Методи та показники оцінки ефективності й результативності інноваційної політики.

Особливістю підходів до оцінювання ефективності інноваційної політики господарюючих суб'єктів різних рівнів, що діють у ринкових умовах, слід вважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, працюють над глобальними завданнями розвитку суспільства загалом. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки. В економічній літературі звертається увага на необхідність нових підходів до оцінювання ефективності інновацій в умовах ринкової економіки.

За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний методологічний підхід для всіх організацій до оцінювання ефективності господарських рішень. Сутність його визначалася принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб'єктів господарювання. Тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень - економічний ефект, що одержують на всіх стадіях та етапах реалізації нововведень - від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем. Методичні суперечки стосувалися лише показників, якими оцінювався цей ефект - це " приведені витрати" на реалізацію новинки чи інтегральний показник - " річний економічний ефект".

Крім того, спрямування коштів на здійснення капітальних вкладень переважно мало безоплатний характер. Такий підхід дозволяв придбавати за кордоном нове обладнання, яке не використовувалось або використовувалось на неповну потужність, бо не вписувалося в існуючі технологічні процеси. Це призводило до зростання витрат на виробництво, формування цін за витратним принципом і до інших негативних наслідків.

У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних вимірів та економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватися лише після економічного оцінювання кожного з можливих їх варіантів. Слід зважати на те, що підприємства (організації) будують свою діяльність у напрямі досягнення своїх локальних цілей, передусім можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, які з'являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими витратами. Отже, в загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначається порівнянням результатів з витратами, що забезпечили цей результат.

Процес комплексного оцінювання ефективності інноваційної політики фірми можна здійснювати за етапами, наведеними на рис.1.

Одним із найскладніших етапів оцінювання ефективності інновацій є побудова системи моніторингу зовнішнього оточення фірми, тобто системи постійного спостереження за напрямами й досягненнями науково-технічного прогресу в конкретній та суміжній галузях. На цьому етапі фахівці фірми вивчають можливості:

- використання нових знань та інтелектуальних продуктів;

- виробництва продукції на основі нових, більш прогресивних технологічних процесів;

- застосування нових видів основних засобів і сировинних ресурсів;

- виготовлення інноваційної продукції;

- зміни продуктового портфеля;

- впровадження сучасних організаційно-технічних рішень виробничого, комерційного характеру тощо.

Рис.1.Етапи оцінювання ефективності інноваційної політики фірми

Виходячи з сутності понять результативність та ефективність інноваційної політики методи і показники для їх оцінки можуть бути наступними.

Для оцінки результативності інноваційної політики більш доцільно використовувати експертні методи, а саме:

1) SWOT – аналіз. Базується на зіставлені ринкових можливостей і загроз (зовнішне середовище) із сильними і слабкими сторонами діяльності підприємства (внутрішнє середовище). У результаті виділяють варіанти розвитку суб`єкта господарювання переважно ті, для реалізації яких є зовнішні і внутрішні можливості;

2) STP – аналіз. Дозволяє вибрати цільові ділянки ринку (сегименти), працюючи на який конкретне підприємство зможе максимально виявити свої порівняльні переваги і згладати відносні недоліки стосовно конкретних ринкових умов;

3) GAP – аналіз. Дає можливість на основі дослідження фактичних і потенційних потоків прибутку від виробництва і реалізації різних видів продукції виділити прогалини ринку, який можна заповнити новою продукцією.;

4) Стратегічна модель Портера. Дозволяє виявити й оцінити конкурентні переваги конкретних підприємств чи видів діяльності і залежно від їхчастки ринку і рівня рентабельності. На підставі цього здійснюється вибір стратегій розвитку;

5) Матриця бостонської консультативної групи. За її допомоги, зіставляючи відомі чи прогнозовані частки ринку і темпи їхнього росту, для кожного з видів продукції оцінюють ефективність його виробництва і реалізації і визначають варіанти стратегїї подальшого розвитку;

6) Матриця «Мак Кінсі – Дженерал Електрик». На підставі зіставлення привабливості фактичних чи можливих ринків і конкуретноспроможності конкретних видів діяльності виділяють ті з них, розвивати які найбільш доцільно.

7) Матриця Пітера Т.ФітцРоя. Конкуретноспроможність підприємства за відносною диферсифікацією і відносною ціною продукції;

8) Матриця “Shell-DPM”. Базується на оцінці грошового потоку, що є показником доцільності вибору в короткотерміновому періоді (матрица “зростання – частка ринку”), та оцінці віддачі інвестицій, як показника можливостей у перспективі (матрица “привабливість - конкуретноспроможності”), тобто поєднує можливості цих матриць;

9) Матриця “розвороту” Ч. Хофера. Дозволяє аналізувати портфель замовлень та визначити за його результатами стратегією діяльності підприємства, що опинилось у скрутному становищі і якому загрожує банкротство;

10) Матриця Arthur D.Little. На ній базується оригінальна методика статегічного аналізу і планування багатогалузевого підприємства. Є також ефективним інструментом аналізу портфеля замовлень і його ефективної диферсифікації;

11) Тривимірна модель Д.Абеля. Дозволяє аналізувати галузь бізнесу СБО і портфель замовлень у трьох координатах (групи споживачів; потреби споживачів; технологія розроблення і виробництво товару, що забезпечує потреби споживачів);

12) Матриця Р.Купера. Базується на тривимірній моделі Д. Абелля. Застосовується для визначення нових напрямків діяльності підроиємства;

13) Діловий комплексний аналіз (PIMS). Його сутність полягає у встановленні кількісних закономірностей впливу факторів виробництва та ринку на довгострокову рентабільність і прибутковість підприємства.

Для оцінки ефективності інноваційної політики систематизація існуючих методів наведена на рис. 2.

Рис. 2. Систематизація методів оцінки ефективності інноваційної політики

Розглянемо докладніше наведені маркетингові методи.

Сутність методу Розенберга полягає в оцінці нового товару споживачами з точки зору його придатності для задоволення потреб.

Модель з ідеальною крапкою ґрунтується на штучному введені нового компоненту, який є ідеальним з погляду споживача і найбільш повно відображає характеристику нового продукту.

Методи бізнес-аналізу передбачають оцінку попиту та пропозиції, конкурентоспроможності тощо.

Дуже часто для оцінки ефективності інноваційної політики прі проектному підході використовуються показники ефективності інноваційного проекту: NPV, IRR, PI та інші. Але більш доцільно використовувати більш комплексний підхід, який полягає у розрахунку та аналізі таких показників:

- економічної ефективності, що враховують кінцеві результати реалізації інновацій загалом по національній економіці, тобто інтегральний ефект інновацій у розробників, виробників, споживачів і бюджеті;

- виробничої (або операційної), фінансової й інвестиційної ефективності, що враховують кінцеві результати реалізації інновацій у кожного з учасників інноваційного процесу;

- бюджетної ефективності, що враховують фінансові наслідки здійснення інновацій для федерального, регіонального і місцевого бюджетів.

Система показників оцінки економічної ефективності:

1.1. Інтегральний обсяг доданої вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, а також її приріст порівняно з аналогом за рахунок створення, виробництва і використання інновації, грн.

1.2. Загальний (інтегральний) обсяг доданої вартості (чистої продукції), а також її приріст порівняно з аналогом за рахунок створення, виробництва і використання інновації, грн.

1.3. Загальна (інтегральна) сума доходу (прибутку й амортизації), а також його приріст порівняно з аналогом (базисним рівнем) за рахунок створення, виробництва і використання інновації, грн.

1.4. Загальна рентабельність капіталу, спрямованого на створення, виробництво і використання нововведення, обчислена на основі річного доходу, і її приріст порівняно з аналогом, у відсотках.

1.5. Економічний ефект, одержаний у сфері виробництва, створення і використання нововведення, розрахований на основі чистої продукції, включаючи амортизацію, і його приріст, грн.

1.6. Економічний ефект, що одержаний у сфері виробництва, створення і використання нововведення, розрахований на основі чистого доходу, і його приріст, грн.

1.7. Термін окупності капітальних інвестицій, спрямованих на реалізацію нововведення, у сфері його створення, виробництва і використання, і його зміна порівняно з аналогом, років.

1.8. Загальна сума податків, що надійшли до бюджету за рахунок реалізації нововведення, у сфері його створення, виробництва й використання, і її приріст порівняно з аналогом, грн.

Система показників оцінки виробничої (операційної), фінансової та інвестиційної ефективності інновацій:

2.1. Показники оцінювання виробничої ефективності нововведень:

- додана вартість (чиста продукція), включаючи амортизацію, що одержана за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, та її приріст порівняно з аналогом, грн;

- чиста продукція, одержана за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, і її приріст порівняно з аналогом, грн;

- дохід (прибуток та амортизація) за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, і його приріст порівняно з аналогом, грн;

- економія від зниження собівартості продукції, що одержана за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, грн;

- потенційний прибуток від застосування нововведення і приріст порівняно з аналогом, грн.

2.2. Показники фінансової ефективності нововведень:

- чистий дохід за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення і його приріст порівняно з аналогом, грн;

- чистий прибуток за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення та її приріст порівняно з аналогом, гри;

- частка чистого доходу в загальній сумі доходів за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення і її зміна порівняно з аналогом, %;

- частка чистого прибутку в загальній масі прибутку, одержаного за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, і її зміна порівняно з аналогом, %;

- рентабельність продукції, розрахована на основі чистого доходу від виробництва (створення або використання) нововведення, і її приріст порівняно з аналогом, %;

- рентабельність продукції, розрахована за чистим прибутком від виробництва (створення або використання) нововведення, і її приріст порівняно з аналогом, %;

- загальна маса прибутку, одержаного за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, і її приріст порівняно з аналогом, гри.

2.3. Показники інвестиційної ефективності нововведень:

- економічний ефект (розрахований на основі чистої продукції, включаючи амортизацію), одержаний за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, і його приріст порівняно з аналогом, грн;

- економічний ефект (розрахований на основі доходу), одержаний за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, і його приріст порівняно з аналогом, грн;

- економічний ефект (розрахований на основі чистого прибутку), одержаний за рахунок виробництва (створення або використання) нововведення, і його приріст порівняно з аналогом, грн;

- термін окупності капітальних інвестицій (розрахований на основі чистого доходу, одержаного за рахунок виробництва, створення або використання нововведення) і його зміна порівняно з аналогом, років;

- рентабельність капітальних інвестицій, розрахована на основі чистого доходу від виробництва (створення або використання) нововведення, і її приріст порівняно з аналогом, %.

Система показників бюджетної ефективності нововведень:

3.1. Інтегральний бюджетний ефект за весь термін корисного застосування нововведення у сфері його виробництва, створення і використання, грн.

3.2. Інтегральний приведений (дисконтований або нарощений) бюджетний ефект за весь термін корисного застосування нововведення у сфері його виробництва, створення і використання, грн.

3.3. Ступінь фінансової участі держави (регіону) у фінансуванні нововведення, %.

Принципові переваги наведених показників оцінювання ефективності нововведень на відміну від показників економічної ефективності інвестиційних проектів полягають у наступному.

По-перше, такий показник, як інтегральний обсяг доданої вартості (у т. ч. амортизація) відображає загальний кінцевий результат від реалізації нововведення. Ця інформація вкрай важлива для розробників, виробників і користувачів нововведення. Вона дає змогу виявити суму коштів, якою вони можуть розпоряджатися, щоб спрямувати їх на оплату праці працівників підприємства, на розвиток соціальної сфери і на сплату податків. Отже, за допомогою цього показника забезпечується зацікавленість працівників підприємства у створенні, виробництві і використанні нововведення.

Відповідно, показники економічної ефективності інвестиційних проектів відображають більше інтереси інвесторів і лише частково - інтереси підприємств, що реалізовують проект.

Такий показник, як приріст доданої вартості (у т. ч. амортизація) порівняно з аналогом вкрай важливий для підприємств, що створюють, проводять і реалізують нововведення. Він дає змогу керівникові підприємства дізнатись, наскільки зростуть можливості підприємства для збільшення витрат на оплату праці, розвитку соціальної сфери і виробництва. Аналогічну функцію виконує показник доданої вартості і її приріст порівняно з доданою вартістю, створеною за допомогою аналога. Проте в цьому випадку свідомо обмежується право підприємств використовувати амортизацію на оплату праці і розвиток соціальної сфери.

По-друге, такий показник, як загальна сума доходу (прибуток плюс амортизація), відображає можливості підприємства в розвитку виробництва (функція накопичення), соціальної сфери і для сплати податків до бюджету. Якщо питома вага доходу в загальному обсязі доданої вартості (у т.ч. амортизація) порівняно з аналогом збільшується, то упровадження нововведення забезпечує підвищення ефективності праці і витрат на його оплату, а також матеріальних і фінансових ресурсів. Показники, що приймаються для оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів, таку функцію виконувати не можуть, оскільки вони відображають лише дисконтований (а не реальний) дохід, тобто дохід за вирахуванням частки, що вимагається інвестором.

По-третє, на основі порівняння загальної рентабельності капіталу, спрямованого на створення, виробництво й експлуатацію (використання) нововведення, можна зробити висновок про відповідність його ефективності:

а) народногосподарському рівню;

б) рівню, досягнутому підприємством щодо ефективності використання основних виробничих фондів і виробничих запасів;

в) рівню ефективності.