Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Основна частина - 75 ХВ. Методичні вказівки. Послідовно викладати основний зміст навчальних питань лекції: основні визначення і формулювання
|
|
Методичні вказівки. Послідовно викладати основний зміст навчальних питань лекції: основні визначення і формулювання, постановка завдань і шляхи їх вирішення, логічні докази (вихідні дані, метод і етапи вирішення, кінцеві результати), висновки з окремих питань і лекції в цілому. Розкрити загальну характеристику особистості. Ознайомити курсантів із психологічною структурою особистості. Показати курсантам шляхи розвитку особистості у військовій діяльності.
Слайд 5
1. Загальна характеристика особистості – 30 хв.
Розкрити загальну характеристику особистості.
Слід сказати, що у вітчизняній психології немає чіткого визначення терміну “особистість”. Це пояснюється тим, що особистість науковці розглядають у різних аспектах: змістовому, функціональному, ролевому тощо.
Походження терміну “особистість” має свою історію, яка в загальній історії людства зазнала дивовижних пригод. Латинське слово “персона” початково мало значення маски, потім маска начебто “приросла” і стала відображати віддзеркалювати внутрішню сутність самої дійшов особи. Персона зійшла зі сцени й зробила крок у життя. У стародавньому Римі слово “персона” означало “особу перед законом”. При цьому раб персони мати не міг, тобто особистістю не вважався. У нашій країні терміном “особистість” називали маску, яку надівали скоморохи.
Слайд 6
Таким чином, під особистістю у вітчизняній психологічній науці розуміють соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, що розглядається з огляду на найсуттєвіші соціально значущі властивості, які визначають його поведінку і діяльність.
Багатство особистості та її психологічна структура залежать від конкретних історичних, соціальних і культурних відносин. Вона безпосередньо формується і розвивається в процесі свідомої діяльності і спілкування.
Слайд 7
Головними психічними рисами особистості є:
ступінь сформованості провідних психічних властивостей та якостей (насамперед свідомості, самосвідомості);
включеність в систему суспільних відносин;
саморегуляція поведінки й діяльності;
спроможність нести усвідомлено відповідальність за свої дії, поведінку і діяльність;
активність, що виражена в певній діяльності.
Слайд 8
Співвідношення біологічного та соціального в особистості – наступна важлива проблема, на яку існують різні погляди, як ми переконалися під час аналізу основних теорій особистості у західній і вітчизняній психологічній науці. Узагальнюючи їх погляди, можна виокремити такі тенденції:
1) особистість формує суспільство, біологічні особливості людини не справляють на цей процес суттєвого впливу;
2) особистість визначають біологічні, спадкові фактори; ніяке суспільство не може змінити того, що закладено в людину природою;
3) особистість є феноменом суспільного розвитку людини; складний процес розвитку і формування особистості зумовлений єдністю біологічного і соціального. (У цьому процесі біологічні фактори виступають як природні передумови, а соціальні - як рухома сила психічного розвитку людини, формування її особистості.)
Яку з наведених точок зору слід вважати правильною? Відповідь на це запитання дістанемо, розглянувши основні фактори формування особистості.
Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, але як особистість - двічі. Уперше тоді, коли дитина починає говорити “Я”, відокремлюючись з оточення, протиставляючи себе іншим людям та порівнюючи себе з іншими. Це приблизно відбувається біля трьох років.
Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, власні моральні потреби та оцінки, провідні соціально значущі якості, властивості і риси, які роблять її відносно стійкою від переконань інших. Це дає їй набути відносну автономність, змогу керувати своєю поведінкою і діяльністю згідно зі своїми переконаннями і моральними нормами.
Які ж дії сприяють “другому народженню” особистості? На що слід звертати увагу офіцерові в роботі з особовим складом?
Першим фактором є біологічна зумовленість особистості. За П.Я.Гальперіним - це будова головного мозку, що є передумовою її розвитку.
Головний мозок один із найскладніших і найдивовижніших витворів природи на землі. Тільки у двох тварин мозок більший за людський – у слона й кита, але їхня загальна вага в багато разів більша від ваги людини. Найбільш суттєве значення має кора великих півкуль головного мозку, основну масу яких утворює біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2, 5-3 мм і який називається корою великих півкуль.
Слайд 9
Сутність біологічного фактора полягає в тому, що він забезпечує генетичні передумови подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програмою, яка задана в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічності властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки. Найголовніше – це спадково обумовлені величезні можливості утворення нових потреб і форм поведінки нервової системи людини, тобто це задатки людини.
Таким чином, особистістю не народжуються, а стають в онтогенезі відносно пізно. При цьому особливо важливо, що термін “особистість” має передусім соціальний зміст. Тому слід виділити такий фактор формування особистості, як соціальний. Тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами це неможливо.
Для доказу цієї тези звернімося до історії. У стародавньому Римі, а також у Швеції, Литві, Бельгії, Угорщині, Німеччині, Ірландії, Франції були відомі випадки, коли немовлят людей вигодовували тварини. Таких випадків зареєстровано більш як півтора десятки. Усі ці діти видавали нечленороздільні звуки, не вміли ходити на двох ногах, мали велику м’язову силу та енергію, швидко бігали, відмінно лазили й стрибали. Зір, слух і нюх у них були розвинені добре. Проте далеко не всі з них навіть після тривалого перебування в людському суспільстві навчилися говорити.
Слайд 10
Провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. А біологічний фактор є передумовою розвитку особистості. Тому останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Природні (анатомічні, фізіологічні й інші якості) та соціальні фактори утворюють єдність і не можуть протиставлятись одне одному. Біологічні передумови реалізуються тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються протягом життя через спілкування, виховання, активну діяльність, в процесі яких відбувається соціалізація індивіда.
Соціалізація – це процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв’язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві. Вона характеризується двома важливими моментами: засвоєнням соціального досвіду та його “перерозподілом” до рівня особистісних настанов і орієнтацій. Визначальними в даному процесі є активність індивіда і варіативність його поведінки, що пов’язане з поширенням, ускладненням соціальних зв’язків і відносин та з певною спрямованістю його діяльності.
Процес соціалізації суто індивідуальний і, відповідно, передбачає індивідуалізацію і формування особистісних якостей індивіда та охоплює всі етапи життєвого шляху, протягом якого він засвоює і використовує культурні цінності. Кожний етап соціалізації має свої особливості. Зміна вікових стадій супроводжується відповідними психічними механізмами засвоєння культури, спрямованістю нахилів і інтересів, сприйняттям і переробкою різноманітної інформації. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім’я, родичі, які доглядають її, згодом – це товариство однолітків, шкільні групи, вихователі та вчителі освітньо-виховних установ, пізніше – робочий колектив тощо.
Існують різноманітні засоби та способи соціалізації індивіда. Соціальне середовище, в яке потрапляє дитина і в якому розвивається, – це об’єкти та різні явища природи, створене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, засоби діяльності, мовні засоби, культура людської цивілізації. За В.І.Вернадським, це ноосфера, що має планетарний характер.
Усі засоби та способи соціалізації спрямовані на засвоєння норм і приписів поведінки індивідом, які встановлені суспільством. Таке засвоєння відбувається шляхом вироблення стереотипів, думок про ті чи інші властивості людини або явищ, що склалися на основі стандартизованих уявлень і очікувань. Водночас стереотипи є не тільки засобом та умовою соціалізації, а й її продуктом.
Процес соціалізації історично зумовлений, у результаті нього формуються певні соціальні риси особистості, які необхідні для життєдіяльності в конкретному суспільстві. Також зміст, стадії, конкретні механізми соціалізації визначаються структурою цього суспільства.
Найважливішими інститутами соціалізації є сім’я, школа, товариство однолітків, засоби масової інформації, робочий (військовий) колектив тощо. Впливи соціального середовища мають, у першу чергу, опосередкуватися рівнем власної активності індивіда у діяльності та поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем освіченості та вихованості, індивідуальними рисами характеру, життєвими настановами тощо.
У зв’язку з цим слід виділити такий важливий фактор формування особистості, як виховання. У вітчизняній психологічній науці розроблена система наукових поглядів, за якою психічний розвиток людини опосередкований, організований і спрямований вихованням, навчанням і самовдосконаленням.
Кожний офіцер має пам’ятати, що виховання - це надзвичайно важлива справа, від якої залежить доля людини. Не даремно французький письменник А. де Сент-Екзюпері (1900-1944) наголошував, що виховання має перевагу над освітою, оскільки воно формує людину. Тому офіцер має так впливати на підлеглих, щоб допомогти їм засвоїти загальнолюдські моральні звички та цінності, любов до військової праці, Вітчизни, батьків тощо.
Отже, особистість не є пасивним результатом впливу ззовні на дитину, вона розвивається в процесі власної активної діяльності. Під діяльністю мається на увазі: для дитини - гра та учіння, а для дорослої людини - учіння й праця; для військовослужбовця - військова праця.
Узагальнюючи вищевикладені погляди провідних психологів щодо ролі діяльності у формуванні особистості слід підкреслити, що діяльність становить вимір багатоярусної структури особистості, якій можна диференціювати на такі компоненти, як цілеутворюючий, потребнісно-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, емоційно-чуттєвий і результативний.
Отже, навчання як різновид діяльності має безпосередній вплив на формування особистості людини і тому його слід вважати формою розвитку психіки людини. Виховання і навчання, як цілеспрямована педагогічна діяльність, скеровують психічний розвиток людини.
Слайд 11
Психологи поняття особистості тлумачать як сукупність індивідуальних властивостей психіки, що керують соціальною активністю людини. Особистість - це специфічне людське утворення, породжене соціальним середовищем і вихованням у процесі його активної трудової діяльності. Та обставина, що при цьому змінюються і деякі його риси та якості як індивіда становить не причину, а результат формування особистості.
Щодо терміну “ індивідуальність ” слід сказати, що у вітчизняній психології немає чітко визначених співвідношень особистості та індивідуальності.
Ми дотримуємось думки, що особистість неповторна у своїй індивідуальності, і тому під індивідуальністю розуміє неповторне поєднання психічних рис і властивостей особистості, що безпосередньо впливають на її поведінку й діяльність.
Слайд 12
Висновок. Узагальнюючи відомі підходи, визначимо, що особистість - це стійка система соціально значущих рис людини, зумовлених її залученням до системи суспільних відносин і сформованих у процесі спільної діяльності та спілкування з іншими людьми. Людина не народжується особистістю, а стає нею, тому однією з центральних проблем, безпосередньо пов’язаних з питаннями сутності особистості, її становлення та розвитку, є соціалізаціяіндивіда. Воїн як особистість сам створює суспільні відносини, в яких продовжується процес його соціалізації. Але залежно від ролі та місця, яке він посідає в них, формуються певний тип особистості та її структура.
Після доведення положень першого питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання. Контрольні запитання: Поняття особистості. Фактори формування особистості?
Слайд 13
2. Психологічна структура особистості – 20 хв.
Ознайомити курсантів із психологічною структурою особистості.
Особистість – це складна система, в якій диференціюються та інтегруються всі психічні явища, що розвиваються в індивіді під впливом різноманітних факторів. У свою чергу індивідуальність кожної людини визначається і характеризується психологічною структурою його особистості. Сучасні дослідження свідчать, що окремі риси та властивості особистості не просто об’єднані в єдину суцільну структуру, а ще й утворюють певну ієрархію. Вся структура, у свою чергу, визначається кожною складовою її частиною.
Стисло охарактеризуємо погляди деяких вчених щодо побудови психологічної структури особистості.
О.Г.Ковальов розглянув п’ять підструктур особистості: спрямованість; здібності; характер; система управління; психічні процеси.
Професор К.К.Платонов (1906-1983) також дотримувався цієї самої ідеї і пропонував динамічну функціональну психологічну структуру особистості. В основі критерії відношення соціального і біологічного у властивостях особистості, в її психологічній структурі він відокремив чотири ієрархічні підструктури.
Слайд 14
Психологічна структура особистості згідно К.К.Платонова представлений у табл., а формування і розвиток особистості відбувається у наступній послідовності.
Динамічна функціональна психологічна структура особистості
| Підструктура | Елементи, які входять у підструктуру | Відношення біологічного та соціального | Види формування підструктур |
| 1) спрямованість особистості | переконання, світогляд, ідеали, інтерес, бажання, покликання | біологічного дуже мало | виховання |
| 2) досвід особистості | знання, навички, уміння, звички | значно більше соціального | навчання |
| 3) особливості психічних процесів | воля, почуття, уявлення, мислення, сприймання, емоції, пам’ять | частіше більше соціального | вправи |
| 4) біопсихічні властивості | темперамент, статеві, вікові, патологічні властивості | соціального дуже мало | тренування |
Крім цих чотирьох підструктур, у структурі особистості він відокремлює дві загальні інтегративні підструктури: характер; здібності [75]. Ці властивості створюють риси, які є не тільки складовою особливої підструктури, а й можуть компенсувати якийсь недолік у інших підструктурах.
Слайд 15
Військові психологи М.Ф.Феденко, М.І.Дяченко основними компонентами психологічної структури особистості вважають: психічні процеси; психічні стани; психічні властивості; психічні утворення. У підручниках з військової психології, які видані у Радянському Союзі, подано здебільшого їх підхід.
Безглуздо розглядати психологічну структуру особистості лише на основі деяких психічних властивостей або шляхом механічного об’єднання різних психічних явищ та рис у деяких структурах. Адже будь-яку якість, властивість особистості військовослужбовця слід розглядати тільки в контексті особистості. При цьому проявлення кожної окремої риси буде змінюватися, залежно від мети, ідеалів, життєвих настанов, загальних і професійних інтересів, потреб, мотивів, мотивацій, стану, віку особистості.
Таким чином, індивідуальність особистості військовослужбовця характеризується змістом її структури. Вивчати своїх підлеглих - означає знайти ключ до розуміння їх. Офіцеру необхідно мати на увазі, що особистість являє собою єдине ціле всіх її різноманітних рис. При цьому кожна риса особистості невід’ємно пов’язана з іншими і тому набуває різного, інколи протилежне, значення, залежно від усього загалу рис цієї особистості.
Звідси випливає, що коли йдеться про якість риси особистості, не можна говорити, добра чи погана вона сама по собі. Щоб правильно оцінити ту чи іншу рису особистості, слід розглядати її лише у взаємозв’язку з іншими рисами цієї особистості. Наприклад, така риса особистості, як наполегливість - уміння досягати мети, долати перешкоди, - може бути позитивною рисою, але лише коли вона поєднується з такими рисами, як моральна чистота, відчуття соціальної справедливості. У цьому випадку можна чекати, що наполегливість військовослужбовців слугуватиме досягненню благородної мети. Якщо ж наполегливість поєднується з такими рисами, як егоїзм, неохайність, то ця наполегливість військовослужбовця стає негативною рисою, бо її буде спрямовано лише на особисте благополуччя за рахунок інших і вона буде на заваді всьому військовому колективу.
Також офіцеру під час діагностики розвитку особистості слід мати на увазі, що ступінь виокремлювання певних компонентів може змінюватися залежно від обставин життя, характеру діяльності та усвідомлення військовослужбовцем його соціальних ролей. Не можна не врахувати і того факту, що у процесі розвитку можливі випадки непропорційного розвитку окремих підструктур і їхніх компонентів.
Під час складання психологічної характеристики військовослужбовця необхідно вивчити також закономірності, які пов’язують між собою окремі підструктури та їхні компоненти. Тільки в такому випадку можливе обґрунтування, прогнозування методики виховання і самовиховання військовослужбовця. Під час вивчення розвитку властивостей цілісної структури особистості потрібно звернути особливу увагу на фактори, які найбільше вплинули і продовжують впливати на формування особистості даного військовослужбовця.
Слід зазначити, що слово «здібність» має дуже широке застосування в самих різних областях практики. Зазвичай під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, які є умовами успішного виконання якої-небудь однієї або декількох діяльностей. Але термін «здібності» трактується не так однозначно, як може показатися на перший погляд. Сучасні підходи до дослідження здібностей можна звести до трьох основних типів. У першому випадку під здібностями розуміють сукупність всіляких психічних процесів і станів, з іншої точки зору під здібностями розуміють високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Третій тип розгляду проблеми полягає в твердженні того, що здібності — це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює або забезпечує їх швидке придбання, закріплення і ефективне використання на практиці.
Слайд 16
У вітчизняній психології експериментальні дослідження здібностей найчастіше будуються на основі останнього підходу. Найбільший внесок в його розвиток вніс відомий радянський учений Б. М. Теплов. Він виділив наступні три основні ознаки поняття «здібність».
По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої.
По-друге, здібностями називають не всякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності або багатьох діяльностей.
По-третє, поняття «здібність» не зводиться до тих знань, навичок або умінь, які вже вироблені у даної людини.
У військовій психології здібності виступають як умова, що забезпечує придбання навичок і знань, необхідних для успішного виконання військово-професійної діяльності. Таким чином, здібності існують тільки щодо певної діяльності.
На жаль, в повсякденній практиці поняття «здібності» і «навички» часто ототожнюють, що приводить до помилкових виводів, особливо в педагогічній практиці.
Не дивлячись на те що здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, це не означає, що вони ніяк не пов'язані із знаннями і уміннями. По-перше, від здібностей залежать легкість і швидкість придбання знань, умінь і навиків. По-друге, придбання цих знань і умінь, у свою чергу, сприяє подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність відповідних навиків і знань гальмує цей процес.
В даний час існують різні класифікації здібностей. Найчастіше говорять про загальні і часткові (спеціальні) здібності і про елементарні і складні здібності.
Елементарними загальними здібностями, властивими всім людям, хоча і різною мірою їх вираженості, є основні форми психічного віддзеркалення: здатність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Ці елементарні загальні здібності лежать в основі інших груп здібностей.
Елементарними частковими здібностями, властивими вже не всім людям і що сильно варіюються у різних осіб, є складніші, такі, наприклад, як окомір, музичний слух, критичність мислення, доброта, рішучість і наполегливість, смислова пам'ять, оперативна пам'ять і так далі Такі складні властивості індивіда виявляються у відповідній специфічній діяльності, якість якої і залежить від цих особливостей особи.
Складними загальними здібностями, якими в тому або іншому ступені наділені всі люди, є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним, естетичної і етичної діяльності.
По ходу історичного розвитку людства складні часткові здібності перетворилися спочатку на ремесла, а потім в професії. Іноді такі здібності називають професійними, специфічними, спеціальними, особливими. Саме до них відносяться багато здібностей, що визначають успіх в різноманітних видах військово-професійної діяльності.
Слід зазначити той факт, що одну і ту ж діяльність різні люди виконують з різним рівнем успішності, а деякі види діяльності деякі люди взагалі не можуть виконати. Нездатність до певного виду трудової діяльності є певною структурою особи, в яку входять її риси, негативні для даної діяльності. Тому при проведенні заходів щодо професійного психологічного відбору командири повинні прагнути оцінити ступінь здатності військовослужбовця виконувати той або інший вид військово-професійної діяльності.
Слайд 17
Різні ступені розвитку здібностей особи позначаються поняттями обдарованості, таланту і геніальності. Обдарованість — це сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливо успішну діяльність людини в певній області і виділяє її серед інших осіб, що навчаються або виконують цю діяльність в тих же умовах. Обдарованість зазвичай виявляється в наявності різносторонніх здібностей. Талантом називають таку сукупність здібностей, які дозволяють отримувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значущістю. Здатним і талановитим можна бути в найрізноманітніших видах діяльності.
Геніальність — вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципово нове в тій або іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне і обов'язково позитивне значення. Тому відмінність генія від таланту не стільки в ступені обдарованості особи, скільки в тому, що геній створює епоху в області своєї діяльності.
Слід зазначити, що здібності не даються людині в готовому вигляді, як щось природжене. Вони формуються в процесі її життя і діяльності. Вони не можуть існувати поза діяльністю, оскільки мають соціально обумовлений характер, тобто виявляються лише тоді, коли у суспільства є потреба в даному виді діяльності. Також необхідно підкреслити, що здібності не можуть існувати поза розвитком.
Прийнято вважати, що формування здібностей відбувається на основі завдатків, природжених анатомо-фізіологічних особливостей людини, перш за все центральної нервової системи. При цьому розрізняють природжені і спадкові завдатки. Перші можуть бути обумовлені не тільки спадковістю, але і умовами розвитку; другі включають те, що передається індивідові від його предків.
Можна виділити декілька критеріїв, які підтверджують або спростовують психологічний прогноз відносно здібностей військовослужбовця. Одним з таких критеріїв є успішність військовослужбовця на заняттях з бойової підготовки. Успішність — це продуктивність, ефективність навчальної праці тих хто вчить, і тих хто вчиться, інакше кажучи, кількісна і якісна сторона процесу навчання. У кількісному відношенні вона показує рівень підготовки, в якісному — характеризує успішність, повноту, міцність і систематизованість знань, ступінь автоматизованості, точність, міцність і пластичність навичок і різносторонність умінь.
У жодного курсанта або солдата військове навчання не може пройти зовсім без помилок. Найбільш здібним військовослужбовцем є той, хто в процесі навчання не робить грубих помилок і швидко звільняється від менш істотних, не повторюючи одну і ту ж помилкову дію багато раз, тобто не допускає стійких помилок. Офіцер, зі свого боку, винен не тільки ретельно враховувати помилки, що здійснюються тими, хто навчається, але і систематично, глибоко і всесторонньо вивчати їх. Вивчаючи помилки підлеглого, офіцер повинен вирішити головне питання — яким чином в найкоротший строк його навчити. При цьому офіцер повинен вчитися не тільки сам аналізувати і розуміти помилки військовослужбовців, але і учити підлеглих розуміти свої помилки і їх причини. Тільки навчившись розуміти причини помилкових дій інших людей, чоловік зможе навчитися розуміти причину помилки, здійсненої їм самим.
Цілеспрямоване формування особистісних рис і особливостей, що визначають здібності військовослужбовця, може ефективно проводитися лише при дотриманні наступних загальних психологічних правил:
• здібності повинні формуватися в процесі конкретної військової діяльності, причому краще не в одній, а в різних сферах: учбовій, спортивній, суспільній і т.п.;
• вправи необхідно проводити систематично, свідомо, з поступовим ускладненням. Вони повинні бути важкими, але посильними, обов'язково пов'язаними з прагненням до поліпшення показників в навчанні на основі обліку і аналізу результатів виконуваних вправ.
Дотримання цих загальних правил і забезпечує успішність цілеспрямованого формування як здібностей в цілому, так і кожної межі особи, що входить в них.
Слайд 18
Висновок. Таким чином, вивчити своїх підлеглих - означає виявити особливості підструктур, компонентів та рівнів розвитку основних складових психологічної структури особистості, визначити закономірності їхнього прояву у поведінці та військовій діяльності й на цій основі прогнозувати процес виховання військовослужбовців.
Після доведення положень навчального питання викликати 1-2 курсантів для контролю засвоєння даного питання. Контрольні запитання: Що таке структура особистості? Відмінності між здібностями і навичками?
Слайд 19
|
|