Транснаціональні альянси: сутність, фактори розвитку та форми

Об’єктивний процес інтернаціоналізації господарського життя обумовлює розвиток різноманітних видів і форм міжнародного бізнесу. Найбільш повно переваги цього процесу проявляються при створенні та діяльності міжнародних спільних підприємств – транснаціональних альянсів. Спільне підприємство, як підтвердила практика, сприяє обранню більш прогресивної виробничої структури, всестороній реалізації потенціалу ринкових відносин, а також, що дуже важливо, запобігає монополізації економіки.

Міжнародні спільні підприємства здатні впливати на масштаби в темпи ринкової трансформації економіки країн, що приймають, створювати умови забезпечення їхньої міжнародної конкурентоспроможності. На мікрорівні спільні підприємства зокрема їх різновид – стратегічні альянси, що складаються з декількох фірм, легко входять у зарубіжні ринки та мають певні переваги за рахунок синергетичного ефекту від взаємодії різнонаціональних партнерів.

Транснаціональні альянси – це глобальна форма здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багасторонніх контрактів (угод) компаній різних країн в галузях маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності. У наш час ці структури є однією з найрозвиненіших форм і найдинамічніших напрямів транснаціоналізації.

Серед перших транснаціональних альянсів – альянс " Форд Мотор Компані" (США) та " Мазда Моторе" (Японія), який було сформовано наприкінці 80-х років. Пізніше він відіграв вирішальну роль у створенні та розвитку автомобільної компанії " Кіа Моторс" (Корея). Відтак транснаціональні альянси розвивалися практично в усіх основних сферах глобальної конкуренції – телекомунікаціях, інформатиці, авіаперевезеннях, сфері послуг та ін.

Інтенсивного розвитку вони набули з початку 90-х років. Спершу альянси були спрямовані на досягнення відносно простих цілей, таких, як координація збуту в регіональному чи глобальному масштабі або поширення інновацій і нових патентованих технологій у споріднених галузях ТНК; економічна мотивація полягала у зниженні витрат на здійснення глобального маркетингу чи поширення технологій, а також збільшенні продаж за рахунок стабільних партнерських чи коопераційних зв’язків.

Із середини 90-х років транснаціональні альянси стають довготривалими і мають комплексний характер; формуються для реалізації стратегічних цілей – створення й поширення нових технологій і продуктів, кооперації виробництва, спільного надання послуг та ін.

Поява і динамізм розвитку транснаціональних альянсів з другої половини ХХ століття обумовлені дією ряду факторів, зокрема:

у глобальній економіці відбувається зміна структури та джерел економічного зростання – високі технології, інновації, послуги та інформація стають визначальними його чинниками;

відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування – зі сфер природних ресурсів та промисловості до сфер технології, послуг, інформації й телекомунікацій;

у глобальній економіці, особливо за інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, спостерігається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналізації різних видів діяльності й бізнесу;

паралельно традиційним прямим і портфельним інвестиціям зростає різноманіття активів (цінностей) та способів діяльності, які є економічними передумовами та джерелами транснаціоналізації;

глобальна конкуренція ставить все більш жорсткі вимоги до вибору найефективніших, найменш затратних форм транснаціоналізації. Відповідно до вимог економічної раціональності та конкурентних переваг, а також з огляду на нові фактори розвитку світового економічного простору основними напрямами сучасної транснаціоналізації є:

інвестиційні – засновані на використанні матеріальних і фінансових ресурсів у вигляді прямих та портфельних інвестицій;

не інвестиційні – засновані на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві, розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних активів і отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілу між членами альянсу;

комбіновані – поєднання інвестиційних і не інвестиційних форм транснаціоналізації.

Відповідно до цього основними джерелами розвитку ТНА є інвестиційні джерела – трансграничні (іноземні) інвестиції, передусім прямі; не інвестиційні джерела формуються на основі використання нематеріальних активів, партнерства та спільної діяльності; комбіновані – прямі та портфельні інвестиції, нематеріальні активи і спільна діяльність.

Таким чином, у сучасних умовах глобальна стратегія транснаціоналізації здійснюється шляхом раціонального вибору (комбінації) інвестиційних і неінвестиційних форм транснаціоналізації. Така комбінація зумовила бурхливий розвиток транснаціональних, або глобальних альянсів у світовій економіці.

Значну роль відіграють у створенні й розвитку ТНА виробничо-технологічні чинники, які випливають з визначення та органічних властивостей самих альянсів, але водночас мають власні характеристики, що диктуються кон’юнктурою економічного життя. Такими чинниками є:

подальша глобалізація ринків і розширення спектра геополітичних завдань розвитку, технологічна універсалізація господарської діяльності підприємницьких структур;

коливання у співвідношенні валютних курсів окремих національних грошових одиниць і об’єктивна потреба маневру в інвестиційній політиці;

можливість забезпечення додаткової трансакційної економії, заощадження на витратах;

можливість підвищення прибутковості активів, що забезпечується поглибленням спеціалізації та організаційно-управлінською оптимізацією;

подальший прогрес технологій, що спричиняє недоцільність, а іноді й підприємницьку неможливість наслідування паралельних курсів науково-дослідницького прогресу.

Крім загальних рис, породжених цими чинниками, процес утворення транснаціональних альянсів має певні національні особливості. Наприклад, відмітною рисою японських ТНК є акцент на " технологічні мотиви" при кооперуванні господарсько-підприємницьких зусиль, капітальних та інших ресурсів у такий спосіб.

Для американських ТНК пріоритети більшою мірою змішуються в конкурентну сферу. Іншими словами, часто рішення про утворення транснаціонального альянсу приймаються тоді, коли ринкова ситуація вимагає втілення оборонних або наступальних заходів. Звісно, не йдеться мова про принципові відмінності в мотивах " закріплення" мотивацій саме за національною ознакою. Уточнимо, що під " технологічним мотивом" розуміють прагнення використати можливість форсованого освоєння завдяки господарським контактам у рамках ТНА нових технологій і відповідно закріпити за собою ніші ринків високотехнологічної продукції. " Конкурентний мотив" спонукає ТНК до узгодження напрямів збутової діяльності, в т. ч. до взаємного допущення на ринки збуту, що контролюються окремими корпораціями. Він особливо актуальний у разі загрози ринковим позиціям монополій в періоди криз. Транснаціональні альянси створюють можливості для трансграничного використання та взаємовпливу конкурентних переваг, а також формування нових конкурентних переваг.

Основні конкурентні переваги, на використання і створення яких спрямовані альянси, охоплюють:

конкурентні переваги компанії (як правило, глобального лідера в галузі) на трансграничній основі, їх трансферт або використання іншими компаніями – членами альянсу в інших країнах;

конкурентні переваги країни для використання в інших країнах;

конкурентні переваги кластера споріднених галузей на трансграничній основі;

трансграничну інтерналізацію конкурентних переваг у рамках транснаціонального альянсу.

Завдяки використанню конкурентних переваг результати діяльності альянсів є вагомішими, ніж за " простої" транснаціоналізації. Як правило, в рамках альянсу досягається вища економія на масштабі, можливості маневрування виробничими ресурсами та окремими складовими виробничих потенціалів, прискорено впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення ефективності всієї маркетингової діяльності.

Крім конкурентних переваг, альянси базуються на взаємній узгодженості довгострокових стратегічних планів партнерів та основних цілей їх діяльності. Такими цілями є, наприклад, приріст вартості (ефективності), збільшення інновацій і знань, гнучкості та масштабу діяльності, збереження й посилення конкурентних переваг.

Транснаціональні альянси мають певні форми вияву. Вони класифікуються за регіональною, функціональною ознаками, масштабами, джерелами транснаціоналізації та ін.

За ступенем регіоналізації транснаціональні альянси можна класифікувати як:

національні – створені компаніями однієї країни; транснаціональні – створені компаніями двох або більше країн, діють на трансграничній основі;

глобальні – створені компаніями декількох країн, діють у глобальному масштабі.

Ступінь транснаціоналізації чи регіоналізації альянсу істотні впливає на регулятивне середовище його діяльності, оскільки це передбачає необхідність урахування умов державного та міждержавного регулювання на трьох рівнях: національному, регіональному та глобальному.

З економічної точки зору створення альянсів випливає з відокремлення функцій (права) власності на активи (матеріальні й особливо нематеріальні) та їх ефективного використання на трансграничній основі, а також відповідної комбінації різних функцій розпорядження, використання та управління спільною діяльністю.