Суспільний прогрес і сенс історії.

Необхідно зазначити, що в історії філософії поняття прогресу і регресу оцінюються досить неоднозначно.

- Ряд мислителів (Ж.Кондорсе, А.К.Сен-Симон, Г.Спенсер) були впевнені в наявності прогресу в суспільстві і вбачали його критерій в розвитку науки та розуму, в покращенні звичаїв.

- Інші робили акцент на суб’єктивних сторонах прогресу, пов’язуючи його з утвердженням ідеалів істини і справедливості – М.К.Михайловський, П.Л.Лавров.

- Ф.Ніцше, С.Л.Франк висловили ідею про хибність самої ідеї прогресу.

- Багато філософів пов’язували прогрес в основному з духовними факторами розвитку суспільства, із зростанням віри, з гуманізацією між людських відносин, зміцненням в світі позицій краси, добра, істини.

Регрес розумівся як рух у зворотному напрямку, як перемога зла і несправедливості, роз’єднання людей і підкорення їх зовнішній силі.

Говорячи про сенс історії, необхідно відмітити, що:

- в давнину розуміли розвиток суспільства як просту послідовність подій або як деградацію порівняно з «золотим віком», що минув. Традиційні суспільства вбачали сенс історії в здійсненні традиції, досягнення ідеального устрою, який був колись (золотий вік).

- У християнстві вперше з’явилась ідея про позаісторичну мету суспільства і людини, про фінал світової історії і «нове небо і нову землю». Світові релігії розуміють сенс історії в спасінні.

- Гегель вважав, що світова історія – це прогрес в усвідомленні свободи. Він стверджував, що свобода не дана людині, її треба завойовувати. Історія є «розумним виявом світового духу».

- У марксистській концепції суспільства прогрес пов'язаний з неухильним розвитком продуктивних сил суспільства, ростом продуктивності праці, позбавлення експлуатації людини людиною. За Марксом, людство проходить 5 етапів, або суспільно-історичних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична.

- У кінці ХХ ст.. прогрес починає розумітись по-іншому. К.Ясперс стверджує, що прогрес науки, техніки, виробництва не веде до прогресу самої людини і «все велике гине, а все незначне продовжує жити».

Тому поняття прогресу все більше пов’язується з розвитком тілесних і духовних характеристик людини. Так, в якості критеріїв прогресу пропонуються наступні: середня тривалість життя, рівень материнської та дитячої смертності, показники фізичного та душевного здоров’я, почуття задоволення життям.

Різко зростає відповідальність кожної людини за все, що відбувається і суспільстві, за рух історії в потрібному напрямі.

Це пов’язане з поняттям змісту і сенсу історії. У трактуванні цього питання можливі два підходи:

- поняття людини виводиться із загальних характеристик суспільства, розуміється її сутність як сукупність усіх суспільних відносин. (К.Маркс). В такому випадку хід історії та її зміст розуміються як рух до закономірного майбутнього, де вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх. Зміст життя кожної людини – у праці в ім’я світлого майбутнього і у боротьбі з його противниками.

- виводить зміст життя суспільства зі змісту життя окремої людини, її властивостей і якостей. Людина і її історія – справжня мета суспільства.

Поняття сенсу історії пов’язане з поняттями добра і зла, долі (несвободи) та свободи. Свобода – здатність людини здійснювати свідомий вибір стратегії власного життя серед багатьох можливостей. (Свобода від чи свобода для?). Чи варті якісь цілі жертв серед людей? Цікава концепція А.Тойнбі про виклики історії та адекватні на них відповіді.