Перші українські професори. Ранній гуманізм в Україні

На XV–XVI ст. припадає інтенсивне прагнення української молоді до європейської освіти. Списки студентів провідних університетів Європи рясніють іменами українців і прізвиськами “русин”.

Перший відомий український учений в Європі Юрій Дрогобич (Котермак) народився у Дрогобичі Львівської області (1450 –1494 рр.). Вчився у найстарішому в Європі університеті – Болонському. У 1481–1482 рр. – ректор медичного факультету цього університету. Згодом працював у Краківському університеті, де й помер. Основні праці: “Трактат про сонячне затемнення 1478р.”, “Прогностична оцінка року 1483”, “Трактат з шести розділів про затемнення”(1490). У “Прогностичній оцінці…” подає географічні координати міст Дрогобича, Львова, Києва, Вільно, Москви, Феодосії, ознайомлюючи світ з Україною, закликає до навчання й пошанування знань. (Рис. 1.)

Рис. 1. Юрій Дрогобич

Павло Русин із Кросна (1470–1517 рр.) – основоположник польської ренесансної поезії. Навчався у Кракові, Грейсфальді, здобув ступінь бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Кракові, Відні, містах Угорщини. Обстоював у віршах право людини на свободу творчості, природне право людини на насолоду життям, знання. Виховав плеяду ренесансних поетів Польщі.

Лукаш із Нового Міста народився біля Самбора Львівської області. Вчився у Кракові, де й працював. Від 1521 р. – доктор філософії і магістр вільних мистецтв; 1522 р. опублікував перший у Європі підручник з епістолографії і філософський трактат. Заохочував до самостійного мислення. Помер у 1542 р.

Станіслав Оріховський – Роксолан (1513–1566 рр.) – філософ, історик, політолог, публіцист, оратор, полеміст. У домах західноєвропейських учених його називали українським Демосфеном і сучасним Ціцероном. Належав до кола найвидатніших європейських учених-гуманістів. Початкову освіту здобув у Перемишлі, згодом навчався у Краківському (1526 р.), Падуанському (1532 р.), Болонському (1540 р.) університетах, а також удосконалював знання у Венеції, Римі, Ляйпцігу. До Найвідоміших творів належить “Промова про турецьку загрозу”, де порушено актуальне тоді питання згуртування європейських народів проти турецької експансії; викладена історія турецьких зазіхань на Європу, українські й польські землі. Праця опублікована багато разів, уперше – 1543 р. “Про целібат” (Краків, 1547 р.) – гострий полемічний твір, який у формі листа до Папи викриває безглуздість закону католицької церкви про безшлюбність духовенства, доводить його суперечність природному праву. Природа є творцем усіх речей, і не варто вигадувати закони, що їй суперечать. (Рис. 2)

Рис. 2. Станіслав Оріховський-Роксолан

У “Напученні польському королю Сигизмундові Августу” (1543–1548 рр.), де Оріховський переконує короля, аби він не тільки мудро правив і оточував себе мудрими людьми, а й дбав про освіту та добре виховання підлеглих, був доступний для кожного. Усі відчуватимуть себе щасливими, у державі пануватиме лад, якщо і король, і піддані дотримуватимуться законів. Влада закону повинна бути понад королівську владу, тоді правитель може розраховувати на прихильність підлеглих. “Діалог про екзекуцію польської держави” (Краків, 1565 р.) – вершина соціально-політичного вчення мислителя, де він викладає погляди на сутність держави. Розглянуто обов’язки не лише громадян перед державою, а й держави перед громадянами. Автор розуміє державу як добровільне об’єднання вільних громадян, котрі усвідомлюють свою працю для спільного блага.

Серед численних випускників західноєвропейських університетів українські студенти й професори вирізнялися тим, що гордо називали себе русинами, усвідомлюючи свою належність до великого талановитого народу.

Ранній гуманізм в Україні виявився і як громадянський гуманізм – етико-політична концепція, що висуває на перше місце принцип спільного блага, високо цінує людську діяльність на благо народу й країни, а не знатне походження. Людина повинна бути доброчесною, здобувати славу добрими справами, знаннями й освітою. На першому місці постають ідеї справедливості, свободи, патріотизму, формуються республіканські ідеали й етнічна, згодом національна свідомість. Ці ідеї простежуються не лише у творах перших українських професорів, а й у С.Пекаліда, С.Кленовича, І.Домбровського, Й.Верещинського, Ш.Шимоновича, Г.Сяноцького.

Григорій Сяноцький (1406–1477 рр.) – архієпископ Львівський, засновник першого в Україні гуманістичного гуртка вчених, дружив з італійським гуманістом Калімахом Буонакорсі, який тривалий час проживав у нього у Львові. Обстоював право розуму на авторитетне знання: те, що не оперте на розумовому доказі, – глупота і не гідне того, аби в нього вірити. Критикує неробство, невігластво, у проповідях вихваляє працьовитих людей, котрі, ступаючи крок за кроком вперед, позбавляються “варварського стану власною працею і самі є творцями власної долі”. Обстоював всебічний гармонійний розвиток людини.

Йосип Верещинський (1532–1598 рр.) – київський католицький єпископ, поет, політичний мислитель. Походив із православної родини у Холмщині. Сприяв заснуванню друкарні у м. Фастові, пропагував ідею козацької держави з центром у Києві, яка мала бути зразком самоврядування. Одним із перших почав долати негативне трактування козацтва у Польщі, називав козаків лицарями, закликав європейських монархів до хрестового походу проти турків, які були загрозою насамперед для України.

Себастьян Фабіян Кленович (1545–1602 рр.) проживав певний час у Львові, навчався у Кракові. Був бургомістром Любліна, професором Замойської академії. Написав чотири поеми, серед котрих вирізняється “Роксолянія”. У ній оспівує красу української землі, її багатство, звичаї народу, перекази й легенди. Заворожений красою української природи. Намагається визначити місце українського народу в світовому історичному процесі, шукає спільних з іншими народами коренів українців. Поема є першим виразним прагненням осмислити українську історію.

Шимон Шимонович (1558–1629 рр.) – латиномовний поет. Народився у Львові. Започаткував новий літературний жанр – українські пісні-“селянки”. Добирав викладачів для Замойської академії, допомагав у заснуванні друкарні. У своїх творах оспівав красу української землі, опоетизував працю селянську, особливо землеробську. Був дуже популярним серед європейських гуманістів.

Симон Пекалід (1567–1601 рр.). Закінчив Краківський університет, придворний поет Костянтина Острозького. Прославляв у творах свого патрона, вважав, що цінність людини – не у знатному походженні, а в її чеснотах, турботі про справу й діяльності на спільне благо. Основний твір – “Острозька війна” (1600 р).

Іван Домбровський (кінець ХVІ–початок ХVП ст.) – автор історичної поеми “Дніпрові камени”, де осмислює українську історію, оповідає події від 430 р. до 1618 р., нагадує сучасникам про славні діяння предків. Відкриває Україну для Західної Європи, славить видатних державних діячів української землі. Можна сказати, що його поема – це справжнє історичне дослідження з коментарями, примітками й посиланнями на джерела. Виявляє власне ставлення до подій, абсолютизує монархію, ідею правителя-філософа.

Цими іменами безсумнівно, не вичерпується плеяда представників раннього гуманізму в Україні, можливі нові знахідки творів і відкриття нових імен подвижників, котрі працювали на благо рідної культури.