Розвиток особистості у військовій діяльності –25 хв.

Ознайомити шляхами розвитку особистості у військовій діяльності.

Психологічна наука розглядає формування та розвиток особистості воїна як активного суб’єкта крізь призму його діяльності, як “систему систем”, що має свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток. Тому високоорганізована і мотивована військова діяльність рішуче впливає на розвиток особистості військовослужбовця. У зв’язку з цим, офіцер свою цілеспрямовану роботу направляє на подальше формування та розвиток особистості підлеглого, педагогічно зумовленої організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі.

Кожній активній військовій праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їхніх часткових результатів, оцінка досягнутого, зіставлення їх з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взаємодії з товаришами по службі, члени військового колективу обмінюються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів по службі. Така праця добре впливає на розвиток інтелекту і передусім пізнавальних процесів: сприйняття; уявлення; уваги; мови; пам’яті; мислення тощо.

Високоемоційний характер бойової підготовки і всього процесу військової служби збагачує емоційно-почуттєву сферу військовослужбовця, сприяє розвитку простих та складних почуттів. Ось тут офіцеру необхідно прагнути, по-перше, розвивати у підлеглих такі почуття, які активізують психічну діяльність військовослужбовця і, по-друге, нейтралізувати астенічні, такі, що викликають порушення психіки військовослужбовця, а надто у бойовій обстановці. Можливості розвитку стенічних почуттів різноманітні. Це емоційно насичені заходи з бойової та гуманітарної підготовки, накопичення емоційного досвіду з урахуванням вимог службової та бойової діяльності, стимуляції воїнів до самовдосконалення.

Великі резерви має військова діяльність для розвитку волі військовослужбовця, яка допомагає йому керувати своєю поведінкою, мобілізувати сили на подолання труднощів військової служби. Тому офіцер у процесі навчання і виховання військовослужбовців має прагнути формувати й розвивати у них такі вольові риси як цілеспрямованість, сміливість, ініціативність.

Ці риси забезпечують успішну діяльність військовослужбовця за тяжких обставин сучасної війни. Завдяки їм він здатний самостійно організувати свою діяльність, успішно керувати своєю поведінкою під час виконання бойових завдань.

Слайд 20

Основними напрямками розвитку вольових рис особистості воїна є:

формування мотиваційної сфери військової діяльності;

організація високонасиченої бойової підготовки;

спеціальне тренування зі зміною обставин, умов та засобів досягнення мети;

заохочення до самовиховання;

систематичне закріплення досвіду вольових дій на всіх етапах досягнення результатів.

З накопиченням досвіду служби зростає і сфера діяльності воїна, що сприяє розвитку його психічних функцій та можливостей їх організації, пов’язаних із психічними станами. Офіцеру слід зважати, що психічний стан безпосередньо впливає на динаміку психічних процесів, на прояв властивостей особистості, ефективність його службової діяльності. Він характеризує тимчасову динаміку психічної діяльності військовослужбовця.

Психічні стани у своєму розвитку та прояві багато в чому залежать від мотивів службової діяльності воїна, від успіхів у бойовій і гуманітарній підготовці, індивідуально-психічних властивостей особистості, умов військової служби та взаємин між військовослужбовцями у підрозділі. На психічному стані особового складу позначається соціально-психологічний клімат, настрій і традиції в колективі, взаємовідносини з безпосереднім командиром. Вони характеризуються цілеспрямованістю, стійкістю, єдністю переживання і поведінки, продуктивністю психічного функціонування, рівнем активізації (від сну до стресу), конкретною направленістю тощо. Їх воїн може усвідомити або не усвідомити. Офіцер має знати причини виникнення тих чи інших психічних станів, якими можуть бути біоритми емоційної активності й пасивності воїна; характер військової діяльності; різні зовнішні впливи тощо.

Незалежно від причин виникнення останніх, необхідно розвивати й закріплювати такі позитивні психічні стани, як зосередженість, стійкість, рішучість, зібраність, наполегливість.

Слід запобігати й нейтралізувати розвиток таких негативних психічних станів, як: неуважність, боязливість, дратівливість.

Ні в якому разі офіцеру не можна забувати про такий фактор формування особистості військовослужбовця, як виховання. Важливість його посилюється тим, що розвиток особистості воїна на сучасному етапі характеризується суперечливістю. Це пов’язано з тим, що у молодих людей, які тільки розпочали військову службу, ще недостатньо систематизовані погляди та переконання. Серед призваних на військову службу в лави збройних сил зустрічаються молоді люди з негативними рисами характеру та звичками, недисциплінованою поведінкою, з орієнтацією на порожнє самоствердження.

На початковому етапі військової служби дуже важливою проблемою є адаптація особистості до нових умов життєдіяльності. Тому офіцеру необхідно тримати у полі зору процеси соціально-психологічної адаптації своїх підлеглих. Це, по-перше, процес включення воїнів у первинний військовий колектив і сприйняття ними різних ролей. Тут можливі протиріччя між засвоєними настановами та звичками і новими вимогами військової служби. Перебудова стереотипів, яка при цьому відбувається, супроводжується негативними психологічними явищами, закріплення яких може погано позначитися на розвитку особистості воїна.

Під впливом виховної роботи активно формується та розвивається мотиваційна сфера воїна, на основі якої реалізується ставлення воїна до військової служби. У зв’язку з цим, офіцер має допомогти воїну усвідомити своє призначення, глибоко зрозуміти зміст мети й завдань військової служби, пройнятися відповідальністю за захист своєї Батьківщини.

Від успішного опанування функціональних обов’язків, конкретної бойової спеціальності неабияк залежить розвиток особистості військовослужбовця. Тому офіцер повинен методично правильно організувати навчально-виховний процес у підрозділі. Динаміка та якість цієї роботи певною мірою залежить від умілого використання прихованих можливостей воїна, чіткої організації колективної життєдіяльності, суворого статутного порядку. Послідовне керування цими процесами визначає гармонійний розвиток особистості воїна.

Виховна робота і закріплення дружніх стосунків між воїнами на основі співпраці і взаємодопомоги у процесі польових занять та бойових навчань позитивно впливає на формування особистості. Таким чином, участь воїнів в аналізі успіхів та невдач своїх дій розвиває у них риси відповідальності, сприяє формуванню самостійності і правильному самоствердженню військовослужбовців.

Позитивні приклади командирів також спонукають воїнів до самооцінки, розвивають у них самодисципліну й прагнення до самовдосконалення.

Отже, військовослужбовець є особистістю настільки, наскільки в нього розвинуті соціальні якості, наскільки він свідомий суб’єкт своєї громадсько-корисної військової діяльності.

Особистість завжди активна. Активність військовослужбовця проявляється у різноманітній військовій діяльності. Особистість військовослужбовця формується безпосередньо у цій діяльності. Тому головна задача офіцера - спрямувати активність кожного військовослужбовця у потрібному напрямку, на громадсько-корисну діяльність, на самовдосконалення. Особистість може існувати тільки у спілкуванні з іншими особистостями. Без спілкування, в ізоляції від суспільства, немає особистості, особистість не може розвиватися, не може існувати.

Тільки у спілкуванні з товаришами по службі формується і вдосконалюється особистість військовослужбовця. На цій особливості будується принцип виховання у вітчизняній педагогіці, докладно розроблений А.С.Макаренком: виховання у колективі та через колектив. Тому постає питання про роль і місце офіцера у формуванні особистості воїна в навчально-виховному процесі. Він зобов’язаний уміло формувати і гуртувати свій підрозділ у військовий колектив, який має виконувати свої виховні функції щодо кожного окремого воїна.

Слайд 21

Висновки до заняття. На закінчення слід зазначити, що поняття особистості воїна, діагностика його індивідуально-психічних особливостей випливають з того, що діяло на нього, які стосунки і яке соціальне оточення у нього основні. При цьому обов’язково слід знати життєвий шлях воїна до служби, його нинішні інтереси, ставлення до служби. Спираючись на ці знання, володіючи обґрунтованою методикою вивчення особистості, офіцер може визначити перспективи й можливості розвитку особистості воїна, а також уміло керувати цим процесом.

Слайд 22