Транснаціональні компанії та альянси як прояв глобалізації та багатостороньої взаємодії країни

Глобалізація – це процес взаємовпливу і зворотних ефектів у межах економіки, всіх її областей та, і секторів (внутрішній, зовнішній НДВКР, виробництво, ринок, споживання), що стосується економічних відносин між країнами [48]. Глобалізація стала знаменням нової доби. Науковці та політики заговорили про неї на повний голос у 80-х роках минулого століття. Термін " глобалізація" виник 1983 року і належить американцю Т. Левіту. Її сутність добре передала вже сама назва книги економіста з Гарвардської школи бізнесу К. Оме " Світ без кордонів", що з’явилася у США у 1990 році. І справді, господарська глобалізація означає виникнення єдиного планетарного економічного простору, наростаючу взаємодію та взаємне узалежнення національних економік. Національні економіки зрощуються в єдиний політдержавний економічний організм. Виникають прямі й зворотні зв’язки національних економік і світового ринкового господарства, їх глибоке взаємопереплетення і взаємозалежність. Економіка конкуренції перетворюється в економіку співробітництва. Ця тенденція виявляється в діяльності транснаціональних компаній та транснаціональних альянсів.

Міжфірмові зв’язки швидко поширюються за національні кордони, традиційна інтернаціоналізація капіталу доповнюється інтернаціоналізацією наукових досліджень.

Глобалізація в цілому і у світогосподарських відносинах зокрема – об’єктивний процес, що виражає сукупність умов розвитку сучасного світового співтовариства і насамперед науково-технічного й економічного прогресу.

Так, наприклад, американська ТНК з виробництва комп’ютерної техніки і програмного забезпечення " Майкрософт" у 1995 році не входила в число 15 найбільших у світі, та вже в 2000 році вона вийшла на перше місце, відірвавшись від таких гігантів, що лідирували до цього, " Дженерал електрик" і " Роял датч-Шелл".

Утіленням глобальних процесів є ТНК й ТНА. Вони усе більшою мірою стають визначальним фактором для вирішення долі тієї чи іншої країни в міжнародній системі економічних зв’язків. Активна виробнича інвестиційна торгова діяльність цих об’єднань дозволяє їм виконувати функцію міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції. Взаємовідносини мікрорівня всередині світових гігантів стосуються багатьох держав, таким чином ТНК й ТНА поєднують у своїй внутрішній структурі важливі сфери національних економік та підсилюють багатосторонню кооперацію держав.

Підтвердження цього можна знайти в діяльності більшості ТНК. Наприклад, велика американська компанія " Procter& Gamble" є виробником споживчих продуктів (миючі засоби, пральні порошки, засоби жіночої та дитячої гігієни, косметична, паперова та харчова продукції), має репутацію однієї з найкращих компаній світу. На сьогодні " P& G" насправді є глобальною корпорацією. З 1980 р. вона збільшила в чотири рази кількість своїх споживачів і тепер може обслуговувати близько 5 млн осіб в усьому світі. Компанія діє більше ніж у 60 країнах світу, а продукція продається більше ніж у 140 країнах. Завдяки тому, що у всіх підрозділах і філіях компанії працює 106 тис. осіб, " P& G" також є головною силою для економічного росту і благоустрою в усьому світі. Щороку " P& G" одержує понад 60 % свого виторгу в сумі 40 млрд дол. за межами США.

Одним з найбільш розвинених елементів загального глобалізаційного процесу є економічна глобалізація, яка внесла ряд коректив у загальну концепцію, зокрема, економічного зростання держав. На сьогодні й мови не може бути про економічне зростання без усвідомлення необхідності інвестиційних вливань в економіку, особливо в перехідну. Хоча економічна думка й раніше звертала вектор своїх поглядів у бік інвестицій, як запоруки еко­номічного зростання, проте ефект від інтеграції був недооцінений.

Міжнародне переливання капіталу активізувалося після Другої світової війни у формі прямих іноземних інвестицій (ПІІ). До 80-х років приріст ПІІ складав 1, 6 %. У 1986 р. темпи росту ПІІ раз і назавжди перевищили темпи росту міжнародної торгівлі, сягнувши 20 %. Уже в 1999 р. темпи приросту досягли 25 % – 138, 8 млрд дол. Портфельні інвестиції відповідно зустріли 2000 р. із 30 % – м темпом приросту та 17 млрд дол. Якщо відповідні темпи росту фінансових потоків матимуть місце і в подальшому, то слід очікувати перевищення фінансовими потоками інших напрямків економічної глобалізації як ефективної форми інтеграції світової економіки. За реальними інвестиціями залишаться сфери та галузі економіки, які своєму існуванню завдячують штучно створеним бар'єрам.

Еволюція глобалізації світової економіки пройшла ряд етапів: експорт, ліцензування, спільне підприємництво, прямі інвестиції, фінансові інвестиції (рис. 19).

У свою чергу, в структурі економічної глобалізації особливе місце посідає процес глобалізації міжнародних фінансових ринків (МФР), що пов'язано з радикальними змінами їх ролей у складі світового господарства. До нещодавнього часу головним завданням МФР було обслуговування реального сектору економіки, а за останні десятиліття процес інтернаціоналізації охопила більшість країн світу. Важливим наслідком цього стала фактична незалежність світового фінансового ринку від політики окремих країн світу. Якщо ж говорити про розвиток комунікаційних систем при лібералізації міжнародних економічних і, зокрема, валютно-фінансових відносин, то він привів до практично абсолютної мобільності капіталу.

Вищезазначені фактори сприяли виникненню відносної незалежності МФР від реального сектору економіки. Саме через це темпи їх розвитку набагато перевищують темпи розвитку реального сектору світової економіки, оскільки більша частина операцій на них (до 90%) мають суто спекулятивний характер. Крім того, все більшої сили набуває прояв зворотного впливу фінансової сфери на реальний сектор економіки. Така позиція світових фінансових ринків за умови загальної тенденції глобалізації світових економічних відносин сприяла тому, що процес їх глобалізації пройшов значно швидше за глобалізацію ринків товарів та послуг, а також інших факторів виробництва.

Загалом, глобалізація фінансових ринків полягає у посиленні їх ролі в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в їхній структурі управління та філософії менеджменту.

Залежно від співвідношення процесів глобалізації фінансового і реального секторів економіки розрізняють три типи глобалізації.

1. Глобалізаціяпереважно реального сектору, яка характеризується тим, що у регіональних об'єднаннях країн ринки деяких видів товарів і послуг можуть бути повністю інтегрованими, що власне і спричиняє ситуація, за якої реальний сектор економіки переважає фінансову сферу за ступенем розвитку глобалізації.

2. Глобалізація переважно фінансового сектору ( оскільки мобільність
фінансових активів є більшою за мобільність товарів та послуг, то в багатьох
випадках розвиток глобалізації відбувається переважно на фінансових ринках).

3. Повна глобалізація має місце за умови перебування реального і фінансового секторів економіки обох країн у тісному взаємозв'язку.

З огляду на сучасні умови у світі переважає третій тип глобалізації, проте якщо досліджувати окремі регіони та країни, то, беззаперечно, можна виявити й інші типи.

Глобалізація відсутня тоді, коли і фінансовий, і реальний сектори
економіки обох країн є ізольованими в межах власних національних кордонів.

Щодо рушійних факторів глобалізації фінансових ринків, то ними, насамперед, є:

наявність вільного руху капіталу між країнами;

лібералізація і перегулювання фінансових ринків;

конкуренція для забезпечення доступу до капіталу, а також пошук нових можливостей досягнення мети;

мінливість та нестабільність ринків, особливо у країнах, що розвиваються;

розвиток інформаційних технологій;

стандартизація фінансових продуктів;

фінансові інновації.

Двигунами глобалізації є учасники міжнародного ринку капіталу (банки, біржі, інвестори, урядові організації), які, перебуваючи в постійній взаємодії, впливають на майбутній розвиток факторів її розвитку.

Сьогодні глобалізація фінансових ринків включає в себе наступні тенденції:

1) зростання конкуренції на міжнародних фінансових ринках між кредиторами та між позичальниками, що сталося у результаті дії двох факторів.

Так, по-перше, транснаціональні фінансові організації постійно знаходяться у пошуках вигідних напрямків вкладення капіталу, враховуючи те, що прибутковість операцій на фінансових ринках країн, що розвиваються, є значно вищою за прибутковістю операцій на ринках розвинутих країн. Проте ризикованість подібних операцій також є значно вищою. Операції у деяких країнах і регіонах забезпечують оптимальне співвідношення між рівнем дохідності й ступенем ризику, саме через це конкуренція у даних ланках ринку капіталу є надзвичайно високою.

По-друге, споживачі фінансових ресурсів (уряди країн, ТНК, ТНА та національні компанії) потребують значних обсягів фінансування, причому попит на кошти є більшим за їх пропозицію. Тому і позичальники складають один одному конкуренцію щодо можливості використання джерел дешевого капіталу;

2) інтеграція міжнародних ринків капіталу, поштовхом до чого стала ліквідація багатьох бар'єрів для входження на національні ринки капіталу міжнародних кредиторів та позичальників, підвищення мобільності боргового капіталу, зниження трансакційних витрат, стрімкий розвиток інформаційних систем (баз даних, глобальних комп'ютерних мереж) тощо. За останні роки однією з найважливіших подій у даній галузі стало введення євро, у результаті чого змінилася роль європейських фінансових ринків у світовій валютно-фінансовій системі;

3) конвертація міжнароднихфінансових ринків. Зазначений процес є подібним до інтеграції та полягає у поступовому зникненні меж поміж різними секторами міжнародних фінансових ринків, що стало можливим у результаті:

послаблення законодавчого розподілу інвестиційного і комерційного банківського бізнесу;

створення фінансових холдингів на базі фінансових організацій різної спеціалізації.

У результаті універсальні комерційні банки стали активними учасниками ринку цінних паперів, а інвестиційні банки почали освоювати новий для себе сегмент кредитування – іпотечне кредитування. Поступове знищення сегментації спостерігається і серед інституційних інвесторів, які вкладають кошти у нетрадиційні для них боргові інструменти шляхом використання деривативів і сек'юритизації. Злиття фінансових установ приводить до виникнення міжнародних фінансових хол­дингів, що об'єднують страхові компанії, пенсійні та взаємні фонди, інвестиційні й комерційні банки, а також охоплюють у своїй діяльності різноманітні сегменти фінансового ринку;

4) концентрація міжнароднихфінансових ринків, що характеризує процес злиття як організацій-кредиторів (банків, інвестиційних фондів, страхових компаній), так і організацій-позичальників (ТНК, ТНА). У результаті величезні обсяги фінансових ресурсів концентруються в руках обмеженої кількості глобальних гравців, які не тільки здійснюють операції на багатьох сегментах ринку боргового капіталу, але і виступають " маркетмейкерами", або ж визначають вартість фінансових ресурсів на ринку, беручи за основу їх пропозицію та попит на них. Процеси концентрації фактично торкнулися всіх розвинутих країн світу;

5) комп'ютеризація та інформатизація фінансових ринків, яка, у свою чергу, полягає в широкому використанні учасниками міжнародних фінансових ринків новітніх інформаційних систем, глобальних баз даних та інтегрованих систем управління операціями. Дія інших факторів глобалізація безпосередньо залежить від розвитку інформаційних технологій. Так, комп'ютерні системи широко використовуються у світовій торгівлі борговими цінними паперами, при управлінні ризиками тощо. Деякі міжнародні банки інвестують до 25 % своїх загальних щорічних операційних витрат лише на розвиток інформаційних технологій.

Міжнародні інвестори і позичальники висувають низку вимог щодо глобалізованих фінансових ринків та їх учасників, які фактично є результатами фінансової глобалізації. Серед них слід назвати: високу якість продуктів та вигідну ціну на них; значний рівень диверсифікації та інтенсивну інноваційну діяльність; високу ліквідність фінансових продуктів; професійне управління ризиками; ефективний розподіл капіталу в світовому масштабі.

Проте слід вказати і на існування певних недоліків глобалізованих фінансових ринків, що є причиною появи однойменних ризиків:

глобалізовані ринки є фактором впливу на політичні та економічні події в

усіх країнах, оскільки зміни на них через систему причинно-наслідкових зв'язків впливають на загальну ситуацію у світі;

глобалізація фінансових ринків призводить до виникнення відмінностей між глобальними та орієнтованими на внутрішній ринок учасниками. Проникнення глобальних учасників на національні фінансові ринки може неоднозначно впливати на них, наприклад, сприяти виникненню фінансових криз;

ризики нецільового використання фінансових інструментів, а також здійснення фінансових махінацій з боку глобальних учасників ринку.

Розвиток міжнародних фінансових ринків протягом останніх десятиліть перебуває у безпосередній залежності від динаміки глобалізаційних та інтеграційних процесів у світі.

Журнал " Foreign Policy" щорічно публікує індекс глобалізації країн (А.Т. Кеаrnеу/ Foreign Policy Globalization Index), який відображає розвиток політичної, економічної, персональної та технологічної глобалізації у 62 країнах світу, на які припадає 96 % світового ВВГТ та 84 % населення світу. При його розрахунку враховуються 14 показників, які поділяють на чотири групи: показники економічної інтеграції (обсяг міжнародної торгівлі, прямі іноземні та портфельні інвестиції, міжнародні платежі тощо); показники персональних контактів (міжнародний туризм, міжнародні телефонні переговори, поштові відправлення, перекази тощо); показники технологізації (кількість користувачів Інтернет, Інтернет-серверів); а також показники участі у міжнародній політиці (кількість посольств, участь у міжнародних організаціях тощо). Відповідно до даних на 2004 рік найвищий рейтинг глобалізації мають Ірландія, Сінгапур та Швейцарія. До речі, Ірландія є найбільш глобалізованою країною світу вже третій рік поспіль. Україна посідає 43-тє місце та є останньою з усіх країн Центральної та Східної Європи у цьому рейтингу. Це пояснюється насамперед уповіль­ненням реформ у ключових секторах (таких, як телекомунікації), політичною нестабільністю та корупцією в країні. З-поміж інших країн нашого регіону слід відзначити Словенію, яка вперше увійшла до двадцятки найглобалізованіших країн світу, посівши 19 місце. Лідером серед країн Центральної та Східної Європи є Чехія, яка посідає 14 місце у світі за індексом глобалізації [30].

При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація – це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого – супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребам розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам, збільшує відстань між багатими й бідними країнами.

Комплексне дослідження процесу фінансової глобалізації дало змогу виділити сім груп факторів, під впливом яких перебуває її розвиток: 1 – регулятивні фактори; 2 – фактори якісних змін у фінансах; 3 – технологічні фактори; 4 – політичні фактори; 5 – психологічні; 6 – фактори гуманізації; 7 – інші фактори (табл. 13).

Регулятивні фактори насамперед полягають у тому, що відбуваються глибокі зміни в системі регулювання економіки, а саме – простежується переміщення повноважень з державного на міждержавний рівень. Глобалізація, природно, підриває роль держави у фінансах: має місце послаблення впливу держави на структурну політику, джерела поповнення бюджету та вивіз капіталу, відбувається фактична відмова країн і суверенітету в галузі фінансів, втрата контролю за утворенням державного боргу та дерегулювання сфери фінансових діяльності (зняття обмеженої величини відсоткової ставки, зниження податкових зборів з фінансових трансакцій, відкриття іноземних банків на внутрішніх фінансових ринках тощо). За таких умов роль держави зводиться до того, що вона має обстоювати інтереси своєї країни та регулювати ситуацію не супроти глобалізації, а навпаки – у безконфліктній і безболісній інтеграції країни у фінансово глобальний простір. Держави проводять політику поступу координації економічних і соціальних програм, сприяють вільному капіталу, що, у свою чергу, створює передумови для регіоналізації фінансової діяльності та становлення нових регіональних фінансових ринків.

Глобальні фінанси поступово відриваються від відтворювальних циклів у світовій економіці. Тобто спостерігається " зростання" фінансових ринків, що прогресує, ринків, які перестали виконувати лише роль обслуговування реального сектору економіки та набули самостійного значення (спекулятивні та хеджингові операції). Тільки 10 % валютних операцій обслуговують зовнішню торгівлю, а 90 % є лише спекулятивними. Гроші перетворилися на товар та виконують функцію обслуговування віртуальної економіки, валютні спекуляційні операції є одними з найвигідніших ринкових операцій. Така ситуація значно підвищує ймовірність фінансових криз.

Ще одним з факторів якісних змін у фінансах є активізація ринку фінансових інновацій. Високий рівень конкуренції між окремими фінансовими ринками та їхніми операторами, ймовірність виникнення глобальних фінансових криз сприяють розвитку нових фінансових інструментів, їхньому постійному вдосконаленню. Зауважимо також, що відбувається процес сек'юритизації фінансової діяльності. Глобальний інвестор демонструє перехід від прямих до портфельних інвестицій. Портфельні інвестиції дають змогу інвестору брати участь в управлінні компанією, вони сфокусовані на придбанні цінних паперів на фондовій біржі та посилюють глобальну спекуляцію інвестиціями.

Технологічні фактори. Безпрецедентний розвиток інформаційних технологій спричинив виникнення глобального ринку електронних фінансових послуг, необмежені " технологічні" можливості здійснювати угоди між суб'єктами різних країн упродовж доби.

Зростає вплив політичних та психологічних факторів на міжнародні фінансові ринки. Підвищується вплив психологічних очікувань учасників міжнародного фінансового ринку та інформаційних факторів на розвиток подій на фінансових ринках.

Фактори гуманізації. Маючи численні переваги, глобальний розвиток водночас характеризується посиленням розриву між багатими та бідними людьми й націями, загрозою екологічної деградації, ймовірністю продовольчих криз, втратою національної самобутності тощо. В основі глобалізаційних процесів лежать ринкові закони, тому природнім є ігнорування принципу, що прогрес має бути зорієнтованим на розвиток людини та поліпшення якості її життя. Суспільство стоїть перед потребою гуманізації глобального розвитку, тобто формування системи спільних заходів та солідарних практичних дій щодо збереження духовно-моральних цінностей людей. Відбувається гуманізація фінансів, зростає роль людини, особистості в них. Так, наприклад, останнім часом на європейських та інших світових фондових ринках з'явилися й набули популярності етичні акції, тобто акції компаній, діяльність яких повною мірою відповідає загальноприйнятим етичним нормам. Тобто формується нова парадигма світового розвитку — гуманізація основних фінансово-економічних концепцій, що полягає у зменшенні розриву між багатими й бідними у країнах та між націями, зміцненні світових фінансових інститутів, підвищенні ролі новостворених економік у розв'язанні проблем міжнародних фінансів.

З-поміж інших факторів розвитку глобалізації слід назвати скорочення трансакційних витрат при укладанні угод на глобальному фінансовому ринку, концентрацію ресурсів для розв'язання глобальних проблем, дедалі більший вплив екзогенних факторів на національні господарства внаслідок їхньої економічної відкритості, посилення впливу лібералізації фінансових ринків на динаміку світового енергетичного та інших товарних ринків.

Сучасний розвиток глобалізаційних процесів перебуває під впливом численних факторів як суто економічного характеру, так і політичних та психологічних факторів, які роблять непередбачуваними наслідки фінансової глобалізації для національних фінансових систем.

Питання для самоперевірки

1. Транснаціональні компанії та альянси як організаційні форми транснаціонального капіталу.

2. Причини виникнення ТНК.

3. Основні фази розвитку ТНК.

4. Зміст економічного механізму функціонування ТНК.

5. Особливості оподаткування прибутку ТНК.

6. Методи переводу активів у штаб-квартиру ТНК.

7. Трансфертні ціни та механізм їх використання.

8. Транснаціональні альянси та їх відмінність від спільних підприємств.

9. Фактори появи і динамічного розвитку ТНА.

10. Глобалізація та роль ТНК і ТНА в її поглибленні та розширенні.