Звернення

Кожен з нас спілкуючись так чи інакше називає свого співрозмовника. Слово чи кілька слів, за допомогою яких це здійснюється, називається звер­танням. Звернення можуть бути різноманітні — все залежить від того, до кого звертаються, хто їх промовляє, від форми взаємовідносин, а також від того, де відбувається спілкування.

Не однакові форми звертань до дітей і старших, до дівчини чи до хлопця, до «своїх» чи «чужих», до керівників держав і завідуючих відділами, до офіце­ра і ланкової, до знайомих і незнайомих людей.

Протокольні звертання

У дипломатичному протоколі чітко зазначені всі звертання, відповідно до яких необхідно звертатись до керівників держав, міністрів, послів. При цьому не називається ім'я і прізвище. До високопоставленої особи зверта­ються: Ваша Величність, Ваша королівська величність, до повноважного посла — Ваша вищість, до католичного кардинала — Ваша святість, до Вселенського патріарха Константи­нопольського — Ваша Святійшість, до інших східних патріархів православ­ної церкви — Ваше Благословенство, до архієпископів і єпископів — Ваша Милість чи Ваша світлість.

Як правило, кожна країна має свої правила звернень. Як звичай, зверта­ючись один до одного прийнято називати звання або посаду: професор Шпи­льовий, генерал Петрусь, капітан Соловейко тощо.

До президента та його дружини прийнято звертатись: Пане Президенте і пані (прізвище). Якщо президент відсутній на прийомі, до його дружини звер­таються просто пані.

В аристократичних колах прийнято називати титул: барон або граф (+прізвище), але герцог (+ім'я), сер (+ім'я і прізвище).

Керівники дипломатичних представництв титулуються відповідно." пан посол, пан міністр. При цьому титул зберігається і в разі відставки посла. До дружини посла звертаються: Пані дружина посла.

Звернення до незнайомої людини

Якщо треба про щось довідатись, ми, зазвичай, підходимо до людини, яка стоїть, або ж зупиняємося перед нею. Знаком про наш намір вступити в мовленнєвий контакт є скорочення відстані з потенційним співрозмовни­ком. При цьому відстань має бути не менша за простягнену руку.

Послідовність фраз у розмові з незнайомою людиною Я. Радевич-Вин-ницький пропонує у вигляді такого «алгоритму»:

1.Вітання: Доброго ранку! (Добрий день! — Добрий вечір!).

2. Вибачення і прохання: Вибачте, що затримую Вас! Скажіть, будь ласка (Будьте ласкаві, скажіть...) — Чи не могли б Ви сказати...

3.Подяка: Щиро (сердечно) дякую (вам) за... (Щиро вдячний за...).

4.Вибачення: Пробачте, що затримав Вас. — Вибачте, що зайняв Ваш час. — Даруйте, що завдав Вам клопоту.

5. Прощання: До побачення! (Бувайте здорові! Усього Вам найкращого!).
Розмову з незнайомою людиною треба обов'язково починати вітанням.

Якщо людина просто стоїть чи сидить нічим не зайнята, то перед проханням можна й не вибачатися. У фразі з проханням бажано, але не конче вживати регулятивні і (або) індексні слова-звертання, наприклад:

Шановний добродію! '— Пане капітане! — Юначе! —Дівчинко! — Пані добро­дійко! та ін.

Вибачатися, дякувати і прощатися потрібно і тоді, коли співрозмовник не зміг чи не зумів задовольнити наше прохання. Проте декілька разів повто­рювати фрази з вибаченням і подякою не потрібно. У співрозмовника може скластися враження, що недооцінюється його пам'ять або ж вибачення ро­биться механічно, отже, нещиро.

Мовленнєвому контактові з співбесідником повинна завжди сприяти лег­ка, позначена щирістю усмішка.