Теорія трансакційного аналізу

Цей аналіз, що розкриває психоаналітичну теорію, описаний у працях Е. Берна, Т. Харріса, Д. Джонджвілла.

Вивчаючи рівень «Я» у психологічній структурі особистості, Е. Берн дійшов висновку, що в кожної людини набір поведінкових реакцій співвідно­ситься з певним станом її свідомості. Вивчаючи ці стани, він розбив їх на такі категорії:

• стан «Я», тотожний ролі батька;

• стан «Я», спрямований на об'єктивну оцінку реальності;

• стан «Я», який продовжує діяти з моменту фіксації в ранньому ди­тинстві, що включає архаїчні пережитки, які представляють його.

Неформальний прояв цього стану Е.Берн називає «батько», «дорослий», «дитина». Зазначені стани — нормальні психологічні феномени, які людина виявляє у соціальній групі у визначений момент часу. Люди з різним рівнем готовності можуть переходити з одного стану в інший. Кожний тип стану по-своєму життєво важливий для людини.

Так, «дитина» є джерелом радості, інтуїції, творчості, зачарування. Домінуючим станом " дитини" є емоції. Вона керується принципом " хочу" - " не хочу"; " цікаво" - " не цікаво". У стані «дорослий» людина засвоює інформацію, прогнозує події, оцінює можливості ефективної взаємодії з навколишнім світом. «Дорослий» орієнтується на корисність та можливість, тобто виходить з принципу реальності. Завдяки «батькові» більшість на­ших реакцій стає автоматичною, що допомагає зберегти значну кількість енергії і часу. Це звільняє «дорослого» від необхідності приймати безліч рішень. «До­рослий», у свою чергу, контролює дії «батька» і «дитини», тобто є своєрідним посередником між ними. Для " батька'" характерне ставлення до світу, основою якого є цінності та норми: " добре-погано", " можна - не можна".

Основні характеристики позицій «Батька», «Дорослого», «Дитини»

Найважливішим поняттям цієї теорії є трансакція, що, на думку Е. Бер­на, являє собою одиницю взаємодії партнерів під час спілкування, що супроводжується заданням позицій кожного, і є єдністю трансакційного стимулу і трансакційної реакції. Як трансакційний стимул виступає будь-яке звертання до партнера або навіть демонстрація поінформованості про його присутність. Будь-які дії партнера викликані трансакційною реакцією.

Мета простого трансакційного аналізу — з'ясувати, який саме стан «Я» відповідає за трансакційний стимул і який стан людини засвоює трансакційну реакцію.

Графічно це виглядає так: кожна людина при спілкуванні змальовується у вигляді набору всіх трьох позицій Б, Д, д (зверху вниз), а трансакція - стрілкою, що йде від вибраної позиції одного співрозмовника до позиції іншого.

Виділяють три форми трансакцій:

· паралельні (додаткові, симетричні)

· ті, що перетинаються;

· приховані.

Кожній з цих форм відповідають свої правила комунікації. Паралельні міжособистісні стосунки відображають уміння знаходитися «на одній хвилі».

Позитивні додаткові трансакції використовують позитивні стани свого Я. вони приємні та ефективні, забезпечують природну комунікацію. Вони корисні для першої зустрічі (щоб зламати «кригу»), для полегшення взаємного вислуховування, розуміння та відповіді на очікування іншого. Вони сприяють досягненню бажаної мети: створюються, щоб продовжуватися, втім, не є твердо висловленими раз і назавжди.

Психічні стани Я різні, але добре адаптовані, тому підсилюють один одного: Д Б, Б Д.

Негативні додаткові трансакції використовують відповідно негативні стани свого Я. Вони приємні та неефективні, забезпечують приємне спілкування, але воно не є продуктивним з точки зору досягнення бажаної мети. Один партнер використовує з вигодою для себе відмінність іншого.

Симетричні міжособистісні стосунки вимагають визнання та використання ідентичних ролей.

Позитивні симетричні трансакції використовують позитивні стани свого Я. вони ефективні, посилюють кожного у своїй системі. Кожен турбується про те, щоб не бути нетотожним і зберегти ідентичність позиції та поведінки. Вони створюють довготривалі зв’язки між людьми, які відчувають себе схожими.

Негативні симетричні трансакції використовують відповідно негативні стани свого Я (наприклад, керівники «залізної руки» нападають один на одного). Вони укріплюють кожного у своїх негативних позиціях переслідування, покірності або здійсненні опору владі, заважають будь-якій зміні ситуації. Кожен пишається тим, що він не змінюється і зміцнює свою систему. Навіть якщо мова йде про позитивні стани, позиції залишаються незмінними та неефективними.

За результатами трансакційного аналізу розрізняють додаткові і пересічні трансакції.

Додатковими будуть трансакції, в яких відповідальними за стимул і реак­цію є «дорослий» до «дорослого», або «дорослий» до «дитини». У таких трансакціях стимул спричинює доречну, очікувану і природну реакцію. Поки трансакції додаткові, стверджує Е. Берн, процес спілкування буде відбуватись рівно і може продовжуватися невизначено довго.

Пересічними називаються трансакції, в яких стимул направляється від «дорослого» до «дитини», а реакція звернена від «дорослого» до «дорослого». У цьому випадку процес спілкування викликає великі труднощі і найчастіше переривається. За подібних обставин доцільно відкладати вирішення подібних проблем із партнером, поки процес спілкування не буде приведений до до­даткових трансакцій.

Якщо під час обговорення виконання планів підлеглий апелює до почут­тя керівника, емоційно сприймає інформацію, то за його реакцію відповідаль­ною, наймовірніше, є «дитина». Тому, якщо керівник звертається з позиції «дорослого», необхідно викликати цей стан і в підлеглого.

Слід зазначити, що трансакційний аналіз є однією з найбільш продуктивних теорій, які пояснюють людське спілкування. Його положення актуальні і в умовах управлінського спілкування. Вказана теорія пояснює шляхи вихо­ду з деяких конфліктів, дає ключ до порозуміння між керівником і підлеглим, підвищує ефективність цієї взаємодії.

7. Психологи виділяють три існуючі концепції людської особистості: психологічну, соціально-суспільну, фізіологічну.

  Психологічна концепція людини відома ще із стародавніх часів, коли були відкриті чотири її психічні типи: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик. На цих типах фактично формується характер, темперамент, здібності, сукупність переважних мотивів діяльності особи і особливості процесу психологічної реакції. Нема потреби пояснювати, наскільки знання всього цього важливе в управлінні та у підприємницькій діяльності.

 Соціально-суспільна концепція передбачає два типи людей:

а) інтровертний (замкнений, спрямований на себе, самоспоглядальний) — максимально розвинений індивідуаліст;

б) екстравертний (відкритий, доброзичливий, товариський, спрямований на оточуюче середовище) — яскраво виражений колективіст.

 Фізіологічна концепція розвинена І.Павловим у зв’язку з наявністю у людини (як і у тварин) двох нервових процесів: збудження та гальмування. На цій підставі вчений проаналізував такі антиподи проявів людських властивостей:

а) сила — слабкість;

б) урівноваженість — неврівноваженість;

в) швидкість, рухливість — інертність, повільність.

Розвиваючи ці характеристики, психолог Б.Теплов пропонує такі структури:

 Сила (витривалість).

 Динамічність (легкість інерції нервових процесів).

 Рухливість (швидкість зміни причин, зміна місця подразнення).

 Лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу).

Важливість врахування природи людини в процесі управління і підприємництва не викликає сьогодні сумнівів. Суть лише в тому, наскільки вона вірно сприймається і осмислюється, як використовується в системі управління, більше того, в житті людства, його історичному поступі. Нерідко в літературі можна знайти чимало песимістичного з цього приводу.

8. Не секрет, що чоловіки і жінки різні у засобах і способах мислення, у своїй меті та методах досягнення її, у поглядах на життя та його сенсі, у способах розваги, у цінностях, у стосунках з друзями, у ставленні до кар'єри та родини... Сенсацією стає заява фемінологів, що ми не тільки по-різному мислимо, діємо чи мріємо, але й висловлюємо свої бажання й думки. Виявляється, що чоловіки з жінками доволі часто не розуміють один одного саме через те, що не вміють спілкуватись мовою гендерів і тому залишаються у коловороті стереотипів звичних для кожного з нас мов чоловіків та жінок. Так от, проводячи різні соціологічні, лінгвістичні, культурологічні, а також феміністичні та гендерні дослідження було встановлено, що чоловікам важко сприймати темп, швидкість, емоційність та експресивність жіночої мови. Поряд з цим, жінкам не завжди зрозуміла повільність, занадто обміркованість та однобічність чоловічих думок.

Гендеристи вважають, що жіночій мові властива статичність, нейтральність, у її лексиці частіше зустрічаються застарілі слова та звороти. Вже мовилось й про те, що жіноча мова є більш емоційною і це, в свою чергу, виявляється у вживанні вигуків (Ай! Боже! Йой! і т. ін.), метафор, порівнянь, епітетів, образних слів. У лексиконі жінок присутні слова, які описують почуття та психофізіологічний стан. Також жінки схильні до вживання евфемізмів („жінка у положенні" - замість „вагітна жінка"). Вони намагаються уникати елементів панібратства, кличок та інвективної (матірної) лексики. На відміну від жінок, чоловіки краще сприймають нове в мові, вони більше вживають неологізмів (нові слова), термінів. При цьому було встановлено, що з підвищенням рівня освіти відмінності у мові стираються.

Відомі американські вчені Алан та Барбара Піз, проводячи дослідження чоловіків та жінок майже у всіх країнах світу з'ясували, що диференціація за ознакою статі чоловічої та жіночої мови пов'язана з анатомічними властивостями будови мозку. Так, у жінок, на відміну від чоловіків, на одній з півкуль головного мозку міститься спеціальна ділянка, яка відповідає за швидкість та правильність мови. Цим пояснюється більша здатність дівчат до вивчення гуманітарних наук. Вже у двох-трьох річному віці дівчата мають більш різноманітний запас слів, аніж хлопчики, і достатньо добре володіють мистецтвом вимови деяких складних словосполучень.

Першим гендерно-лінгвістичним дослідженням визнається праця О. Есперсена " Тhе Languagе". В цій роботі є розділ " Тhе Wоmаn" (жінка) при відсутності розділу " Тhе Маn", що само по собі є значним. Гендеристи пояснюють це тим, що „жіноча мова вважається маркованою, в той час як чоловіча – відповідає літературній нормі".

Варто зазначити, що поняття „жіноча мова" відоме ще з XVII ст., оскільки це явище згадувалось в повідомленнях місіонерів, мандрівників та купців про їх перебування в екзотичних країнах: „примітивні жінки говорять інакше, аніж „примітивні" чоловіки". Повноправними носіями мови вважались чоловіки, тому, роблять висновок дослідники, європейські лінгвісти й описували „Чоловічі" мови, „Жіночі" ж вважались відхиленням від норми.

Німецький дослідник Трьомль-Пльотц прославилась своєю книгою „Мова жінки", яка була надрукована у 1987 р.. У цій монографії автор стверджує, що дискримінація жінок в мові виявляється не тільки в мовній поведінці, але й у вживанні займенників чоловічого роду в узагальненому значенні (усякий, кожний), а також у вживанні слів чоловічого роду для позначення жінок (автор, пасажир, лікар) і т. ін. Представники феміністичної лінгвістики рекомендують вживати форму жіночого роду як нейтральну. Вже в англійській мові почали вживати слова hеr/hіs (його, її) замість присвійного займенника hіs (його). Деякі феміністки запропонували навіть hе (він) та shе (вона) замінити на одну форму tеу. Гендерні неологізми зустрічаються на сьогоднішній день все частіше й частіше у різних стилях тексту, від офіційно-ділового до розмовного, до того ж їх можна зустріти навіть у художній літературі та у військовій галузі (Каріtаnіn, Маtrоsіnnеn (капітани та матроси – особи жіночої статі (пер. з нім.)). Феміністки, намагаючись остаточно зрівняти у мові чоловіків та жінок, постійно вносять неологізми у загальний вжиток.

Знаменно, що в українській художній літературі нерідко знаходиться аналогічний підхід. Так, в романі А. Свидницького „Люборацькі" така тенденція спостерігається на рівні діалогу між хлопцем та дівчиною. Вустами головного героя висловлюється основна думка: «Хіба ж ви не чували, що як ідуть самі чоловіки, то кажуть на них: „якісь люди йдуть", а як буде між ними жінка, чи молодиця, то кажуть: „ідуть якісь чоловіки і молодиця з ними, чи дівчина, чи баба",... люди - тільки чоловіча стать".

Активно ведуться дослідження з гендерної проблематики й у російському науковому дискурсі. Так, російські гендеристи вбачають, що навіть слово жінка (в рос. мові женщина) з самого початку мало негативне значення вже при походженні. Вони мотивують це тим, що усі слова, які в російській мові закінчуються на –щина- мають негативне забарвлення (конотацію) – деревенщина, казенщина, чертовщина, групповщина. Якщо ж звернутися до етимологічних словників, то виявиться, що слово жінка походить від слов'янського жено і несе в собі конотацію зневаги. Однак по мірі розвитку цивілізації цей ореол словом було втрачено. Нагадаю, що ще за часів язичників жінка вважалась першим джерелом всього живого в Світі і водночас прирівнювалась до безодні. У мовах збереглось уособлення жінки з долею -давньоруське „кобь" - доля (порівняно з польським kobieta - жінка).

Той факт, що в мові мовною нормою визнається форма чоловічого роду, з точки зору фемінології оцінюється як дискримінація, обмежуюча жіночість.

Ще Ніцше зауважив, що щастя чоловіка зветься „Я хочу! ", а щастя жінки - „Він хоче! ". Ніби під цим девізом будуються мовленнєві стратегії чоловіків та жінок. Чоловіча культура вчить акцентувати увагу на дії, а не на стані, на результаті, а не на його процесі. Прикладом тут можуть слугувати сентенції, структуровані з маскулінних позицій: „Прийшов, побачив, переміг! ", „Пан або пропав" тощо.

Преференції у використанні тих чи інших мовних засобів чоловіками і жінками в письмовій мові отримали назву чоловічого та жіночого стилів письма. (Термін не слід плутати з терміном «жіноче письмо»). Дослідження в цій галузі, проведені Є.А. Горошко, виявило, що чоловічій письмовій мові, у порівнянні її з жіночою, властиві такі особливості:

• Речення за своєю довжиною в середньому коротші жіночих.

• Велика частота граматичних помилок.

• Більш висока частота використання іменників і прикметників, у свою чергу, набагато менше дієслів і часток. Чоловіки вживали також більше якісних і присвійних прикметників, причому якісні прикметники вживалися в основному в звичайному ступені, а не в порівняльному чи найвищому ступенях. Крім цього, чоловіки значно частіше використовували прикметники й іменники жіночого роду, тобто існувала явна орієнтація на використання слів, «протилежних» за родом.

• Превалювали раціоналістичні оцінки. Емоційних і сенсорних оцінок у мові чоловіків менше, бо вони виділяли частіше естетичну, ніж етичну сторону предмета чи явища навколишньої дійсності.

• Саме чоловіки зображують світ і дійсність у більшій розмаїтості якісних характеристик, фарб і ознак, ніж це роблять жінки.

• При аналізі синтаксичної структури жіночих і чоловічих текстів було виявлено, що чоловіки частіше використовують підрядний, а не сурядний зв'язок.

• Рідше зустрічаються окличні і питальні речення.

• Рідше використовуються неповні речення й еліптичні конструкції.

• Зворотний порядок слів менш властивий чоловічій письмовій мові.

Наведені факти говорять про те, що між чоловічою і жіночою мовою, як письмовою, так і усною, існують певні розбіжності, що дозволяють говорити про цілу систему факторів, що впливають на ці розбіжності чи зумовлюють їх.

Література:

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: ВД «Академія», 2004. – 344 с.

2. Берн З. Игры, в которые играют люди.— М.; Л., 1999.

3. Горошко Е.И. Языковое сознание: гендерная парадигма. – М., Харьков: ПД «ИНЖЕК», 2003. – 437 с.

4. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. – М., 1993.

5. Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей: Пер. с англ. — К., 1989.

6. Кирилина А.В. Гендер: лингвистические аспекты. – М.: Институт социологии РАН, 1999.

7. Ладанов И.Д. Практический менеджмент. – М., 1998.

8. Мищенко В.Я. Косвенные способы реализации иллокуции комплимента // Вісник Харкувського державного університету: № 430. Романо-германська філологія. – Харків: Константа, 1999. – С. 101-107.

9. Панасюк А.Ю. Вам нужен имиджмейкер или о том, как создавать свой имидж. - М.: Дело - 2001.

10. Петелина Е.С. Некоторые особенности речевых актов похвалы и лести // Синтагматический аспект коммуникативной семантики: Сб. науч. тр. – Нальчик: Изд-во Кабардино-Балкарского ун-та, 1985. – С. 150-154.

11. Покровский Н.Е. Добрые советы для господ русских, не намеревающихся оставаться в Америке // Социологические исследования. – 1994. – № 1. – С. 74-79.

12. Потеряхин А.В. Взаимодействие руководителей и подчиненного в управленческом общении // Персонал. – 1997. – № 1.

13. Фрейд З. Психология бессознательного. – М., 1999.

14. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. – М., 1995.

15. Хьюсман Р., Хзтвилд Д. Фактор справедливости. – М., 1999.