Еволюція видавничої мережі радянського типу. Особливості діяльності редактора і видавця в умовах тоталітарного суспільства.

Перше радянське видавництво було відкрите у Києві в лютому 1918 р о к у. Тоді білшовики, захопивши на короткий час столицю встигли створити “Видавництво робітничо-селянського уряду України ”, націоналізувавши приватну друкарню Л у б к о в с ь к о го Проіснувало воно до визволення Києва військами Центральної ради. Із створенням Всеукрвидаву починається формування видавничої м ереж і р адян сько го типу. Першими до цієї мережі увійшли ВІДПОВІДНІ підрозділи народних комісаріатів, Академії наук, Раднаргоспу, видавництв о ЦК К П (б)У “ Космос. Таким чином, сформувалася типологія видавництв за приналежністю до засновників; державні, партійні, військові. Першим у цій ієрархії був Всеукрвидав — не лише як керівний орган, а й як головне видавництво. На початок 1923 року радянська влада розгорнула в Україні діяльність близько 50 видавництв. Географія їх була такою: Київ — 19, харків — 17, Одеса та Катиринослав — по 6. Найбільшими стають Держвидав України, “Пролетар”, “Книгоспілка”, “Українськийробітник.. У результаті проведеного укрупненя дрібних видавництв (“ Шляхосвіти”, “Знання”, “ Гарт”, “ К осм ос”) постає 1924 року громіздке партійно -радянське видавн цитво “Червоний шлях. На кінецьгрудня 1930 року в республіці формується типологія видавництв за тематичним напрямком літератури, який визначався для кожного як профільний;

• твори основоположників марксизму-ленінізму, партійна і суспільно –політична література (“ Пролетар ”);

• технічна література (Д е р ж т е х в и д а в);

Книги з питань сільського господарства та і агротехніки (Д ер ж сіл ьгосп в и д а в);

• підручники і методична література для вчителів (“ Радянська ш к о л а”);

• масовополітична і професійна л-ра(“ Україський р о б іт н и к ”);

• х у д о ж н я л іт е р ат у р а (“Л іт е р а т у р а і м и с т е ц т в о ”);

• військова, спортивна література (“ На в а р т і”);

• медична та природознавча література (Д е р ж м е д в и д ав);

• д и т я ч а, ю н ац ь ка т а к о м с о м о л ь с ь к а л іт е р а т у р а (“ М о ­

л о ди й б іл ьш о в и к”)

У 1971 році партійне керівництво респуб­ліки здійснює ще один крок щодо рефор­мування книговидавничої галузі. На кінець шістдесятих — поч сімдесятих рр припадає широко розрекламована в пресі кампанія шодо неперспективних сіл та інших малих населених пунктів методом знесення їх до центральних колгоспних садиб, закриття таким чином маси початкових і восьмирічних шкіл, а отже, знекровлення укра­їнського села. В Україні кампанія щодо концентрації у видавничій справі закінчилася створенням на базі видавництв Київського, Львівського і Харківського університету, а також “Вищої школи” видавничого об’єднання з такою ж назвою — “Вища школа. На середину 70-х років в Україні остаточно завершується процес формування структури книговидання. До цього спонукала вказівка Москви “про необхідність приведення чисельності видавництв у республіці у відповідності із загальносоюзними показниками”. Така мережа книговидання Української PCP проіснувала практично до кінця 80-х років. Вже напередодні розвалу Радянського Союзу до неї були внесені незначні зміни. Так, няприкінці 1989 рокурішенням Ради Міністрів УРСР видавниче об’єднання “Вища школа” було розформоване. На його базі утворювалися чотири самостійні республіканські видав­ництва — “Вища школа” і три видавництва при університетах у Києві, Львові та Харкові. Наказом Держкомвидаву УРСР цим видавництвам присвою­валися офіційні назви: видавництво “Либідь” при Київському університеті, видавництво “Світ” при Львівському університеті та видавництво “Основа” при Харківському університеті.На початковому етапі становлення рад редакц-вид с-ми активно проводилися заходи щодо організації й самого творчогопроцесу ред, спроби надання цьому процесу якоїсь системи вимог і правил. Це диктувалося передусім ситуацією, яка складалася у взаємостосунках між новими видавництвами і авторами. Не будучи посвяченими в технологію редакц-вид процесу, автори нової доби стали завалювати видавництва хаотично підготовленими рукописами – брудними, написаними наспіх, від руки… Для авторів та редакторів давались інструкції, яких потрібно дотримуватись при написанні та правці творів.