Червоний терор

Масовий політичний терор проти своїх ідейних противників більшовики розпочали з перших днів існування радянської влади.

Більшовики створили в Україні систему каральних органів:

• Всеукраїнську Надзвичайну комісію (ВУНК) (спочатку її очолював І. Шварц, а з 2 квітня 1919 p. - М. Лаціс))

• народні суди;

• революційні трибунали;

• робітничо-селянську міліцію;

• спеціальні військові частини в боротьбі проти повстанців.

Надзвичайні комісії швидко виносили вироки з будь-якого приводу, десятки тисяч людей по всій Україні було розстріляно без суду і слідства.

Методи боротьби:

• терористичні акції проти селянства;

• арешти;

• розстріл ззручників;

• страти членів сімей, хто був оголошений ворогом радянської влади;

• знищення політичних суперників більшовицького режиму.

У 1919 р. тривав рух супротиву радянській владі і радянську влада втрачала підтримку населення. Відбувалися численні повстання.

Політика червоного терору була однією з найважливіших складових частин політики «воєнного комунізму».

Селянство чинило запеклий опір хлібозаготівлям і хліб більшовикам доводилося брати силою. По селах розстрілювали заможних селян, що відмовлялися, здавати урожай. Нарком продовольства УСРР О. Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба «був окроплений кров'ю».

Проти повстанців більшовики направляли регулярні війська.

Каральні експедиції, проводили масові розстріли, спалювали села. Жорстокі репресії здійснювалися проти селянства тих районів, де базувалися махновці (Катеринославщини та Північної Таврії). Десятки тисяч селян, які входили до повстанської армії Н. Махна і після її розпуску у січні 1920 р. поверталися до мирної праці, було розстріляно як ворогів революції.

За порушення виробничої дисципліни робітників на промислових підприємствах жорстоко карали, навіть розстрілювали, звинувативши у саботажі. У Києві у 1919 р. було страчено 12 тис. осіб, а в Одесі, Миколаєві та Херсоні - 14 тис. У всіх великих містах організовувалися концентраційні табори, існувала система наложництва.

Більшовики не брали до уваги ніяких правових норм, а лише «революційну доцільність».

Жертвами червоного терору стали не лише поміщики, капіталісти, офіцери і члени антирадянських партій, підпільних організацій та повстанських загонів. Серед страчених було чимало безпартійних інтелігентів, священиків, службовців.

Кожен раз відновлення більшовицького режиму в Україні супроводжувалося посиленням терору і репресій.

На початку травня 1920 р. до України прибуло близько півтори тисячі досвідчених оперативний на чолі з головою Всеросійської надзвичайної комісії Ф. Дзержинським. Вони разом з місцевими каральними службами розгорнули активну кампанію проти всіх, хто був незадоволений радянською владою.

У липні 1920 р. підрозділи Всеукраїнської надзвичайної комісії переведено на воєнний стан і надано їм право виносити смертні вироки.

2. Повернення до політики «воєнного комунізму»

Політика «воєнного комунізму» - це система політичних та економічних заходів, масове насильство, спрямовані на впровадження нового ладу, зміцнення радянської влади, сувора централізація політичного и економічного життя.

Політика «воєнного комунізму» запроваджувалася в Україні ще наприкінці 1918 р.

Зі встановленням радянської влади в Україні у 1919 р. внаслідок Другої війни більшовиків політику «воєнного комунізму» було відновлено.

Відновлено і в 1920p., коли більшовики втретє відновили свою владу в Україні, розгромивши армію Денікіна, і діяла до початку 1921 р.

«Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами» (Л Троцькш).

Причини запровадження політики «воєнного комунізму»

1. Економіка була зруйнованою унаслідок участі країни у Першій світовій війні та двох революціях - Лютневій і Жовтневій - та за умов громадянської війни.

2. Внутрішні економічні труднощі.

3. Технічна відсталість.

4. Гостре протиборство у війні.

5. Розруха в країні.

6. Більшовики намагалися зосередити у своїх руках економічні важелі впливу.

Суть політики «воєнного комунізму»

Сільське господарство

• Уведення продрозкладки, примусове вилучення «надлишків» продовольства у селян. Селянам залишався лише прожитковий мінімум та посівний матеріал, решту забирали без всяких відшкодувань.

• Здійсненням продрозкладки займалися спеціальні органи, що спиралися на комітети бідноти, які створювалися на селах, та робітничі продовольчі загони.

• Запровадження продовольчої диктатури.

• Державна монополія на продаж та заготівлю хліба, приватна торгівля продовольчими товарами заборонялася.

• Нав'язування колективних господарств - радгоспів, комун, артілей - згідно з рішенням III Всеукраїнського з'їзду Рад.

У 1919 р. в Україні було створено 1256 радгоспів і понад 500 комун.

У цих господарствах панувала зрівнялівка, праця була погано організована, і більшість із них скоро розпалася.

Промисловість

• Прискорено націоналізацію підприємств важкої, середньої та дрібної промисловості, тобто практичну ліквідацію приватної власності на засоби виробництва та підприємництва.

• Державне керівництво економікою.

• Уведення загальної трудової повинності та створення трудових армій.

• Усі громадяни від 15 до 50 років повинні були працювати.

• Мілітаризація виробництва і праці.

• Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників..

• Ліквідація матеріальних стимулів до праці.

Торгівля й фінанси

• Заборона приватної торгівлі, перехід до прямого товарообігу.

• Згортання товарно-грошових відносин.

• Установлення твердих цін на товари.

• Карткова система постачання міського населення.

• Розміри продовольчого пайка визначалися за «класовою ознакою», тобто робітнику отримували більше, ніж службовці. Проте і в робітників пайок був незначним - 300-400 г хліба на добу.

• Скасування платні за житло, комунальні послуги, транспорт.

Метода впровадження політики «воєнного комунізму»:

• червоний терор;

• жорстка централізація;

• утворення комітетів бідноти як опорних пунктів більшовиків на селі;

• утворення продзагонів;

• реквізиції, конфіскації;

• кругова порука.

Наслідки політики «воєнного комунізму»

• Занепад економіки та господарської діяльності.

• Скорочення обсягів угідь, що обробляли селяни.

• Встановлення відкритої військової диктатури в політичній сфері.

• Посилення командних методів керівництва економікою.

• За рахунок пограбування селян та примусової праці робітників було забезпечено обороноздатність Червоної армії.

• Погіршення умов життя народу.

• Різке падіння купівельної спроможності грошей та перехід до натурального способу ведення господарства.

• Посилення соціальної напруги.

• Розгортання повстанського руху проти політики більшовиків. У квітні 1919 р. в Україні відбулося 98 антирадянських виступів, а в червні - липні - вже 328..

Продовольча диктатура (встановлено в Україні 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК)

Продовольча диктатура - державна монополія на продовольчі товари.

Усім продовольством розпоряджалися лише державні органи.

На принципах «воєнного комунізму» будувалася продовольча справа в Україні.

Оголошено державну монополію на найважливіші продовольчі товари - хліб, цукор, чай, сіль. Цими продуктами розпоряджалися лише державні органи.

Народний комісаріат продовольства оголошувався єдиним органом, який мав право заготовляти і розподіляти продовольчі товари.

Розподіл відбувався за «класовим принципом»: більше – вищим чиновникам державного і партійного апарату, червоноармійцям, робітникам воєнних підприємств, майже нічого - так званим «нетрудовим елементам» і членам їх сімей.

Вводилася продовольча розкладка.

Створювалися в містах продовольчі органи, які у проведенні хлібозаготівель спиралися на сільську бідноту і робітничі продовольчі загони. Заборонялося приватну торгівлю продуктами харчування.