Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Гіппократ 1 страница




МІНІСТЕРСТВО аграрної політики україни

Білоцерківський державний аграрний університет

 

 

Дослідження сечі

Методичні рекомендації

Для студентів факультету ветеринарної медицини та слухачів Інституту післядипломного навчання

Спеціалістів ветеринарної медицини

 

 

Біла Церква

УДК 619:616.61:636

Затверджено методичною радою

факультету ветеринарної медицини

(Протокол № 5 від 17.03.2005 р.)

 

Укладачі: В.І. Левченко,д-р вет. наук,

М.Я. Тишківський, В.В. Сахнюк,

В.М. Безух, Н.В. Вовкотруб, В.І. Головаха,

І.А. Жила, Л.О. Костенко, Л.Г. Слівінська,

В.М. Соколюк,кандидати вет. наук

 

 

Дослідження сечі: Методичні рекомендації для студентів факультету ветеринарної медицини та слухачів Інституту післядипломного нав-чання спеціалістів ветеринарної медицини / В.І. Левченко. М.Я. Тишківський, В.В. Сахнюк та ін. – Біла Церква, 2005. – 74 с.

 

 

У методичних рекомендаціях викладені фізичні і хімічні методи дослід-ження сечі та мікроскопія осаду сечі, інтерпретація патологічних змін її складу у сільськогосподарських тварин.

 

 

Рецензент: доцент В.Л. Тарасевич

 

 

© БДАУ, 2005

Вступ

Лікар повинен спостерігати, чи така ж сеча

у хворого, як у здорового, і чим менше

подібності, тим більш тяжка хвороба.

Гіппократ

(460–377 рр. до н. е.)

 

Сеча є кінцевим продуктом обміну речовин. За її складом можна виз-начати функціональний стан не лише нирок і сечовивідних шляхів, а й печінки, серця, підшлункової залози, ендокринних органів, шлунково-кишкового тракту та обміну речовин в організмі. Сечу доцільно дослі-
джувати у тварин контрольної групи при проведенні диспансеризації, а також у хворих при встановленні діагнозу, вивченні глибини патології, прогнозуванні закінчення хвороби, контролі ефективності лікувальних заходів. З цією метою проводять фізичне, хімічне та мікроскопічне, а за необхідності – і бактеріологічне дослідження сечі.

Особливе значення має дослідження сечі при діагностуванні хвороб сечовидільної системи, серед яких виділяють хвороби нирок і сечових шляхів – ниркової миски, сечоводу, сечового міхура та уретри. Хвороби нирок поділяють на дві основні групи: 1) запальні процеси – нефрити (гломерулонефрит, інтерстиціальний нефрит, пієлонефрит, нефросклероз, абсцес нирок, пери- і паранефрит, піонефроз); 2) дистрофічні процеси (нефротичний синдром, гідронефроз).

При гломерулонефриті запальний процес охоплює судинну систему – мальпігієві клубочки та капсулу Шумлянського-Боумена, а при інтерстиціальному нефриті – міжканальцеву сполучну тканину і навколоклубочковий інтерстицій. Нефросклероз – це хронічне інтерстиціальне запалення нирок, яке характеризується склеротичним ураженням
ниркових артеріол, атрофією ниркової паренхіми і заміною її сполучною тканиною.



Пієлонефрит – це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання, при якому в патологічний процес втягуються ниркова миска (у корів відсутня), чашечка (у коней і собак відсутня) і паренхіма нирки з переважаючим ураженням інтерстиціальної тканини. Пієлонефрит може ускладнюватися різною патологією: у нирках утворюються абсцеси, а при їх злитті – карбункули; гнійний процес може переходити на фіброзну капсулу (перинефрит) або в приниркову клітковину (паранефрит), а його термінальною стадією є піонефроз, при якому нирка перетворюється у велику тонкостінну порожнину або в кілька порожнин, заповнених гнійним ексудатом, сечею і продуктами розпаду тканин.

Нефротичний синдром, або нефроз – характеризується дистрофічними змінами нирок з переважаючим ураженням ниркових канальців і базальної мембрани клубочків, порушенням водно-сольового і білкового обміну. Гідронефроз – це розтягнення ниркових мисок і чашечок сечею, яке в подальшому супроводжується атрофією паренхіми нирок.

Серед хвороб сечових шляхів розрізняють такі: уроцистит – запалення слизової оболонки сечового міхура; уролітіаз – утворення і відкладання камінців у нирках, нирковій мисці, сечовому міхурі та уретрі; хронічну гематурію великої рогатої худоби – уроцистит, який характеризується кровотечею в порожнину сечового міхура з ерозій та виразок його слизової оболонки; нейрогенну дисфункцію сечового міхура (параліч, парез і спазм), непрохідність і запалення уретри.



Дослідженню сечі велике значення надавали медики всіх часів. У своїх “Афоризмах” Гіппократ (460–377 рр. до н. е.) писав: “Коли при лихоманці сечі виділяється мало, вона каламутна, зі згустками, то збіль-шення її кількості і прозорості свідчить про поліпшення”. На ілюстраціях у манускриптах, у скульптурах та на картинах, починаючи з ХІІ ст., лікар, як правило, зображувався зі спеціальною посудиною для дослід-ження сечі, яка називалася матулою. Матула виготовлялася із прозорого скла, мала форму сечового міхура, кругле дно. У той же час Ендрю Бурдл (1490–1549), лікар англійського короля Генріха VIII, радив “не покладатися на сечу як на єдиного свідка”, оскільки, на його думку, “умовивід, побудований тільки на оцінці аналізу сечі, такий же тендітний, як і посудина для її збирання”.

 

Одержання та зберігання сечі

Сечу одержують при природному сечовиділенні. Акт сечовиділення можна викликати масажем препуція у самців, а в самок – шкіри нижче соромітних губ. У великих тварин виконують, окрім того, масаж сечового міхура через пряму кишку, а в дрібних – через черевну стінку. При хворобах статевих органів, а також для бактеріологічних досліджень сечу одержують із сечового міхура катетером (протипоказанням для катетеризації є гнійне запалення сечовивідного каналу), а в собак і кішок – пункцією (цистоцентез). У хутрових звірів сечу збирають у підвішені під клітку чисті емальовані кювети, покриті сіткою або марлею.

Для дослідження беруть близько 200 мл сечі, найкраще брати пробу сечі вранці. Одержання проб натще важливе тому, що за ніч нагрома-
джуються продукти метаболізму, які менше пов’язані з годівлею та іншими зовнішніми факторами. За необхідності досліджують сечу, зібрану протягом доби чи іншого проміжку часу. Тоді її збирають у сечоприймальники, які кріплять до тварини.

Якщо дослідити сечу відразу після взяття неможливо, то її зберігають закритою протягом 1,5 год у холодильнику або в термосі з льодом. Використання консервувальних речовин небажане, але воно допускається, якщо сечу необхідно транспортувати з господарств у лабораторію. Із консервантів використовують тимол (один кристалик на 100–
150 мл сечі), толуол (покривають тонким шаром поверхню сечі), хлороформ (1–2 краплі на 200 мл сечі), 40 %-ний формальдегід (дві краплі на 25 мл сечі). Для бактеріологічних досліджень сечу не консервують. При використанні консервувальних речовин слід ураховувати те, що хлороформ розчиняє жири й утруднює визначення вмісту цукру, а тимол і формальдегід – білка. Зберігання сечі протягом тривалого часу при кімнатній температурі призводить до розвитку в пробах мікрофлори й грибів, що змінює величину рН, руйнуються лейкоцити та циліндри. За необхідності сечу можна зберігати замороженою. При дослідженні уробіліногену сечу оберігають від прямого сонячного освітлення.

 

1. ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СЕЧІ

Відразу після одержання сечі визначають її кількість (за необхідності – добову), колір, прозорість, консистенцію, запах, відносну густину, реакцію сечі або величину рН.

1.1. Кількість сечі або діурез є важливим показником видільної
функції нирок і стану водного обміну. Коні виділяють за добу 3–10 л сечі, велика рогата худоба – 6–12 (максимально – 25 л), вівці і кози – 0,5–2, свині – 2–6 л, собаки, залежно від породи, – 0,05–2 л (20–40 мл сечі на 1 кг маси тіла), коти – 0,1–0,2 л (20–30 мл сечі на 1 кг маси). При патології ці показники можуть змінюватися. Зменшення добового діурезу називається олігурією. Виникає вона внаслідок зниження фільтрації або підвищення реабсорбції первинної сечі у нирках, буває двох видів – ниркова і позаниркова. Ниркова олігурія виникає при гострому і хронічному перебігу дифузного гломерулонефриту та нефротичному синдромі, а позаниркова – за серцево-судинної недостатності, зневоднення організму внаслідок гастроентериту, при асциті та плевриті, збільшенні секреції вазопресину і альдостерону, які посилюють резорбцію води і натрію в ниркових канальцях.Припинення сечовиділення – анурія.

Збільшення добової кількості виділеної сечі – поліурія – відмічається при значному згодовуванні соковитих кормів, введенні рідини в організм, нефросклерозі, інколи – за хронічного перебігу гломерулонефриту, цукровому і нецукровому діабеті, в період розсмоктування набряків, ексудату, транссудату. У собак поліурія буває при синдромі Кушинга (гіперадренокортицизм), який характеризується посиленою продукцією кор-тизолу, внаслідок чого розвиваються гіперглікемія, полідипсія і поліурія. Нецукровий діабет виникає при зменшенні секреції вазопресину (АДГ) або глибоких дистрофічних змінах клітин ниркових канальців, що робить їх резистентними до дії вазопресину (нефрогенний нецукровий діабет).

1.2. Колір сечі.У коней свіжа сеча має колір від блідо- до буро-жовтого, у жуйних – від світло-жовтого до світло-коричневого. У свиней вона світло-жовта, у собак і котів – від світло-жовтого до жовтого кольору. При зберіганні сеча може темніти. Колір сечі у здорових тварин залежить від умісту в ній солей і пігментів. У хворих тварин її забарв-лення може змінюватися. Світлий колір із слабим блідо-жовтуватим відтінком буває при хронічній нирковій недостатності та цирозі нирок (нефросклерозі), оскільки вони втрачають властивість виділяти хромогени, а також при цукровому та нецукровому діабеті (внаслідок поліурії).

Темно-жовтий колір сеча має при високій її концентрації, що є наслідком сильного потовиділення, тривалої гарячки, серцевої декомпенсації. Забарвлення сечі від насиченого темно-жовтого до коричневого із зеленкуватим відтінком свідчить про наявність у ній жовчних пігментів, які спостерігаються при механічній і паренхіматозній жовтяницях. Наявність індикану в сечі, що є ознакою розвитку в організмі виразкових захворювань шлунково-кишкового каналу або гангрени легень, змінює колір сечі на темно-коричневий. Криваво-червоною, червоно-коричне-вою, темно-коричневою сеча буває при домішуванні до неї крові (гематурія), гемоглобіну (гемоглобінурія) і міоглобіну (міоглобінурія). Слід ураховувати й те, що згодовування тваринам столових буряків також надає сечі червоного забарвлення.

При гематурії необхідно визначити джерело надходження крові. Якщо кров у сечі з’являється на початку сечовиділення, то це свідчить про ураження уретри. Наявність крові в кінцевих порціях сечі дає підстави підозрювати ураження сечового міхура, а якщо вся сеча забарвлена в червоний колір, то це є ознакою ураження нирок. Часто крові в сечі міститься мало (мікрогематурія), її домішки можна виявити лише мікроскопічним або біохімічним дослідженням.

Білою, непрозорою із сіруватим відтінком сеча буває від домішування гною при гнійному уроциститі та пієлонефриті. При ліпурії та виділенні надмірної кількості фосфатів сеча набуває молочно-білого забарвлення.

Лікування тварин метиленовим синім надає сечі синього або синьо-зеленого забарвлення, введення в організм препаратів карболової кислоти змінює колір сечі на коричневий або чорний.

1.3. Прозорість сечі. Визначають шляхом розгляду її в посудині з чистого і прозорого скла (циліндр, тонкостінна колба). За винятком однокопитних, свіжа сеча у здорових тварин прозора, чиста і не містить осаду. Лужна сеча при зберіганні протягом кількох годин при кімнатній температурі стає каламутною від утворення мукоїду – слизу сечовиділь-них шляхів і лужних фосфатів. При зберіганні кислої сечі, внаслідок кристалізації уратів, утворюється червонуватий осад. У коней сеча мутнувата, оскільки в ній міститься кальцію гідрокарбонат. При зберіганні сечі настає її аміачне зброджування з утворенням нерозчинного кальцію карбонату, який вкриває тоненькою плівкою поверхню сечі. У собак сеча стає каламутною внаслідок випадання в осад фосфатів і карбонатів, а при чумі – кальцію оксалату.

Втрата сечею прозорості (помутніння) спостерігається за наявності в ній великої кількості солей, кров’яних та епітеліальних клітин, бактерій або слизу. Опалесцентна сеча може виділятися у здорових тварин при поїданні ними великої кількості жирів (аліментарна ліпурія). Патологічну ліпурію реєструють при тяжкому перебігу цукрового діабету, отруєнні фосфором, хілурії.

1.4. Консистенцію сечі визначають переливанням її зі склянки в склянку. у здорових тварин, крім однокопитних, сеча водяниста. У коней сеча слизова від домішування муцину. При пієлонефриті, амілоїдному нефрозі, запаленні сечового міхура, уретри і статевих органів консистенція сечі стає слизовою, в’язкою і драглеподібною, при зменшенні діурезу – близькою до слизової. Сеча водянистої консистенції з високим умістом білка піниться. Ще Гіппократ в “Афоризмах”, описуючи пухир-ці на поверхні сечі, оцінював цю ознаку як свідчення ураження нирок і тривалої хвороби. Лише тепер стало відомо, що поява пухирців у сечі пов’язана з високим умістом у ній білка. При переливанні сеча однокопитних розтягується у вигляді ниток. Водянистою консистенція сечі в коней стає при поліурії.

1.5. Запах сечі в кожного виду тварин специфічний, зокрема у собак сеча має запах часнику. При підвищенні концентрації сеча набуває різкого запаху. Після зберігання сечі при кімнатній температурі внаслідок лужного бродіння в ній посилюється запах аміаку. Аміачний запах має також свіжа сеча при її застої і зброджуванні в сечовивідних шляхах, що виявляють при паралічі та парезі сечового міхура, уроциститі, непрохід-ності уретри. При розпаді пухлин і гангренозних процесах у сечовивідних шляхах та сечовому міхурі вона набуває гнильного запаху. Виділення із сечею великої кількості кетонових тіл (кетонурія) надає пробі фруктового запаху, що спостерігається при кетозі в корів і овець, лістеріозі, цукровому діабеті. При поліурії водяниста сеча майже не має запаху.

1.6. Відносна густина сечізалежить від концентрації розчинених у ній різних речовин і здатності нирок до концентрування та розведення сечі. Найбільше на густину сечі впливають концентрація в ній сечовини (пряма пропорційна залежність) і посилений діурез (обернена залежність). Однак, при цукровому діабеті, незважаючи на поліурію, сеча має високу відносну густину через уміст у ній цукру. Відносна густина є показником концентраційної здатності нирок.

Для визначення відносної густини у циліндр з сечею обережно опус-кають урометр так, щоб він вільно плавав, не торкаючись стінок циліндр-ра. Показник густини визначають за нижнім меніском сечі.

Урометр складається з двох частин: перша – з мітками від 1,000 до 1,025, друга частина урометра – з мітками від 1,025 до 1,050. Опускати в циліндр із сечею спочатку необхідно першу частину урометра. Якщо урометр спливає на поверхню, необхідно опустити в циліндр другу частину урометра і визначити відносну густину сечі. Якщо спливає на поверхню і друга частина урометра, сечу необхідно розвести у два рази дистильованою водою, визначити її густину, а цифри, що знаходяться після коми, помножити на кратність розведення.

Визначати густину сечі необхідно при тій температурі, яка вказана на урометрі. Якщо температура сечі вища від вказаної на урометрі (як правило – це 20°С), то на кожні 3°С до показання урометра додають поправку 0,001, якщо температура сечі нижча – то на кожні 3° від показання урометра віднімають поправку 0,001.

У здорових тварин відносна густина сечі становить (г/мл, кг/л): у коней – 1,020–1,050; великої рогатої худоби – 1,015–1,045; овець і кіз – 1,010–1,040; свиней – 1,010–1,030 (у 80 % свиноматок, за даними
Л.О. Костенко, – 1,010–1,020); собак – 1,020–1,050; котів – 1,020–1,050; у кролів – 1,010–1,035. Коливання цих показників залежить від складу раціону і кількості випитої води.

Підвищення відносної густини сечі відмічається за обмеження споживання рідкого корму і води, важкої роботи з виділенням великої кількості поту, зневоднення організму (діарея, блювота, гарячка), при розвитку набряків і водянок, гострому гломерулонефриті, протеїнурії, глюкозурії.

Зниження відносної густини сечі відмічають внаслідок порушення реабсорбції води у ниркових канальцях, тобто порушенні концентраційної функції нирок, зокрема при нефросклерозі, хронічній нирковій недостатності, зменшеній секреції антидіуретичного гормону, при споживанні великої кількості води, тривалому голодуванні і низькій концентрації протеїну в раціоні. Гіпостенурія – це значне зниження відносної густини сечі з утриманням її на низькому рівні (1,001–1,005) внаслідок важких уражень нирок із втратою ними екскреторної і концентраційної функцій.

1.7. Водневий показник (рН) сечі визначають одразу після одержання проб. При зберіганні її величина рН збільшується. Водневий показник визначають за допомогою індикаторних смужок або рН-метром. Нині випускають індикаторні смужки, які показують не лише якісну реакцію, а й допомагають визначати кількісний результат.

У клінічно здорових тварин реакція свіжої сечі становить: у великої і дрібної рогатої худоби – 7,5–8,5; у коней – 8,5–9,5 (у новонароджених телят і лошат сеча є слабокислою або нейтральною – 5,7–7,0); у свиней – 6,0–7,3; собак і котів – 5,0–6,5.

Реакція сечі залежить від виду тварин і характеру корму, який вони споживають. Корми рослинного походження містять більше лужних елементів, а тваринного – кислих, тому сеча травоїдних тварин є слаболужною, м’ясоїдних – слабокислою, а всеїдних – близькою до нейтраль-ної. При зміні традиційного фізіологічного типу годівлі, характерного для тварин певного виду, реакція сечі змінюється. Так, при згодовуванні травоїдним тваринам кормів з високим умістом протеїну (зернових кор-мів) сеча стає кислою. Згодовування протягом деякого часу м'ясоїдним тваринам кормів рослинного походження (овочів, фруктів, крупів, картоплі) призводить до зміщення рН сечі в лужну сторону.

Реакцію сечі визначаютьлакмусовими смужками.Змочують у свіжій сечі синю і червону лакмусові смужки і спостерігають за зміною їх кольору. Якщо синя лакмусова смужка червоніє, а червона не змінює забарвлення – реакція сечі кисла; якщо червона лакмусова смужка синіє, а синя не змінює забарвлення, то реакція сечі – лужна. При нейтральній реакції сечі червона і синя лакмусові смужки не змінюють свого забарвлення.

Кисла реакція сечі у травоїдних виникає при голодуванні, надлишку зернових концентратів та кормів, що містять багато цукру (цукровий і напівцукровий буряк, кукурудза в стадії молочно-воскової стиглості), а також при захворюваннях, які перебігають із виникненням респіраторного або метаболічного ацидозу (пневмонії, діареї, кетоз, ацидоз рубця).

Лужна реакція сечі є наслідком алкалозу рубця, респіраторного або метаболічного алкалозу. Різко лужною реакція сечі буває при пієлонефриті, гнильному уроциститі. При патології органів сечової системи розвивається аміачне зброджування сечі, внаслідок чого утворюється амонію карбонат, який змінює реакцію сечі в лужний бік. Слаболужна реакція сечі у м’ясоїдних буває при частому блюванні.

Тривале порушення нормальної реакції сечі є обережним для прогнозу, оскільки при цьому можуть утворюватися сечові камені: за кислої реакції – з цистину, уратів і сечової кислоти, а за лужної – з фосфатів. Оксалатні камені утворюються за будь якої реакції сечі.

2. ХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ

Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, білірубіну, уробіліну, жов-чних кислот, нітратів, індикану, сечовини, креатиніну. Для проведення якісного, напівкількісного та кількісного аналізу сечі існує цілий ряд методів. Використання універсальних індикаторних смужок дозволяє досліджувати хімічні показники безпосередньо в господарствах.

 

2.1. Визначення білка в сечі

Через ендотелій ниркових клубочків у первинну сечу фільтруються у людини близько 5 г альбуміну, деяка кількість глікопротеїнів. Більшість їх (близько 99 %) реабсорбується і розщеплюється у клітинах нир-кових канальців. У результаті цього у здорової людини із сечею виділяється протягом доби 20–80 мг білка. Виділення більше 150 мг білка, у тому числі понад 30 мг альбуміну, є патологічним. Сеча здорових тварин містить дуже малу кількість білка (не більше 0,015 г/л). Поява білка в сечі у кількості, яку можна визначити, називають протеїнурією. Деталь-ний аналіз протеїнурії відкриває перспективи в диференціальній діагностиці хвороб сечової системи і тому цілком правомірно одержав назву “біохімічна біопсія нирки”.

 

Якісні реакції на білок у сечі

Всі реакції на наявність білка в сечі грунтуються на осадженні його з розчину, в результаті чого утворюється помутніння рідини. Сечу перед дослідженнями необхідно профільтрувати (інколи двічі) через паперовий фільтр. Сеча повинна бути свіжою і прозорою. Якщо реакція сечі лужна, то її обов’язково перед проведенням дослідження необхідно підкислити додаванням декількох крапель 10 %-ного розчину оцтової кислоти. При дослідженні лужної сечі в осад випадають фосфати.

У клінічній практиці найбільш поширене визначення білка в сечі пробами з кип’ятінням, з азотною і сульфосаліциловою кислотами, а останнім часом – універсальними індикаторними смужками.

 

2.1.1. Проба кип’ятінням

У пробірку наливають 3–5 мл попередньо підкисленої (кількома краплями 10 %-ного розчину оцтової кислоти) до слабокислої реакції прозорої сечі і нагрівають до кипіння (для точності результату ставлять 2–3 спарені проби). За наявності білка він звертається і випадає в осад. Залежно від кількості білка в сечі у пробірці утворюється легка опалесценція рідини, помутніння, випадання пластівців, утворення згустку. При відсутності помутніння не можна одразу робити висновок про негативну реакцію на білок у сечі, оскільки при значному підкисленні сечі він не випадає в осад при кип’ятінні. Для контролю необхідно до гарячої прозорої сечі додати рівний об’єм насиченого розчину натрію хлориду. За наявності білка в пробірці одразу утворюється характерне помутніння. Чутливість проби становить 0,001 г/л або 0,001 ‰ (pro mille – кількість грамів білка на 1000 мл сечі).

 

2.1.2. Проба з азотною кислотою

На дно пробірки піпеткою вносять 1–2 мл 5 %-ного розчину азотної кислоти, приготовленого на 20–30 %-ному розчині натрію хлориду. Чис-тою піпеткою обережно нашаровують на кислоту 1–2 мл підкисленої і профільтрованої сечі. За наявності білка на межі двох рідин утворюється біле кільце. Якщо білка 0,033 г/л, то кільце утворюється через 2,5–
3 хв. Чутливість проби 0,033 г/л (0,033 ‰). За відсутностібілка в сечі і правильному нашаруванні на кислоту сечі на межі двох рідин утворюється темне кольорове кільце.

 

2.1.3. Проба із сульфосаліциловою кислотою

У пробірку наливають 2–3 мл підкисленої та профільтрованої сечі і додають по краплях 20 %-ний розчин сульфосаліцилової кислоти (розчин кислоти зберігається в темноті). За наявності білка в сечі кожна крапля кислоти, що опускається на дно пробірки, утворює помутніння. При незначному струшуванні вся рідина в пробірці мутніє.

Під впливом сульфосаліцилової кислоти в осад випадають не лише білок, але й альбумози. При підігріванні альбумози розчиняються, а білковий осад залишається нерозчинним. Чутливість проби становить 0,015 г/л (0,015 ‰).

 

2.1.4. Проба з калієм залізосинєродистим

У пробірку наливають 10 мл підкисленої сечі і обережно додають по краплі 5 %-ний розчин калію залізосинєродистого. За наявності у сечі білка від кожної краплі розчину утворюється виражений осад у вигляді пластівців.

кількісне Визначення білка в сечі

Кількісне визначення білка в сечі проводять лише після позитивних результатів якісних проб.

2.1.5. Визначення білка в сечі
із 3 %-ною сульфосаліциловою кислотою

Принцип методу. Інтенсивність помутніння при осадженні білка
сульфосаліциловою кислотою пропорційна його концентрації.

Обладнання. Фотоелектроколориметр (КФК-2, КФК-3), пробірки, піпетки на 1 і 2 мл.

Реактиви: 1) 3 %-ний розчин сульфосаліцилової кислоти; 2) стандарт-ний розчин альбуміну (5 мг/мл).

Хід визначення. У пробірку вносять 0,5 мл профільтрованої сечі, додають 1,5 мл розчину сульфосаліцилової кислоти, перемішують. Через
5 хв вимірюють екстинцію проби при довжині хвилі 590–650 нм (оранжевий чи червоний світлофільтр) проти контролю у кюветі товщиною робочого шару 5 мм. Контроль готують аналогічно, але замість розчину сульфосаліцилової кислоти використовують ізотонічний розчин NaCl.

Розрахунок умісту білка проводять за калібрувальним графіком, для побудови якого з концентрованого розчину альбуміну (5 мг/мл) готують наступні розведення (табл. 1).

 

Таблиця 1 – Розведення розчину альбуміну

№ п/п Альбумін (5 мг/мл) Ізотонічний розчин NaCl Кінцева концентрація білка, мг/мл
0,05 0,1 0,2 0,5 1,0 4,95 4,9 4,8 4,5 4,0 0,05 0,1 0,2 0,5 1,0

Кожний із одержаних розчинів обробляють як і дослідні (0,5 мл розчину альбуміну + 1,5 мл розчину сульфосаліцилової кислоти). Вимірюють екстинцію і будують калібрувальний графік залежності екстинції від концентрації білка.

Лінійна залежність зберігається до 1 мг/мл. За більшої концентрації білка в сечі пробу необхідно розвести і провести повторне визначення, врахувавши кратність розведення сечі.

2.1.6. Метод з азотною кислотою
(Робертса-Стольникова)

Принцип методу грунтується на тому, що при пробі з азотною кислотою біле кільце на межі її з сечею з’являється між 2,5 і 3-ма хв за наявності 0,033 г/л білка. Якщо кільце утворюється раніше, то білка в такій сечі більше 0,033 г/л, і тому сечу розбавляють до тих пір, поки кільце не буде утворюватись у зазначений термін (між 2,5 і 3-хв інтервалом).

Хід визначення. Спочатку виконують пробу з азотною кислотою і нативною сечею. Якщо вміст білка в сечі перевищує 0,033 г/л, то біле кільце на межі двох рідин утворюється відразу. Тоді сечу необхідно розвести дистильованою водою у 2, 4, 8, 10, 20, 30, 50, 100 і 200 разів
і т.д., і з кожним розведенням виконати пробу з азотною кислотою. В тому розведенні, в якому кільце з’явиться між 2,5 і 3-ма хв, вміст білка становить 0,033 г/л. Множенням 0,033 г/л на кратність розведення сечі знаходять вміст білка в нативній сечі, який виражають кількістю грамів білка на 1 л сечі. Наприклад, кільце появилось в термін між 2,5 і 3-ма хв у пробірці з розведенням сечі у 200 разів. Отже, 0,033 г/л × 200 = 6,6 г/л сечі.

 

2.1.7. Експрес-метод визначення білка
в сечі діагностичними смужками

Проводиться за допомогою діагностичних смужок типу “Біоскан“ (Росія), АльбуФАН, Penta-Phan (Ла-Хема, Чехія). Метод грунтується на зміні кольору кислотно-основного індикатора під впливом білків. Діагностичну смужку необхідно опустити в свіжу сечу і не пізніше 1 хв порівняти її забарвлення з відповідною кольоровою шкалою на тубусі. Результат виражається в г білка на 1 л сечі.

 

Діагностичне значення протеїнурії

Протеїнурія буває преренальною (переднирковою), ренальною (нир-ковою) і постренальною (післянирковою).

Передниркова (преренальна) протеїнурія зумовлюється появою в плазмі крові підвищеної кількості білків, які фільтруються до канальців у кількості, що перевищує їхню реабсорбційну ємність. До такої патології належать гемоглобінурія (при гемолітичних синдромах) та міоглобінурія (внаслідок пошкоджень м’язів). Тривала преренальна протеїнурія спричинює пошкодження клубочків і розвиток нефротичного синдрому із значною втратою білка.

Ниркова (ренальна) протеїнурія буває функціонального або органічного походження, а залежно від місця ураження – клубочковою або канальцевою. Функціональна ниркова протеїнурія спостерігається в новонароджених тварин протягом перших 10-ти днів життя та в корів перед отеленням, характеризується короткочасним перебігом і не супрово-
джується клінічними симптомами. Функціональна протеїнурія може розвиватися при серцевій недостатності, гарячці та гіпертонії. Органічна ниркова протеїнурія виникає внаслідок структурних змін у нирках і спричинюється підвищеною проникністю ниркових клубочків (клубочкова) або пошкодженням канальців (канальцева протеїнурія).

Клубочкова протеїнурія зустрічається найчастіше і зумовлюється багатьма хворобами різної етіології. Характер протеїнурії залежить від пошкодження клубочків: при незначних пошкодженнях виділяється білок з малою молекулярною масою (альбумін і трансферин). Прогресування хвороби призводить до зростання протеїнурії внаслідок підвищення проникності клубочків, через які починають проходити білки з більшою молекулярною масою. При гострому гломерулонефриті в сечі виявляють від 0,1 до 1,5 % білка.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.019 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал