Макроекономічні показники, як індикатори життєвого рівня населення.

Розрахунки макрофінансових індикаторів ґрунтуються на макроекономічних і макрофінансових показниках. Основними макроекономічними показниками, як було показано вище, є обсяги валового внутрішнього (національного) продукту і національного доходу, а головними макроекономічними індикаторами — рівень ВВП (ВНП) на душу населення і темпи економічного зростання. Макрофінансовими показниками виступають кількісні вираження фінансових ресурсів: маса грошей в обігу; обсяги кредитних ресурсів; бюджет держави; фонди цільового призначення; обсяги ресурсів, що обертаються на фінансовому ринку, тощо. Ці узагальнюючі показники можуть розкладатись на окремі складові: готівкова і безготівкова грошова маса; доходи бюджету, у тому числі податки; окремі групи його видатків та ін.

Суть макрофінансових індикаторів полягає у зіставленні макрофінансових показників з макроекономічними і між собою. Основним у зіставленні двох видів показників є рівень бюджетної централізації ВВП (ВНП). Це — визначальне співвідношення у характеристиці фінансової політики держави. Характерною ознакою сучасності є поступове зростання рівня бюджетної централізації ВВП.

Рівень бюджетної централізації ВВП — дуже важливий критерій, але навряд чи він може виконувати функції макрофінансового індикатора, оскільки відображає суть і напрями фінансової політики держави, але не характеризує її ефективність. З одного боку, одних і тих же результатів можна досягти за різних рівнів централізації ВВП у бюджеті. При цьому не існує критерію, за яким можна оцінити, яка ж з типів фінансової політики є більш раціональною. З іншого боку, за одного й того самого рівня бюджетної централізації, різні держави можуть мати різні результати. Тому оцінити результативність функціонування фінансової системи за допомогою рівня державної централізації ВВП неможливо. Однак і проводити макрофінансовий аналіз, ігноруючи цей рівень, теж неприпустимо. Необхідно як визначати, оцінювати і прогнозувати його, так і аналізувати вплив на суспільство, економіку, людину.

Одним з найважливіших макрофінансових індикаторів є макроекономічна платоспроможність, яка проявляється в двох аспектах. По-перше, як інтегрована платоспроможність всіх суб’єктів господарювання і банків, котрі обслуговують їх розрахунки. По-друге, як платоспроможність суб’єктів макроекономіки, до яких належить держава та інституції фінансового ринку. Макроекономічна платоспроможність є надзвичайно важливим фінансовим індикатором. Це — визначальний елемент нормального функціонування економічної і фінансової систем. Криза неплатежів, яка до цього часу не подолана в економіці України, вкрай негативно впливає на фінансову систему та результативність її функціонування.

53. Показники доходів і витрат населення для оцінки рівня матеріальної забезпеченості.

Характеристикою матеріального становища населення є доходи та забезпеченість майном.

Доходи населення оцінюються за: системою національ-них рахунків (СНР); річним балансом грошових доходів і витрат населення; вибірковими обстеженнями умов життя домогоспо-дарств.

В СНР наводиться механізм утворення первинних дохо-дів, їх розподіл та перерозподіл, а також використання доходів.

Доходна частина балансу грошових доходів та витрат населення складається з таких статей: оплата праці та доходи від підприємницької діяльності; виручки від продажу продуктів сільського господарства; пенсії та допомоги; стипендії; доходи від продажу іноземної валюти тощо.

Вибіркові обстеження умов життя домогосподарств проводяться в Україні методом триступеневого 0, 5% відбору за

територіальним принципом. Обстеження здійснюється щоквар-тально, кожне відібране домогосподарство обстежується протя-гом двох тижнів за квартал.

За програмою вибіркових обстежень встановлюють ос-новну статистичну характеристику матеріального добробуту населення - сукупні ресурси домогосподарств. Вони складають-ся з двох частин: загальні доходи та використані заощадження, позики та повернені борги.

Загальні доходи в свою чергу розподіляються на грошові та натуральні надходження (у вартісній оцінці). Грошові доходи є основною частиною загальних доходів і включають: оплату праці; доходи від підприємницької діяльності; доходи від влас-ності; доходи від продажу сільгосппродукції; доходи від прода-жу майна; пенсії, стипендії, аліменти; грошові допомоги. Нату-ральні надходження у вартісній оцінці складаються з вартості спожитої продукції, вартості допомоги (продовольчими товара-ми) пільг та субсидій.

На підставі даних вибіркових обстежень населення та домогосподарств обчислюються середні та відносні показники; що вивчаються статистикою бюджету сімей.

До середніх показників матеріального добробуту насе-лення відносяться:

• середньомісячний грошовий дохід на душу населення (розраховується діленням загального розміру грошових доходів за місяць на середню чисельність населення);

• середньомісячна номінальна заробітна плата (розра-ховується діленням нарахованого місячного фонду праці на се-редньомісячну чисельність робітників та службовців);

• середньомісячна реальна заробітна плата (розрахову-ється діленням номінальної заробітної плати на індекс спожив-чих цін).

Відносними показниками життєвого рівня населення є:

• співвідношення середнього розміру призначених пенсій за віком та середньомісячної заробітної плати;

• порівняння середнього розміру місячних пенсій за віком з мінімальним розміром пенсії та ін.

Динаміка середньомісячної номінальної та реальної заробітної плати та призначення місячних пенсій вивчається за допомогою індексів.

Середні показники доходів населення порівнюються із встановленними в країні стандартами: прожитковий мінімум; межа малозабезпеченості; розмір доходу, який надає право отримання допомоги.

Прожитковий мінімум – це вартісна межа набору про-дуктів харчування, достатніх для нормального функціонування організму людини, а також мінімального набору непродоволь-чих товарів і послуг. В Україні в 2006 році прожитковий міні-мум для працездатних осіб становив 505 грн, а мінімальна заро-бітна плата – 463 грн. Частка населення з доходами нижче за прожитковий мінімум є показником рівня бідності.

Встановлюється в країні також межа малозабезпечено-сті, як величина середньодушового сукупного доходу, яка за-безпечує непрацездатному громадянину споживання товарів та послуг на мінімальному рівні. У 2006 році ця межа становила для непрацюючих осіб – 155 грн, а для інвалідів - 165 грн. на місяць.

Розмір доходу, який дає право на отримання допомоги малозабезпеченим сім’ям – це затверджений мінімум забезпе-чення, який є підставою для отримання допомоги. У 2006 році він становив 110 грн.

Доходи в розрахунку на одне домогосподарство обчис-люються за такими показниками: середньомісячні грошові дохо-ди та середньомісячні сукупні ресурси (діленням загальної суми сукупних ресурсів на відібрану кількість домогосподарств) в цілому та окремими джерелами надходжень. Ці показники по-даються по Україні в цілому, а також за областями і містами.

Крім охарактеризованих доходів населення його матері-альний добробут оцінюється також забезпеченістю майном та житлом.

Забезпеченість майном визначається обсягом накопиче-них товарів тривалого користування в розрахунку на 100 домо-господарств.

Забезпеченість житлом характеризується розміром за-гальної (житлової) площі, що припадає на одного мешканця і розраховується діленням відповідної площі житла (м2) на середньорічну чисельність постійного населення.

Матеріальне становище населення характеризується не тільки доходами, а й витратами та споживанням матеріальних благ. Статистика оцінює розмір сукупних витрат домогоспо-дарств (населення) за їх складовими:

• грошові витрати;

• вартість спожитих натуральних надходжень, пільг і субсидій.

У свою чергу грошові витрати складаються із спожив-чих витрат (витрати на придбання продовольчих і непродово-льчих товарів та оплату послуг) та неспоживчих витрат (витра-ти на особисте підсобне господарство, допомога родичам та ін-шим особам, купівля нерухомості, будівництво житла, заоща-дження, аліменти, інші витрати).

За результатами вибіркових спостережень статистични-ми органами обчислюються: середні душові грошові витрати населення за місяць, модальний та медіанний місячні рівні гро-шових витрат та інші характеристики.

Для оцінки матеріального добробуту населення викори-стовують також показники споживання матеріальних благ.

Споживання матеріальних благ – це використання насе-ленням товарів та послуг для задовільнення особистих та колек-тивних потреб. До показників споживання матеріальних благ відносять загальний фонд споживання товарів і послуг та серед-ньодушовий рівень їх споживання (загальний фонд споживання, ділений на середньорічну чисельність наявного населення). Обидва показника подаються у вартісній та натуральній формах в середньому за місяць.

54. Показники споживання матеріальних благ населенням

Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'яса, молока, яєць, риби, хлібопродуктів, картоплі, овочів, фруктів) та платних послуг (табл. 12.5). Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м'яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що проводяться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів та витрат населення. Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина споживчого кошика з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та ін.

Споживчий бюджет - це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг. Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню з суспільних фондів споживання. Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років. Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою побудови моделі динаміки та структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг. Прогноз споживчого бюджету застосовується для оцінки досягнутого рівня життя населення; пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу; обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

Мінімальний споживчий бюджет - це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який робить можливим задоволення потреб в їжі, одязі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку. Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється рівнем матеріального виробництва й умовами життєдіяльності людей.

Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами:

- статистичний: існуюча структура споживання береться за мінімальну і використовується для формування мінімального споживчого бюджету. Метод доповнюється бюджетними обстеженнями, які дають змогу ліпше обґрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат;

- структурний: означає використання існуючого співвідношення між видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема між продовольчими та іншими товарами для прогнозування структури бюджету на майбутнє;

- нормативний: спирається на використання науково-обґрунтованих нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім'ями матеріальних благ і послуг. Цей метод дає змогу встановити межу бідності, коли відтворення погіршується. За цією межею мінімальний споживчий бюджет уже не збігається навіть із прожитковим мінімумом.

Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розрахунки мінімальних споживчих кошиків (продовольчих та непродовольчих). Набори кошиків складають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади. Вартісна оцінка товарів і послуг, які входять до складу споживчих кошиків, може відігравати роль довгострокового соціального нормативу малозабезпеченості лише за достатнього попиту та пропозиції товарів і послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці кошики, як і мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть використовуватись для будь-яких розрахунків. Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці набору відповідних товарів та послуг, а також включає витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

Мінімальний споживчий бюджет і величина вартості прожиткового мінімуму як інструменти соціальної політики можуть бути використані для регулювання доходів і витрат населення, обґрунтування розмірів оплати праці, оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм, регулювання зростання заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями. Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням всіх видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими ведуться подекадні систематичні спостереження у державній і кооперативній торгівлі та які друкуються в пресі (експрес-інформація Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних ринках.

Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина межі малозабезпеченості, яка розраховується за такою формулою:

де Мт - вартісна величина межі малозабезпеченості, грн;

^ПХ - сума вартості споживання продуктів харчування, грн;

Ц - ціна купівлі продуктів харчування фактична, грн; - споживання на одну особу продуктів харчування за тимчасовими нормами, кг на рік;

2^НТ - сума вартості непродовольчих товарів, грн;

£.ВЖ - вартість утримання житла, грн (квартплата та комунальні послуги, газ, електроенергія, радіо, телефон, телеантена);

^Пе-сума інших послуг, грн.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Для розрахунку прожиткового мінімуму (величини вартості; межі малозабезпеченості) необхідно мати набір продуктів харчування. За нормативами, що існували в СРСР, даними різних науково-дослідних інститутів (України, СРСР, СНД, французьких, американських, канадських, німецьких джерел) були отримані усереднені норми харчування, які забезпечують повноцінне харчування людини (табл. 12.6).

До системи державного регулювання рівня життя належать, як правило, індексація грошових доходів населення. Головна мета індексації - збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування у разі втрати працездатності. Для індексації грошових доходів населення використовують індекс споживчих цін на товари та послуги, що входять до складу мінімального споживчого бюджету. Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає виплату різниці в цінах громадянам або окремим групам громадян.

55 ..Індекс людського розвитку, сутність та методика розрахунку.

Індекс розвитку людського потенціалу — індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни

Існують спроби розробити узагальнюючий показник рівня життя населення — індекс людського розвитку (ІЛР). Людський розвиток — це безперервний процес розширення можливостей вибору, які постійно змінюються. Серед різних можливостей вибору визначальними вважаються довге і здорове життя, здобуття освіти, доступ до засобів, що забезпечують гідний життєвий рівень. Ці три можливості є провідними для людського розвитку, всі інші підпорядковуються їм, є другорядними відносно них. 0> тже, рівень доходу виявляється важливою, але не єдиною складовою людського розвитку, і метою останнього є не лише постійне зростання доходів, а також збалансування зростаючих можливостей людини з використанням цих можливостей у різних сферах діяльності.
Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень освіти населення старше 25 років. Ці показники по країні зіставляються з максимальними у світі аналогічними показниками.
Індекс людського розвитку (ІЛР) є простим середньоарифметичним індексів реального ВВП на душу населення (/ввп/н), досягнутого рівня освіти (/осв) та середньої тривалості життя (Лр.ж):

Під час розрахунків індексу людського розвитку визначається також тендерний показник, який враховує соціально-економічну нерівність у становищі чоловіків і жінок у країні. Це так звані гендерні відмінності. Якщо така нерівність має місце, то розрахунки зазначених вище індексів здійснюються окремо для чоловіків і жінок, що приводить до зниження індексу тендерного розвитку (ІГР) порівняно з індексом людського розвитку (ІГР < ІЛР). Якщо ж відмічається тендерна рівність, то ці індекси майже однакові.
Фахівці Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ та Державного комітету статистики запропонували національну методику визначення ІЛР. За цією методикою ІЛР охоплює дев'ять показників, які характеризують:
1) демографічну ситуацію в країні та в регіонах
кількість населення; міське, сільське населення;
природний щорічний приріст (скорочення) населення;
очікувану тривалість життя при народженні;
індекс очікуваної тривалості життя;
демографічне навантаження населення працездатного віку (%) — це відношення кількості населення у віці 0—15 років та пенсійного віку до населення у працездатному віці;
2) стан ринку праці:
рівень зайнятості та безробіття;
жіночу робочу силу;
частку безробітних жінок;
середню заробітну плату жінок у відсотках до зарплати чоловіків (у держсекторі);
3) рівень життя населення:
ВВП на душу населення;
індекс споживчих цін;
децильний коефіцієнт диференціації доходів;
кількість куплених радіоприймачів, телевізорів на 1000 жителів;
кількість телефонів на 100 помешкань;
4) житлові умови:
загальну площу житлового фонду;
житлову площу на душу населення;
рівень та динаміка оплати житлово-комунальних послуг;
5) охорону здоров'я та рівень здоров'я населення:
державні витрати на охорону здоров'я у відсотках до ВВП;
кількість населення в розрахунку на одного лікаря;
материнську смертність на 1000 живонароджених;
споживання алкогольних та тютюнових виробів на душу населення;
6) рівень освіти:
державні витрати на освіту у відсотках до ВВП;
рівень грамотності дорослого населення;
індекс досягнутого рівня освіти — середньої, неповної вищої, вищої;
сукупну частку учнів — частку осіб, які навчаються у закладах освіти серед населення відповідної вікової групи;
приймання до вищої школи (у т. ч. на стаціонар) — частка осіб, які вступили до вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації (І—IV) серед населення віком 15—18 років;
7) соціальне середовище:
щорічне відвідування закладів культури та мистецтва на одного жителя;
разовий тираж газет на 100 жителів;
видання книжок (одиниць на 100 тис. населення);
криміногенну ситуацію: кількість осіб, які загинули внаслідок злочинів; частка підлітків серед злочинців; злочинність, пов'язана з наркотичними засобами (на 100 тис. населення); самогубства на 100 тис. населення;
фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток;
екологічну ситуацію:
викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище;
Крім індексу людського розвитку, в практиці аналізу застосовують поняття добробуту, компонентами якого є: незалежна демократична держава; високий рівень освіти, охорони здоров'я, розвитку науки; інтелектуалізація праці; доступні ціни; високопродуктивна праця та її висока оплата; нормальні житлові умови; забезпечення культурних потреб; чисте довкілля. Добробут має нижчу та вищу межі. Нижчий рівень добробуту характеризується достатнім забезпеченням населення матеріальними благами й послугами. На вищому рівні на перше місце виходять духовні блага, наука, культура.