Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Цензурні обмеження і заборони українського друкованого слова. Основні антиукраїнські цензурні циркуляри та їхній вплив на друкарство.






Від імені «більшості малоросіян» П. Валуєв виклав у листі до міністра освіти свою знамениту думку про те, що «ніякої особливої малоросійської мови не було, не має і бути не може, наріччя ж, вживане простолюдом, є та є російська мова, лише зіпсована впливом на неї Польщі. Загальноросійська мова така ж зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть більше зрозуміла, ніж українська мова, яку тепер творять».

Переконавши себе в такому висновку, П. Валуєв 18 липня 1863 року надсилає до Київського цензурного комітету таємний циркуляр, який пізніше дістав назву Валуєвського.

Поява цього руйнівного для книговидавничої справи в Україні й ганебного в історії всієї людської цивілізації циркуляру зумовлена результатом культурницької праці, яка пожвавилася після першого десятилітнього антракту в історії українського руху, пов’язаного з розгромом Кирило-Мефодіївського братства, невдалими спробами «Молодої України» підвести із занепаду духовні сили народу. На твердий ґрунт ставала «Основа» — перший в Росії український за мовою і суттю друкований періодичний орган, повсюдно в містах і селах України відкривалися недільні школи, знову, як і в період виходу у світ Кулішевої «Сільської бібліотеки», до читача почали надходити українські книги, зокрема підручники.

«Розгромний» висновок створеної Олександром ІІ спеціальної комісії щодо «смертельно небезпечного» для Російської імперії друкування книжок українською мовою спонукав його підписати в травні 1876 році в німецькому містечку Емсі, де цар перебував з родиною на відпочинку, черговий антиукраїнський цензурний циркуляр. Тому й одержав він пізніше назву Емського. Цей документ таємно був переданий до Головного управління у справах друку, а звідти розійшовся в усі кінці імперії — до всіх цензурних комітетів, цензорів, губернаторів, начальників друкарень.

Отже, на відміну від валуєвського обтічного, невизначеного «приостановить» головною домінантою цього акта стає слово «воспретить». Так само як на відміну від попереднього, в цьому циркулярі перший пункт починався із заборони ввезення українських книг з-за меж Російської імперії.

В Україні настав, таким чином, найгнітючіший, найтрагічніший 30-літній період реакційної цензури. Дедалі важче доводилося українському друкованому слову пробиватися крізь цензурні й поліцейські рогатки до читача.

Закривалися українські часописи, зазнавалися переслідувань ті, хто мав причетність до друку, поширення чи й, навіть, читання книжок українською мовою.

Сталося так, що Валуєвський та Емський антиукраїнські цензурні акти так ніхто й ніколи офіційно не відміняв, хоча спроби такі неодноразово робилися. Так, з наближенням революційних подій 1905 року в Росії настійніше звучали голоси на захист прав поневолених націй, все наступальніше ставилася вимога скасувати ті особливі репресії, що стосувалися саме українського друкованого слова.

Революційні заворушення в Росії наприкінці 1905 року зірвали, нарешті, кайдани й з українського слова. Царським маніфестом від 17 жовтня того ж року було декларовано всі громадянські права, обіцяно скликати Думу з правами законодавства і контролю. Проголошувалася також свобода друку. Вслід за Маніфестом обнародуються (24 листопада) тимчасові правила про друк, де узаконюється діяльність української преси й книговидання, як один з різновидів друку. Наставало бурхливе відродження українського друку. На початок 1906 року в Україні вже працювало 17 українських видавництв, з яких 13 знаходилися в Києві.

Та радість від декларованих свобод щодо українського друку виявилася передчасною. Стара імперська поліційно-репресивна адміністрація, яка й надалі залишалася при владі, нічого не збиралася змінювати у відпрацьованій століттями системі управління, спрямованій на утвердження великодержавного централізму, тотальної русифікації околиць імперії. Слідом за реформами Думи, які чимдалі набирали консервативнішого відтінку, поступово почала відновлюватися недавня репресивна політика держави щодо українського друку. На початку наступ реакції проходив шляхом запровадження всіляких «тимчасових» правил, «роз’ясненсь». Надалі і ці формальності, які забезпечували хоча б видимість законності, були зігноровані.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.