Поняття складу злочину, його елементи й ознаки.

Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне.

У кожному складі злочину прийнято вирізняти його елементи. Ними є об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх називають об'єктивними ознаками складу) і суб'єкт, суб'єктивна сторона злочину (суб'єктивні ознаки складу).

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить і з тих закріплених в нормах Загальної частини КК ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені в ст. ст. 18-22 КК вимоги щодо суб'єкта злочину (досягнення певного віку і осудність). Тому вже при конструюванні конкретних кримінально-правових норм немає необхідності кожний раз вказувати на вимоги, що відносяться до загальної характеристики суб'єкту злочину. Точно так немає необхідності в кожній статті КК розкривати зміст умислу і необережності, оскільки зміст цих питань закріплено в ст. ст. 24, 25 КК.

Найчастіше в конкретній кримінально-правовій нормі законодавцем найбільш повно закріплюються ознаки об'єктивної сторони. Це викликано тим, що вони в більшості випадків індивідуальні і притаманні тільки цим злочинам.

Слід мати на увазі й те, що в кримінально-правовій нормі вказані ознаки закріплюються з урахуванням дій виконавця у закінченому злочині. Відбивати ж в конкретній нормі особливості цих злочинів з урахуванням стадій вчинення злочину і різної ролі в ньому усіх співучасників немає необхідності, тому що ці особливості, в свою чергу, носять загальний, типовий для всіх злочинів характер і закріплені у Загальній частині КК в ст. ст. 14, 15, 27 КК.

Таким чином, в нормах Загальної частини КК містяться тільки ті об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу, що притаманні усім злочинам або багатьом з них.

Важливо зазначити і те, що склад злочину - це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії або просто вигадка. А якщо це об'єктивна реальність, то її можна пізнати і використати у практичній діяльності.

Так, в ст. 185 КК досить детально закріплені ознаки складу крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Тут вказаний предмет посягання (чуже майно), описаний характер дії (таємне викрадення), визначена мета поведінки (заволодіння чужим майном), але в той же час нічого не вказано про суб'єкта злочину та інші ознаки цього складу. Усі ці ознаки носять загальний характер і тому закріплені в нормах Загальної частини, до яких слід звертатися. Наприклад, із змісту ст. 22 випливає, що суб'єктом крадіжки може бути лише осудна людина, яка досягла 14-річного віку. Аналіз ст. 185 показує, що крадіжка як діяння, свідомо спрямоване на одержання наживи, може бути вчинена лише з прямим умислом. Вивчаючи місце розташування ст. 185 в системі Особливої частини КК (розд. VI " Злочини проти власності"), бачимо, що об'єктом крадіжки є власність.

Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин у його спрямованості на заподіяння шкоди у сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються законом. До обов'язкових ознак об'єкта злочину відносять суспільні відносини, до факультативних - предмет злочину та потерпілий від злочину.

Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, тобто зміни в суспільному середовищі, до яких призводить вчинення злочину. Такими ознаками є: дія або бездіяльність (обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочину), злочинні наслідки діяння, причиновий зв'язок між діянням та злочинними наслідками, місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, " є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність". До обов'язкових ознак суб'єкта належать: фізична особа, вік особи, осудність; до факультативних: спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт): громадянство, стать та ін.

Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку. До обов'язкових ознак належать: вина у формі умислу чи необережності; до факультативних: мотив злочину, мета злочину, емоційний стан.

18. Види складів злочинів в кримінальному праві.

Класифікація юридичних складів злочинів за ступенем їх суспільної небезпеки: 1) основний склад злочину – фіксує різновид злочину певного виду без пом‘якшуючих і без обтяжуючих обставин; 2) кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину – фіксує різновид злочину певного виду з обтяжуючими (особливо обтяжуючими) обставинами (ч.4 ст.117, ч.2 ст.166 КК тощо); кілька альтернативних обтяжуючих обставин, передбачених у диспозиції однієї і тієї ж самої частини (пункту) статті Особливої частини кримінального закону, утворюють один кваліфікований склад злочину; 3) привілейований склад злочину – фіксує різновид злочину певного виду з пом‘якшуючими обставинами (ст.95, 96, 97, 103, 104 КК).

Класифікація юридичних складів за особливостями конструкції їх об‘єктивної сторони:

Матеріальний склад злочину - передбачає наслідки як обов‘язковий елемент його об‘єктивної сторони (причинний зв‘язок між діяннями та наслідками). Напр.: вбивства (ст.93-98 КК), тілесні ушкодження (ст.101-106 КК). Наслідки: реальні (ч.3 ст.77, ч.2 ст.77-1) та альтернативні (ч.1 ст.218, ч.1 ст.219).

Формальний склад злочину – не передбачає наслідки як обов‘язковий елемент об‘єктивної сторони. Напр.: шпигунство (ч.1 ст.57),. Одержання хабара (ч.1 ст.168).

Усічений склад злочину – момент закінчення злочину пов‘язується в вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого складу злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить момент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров‘я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ч.1 ст.140, ч.1 ст.141, ч.1 ст.142 КК). Отже тут закінченим злочином визнається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками (ч.2 ст.17 КК) є, по суті, замахом на злочин.

Формально-матеріальний склад злочину – передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій -–формальним. Напр.: згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також згвалтування малолітньої (ч.4 ст.117): якщо в специфічну конструкцію особливо кваліфікованого складу згвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить – згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом чи згвалтування малолітньої – цей склад розглядається як формальний.

Класифікація за моментом закінчення злочину: у матеріальному складі – це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному – час вчинення діяння, у формально-матеріальному – можливі обидва варіанти.

Класифікація юридичних складів за способом їх описання в кримінальному законі:

1) простий склад злочину – склад, “специфічна” частина якого містить описання єдиного за своїм змістом діяння, що вчиняється в межах однієї і тієї ж самої форми вини. Напр.: крадіжка (ст.140), вбивство з необережності (ст.98), халатність (ст.167).

2) складний склад злочину – склад, “специфічна” частина якого містить описання одного ускладненого чи кількох різних за змістом альтернативних діянь, що можуть вчинятися з різними формами вини, різними способами або призводити до кількох наслідків. Напр.: вимагательство (ст.144), умисне знищення або пошкодження державного або колективного майна (ст.89), виготовлення, придбання, зберігання або збуту отруйних і сильнодіючих речовин (ст.229).

19.Поняття предмету злочину та його співвідношення з об’єктом

Предмет преступления – это овеществленный элемент материального мира, воздействуя на который виновный осуществляет посягательство на объект преступления.

Предмет преступления – признак факультативный. Некоторые преступные деяния могут и не иметь конкретного предмета посягательства. Если же предмет преступления прямо обозначен в законе или очевидно подразумевается, то для данного состава преступления он становится признаком обязательным.

Значение предмета преступления:

• предмет преступления позволяет отграничивать преступное деяние от непреступного;
• предмет преступления позволяет отграничивать смежные преступные деяния;
• предмет преступления в ряде случаев выступает в роли квалифицирующего признака конкретного состава преступления, превращая его из простого в квалифицированный;
• предмет преступления в ряде случаев может являться смягчающим обстоятельством;
• предмет способствует выяснению характера и размера причиненного преступлением ущерба.

Соотношение объекта и предмета преступления: предмет обозначает специфику объекта преступления и позволяет раскрыть его уголовно-правовое содержание. В отличие от объекта предмет выполняет роль факультативного признака. Предмету, в отличие от объекта, не всегда причиняется вред.

Предмет преступления необходимо отличать от орудий и средств совершения преступного деяния как признака объективной стороны преступления:

• предмет – это то, что подвергается преступному воздействию для нанесения вреда объекту посягательства;
• орудия и средства – при помощи (посредством) чего преступление совершается.

Орудия и средства – это инструментарий, который использует виновный для совершения преступления, для воздействия на предмет посягательства.

20.Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину

Объективная сторона преступления представляет собой внешний акт преступного поведения, протекающий в определённых условиях, месте, времени, обстановке, т.е. это внешнее проявление общественно опасного посягательства на тот или иной объект находящийся под охраной уголовного закона.

Объективная сторона имеет такие признаки:

1)общественно опасное деяние(действие или бездействие)

2)общественно опасные последствия

3)причинная связь между действиями(бездействием) и наступившими последствиями

4)способ действия, орудия, средства, место, время, обстановка совершения преступления в случаях когда они указаны в законе.

Все перечисленные выше признаки объективной стороны преступления имеют неодинаковое уголовно-правовое значение.Одни из них явл.обязательными а другие факультативные.

К обязательным относится деяние в форме действия или бездействия.Без деяния без конкретного акта общественно опасного поведения человека не может быть совершено ни одно преступление.Деяние или непосредственно указывается в диспозиции статьи особенной части или вытекает из её содержания.

К факультативным признакам об.стор.относятся: 3, 4, 5.Эти признаки присущие преступлению как явлению реальной действительности, далеко не всегда указываются в законе как признаки конкретного состава преступления.Следует отметить что факультативные признаки всегда имеют не менее важное значение по уголовному делу чем обязательные.Все они являються необходимой характеристикой любого преступления.Уголовное дело не может считатся раскрытым если например не установлены место и время совершения преступления.Однако если общественно опасные последствия, место, время, способ, обстановка и средства совершения преступления прямо указаны в диспозиции статьи УК или вытекают из её содержания, то они приобретают значение обязательных признаков объект.стороны состава преступления и их установление в таком случае является обязательным.

21.Поняття суспільно-небезпечного діяння та його ознаки

Общественно опасное деяние является важнейшим и обязательным признаком объективной стороны состава преступления поскольку один и тот же преступный результат достигается с помощью различных по своему внешнему проявлению действий или бездействий лица.Так убийство можно совершить и выстрелом из пистолета и ударом ножа, и подмешав яду в еду и любым другим действием приводящимк этому результату.В уголовно-правовом смысле деяние обладает социальными и правовыми признаками а именно общественной опасностью и противоправностью.

Общественная опасность как признак деяния состоит в том что деяние признается преступлением, посягает и наносит существенный вред общественным отношениям охраняемым уголовным законом или создает реальную угрозу причинения такого вреда.В то же время характер действия или бездействия, способ и средства с помощью которых осуществляется посягательство в значительной мере определяют характер и степень общественной опасности преступления.

Деяние всегда имеет конкретный характер. Оно представляет собой конкретный акт поведения человека который совершается в определённой обстановке, месте, времени и всегда проявляется в конкретном действии или бездействии.Отсюда вытекает что мысли, намерения, убеждения человека не могут рассматриватся как деяние и значит не могут быть преступлениями.

Поэтому деянием признаётся осознанный акт поведения человека который является следствием позновательной деятельности, отражением в сознании объективного мира. Общественно опасное деяние должно быть волевым, то есть проявлением воли лица.Деяние в котором нет проявления воли, например, вследствии непреодалимой силы, физического принуждения и др. не может образовать объективную сторону состава преступления. Таким образом понятие деяния определяется следующей совокупностью признаков: деяние(действие или бездействие)должно быть общественно опасным и противоправным, конкретным, осознанным и волевым актом поведения человека.

22.Поняття кримінально-правової бездіяльності, умови відповідальності

Під кримінально-правовою бездіяльністю розуміється суспільно небезпечне, вольове і пасивне поводження. Воно полягає в не вчиненні особою тих дій, що вона повинна була і могла учинити в силу лежачих на неї обов'язків. Пасивність поводження особи – це не фізична його (поводження) характеристика, а соціальна. У фізичному змісті особа може поводитися дуже активно, але якщо вона при цьому не виконала визначеного обов'язку, порушив кримінально-правову заборону, у наявності кримінально-правова бездіяльність. Наприклад, особа відмовляється від дачі показань, у якості свідка, ухиляючись від явки в суд (ст. 385 КК України), і при цьому працює на своєму городі. У фізичному змісті вона діє (працює на городі), у кримінально-правовому – не діє (ухиляється від дачі показань у якості свідка).

Обов'язок особи діяти може виникати по різноманітним підставам.

По-перше, із указівки закону. Так, закон зобов'язує повнолітніх дітей допомагати матеріально непрацездатним батькам, а батьків – утримувати неповнолітніх дітей. Злісне порушення цього обов'язку наказується в кримінальному порядку.

По-друге обов'язок діяти може виникнути в силу обраної професії. Наприклад, лікар у відповідності зі своєю професією зобов'язаний допомагати хворим, і невиконання цього обов'язку без поважних причин спричиняє за собою кримінальну відповідальність (ст.139 КК України).

По-третє, такий обов'язок може виникнути в силу прийнятих на себе зобов'язань. Так, особа, що визвалася стежити за малолітньою дитиною, буде відповідати в карному порядку, якщо через недбале, неуважне відношення особи до виконання цього обов'язку дитина загине (ст.137 КК України).

По-четверте, обов'язок діяти може виникнути також із поводження особи, що ставить у реальну небезпеку об'єкти, що охороняються законом. Наприклад, водій автомашини, що учинив наїзд на людину, зобов'язаний доставити потерпілого в найближче лікувальне заснування або оказати йому іншу поміч. Невиконання особою цього обов'язку спричиняє кримінальну відповідальність.

Як і кримінально-правова дія, бездіяльність носить кримінально-правовий характер лише тоді, коли вона є вольовою.

Пасивне поводження, позбавлене вольового характеру, не спричиняє за собою кримінальної відповідальності. Тому так само, як і при дії, кримінальна відповідальність за бездіяльність не наступає, якщо вона цілком під впливом непереборного фізичного примуса. Так, охоронець не може відповідати за те, що не перешкодив розкраданню ввіреного під його охорону майна, якщо злочинці зв'язали його і позбавили можливості втручатися або звати на поміч. Психічне насильство при бездіяльності розглядається і як пом'якшувальна обставина при призначенні покарання.

23.Поняття причинного зв’язку та йог значення в кримінальному праві

Причиновий зв'язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком — обов'язкова ознака об'єктивної сторони в злочинах із матеріальним складом. Якщо в цих злочинах відсутній такий зв'язок, кримінальна відповідальність за настання суспільно небезпечного наслідку виключається.

У КК немає норм, які б вирішували питання причинового зв'язку.

Наука кримінального права розглядає причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком. Причина — це об'єктивний зв'язок між фактом матеріального світу й наслідком від цього факту.

У кримінальному праві як причина виступає факт, тобто вчинення суспільно небезпечного діяння людиною, іншими словами, скоєння злочину, а в якості наслідку - результат від цього діяння суспільно небезпечна шкода.

Прикладом злочинів, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки шляхом бездіяльності, є: залишення в небезпеці, якщо внаслідок цієї бездіяльності настала смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки; бездіяльність військової влади, внаслідок якої була заподіяла істотна шкода або спричинені тяжкі наслідки.

У кримінальному праві суттєве значення має наявність не випадкового, а безпосереднього причинового зв'язку між діянням і наслідком.

При випадковому причиновому зв'язку наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння людини. Наслідок є результатом випадкового збігу обставин, він не є результатом внутрішнього розвитку діяння, а викликається іншими причинами й обставинами.

-Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Звідси випливає, що якщо відсутнє суспільно небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв'язок, тому що немає першої (обов'язкової) ознаки об'єктивної сторони - діяння.

-Причинний зв'язок - це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками).

-При аналізі причинного зв'язку слід враховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємозалежні, перебувають у тісній взаємодії.

-Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку.

24.Поняття та види суспільно-небезпечних наслідків злочину

Найважливіша соціальна властивість злочину - його суспільна небезпечність -полягає в тому, що діяння (дія або бездіяльність) посягає на суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкода, збиток).

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкту, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість злочинів заподіюють реальну шкоду.

Суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди.

Наслідки злочину різноманітні і можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків належить шкода, що має особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження, а також майнова шкода, наприклад, у злочинах проти власності. У свою чергу, злочинні наслідки майнового характеру можуть виражатися у так званій позитивній шкоді чи в упущеній вигоді (неодержані доходи).

Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в об'єкті посягання, що поєднані з порушенням тих або інших інтересів учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, і, як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як суб'єкта суспільних відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини.

Залежно від виду безпосереднього об'єкта, якому суспільно небезпечне діяння заподіює шкоду, наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. Так, шкода, що заподіюється службовою особою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень, є основною, а шкода, що заподіюється особі, якщо перевищення супроводжується насильством або болісними або такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями - додатковим наслідком. У той же час додаткові наслідки можуть бути поділені на обов'язкові (додатково обов'язкові), тобто такі, які мають місце завжди, у всіх випадках при вчиненні даного злочину, наприклад, шкода, що заподіюється здоров'ю потерпілого при кваліфікованому грабежі і факультативні (додатково факультативні), що можуть мати місце, але можуть бути і відсутніми при вчиненні даного злочину, наприклад, шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства.

У разі, коли наслідки відсутні, питання про кримінальну відповідальність може вирішуватися таким чином: а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на злочин; б) якщо ж у законі не передбачена відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність. Суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для диференціації кримінальної відповідальності.