Основні методи наукового пізнання.

За Р. Декартом, науковий метод - це порядок і послідовність пізнавальних дій, що їх свідомо обґрунтовують та цілеспрямовано застосовують. Загальні особливості пізнання проявляються у науці через наявність у ній двох рівнів пізнання: емпіричного та теоретичного. На емпіричному рівні пізнання спрямоване на здобування наукових фактів. За висловом Ф. Бекона, " факти - живлення науки". Основне завдання емпіричного пізнання - фіксація, нагромадження та перше опрацювання фактів. Тому і результатами емпіричного пізнання є факти та певні форми їх зведення, такі як класифікації, типологія, тарифікація та ін.Для того, щоб певне явище стало фактом, воно повинно бути зафіксоване з допомогою певного інструментарію науки, описане науковою термінологією.Звідси й форми емпіричного пізнання: описи, зведення, протоколи.

Особливе значення мають протоколи, бо вони є найпершими фіксаціями фактів. У сучасному наукознавстві фігурує поняття " протокольних суджень", яке має досить часто вирішальне значення щодо надійності фактів.

Методи емпіричного пізнання: вимірювання (пряме та непряме), описування як класифікація зібраних даних та описування теоретичних положень, експеримент (пошуковий, перевірочний, здійснюючий), спостереження (безпосереднє та опосередковане), порівняння.

Коли факти здобуті та певною мірою впорядковані, виникає необхідність їх подальшого інтелектуального опрацювання; це здійснюється на проміжному рівні наукового пізнання, який умовно можна назвати рівнем інтелектуального опрацювання фактів. Тут на перший план виходять деякі загальнологічні інтелектуальні процедури, проте в науці вони також здійснюються чітко, ретельно контрольовано, із застосуванням спеціальних операціональних засобів (наприклад, апарату математичної логіки). Отже, тут фігурують методи: аналіз та синтез; індукція та дедукція; формалізація; ідеалізація.

Аналіз: розкладання фактів на їх елементарні складникисинтез: поєднання елементарних складників у складне цілісне явище. Основні методи опрацювання фактів: індукція: рух думки від окремих (часткових) фактів до ідей (узагальнень), дедукція: рух думки від загальних ідей до фактів (індивідуальних тверджень), ідеалізація: доведення параметрів певних фактів або явищ до гранична можливих меж: для виявлення певної якості в найповнішому варіанті (вигляді), формалізація: застосування символічних позначень для виявлення однорідних одиниць (рис) фактів.

Зазначені методи ми досить часто (іноді стихійно) застосовуємо в повсякденному життєвому досвіді. У науці вони, як було зазначено, мають чітке процедурне розроблення. Використання ідеалізації та формалізації підводить до математичного опрацювання фактів.

Усі ці методи приводять до виникнення теоретичного рівня наукового пізнання. Завдання наукових теорій — опис, окреслення певної предметної сфери реальності через виявлення суттєвих, необхідних, важливих зв'язків, функцій, відношень. Тому теорія досить часто починається з відкриття законів досліджуваної сфери.

Результатом теоретичного пізнання постають наукові теорії - система раціонально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що співвіднесені із певними сферами реальності. Як звичайно, наукові теорії будують за принципом " піраміди": угорі розміщені вихідні концептуальні принципи науки, що фіксують її фундаментальні установки (наприклад: " закони Всесвіту всюди однакові", " Світ є впорядкованим, тобто має регулярність, а не безладним", " Все підлягає формалізації та математичному обчисленню", " Будь-що, що існує, можна уявити у формі системи" та ін.). Далі йдуть принципи, що фіксують фундаментальні якісні характеристики досліджуваної реальності, потім — теореми, закони, твердження, поняття, фактичні дані.

Методи теоретичного пізнання:

аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв'язків цієї сфери;

теоретичного моделювання: конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.;

гіпотетико-дедуктивний: формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення;

сходження від абстрактного до конкретного: виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень;

поєднання історичного та логічного: досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень;

системно-структурний: вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так і його складників.

Результати наукового пізнання – наукові теорії. Отже, наукова теорія є найбільш розвиненою та досконалою формою наукового пізнання. Щоб спростувати наукову теорію, недостатньо мати факти, що їй суперечать; слід висунути нові гіпотези, аксіоми, створити конкурентну теорію або суттєво змінити принципи наявної.

Висновки

Пізнавальна проблематика є органічним складником будь-яких філософських досліджень. Оскільки філософські твердження мають важливе життєве значення, то виникає питання про їх обґрунтованість, виправданість, надійність, тобто про джерела та підвалини наших знань.

Пізнання постає різноманітним, виявляючим себе в різних видах, але разом усі вони дають можливість побачити, що до пізнавальної діяльності залучені всі сили та здібності людини (почуття, емоції, розум, інтуїція, прозріння та ін.).
Пізнання - багаторівневий процес побудови знання, але вирішальну роль у ньому відіграє розумова активність людини, що виявляється у конструюванні образів, моделей, понять, теорій, за допомогою яких людина оптимізує свої взаємини зі світом та збільшує ступені своєї свободи.

У сучасній гносеології істина постає у вигляді процесу, в якому людина, використовуючи складники знання та пізнання, створює виправдані, сталі інтелектуальні інструменти та засоби своєї життєдіяльності. Знання має різні форми свого якісного наближення до істини.

Поглиблення розуміння усіх складностей людини, ті відношення до дійсності, її пізнавальних можливостей та засобів спричинили принципову зміну у відношенні сучасної некласичної філософії до методу та методології.

Філософія відмовилась від пошуків єдиного універсального методу продукування істини всіма бажаючими, а перейшла до методологічного плюралізму, тобто до вироблення цілої низки пізнавальних методів, які різноманітна використовуються в межах основних парадигм сучасної філософії. Використання різноманітних та свідомо застосованих методів зумовлює найперші та вирішальні переваги науки над буденним пізнанням.

Контрольні запитання

1. Що таке пізнання та гносеологія?

2. Чому виникає питання про можливість адекватного пізнання дійсності, тобто про можливість істини?

3. Що таке агностицизм, апріоризм і скептицизм?

4. Основні етапи, рівні та форми процесу пізнання?

5. Що таке сенсуалізм і раціоналізм?

6. Що таке істина?

7. Істина об’єктивна, абсолютна, відносна та конкретна. в чому філософський зміст цих понять?

8. У чому полягає сутність догматизму й релятивізму?