Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Принципи зовнішньоекономічної діяльності – це керівні начала, що визначають спрямованість правового регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Правові принципи є важливим засобом тлумачення норм, що закріплюють конкретні права та обов’язки суб’єктів ЗЕД. Адже та чи інша норма, встановлюючи конкретне правило поведінки, не завжди вказує, яка керівна ідея закладалася в основу цього правила поведінки. За умови ж врахування принципів регулювання зміст правила поведінки стає більш чітким[12].

ЗЕД є видом господарської (зазвичай підприємницької) діяльності, тому при її здійсненні слід керуватися загальними принципами господарювання (ст. 6 ГК) та принципами підприємницької діяльності (ст. 44 ГК).

Спеціальні принципи ЗЕД закріплює ч. 2 ст. 377 ГК, з деталізацією переліку цих принципів у ст. 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Такими принципами є:

принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

– виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати ЗЕД на території України, керуючись законами України;

– обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

Формулюючи цей принцип, законодавець наголосив на суверенітеті України як держави у міжнародних економічних відносинах (що є складовою економічної самостійності України), а також на безпосередньому та самостійному здійсненні ЗЕД українськими суб’єктами господарювання (на противагу практиці Союзу РСР, коли основними суб’єктами у сфері ЗЕД були зовнішньоторговельні об’єднання системи Міністерства зовнішньої торгівлі та Державного комітету СРСР з зовнішньоекономічних зв’язків[13]);

принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

– праві суб’єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

– праві суб’єктів ЗЕД здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

– обов’язку додержувати при здійсненні ЗЕД порядку, встановленого законами України;

– виключному праві власності суб’єктів ЗЕД на всі одержані ними результати ЗЕД.

Свобода ЗЕД як складова підприємницької свободи суб’єкта господарювання не є абсолютною, а піддається численним обмеженням у публічних інтересах різних рівнів. Прикладами обмежень свободи зовнішньоекономічного підприємництва є: ліцензування зовнішньоекономічних операцій (ст. 16 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”), заборона окремих видів експорту та імпорту (ст. 17 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”), встановлення державної монополії на експорт (імпорт) певних товарів (ст. 20 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”), встановлення строків здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій та санкцій за порушення цих строків (закони України від 23 вересня 1994 р. “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, від 23 грудня 1998 р. “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”, від 4 жовтня 2001 р. “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”), застосування заходів захисту національного товаровиробника (згідно з законами України від 22 грудня 1998 р. “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту”, “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту”, “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”) тощо.

Суб’єкт ЗЕД, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними за своїм розсудом. Вилучення результатів ЗЕД у власника без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України (частини 13-14 ст. 5 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”);

принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

– рівності перед законом всіх суб’єктів ЗЕД, незалежно від форм власності, при здійсненні ЗЕД;

– забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів ЗЕД, а також іноземних суб’єктів господарювання за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

– неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

У контексті зобов’язань України щодо приведення законодавства у відповідність з нормами та вимогами угод СОТ та правом ЄС принцип юридичної рівності і недискримінаціїнабуває особливого значення в аспекті недискримінації іноземних суб’єктів господарювання порівняно з національними, а також суб’єктів господарювання різних держав між собою. Це досягається завдяки запровадженню у сфері ЗЕД національного режиму та режиму найбільшого сприяння;

принцип верховенства закону, що полягає у:

– регулюванні ЗЕД тільки законами України;

– забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб’єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Теза про регулювання ЗЕД “тільки законами України” є неточною. Коло засобів регулювання цієї діяльності (визначене в ст. 7 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”) широке і включає як акти державних органів різної юридичної сили, так і акти недержавних суб’єктів. Однак п. 9 ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами визначаються засади ЗЕД. Тобто, на рівні закону повинні бути встановлені загальні умови та порядок здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій, права та обов’язки їх учасників.

Втручання державних органів у ЗЕД її суб’єктів у випадках, не передбачених Законом “Про зовнішньоекономічну діяльність”, у тому числі шляхом видання нормативно-правових актів, які створюють для її здійснення умови гірші, від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення ЗЕД і як таке забороняється (ч. 10 ст. 5 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”);

принцип захисту інтересів суб’єктів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава:

– забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів ЗЕД та іноземних суб’єктів господарювання на її території згідно з законами України;

– здійснює рівний захист всіх суб’єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права;

– здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Об’єктом правового захисту є порушене або оспорюване право або законний інтерес суб’єкта ЗЕД. Україна зобов’язана здійснювати захист прав та законних інтересів суб’єктів ЗЕД України за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням зазначених суб’єктів ЗЕД через дипломатичні та консульські установи, які представляють інтереси України та торговельно-економічні місії у складі закордонних дипломатичних установ України (ст. 28 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність”).

У разі, коли є відомості про те, що інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів ЗЕД України, органи державного регулювання ЗЕД відповідно до їх компетенції мають право застосовувати адекватні заходи у відповідь на такі дії. У разі, якщо такі дії заподіюють шкоду або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб’єктам ЗЕД, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування. Такі заходи можуть являти собою:

– застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю;

– застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю;

– позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;

– запровадження спеціального мита;

– запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій;

– встановлення квот (контингентів);

– запровадження комбінованого режиму квот і контингентів;

– запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;

– інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України (ст. 29 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність).

З метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань Міністерство економіки України проводить відповідне розслідування у порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1999 р. №2120.

У разі, якщо Україна та держава, яка застосувала дискримінаційні та/або недружні дії по відношенню до України є членами однієї і тієї ж міжнародної міжурядової організації, розгляд та врегулювання спірної ситуації здійснюється у відповідності до правил і процедур такої організації. Вступ України до Світової організації торгівлі уможливить захист інтересів українських суб’єктів ЗЕД в Органі з вирішення спорів СОТ.

Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів вказує на необхідність забезпечення правовими засобами економічної рівноваги при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, обміну рівними вартостями, недопущення фіктивного експорту з метою отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість тощо.

На забезпечення еквівалентності обміну спрямовані, зокрема, правила ч. 2 ст. 1 Закону України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” щодо обов’язкової оцінки товарів, що експортуються, та товарів, що імпортуються за бартерними договорами, в іноземній валюті, віднесеній НБУ до першої групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів.

Демпінг (експорт за заниженими цінами з метою завоювання частки на ринку іншої держави) відповідно до ст. 31 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” є проявом недобросовісної конкуренції в ЗЕД, що тягне за собою застосування законодавчо визначених заходів захисту національного товаровиробника.