співробітництво щодо розвитку в Україні системи екологічно безпечного споживання та екологічного маркування відповідно до міжнародних та європейських вимог між Мінприроди, Всеукраїнською громадською організацією „Жива планета”, Торгівельно-промисловою палатою України та Українською асоціацією споживачів (29 грудня 2005 року, м. Київ);

- рішення Конституційного Суду України – рішення КСУ щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, згідно зі ст. 150 Конституції України, є обов’язковими до виконання на території України; такі рішення не можна віднести до судових прецедентів, тому що це не рішення у конкретній справі, а тлумачення норм Конституції чи законів України; хоча такі тлумачення не повинні творити нових норм права, часто офіційні тлумачення КСУ містять нові норми, що регулюють правовідносини;

- нормативно-технічні документи – державні стандарти України, державні будівельні норми та інші нормативно-технічні документи, що не є нормативно-правовими актами (наприклад згідно з ст. 39 Земельного кодексу України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм);

- інструменти локального регулювання – це акти державних органів, що займають проміжне становище між нормативно-правовим актом і правовим актом управління: вони приймаються щодо конкретного природного комплексу на підставі матеріалів ресурсовпорядження і визначають його правовий режим (проекти організації територій заповідників, національних природних парків, проекти землеустрою окремих земельних ділянок, проекти консервації земельних ділянок тощо);

2) неписані:

- засади права – основні керівні положення, ідеї, що лежать у підґрунті будь-якого права: справедливості, добросовісності, розумності, спрямованості на добро, правової визначеності тощо; визначають загальну спрямованість усієї правової системи, напрями тлумачення правових норм, мають переважну правову силу перед іншими нормами, бо право не є правом, якщо воно не є справедливим чи розумним; застосування загальних засад права у вітчизняній правовій системі підтверджується рішеннями Конституційного Суду України, що обґрунтовувалися загальними засадами права;

- правові звичаї і традиції – неписані правила поведінки, що склалися у суспільстві внаслідок фактичного їх застосування упродовж тривалого часу; кілька правових звичаїв (правил поведінки) однорідного характеру об’єднуються у правові традиції; застосування звичаїв у вітчизняній правовій системі передбачене ст. 7 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року та іншими законодавчими актами (наприклад, lex specialis derogat legi generali – звичай розв’язання правових колізій: спеціальна норма має переважну правову силу перед загальною нормою);

- правові узвичаєння – неписані правила поведінки, що стають регуляторами суспільних відносин лише у разі посилання на них у договорі (наприклад, правила тлумачення комерційних термінів „Інкотермс”);

ІІ. За предметом:

1) загальні – регулюють всі види екологічних правовідносин (Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року);

2) природоресурсні – регулюють переважно природоресурсні відносини (Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, Водний кодекс України від 5 червня 1995 року, Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року тощо);

3) природоохоронні – регулюють переважно охорону природних комплексів (Лісовий кодекс України в редакції від 8 лютого 2006 року, Закон України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року тощо);

4) в галузі екологічної безпеки – регулюють правовідносини із забезпечення екологічної безпеки (Закон України „Про відходи” від 5 березня 1998 року).

ІІ. За правовою силою:

1) Конституція України від 28 червня 1996 року;

2) кодекси, закони; декрети Кабінету Міністрів України, що мають силу законів;

3) підзаконні акти вищих органів влади: укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради України;

4) підзаконні акти міністерств і відомств: положення, методики, інструкції, прийняті наказами міністерств, відомств у межах своїх повноважень і зареєстровані у Міністерстві юстиції України;

5) нормативні акти органів місцевого самоврядування та акти органів місцевих державних адміністрацій у царині екології.

ІІІ. За спеціалізацією:

1) загальні – нормативно-правові акти предметом регулювання яких є як екологічні так і інші суспільні відносини (Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо);

2) спеціальні – що стосуються виключно чи переважно екологічних питань (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” тощо).

ІV. За способом правового регулювання:

1) матеріальні – регулюють права та обов’язки, відповідальність учасників екологічних правовідносин;

2) процесуальні – регулюють перебіг реалізації норм матеріального права (Положення про порядок розроблення екологічних програм” затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 року № 1091).

V. За ступенем систематизації:

1) кодифіковані (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”; Земельний кодекс України, Водний кодекс України).

2) не кодифіковані, наприклад, Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 391.

Завдання для самостійної роботи:

1. Форми взаємодії суспільства і природи;

2. Екологічна політика України: необхідно сформулювати поняття та визначити основні напрями екологічної політики України з посиланням на відповідні правові акти.

3. Розмежування природних об’єктів, природних ресурсів, природних комплексів, фондів природних ресурсів, екологічних систем, біогеоценозів, ландшафтів, урочищ;

4. Скласти таблицю ієрархії джерел екологічного права різних видів за формою вираження із зазначенням їх реквізитів. Студент повинен формулювати поняття кожного джерела і пояснити, чим передбачено застосування відповідних джерел права у вітчизняній правовій системі.

5. Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою та відповідним нормативним матеріалом, а також розглянути роль судової практики у регулюванні екологічних відносин.

ТЕМА 2. ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН

Питання

1. Екологічні права громадян.

2. Гарантії реалізації екологічних прав громадян.

3. Захист екологічних прав громадян.

4. Обов’язки громадян у галузі охорони НПС.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою та нормативним матеріалом.

При вивченні цієї теми необхідно звернути увагу на наступне: Суб’єктивне екологічне право – це закріплена і гарантована правом міра можливої поведінки суб’єкта щодо природи. Екологічний обов’язок – це закріплена і гарантована правом міра необхідної поведінки суб’єкта щодо природи.

Загальні екологічні права закріплені у Конституції України і ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. До загальних екологічних прав належать: право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів, на доступ до екологічної інформації тощо. Найбільш повно екологічні права людини знайшли відображення в Конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів охорони навколишнього середовища в Орхусі (Данія) у червні 1998 р. і ратифікованій Верховною Радою України в 1999 році.

Слід розмежовувати екологічні права і екологічні інтереси, які не персоніфіковані і тому належать усім громадянам (суспільству). Екологічні права громадян розглядаються як забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології. Такі можливості випливають з мети та завдань екологічного законодавства. Екологічні інтереси — це природні і соціально обумовлені потреби осіб у відповідній галузі, які випливають зі змісту норм екологічного законодавства. Навіть якщо особа не має права на якийсь об’єкт, вона має право вимагати судового захисту свого інтересу, якщо тільки він стосується не приватної, а суспільної потреби, суспільного блага. Ст. 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачає право на захист інтересу особи, що не суперечить загальним засадам справедливості, сумлінності і розумності.

Відповідно до ст. 11 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Стаття 10 цього ж Закону визначила гарантії екологічних прав, які забезпечуються: проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, тощо.

Гарантії реалізації екологічних прав громадян поділяють на організаційно-розпорядчі, контрольно-виконавчі, превентивно-обмежувальні, процесуально-правові та охоронно-забезпечувальні (захисні) гарантів.

Процесуально-правовими гарантіями виступають визначені у законодавстві можливості і процедури як реалізації окремих прав громадян (наприклад, порядок одержання екологічної інформації, порядок проведення громадської екологічної експертизи, громадського екологічного контролю тощо), так і звернення за захистом порушених екологічних прав до органів управління і контролю в галузі екології, до органів адміністративної юрисдикції, до органів прокуратури та до судових органів.

Загальними екологічними обов’язками закріпленими у ст. 12 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» є: обов’язок кожного не заподіювати шкоди довкіллю; здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів і лімітів використання природних ресурсів; не порушувати законні екологічні права й інтереси інших суб’єктів тощо. На відміну від загальних обов'язків екологічне законодавство України закріплює й так звані спеціальні обов'язки громадян, які випливають із умов права власності на природні ресурси, права природокористування та реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності, тобто підтверджують реалізацію особою її спеціального статусу. Такі обов'язки закріплюються у спеціальних законодавчих актах природоресурсного та природоохоронного характеру або випливають із норм права, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки.

Завдання для самостійної роботи:

1. Право громадян на участь в обговоренні проектів екологічно-значимих рішень.

2. Право громадян на участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони НПС.

3. Які екологічні права громадян закріплені в Конституції України?

4. Які екологічні права громадян закріплені в інших нормативних актах (Основи законодавства України про охорону здоров’я та підзаконних актах)?

5. Чи потрібно юридичним особам зазначати у своєму статуті, що вони можуть мати екологічні права й обов’язки, для того, щоб бути суб’єктами екологічного права?

6. Які особливості системи екологічних прав та їх місце в системі прав людини і громадянина?

ТЕМА 3. ПРАВОВІ ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРІВ

Питання

1. Поняття та зміст права власності на природні ресурси.

2. Форми власності на природні ресурси.

3. Підстави виникнення та припинення права власності на природні ресурси.