Правовий режим надзвичайного стану.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

Правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій (надалі – „НЕС”) регулюється Законами України:

- „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 року;

- „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року;

- „Про цивільну оборону України” від 3 лютого 1993 року;

- „Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 року;

- „Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 року;

- „Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року;

- „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 року;

- „Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000 року;

- „Про страховий фонд документації України” від 22 березня 2001 року;

- „Про правові засади цивільного захисту” від 24 червня 2004 року тощо.

Поняття НЕС визначається ст. 65 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року і ст. 1 Закону „Про зону надзвичайної екологічної ситуації”. Аналіз зазначених визначень, а також визначення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, поданого у ст. 1 Закону „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, дає підстави сформулювати таке визначення НЕС: це порушення нормальних умов життя і діяльності людей, за якого на окремій місцевості сталися негативні зміни у довкіллі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Негативні зміни у довкіллі являють собою втрату, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших чинників, які обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Вітчизняна правова система виробила просторово-зональну засаду управління надзвичайними екологічними ситуаціями, яка полягає у тому, що заходи з подолання наслідків надзвичайних екологічних ситуацій об’єднуються у цілісну систему, яка будується за територіальною ознакою, тобто має територіальну прив’язку. Правова сторона цієї засади виявляється у законодавчій регламентації різних видів правових режимів екологічно уражених територій:

а) правовий режим зони екологічного лиха – регулюється Законами України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 року і „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року;

б) правовий режим території, на якій оголошено надзвичайний стан – регулюється Законом України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року;

в) правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації – регулюється Законом України „Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000 року;

г) правовий режим території карантину – поділяється на санітарний карантин, ветеринарний карантин і карантин рослин;

ґ) правовий режим консервації земель – регулюється ЗК України від 25 жовтня 2001 року.

Правовий режим надзвичайного стану визначається Законом України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року. Специфікою правового режиму надзвичайного стану є те, що відповідно до ст. 64 Конституції, в умовах надзвичайного стану допускається обмеження прав і свобод людини, гарантованих Конституцією. Зокрема, в умовах надзвичайного стану можливим є застосування реквізиції майна.

Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово впроваджуватися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях впроваджується Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом 2-х днів з моменту звернення Президента України.

Надзвичайний стан в Україні може бути впроваджений на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях. Указом Президента України надзвичайний стан може бути продовжений на строк не більше 30 діб з затвердженням указу Верховною Радою України. Президент України своїм указом може достроково скасувати надзвичайний стан. Нормативно-правові акти на території надзвичайного стану діють у частині, що не суперечить правовому режиму надзвичайного стану.

Правовий режим надзвичайного стану може передбачати такі заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

5) заборона страйків.

Додаткові заходи, що можуть застосовуватися в умовах надзвичайної екологічної ситуації:

1) тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;

2) встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій;

3) тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;

4) встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів;

5) запровадження особливого порядку розподілу продуктів харчування і предметів першої необхідності;

6) мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайної екологічної ситуації з обов'язковою компенсацією понесених втрат;

7) зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;

8) усунення від роботи на період надзвичайного стану, в разі неналежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, та покладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб.

Надзвичайний стан у зв’язку з надзвичайною екологічною ситуацією впроваджувався в Україні лише один раз: згідно з Указом Президента України „Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим” від 3 грудня 2005 року, затвердженим Законом України від 6 грудня 2005 року. Впровадження надзвичайного стану було обумовлене масовим захворюванням птахів на курячий грип.

Завдання для самостійної роботи:

1. Класифікаційні ознаки надзвичайних екологічних ситуацій: розкрити на підставі аналізу чинного законодавства для визначення поняття надзвичайної екологічної ситуації.

2. Юридична відповідальність за порушення законодавства про надзвичайні екологічні ситуації: визначити поняття, склади правопорушень, санкції, нормативне регулювання.

3. Правове регулювання державного контролю за дотриманням законодавства про надзвичайні екологічні ситуації: визначити поняття, суб’єкти, порядок контролю з посиланням на відповідні нормативно-правові акти.

З МІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІV. МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

ТЕМА 13. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Питання

1. Поняття та система міжнародного права навколишнього середовища.

2. Джерела міжнародного права навколишнього середовища.

3. Міжнародно-організаційний механізм охорони навколишнього природного середовища.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

В умовах поглиблення загальносвітової екологічної кризи дієвим засобом розв’язання екологічних проблем є міжнародне співробітництво держав у галузі охорони НПС. У розвитку такого співробітництва можна виділити наступні етапи:

1) підписання Російською імперією, США та Японією угоди про охорону морських котиків (1897 р.). Значення цієї угоди полягає в тому, що вона стала першим міжнародним документом, який взяв під охорону окремий об’єкт НПС;

2) проведення Бернської міжнародної конференції з питань охорони природи (1913 р.). Необхідно зазначити, що Бернський конгрес 1913 р. навряд чи можна оцінювати як важливу віху в кодифікації міжнародного екологічного права. По-перше, заклики до прийняття міжнародних імперативних норм в сфері охорони довкілля, які прозвучали в Берні, так і не були почуті. Зокрема, не були підтримані наміри припинити варварське винищення цінних видів рослин та тварин в Африці (заборона такого винищення отримала договірне оформлення лише 20 років потому в Конвенції про охорону флори та фауни на Африканському континенті 1933 р.). По-друге, в розробці документів, прийнятих на Бернській конференції взяла участь лише невелика кількість держав (18 країн).

Разом з цим, значення цієї конференції полягає в тому, що це був перший міжнародний форум на якому відбулася спроба комплексного вирішення екологічних проблем, які існували на той момент у світі;

3) відкриття в 1928 р. у Брюсселі Міжнародного бюро захисту природи, основні завдання якого зводилися до збору інформації про природоохоронне законодавство та складання переліку особливо цінних в екологічному плані територій та об’єктів;

4) утворення в 1948 р. ООН, якій на сьогоднішній день належить провідна роль у справі міжнародного співробітництва в галузі охорони довкілля (основні віхи діяльності цієї авторитетної міжнародної організації будуть висвітлені нижче).

Ці та інші міжнародні події призвели до виникнення та розвитку міжнародного права навколишнього середовища – галузі міжнародного права, яка включає сукупність міжнародних норм та принципів, якими регулюються суспільні відносини між його суб’єктами щодо раціонального використання та охорони об’єктів НПС.

До об’єктів міжнародного права навколишнього середовища належать:

а) навколишнє середовище як цілісна природно-антропогенна система, з якою зв'язані саме життя на Землі, умови життя і добробут людей у будь-якій країні світу;

б) природні ресурси і об'єкти як складові частини навколишнього середовища.

Останні у свою чергу поділяють на:

а) природні ресурси і об'єкти, що знаходяться поза межами дії національної юрисдикції (Світовий океан, Антарктика, навколоземний космічний простір тощо);

б) природні ресурси і об'єкти, що поділяються двома або більше державами (прикордонні ріки і озера, популяції мігруючих видів тварин, риб, птахів тощо);

в) природні ресурси і об'єкти, що знаходяться під національною юрисдикцією, використання яких зачіпає інтереси інших держав або світового співтовариства в цілому.

Суб'єктами міжнародного права навколишнього середовища виступають безпосередньо держави, міжурядові і неурядові організації, а у передбачених цим правом випадках — також юридичні й фізичні особи, пов'язані з міжнародною екологічною діяльністю.

Джерела в залежності від сфери на яку поширюється правове регулювання міжнародно-правові акти можна класифікувати на: 1) акти універсального характеру; 2) акти, які регламентують охорону та використання окремих елементів НПС. Серед актів універсального характеру слід виділити Стокгольмську декларацію з навколишнього середовища, Декларацію Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку та Всесвітню хартію природи.

Істотне розширення можливостей використання просторів і ресурсів Світового океану у XX ст. стимулювало прогресивний розвиток міжнародного морського права на засадах його кодифікації. Серед міжнародних нормативних актів, які регулюють порядок використання та охорону світового океану на особливу увагу заслуговує Конвенції ООН з морського права, прийнята у квітні 1982 р.

Ще одним важливим міжнародно-правовим актом у галузі охорони атмосфери є укладена в 1985 р. у Відні Конвенція про охорону озонового шару. Приводом для цього стали потенційні загрози здоров'ю людини і навколишньому середовищу у зв'язку зі змінами озонового шару під впливом антропогенної діяльності.

Поворотним пунктом у природоохоронній діяльності ООН можна вважати 1972 р., коли у Стокгольмі було проведено Конференцію ООН з проблем навколишнього середовища. Необхідно зазначити, що в роботі конференції прийняло участь 113 держав. На жаль, в числі учасників не опинилося представників СРСР та країн Східної Європи, які бойкотували конференцію з міркувань, які не мали нічого спільного з охороною навколишнього середовища.[1]

Саме Стокгольмська конференція заклала основи збалансованого та комплексного підходу до вирішення на глобальному рівні всього спектра екологічних проблем. Прийняті у шведській столиці рішення надали могутнього імпульсу міжнародному природоохоронному співробітництву, визначивши стрімкий розвиток міжнародного екологічного права. Крім цього, конференція вплинула і на внутрішню політику багатьох держав, у національних пріоритетах яких колись були відсутні питання, пов’язані з охороною природи.

Центральне місце серед джерел міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища займають резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Вони мають визначальне значення в реалізації принципів і положень міжнародно-правового екологічного співпраці.

Завдання для самостійної роботи:

1. Поняття, зміст та види міжнародно-правової відповідальності за екологічні правопорушення.

2. Міжнародне екологічне судочинство.

3. Проблеми імплементації норм та принципів міжнародного екологічного права в екологічне законодавство України.

4. Процесуальні екологічні права людини.

5. Міжнародно-правовий механізм реалізації та захисту екологічних прав людини.

ТЕМА 14. ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Питання

1. Становлення та розвиток європейської еколого-правової політики.

2. Основні джерела європейського права навколишнього середовища.

3. Адаптація законодавства України до європейського права навколишнього середовища.

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

Правове утворення, яке з певною мірою умовності сьогодні називають європейським правом, більш коректно називати правом Європейського Союзу. Зазначена умовність пов'язана з тим, що ЄС не охоплює всі європейські країни, а його правова система поширюється лише на держави — члени ЄС. Паралельно існують національні правові системи держав, що не є членами ЄС, зокрема, України, а також правові інститути інших інтеграційних об'єднань, зокрема Економічної комісії ООН по Європі, Ради Європи, СНД, Організації Економічного співробітництва і розвитку та інших.

Право навколишнього середовища ЄС пройшло досить складний шлях становлення та розвитку. У період створення Співтовариства охорона навколишнього середовища ще не набула статусу визнаного напряму європейської політики. Стокгольмська конференція ООН з питань навколишнього середовища, що відбулася в 1972 р., дала поштовх для формування самостійної політики ЄС у галузі охорони довкілля. З цього часу починають розроблятись і впроваджуватись п'ятирічні Програми дій ЄС у галузі охорони навколишнього середовища, що містять декларації принципів і основних підходів, а також пріоритетних шляхів вирішення екологічних проблем на кожні наступні п'ять років.

Але тільки з підписанням Єдиного європейського акта, що набрав чинності 1 липня 1987 р., охорона навколишнього середовища нарешті набула статусу самостійного завдання європейської політики.

У результаті концептуального відпрацювання політичних орієнтирів розвитку правового регулювання ЄС сьогодні має чіткі орієнтири законодавчого регулювання еколого-правових відносин, що базуються на роками відпрацьованих принципах і правових інструментах. Серед основних правових принципів сьогодні на перше місце вийшли принципи «забруднювач платить» і запобігання.

Принцип «забруднювач платить» означає, що забруднювач має компенсувати заподіяну екологічну шкоду. Він визначений в Договорі про створення Європейського Співтовариства. Цей принцип має попереджувальну дію щодо випадків порушення стандартів екологічної безпеки й отже, сприяє реалізації цілей та впровадженню відповідної політики ЄС у цій сфері.

Екологічне законодавство Європейського Союзу розвивалося протягом більш як 30 років і наразі нараховує близько 300 законодавчих актів (це насамперед директиви, регламенти, рішення, рекомендації, а також значна кількість повідомлень та інших політичних документів). Повні текстові версії документів чинного екологічного законодавства ЄС викладені в електронному Довіднику законодавства Співтовариства, який постійно оновлюється. Увесь матеріал Довідника поділений на 20 глав. Глава 15 охоплює законодавство в галузі довкілля, споживання та здоров'я. Розділ 15.10 присвячений довкіллю й містить 4 категорії: „Загальні положення та програми”; „Забруднення та шкідливі фактори”; „Космос, довкілля та природні ресурси”; „Міжнародне співробітництво”.

Горизонтальне законодавство. Горизонтальна сфера стосується екологічного законодавства з різних питань, дія якого поширюється на кілька спеціалізованих сфер, пов'язаних з довкіллям (на відміну від актів, які стосуються лише окремих природних об'єктів або ресурсів, наприклад, атмосферного повітря або водних ресурсів). Ці законодавчі акти за природою, як правило, є процедурними. Вони регламентують методи та механізми, спрямовані на вдосконалення прийняття рішень, розробки та впровадження законодавства ЄС.

Право ЄС звернене насамперед до держав-членів, яких на 1 січня 2007 р. стало 27. Держави-члени повинні неухильно дотримуватися правових настанов директив, регламентів, рішень та інших актів ЄС, оскільки в момент вступу до цього об'єднання добровільно віддали йому частину свого суверенітету.

Одночасно багато держав Європи, що на сьогодні не є членами ЄС, висловили бажання в майбутньому вступити до цього Союзу. А однією з основних умов прийняття до ЄС нових членів є адаптація їх внутрішнього законодавства до права ЄС. При цьому під адаптацією розуміють систему односторонніх заходів, що вживаються державами, які мають намір вступити до ЄС, з метою приведення своїх законодавчих систем та адміністративної практики у відповідність з обов'язковим мінімумом законодавства ЄС.

Адаптація розпочалася в середині 1990-х років для 10 держав Центральної та Східної Європи, а також Кіпру, з якими ЄС на той момент встановив відносини асоційованого членства. Екологічна частина законодавства, що потребує адаптації є значно меншою за обсягом, ніж усе екологічне законодавство ЄС.

Законом України від 21 листопада 2002 р, було схвалено Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а Законом України від 18 березня 2004 р. було затверджено саму Програму. Програма визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагському та Мадридському критеріям набуття членства в ЄС, що передбачає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування.

Метою адаптації законодавства України до законодавства є відповідність правової системи України з урахуванням критеріїв ЄС.

Завдання для самостійної роботи:

1.Поняття, зміст та види міжнародно-правової відповідальності за екологічні правопорушення.

2.Міжнародне екологічне судочинство.

3.Проблеми імплементації норм та принципів міжнародного екологічного права в екологічне законодавство України.

4.Процесуальні екологічні права людини.

5.Міжнародно-правовий механізм реалізації та захисту екологічних прав людини.

САМОСТІЙНА РОБОТА

Методичні рекомендації до розв’язання задач та практичних завдань

Для підготовки до кожної теми семінарського заняття студент повинен уважно вчитатися у поставлені питання для того, щоб зрозуміти їх зміст. Підготовку необхідно починати з вивчення спеціальної літератури. Після засвоєння основних категорій даної теми, необхідно опрацювати відповідний нормативний матеріал. Тільки після цього можна приступати до розв’язання задач і виконання практичних завдань.

Розв’язання задач слід починати із з’ясування обставин справи. Важливо усвідомити, що правильне з’ясування всіх юридично значимих обставин справи дозволяє окреслити коло правовідносин, що склалися, а відтак – це допоможе знайти норму права, яка дані суспільні відносини регулює. Секрет правника – деталі важливі! Необхідно звертати пильну увагу на дати (це визначає які редакції нормативних актів треба застосовувати), хронологію настання певних юридичних подій та юридичних фактів (набуття права власності, права користування, тощо), та їх правових наслідків, прикінцеві положення законів, терміни, що використовуються, строки. Важливо зрозуміти умови задачі і з’ясувати поставлені завдання. Деякі терміни схожі, але визначають різні правові режими. Вирішуючи практичні завдання, потрібно надати відповіді на поставленні питання повно та обґрунтовано, обов’язкова присутність посилання на статті нормативних актів. Логічному і нормативному обґрунтуванню повинен відповідати кожний висновок, зроблений при відповіді на те або інше питання.

До основних методичних прийомів, за допомогою яких вирішуються задачі слід віднести:

1. Необхідно встановити характер та вид правовідносин.

2. Опрацювати нормативний матеріал. Для ознайомлення з необхідним нормативно-правовим матеріалом рекомендуємо скористатися збірниками екологічного законодавства чи законодавчими базами (законодавча база НАУ, Ліга, Інфодиск „Законодавство України”, тощо). Необхідно уважно слідкувати за новими нормативними актами, які приймаються Верховною Радою і Урядом України, Президентом України та іншими органами державної влади та місцевого самоврядування.

3. Опрацювати матеріали судової практики (тут слід використовувати принцип: якщо відповіді немає у нормативному акті - треба її шукати у судовій практиці).

Після того, як буде ретельно проаналізоване законодавство України, яке регулює правовідносини, описані в умовах задачі, необхідно здійснити тлумачення природоресурсних норм використавши при цьому сукупність способів тлумачення правових норм (правовий, мовний, логічний) для того, щоб застосувати відповідні норми права до даних правовідносин та дати правову кваліфікацію даним обставинам. Кожний розв’язок задачі повинен обов’язково супроводжуватися посиланням на конкретну статтю (пункт) нормативного акту, що регулює дані суспільні відносини з зазначенням точних реквізитів цього нормативного акту. Після правової кваліфікації має йти стисла відповідь на поставлені у задачі питання.

Задача вважається розв’язаною тоді, коли дано відповідь на всі питання задачі і при цьому зроблені посилання на відповідні статті (пункти) нормативних актів із вказівкою на те, коли і ким вони були видані. Не можна робити висновків, що лише фіксують порушення закону. Треба обов’язково показати наслідки такого порушення і способи відновлення порушених прав. Бажано скласти письмово план розв’язання задачі у декількох варіантах, з можливими правовими наслідками, у тому чи іншому випадку.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 2: Екологічні права та обов’язки громадян