Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ІІ варіант






1. Доведіть, що політика “самопосилення” правлячих кіл Китаю зазнала краху

Пройшовши через горнило цілої низки воєн і повстань середини XIX ст., Цинська імперія перебувала у найглибшій кризі за всю свою попередню історію. Міжнародний авторитет імперії було розтоптано внаслідок поразок в «опіумних» війнах і серії принизливих нерівноправних договорів з Англією, Францією, Росією та США. Традиційне китайське господарство, не витримавши конкуренції з товарами західної машинної індустрії, розвалювалося, втрачаючи цілі галузі. Великих руйнувань зазнала іригаційна інфраструктура країни. До того ж у 1876-1879 рр. Китай уразила страшенна посуха. У п'яти провінціях (Шаньсі, Шеньсі, Чжилі, Хенань і Шаньдун) посіви вигоріли настільки, шо від голоду там померло, за різними підрахунками, від 9 до 13 млн людей. Ще близько 20 млн осіб загинуло безпосередньо у процесі численних воєн і повстань. Загальна кількість цинських підданих скоротилася протягом 1851-1882 рр. з 431 млн до 381 млн осіб, а податкові надходження до імператорської скарбниці зменшилися майже удвоє. Імперію знекровлювали накладені на неї контрибуції. Дипломати називали тогочасний Китай «хворою людиною Азії» (за аналогією із «хворою людиною Європи» - Туреччиною). Цинська держава переживала гостру соціальну кризу, вихід з якої влада спробувала знайти в «політиці самопосилення». Сутність її полягала у спробі здійснити воєнно-технологічну й техніко-економічну модернізацію Цинської імперії без «потрясіння основ» традиційної східнодеспотичної цивіпізаційної структури китайсько-конфуціанського типу. Метою політики «самопосилення» (цзицян) проголошувалося «досягнення багатства» (цюфу) за допомогою «засвоєння варварських справ» та «заморських здобутків».

У руслі «політики самопосилення» цини погодилися на часткову відмову від традиційної ізоляції від зовнішнього світу, встановили постійні дипломатичні відносини з іноземними країнами, пішли на суттєве зростання зовнішньої торгівлі за рахунок її певної лібералізації, почали запрошувати іноземних спеціалістів для роботи в Китаї та відправляти китайців навчатися за кордон. У 1861 р. в Шанхаї вийшла друком перша в Китаї («Нова шанхайська газета»), в якій, окрім місцевих новин, з'являлася інформація про життя інших країн, а в Пекіні навіть відкрили школу іноземних мов (1862), де готували перекладачів і дипломатів.

Зокрема, привертали увагу модернізаційні зусилля хунаньського угруповання, очолюваного Цзен Гофанєм, та аньхойського угруповання Лі Хунчжана. Плодами їхньої діяльності стало відкриття перших у країні сучасних арсеналів в Аньшіні, Шанхаї, Сучжоу та Нанкіні, збройового заводу в Шанхаї, суднобудівних верфей у Шанхаї, Ханчжоу, Фучжоу, на яких за участі іноземних інженерів налагодили випуск сучасних торговельних і військових кораблів для цинського флоту. В 1881 р. у Китаї збудували першу залізницю, а наступного року в Шанхаї почалося спорудження першої текстильної фабрики сучасного типу. Побудовою нових підприємств «європейського типу» зацікавилася й центральна влада.

Модернізація потребувала коштів, яких у знесиленій війнами і контрибуціями країні, зазвичай, хронічно не вистачало - і Цини дозволили відкривати в Китаї філіали іноземних банків (ініціативу в цій сфері відразу ж перехопили англійці). У 1865 р. англійськими інвесторами був відкритий перший у країні місцевий британський колоніальний Гонконг-Шанхайський банк. У 1867 р. англійці відкрили в Китаї перше пароплавне товариство, а в 1871 р. після відкриття Суецького каналу (1869) з'єднали телеграфним зв'язком Шанхай з Європою та Америкою. У 1894 р. в Цинській імперії налічувалося вже 101 іноземне підприємство.

Шукаючи гроші де тільки можна, реформатори обклали підданих непосильними податками, а зарплати найманих працівників на заводах і фабриках (де широко використовували майже дармову жіночу й дитячу працю) ледве рятували їх від голодної смерті. Населення підлягало жорсткому військово-політичному та ідеологічному контролю, категорично заборонялася будь-яка опозиційна політична чи профспілкова діяльність. У принципі не існувало трудового законодавства, а на виробництві панувала казармена палична дисципліна. Лібералізація, шо торкнулася іноземних інвестицій, зовсім не зачепила вітчизняний бізнес: із китайських торговців продовжували брати мито на внутрішніх митницях (лікін), новостворена бюрократична служба «чиновницького нагляду й купецького управління» (гуань ду шан бань) чинила регулярний «державний рекет» шодо підприємців.

Не дали реформи країні й потужну армію нового типу. Не сприяла зміцненню бойового потенціалу китайських військ і непродумана політика «реформаторів» у галузі імпорту зброї та воєнних технологій: озброєння закуповували в різних країнах без єдиної загальнодержавної програми, а тому придбані гармати, військові кораблі та рушниці часто мали різну стандартизацію калібрів, а відсутність єдиної технічної уніфікації робила проблематичним їх ремонт через різнотипність запчастин і вкрай ускладнювала ефективне використання їх на полі бою.

Реформи «самопосилення» так і не вивели Китай із канонів східно-деспотичного суспільства: бізнес цілковито залежав від влади, процес формування буржуазії відбувався з великими труднощами, вона так і не здобула політичних прав, простолюдинів залишили підданими, а не громадянами. В імперії майже не додалося політичних, ідеологічних чи економічних свобод, не виникли виборні органи влади, не з'явилася правова захищеність особи перед сваволею всесильних чиновників, зате відбувався процес руйнівної децентралізації війська та управлінських інститутів. «Самопосилення» виявилося ілюзією, то Цинська імперія відчула досить швидко.

2. Визначіть основні події другої англо-афганської війни.

У листопаді 1878 р. англійська армія трьома колонами вторглася в Афганістан. Мужній опір регулярних військ еміра Шер Алі було зломлено силами англійців. Вони зайняли Кандагар, Джелалабад і наближалися до афганської столиці. Зазнавши поразки, емір Шир-Алі, залишивши владу своєму сину Якуб-хану, втік у 1878 році до російських володінь.

Якуб-хан, ставши новим еміром Афганістану, уклав Гандамакську угоду 1879 року, за якою поступився Англії частиною своєї території й допустив у Кабул англійського резидента, сера Луї Каван'ярі. За кілька місяців резидента було вбито разом з його свитою, що потягнуло за собою нову війну. Якуб-хан зрікся престолу й утік під захист британців до Індії; Кабул і Кандагар були зайняті англійськими військами, а повстання афганців, що загрожували британському гарнізону в Кабулі, відбито сером Фредеріком Робертсом.

З кінця 1879 року в Афганістані розрослось народне повстання, в якому взяло участь до 100 тисяч чоловік. У липні 1880 року війська Аюб-хана, рушивши від Герата до Кандагара, завдали англійцям поразки у битві поблизу с. Майванд. Проте під стінами Кандагара Мухаммед Аюб-хан був розбитий військами Робертса, що підійшли з Кабула, й утік назад у Герат. У 1881 році він знову вирушив на Кандагар, але, зазнавши поразки, втік у Персію.

У цей час Абдур Рахман, який втік від Шир-Алі до генерала Абрамова до Самарканда у 1870 році, але продовжував стежити за подіями на батьківщині, вирішив знову шукати щастя у боротьбі за престол. Навесні 1880 року він залишив Самарканд і з'явився в Афганському Туркестані, де невдовзі зібрав значну кількість прибічників.

На пропозицію командування британської армії для перемовин з Абдур Рахманом було відряджено англійського чиновника Лепела Гріффіна. В ході перемовин Абдур Рахман домігся від британців визнання правителем всього Афганістану, а не лише його східної частини, як первинно передбачалось. 22 липня 1880 року князі Східного і Середнього Афганістану проголосили Абдур Рахмана новим еміром. Встановивши у Кабулі новий уряд англійці залишили країну.

 

3. “ сварадж”- політичне гасло національно-визвольного руху в Індії, яке вперше прийняв Індійський національний конгрес 1906 р. Радикальними прихильниками ІНК трактувався як здобуття повної незалежності, поміркованими-як надання самоврядування у межах Британської імперії.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.