Економічний механізм функціонування транснаціональних корпорацій

Економічний механізм функціонування створених і діючих підприємств або об’єднання підприємств є сукупністю наступних його елементів:

механізму фінансування;

механізму планування;

механізму економічного стимулювання;

механізму оподаткування;

механізму матеріально-технічного та кадрового забезпечення;

механізму збуту товарів, продукції, послуг;

механізму розподілу та використання результатів діяльності.

Відносно функціонування ТНК, де широко використовуються експортно-імпортні відносини, велике значення має ефективність вживаних механізмів збуту продукції, фінансування та оподаткування діяльності.

Сьогодні експорт товарів і послуг, які готуються ТНК, здійснюється спеціальними способами:

без фактичного перетину кордону;

на основі толінгу, тобто тимчасового ввезення сировини й комплектуючих на митну територію та їх переробки на готову продукцію з наступним експортом;

здійснення зарубіжних операцій на основі агентських угод, партнерства або спільної інвестиційної діяльності з місцевими компаніями без створення юридичної особи;

створення зарубіжного представництва, а не філій, що дає змогу не декларувати прибутки в країнах їх походження, де діє представництво;

створення спеціальних дочірних компаній у країнах зі сприятливими умовами або пільговим оподаткуванням, чи в офшорних зонах;

перехід частини зарубіжних філій або ДП під контроль спеціальної холдингової компанії, зареєстрованої у країні зі сприятливим оподаткуванням операцій з капіталом і репатріації дивідендів.

Провідна роль належить податковим умовам діяльності ТНК, оскільки планування діяльності ТНК базується на врахуванні відмінностей в умовах економічної діяльності в країнах, де компанія здійснює операції.

Розрізняються два основних підходи до оподаткування прибутків ТНК: світовий, територіальний.

Світовий підхід базується на тому, що оподатковуються всі прибутки корпорації, отримані як в країні, де ТНК зареєстровано, так і прибутки, отримані від діяльності підрозділів корпорації в усіх інших країнах.

Територіальний підхід передбачає оподаткування прибутків, отриманих місцевими та іноземними компаніями на території певної країни.

Так, якщо ТНК зареєстрована в країні зі світовим підходом до оподаткування, то прибуток філій корпорацій в інших країнах може оподатковуватися двічі – у країні, де розташована філія, і в країні реєстрації ТНК. Щоб змінити негативні наслідки подвійного оподаткування між країнами укладаються двосторонні угоди про уникнення такого оподаткування. Ці угоди передбачають декларування прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпорацій в інших країнах, а також прибутку, сплаченого ТНК у цій країні.

З метою полегшення податкового тиску на ТНК використовують й інші методи, основними з яких є:

застосування трансфертних цін у розрахунках між філіями й дочірніми підприємствами ТНК у різних країнах;

концентрація дивідендів та інших доходів корпоративних фінансових компаній, розташованих у країнах з пільговими оподаткуваннями фінансових операцій;

застосування різних форм внутрішньокорпоративного кредитування з використанням власних фінансових структур або кредитуваня філій під гарантію ТНК;

здійснення трансферту активів ТНК через ліцензійні угоди з власними філіями;

спорудження підприємств і придбання нерухомості через внутрішньокорпоративні компанії з нерухомості, розташовані в країнах з пільговим оподаткуванням операцій з нерухомості або офшорних країнах;

здійснення транспортного обслуговування операцій ТНК через власні транспортні та судноплавні компанії, зареєстровані в офшорних зонах.

Економія на податках вирішальним чином впливає на основні напрями у

діяльності ТНК. Наприклад: на інвестиційну привабливість, фінансову структуру, фінансовий контроль.

Механізм оподаткування тісно пов’язаний з механізмом фінансування. У міжнародних операціях ТНК виникають обмеження та ризики при переміщенні активів і фінансових ресурсів, які є наслідком крім податкових також політичних, валютних та ін.

Окремі країни застосовують обмеження на трансферт дивідендів або примусове їх реінвестування в країні; додаткове оподаткування переказу дивідендів до штаб-квартири ТНК в іншу країну. Обмеження та ризики впливають на можливість фінансових операцій між структурними підрозділами ТНК. Це спонукає ТНК обминати їх різними шляхами. Найпоширенішими шляхами є прихований переказ активів у формі не дивідендів, а роялті, різних агентських та комісійних, плати за послуги, надані штаб-квартирою ТНК.

Транснаціональні корпорації також використовують внутрішньокорпоративні активи у випадку т. зв. " блокованих фондів". Блоковані фонди – це корпоративні активи ТНК, які інвестовані в країнах з неконвертованою чи обмежено конвертованою валютою, що не дають змоги переказувати дивідендні зі структурних підрозділів до штаб-квартири ТНК.

Для розблокування фондів ТНК застосовують: " фронтовані" кредити; непов'язаний експорт; примусове реінвестування прибутків у країнах, де діють філії ТНК.

" Фронтовані кредити" являють собою форму кредитування материнської ТНК своєї філії не прямо, а через великий міжнародний банк. Така структура фінансування збільшує гарантії повернення кредитів, оскільки в разі політичних змін у країні, де діє філія ТНК, ця філія і сама ТНК менш захищені політично, ніж великий міжнародний банк, який за рахунок своєї фінансової та політичної ваги може забезпечити повернення кредитів.

Непов’язаний експорт. Його суть – використання філіями ТНК своїх надходжень у місцевій валюті для придбання місцевої продукції та її подальшого експорту. Непов’язаний експорт є методом подолання не конвертованості або обмеженої конвертованості місцевої валюти для забезпечення валютної окупності інвестицій.

Примусове реінвестування прибутків у країні діяльності філії ТНК. Воно, як правило, призводить до тимчасового розриву окупності інвестицій. У такому разі ТНК здійснюють стратегію реінвестування у власне виробництво або придбання певних місцевих активів (акції, облігації інших паперів, нерухомість тощо), які в майбутньому можуть збільшити свою вартість і стати більш ліквідним.

Внутрішній оборот ТНК опосередковується внутрішньокорпоративними цінами, які дістали назву " трансфертних". Трансфертні ціни, як правило, відрізняються в широкому діапазоні від ринкових. Відносне зниження трансфертних цін на імпортовані філією комплектуючих та сировину від інших філій означає фактично її додаткове фінансування й збільшення прибутку. Відносне підвищення трансфертних цін на імпортовані від материнської компанії та корпоративної структури ТНК товари призводять до фактичного трансферту фінансових ресурсів до материнської компанії.

Основні характеристики трансфертних цін:

вони підлягають внутрішньому регулюванню ТНК, а тому є більш стабільними;

вони базуються на витратах на виробництво, але водночас встановлюються на рівні, який відповідає певним потребам ТНК – мінімізації податків і митних витрат, трансферту фінансових ресурсів від однієї філії ТНК до іншої акумуляції активів ТНК у певній країні тощо;

трансфертні ціни сприяють формуванню внутрішньої норми прибутку ТНК;

трансфертні ціни впливають на основні макроекономічні показники: рівень валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного бюджету приймаючої країни.

Механізм трансфертних цін використовується як інструмент додаткового фінансування компанії та збільшення її прибутку.

Значна кількість ТНК, які здійснюють виробництво в декількох країнах з великим обсягом постачання спеціалізованої продукції, використовує корпоративний багатосторонній кліринг. Він передбачає розрахунки за постачання продукції між філіями централізовано, через багатосторонній взаємний облік платіжних зобов’язань. Внутрішньокорпоративний банк (корпоративна фінансова компанія або фінансовий департамент) ТНК здійснює всі основні операції з обслуговування ТНК: клірингові розрахунки між філіями, депозитарні операції, кредитування, інвестування, валютні операції, обслуговування акціонерів тощо. Він має значні переваги щодо оптимізації фінансового менеджменту ТНК й отримання додаткових прибутків за рахунок фінансових операцій.