Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Напрями державного регулювання ІД
|
|
Інвестиційне середовище (інвестиційний клімат) – система правових, економічних та соціальних умов здійснення інвестиційної діяльності в країні, що суттєво впливають на рівень доходності ризику інвестицій.
Державна інвестиційна політика – цілеспрямоване правове регулювання окремих аспектів інвестиційної діяльності з боку держави відносно до стратегії та умов її економічного розвитку.
Форми ДРІД:
1) Визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування;
2) Бюджетне регулювання інвестиційної діяльності;
3) Податкове регулювання ІД;
4) Формування державної кредитної політики в сфері ІД;
5) Формування державної амортизаційної політики;
6) Регул. форм і порядку участі інвесторів в приватизації держ. під-ств;
7) Регулювання грошової емісії в процесі забезпечення рівноваги інвестиційного ринку;
8) Регулювання основних параметрів функціонування ринку ЦП;
9) Формуванння державних вимог до експертизи інвестиційних проектів;
10) Забезпечення правового захисту інвестицій та форм вільного використання інвестиційного прибутку;
11) Регулювання форм та умов здійснення іноземних інвестицій;
12) Розвиток держ освіти та підготовка спеціалістів у сфері ІД;
Напрямки:
- формування стабільного і досконалого законодавства, що передбачає, зокрема, реформування податкової системи з метою зниження податкового тиску на товаровиробника; - упорядкування та стабілізація законодавства з питань іноземного інвестування, зокрема з метою уникнення дискримінації вітчизняних або іноземних інвесторів; - розробка і впровадження стратегії регіонального розвитку, спрямованої на комплексний розвиток окремих територій, створення сприятливих умов для економічного розвитку та їх інтеграції у світову економіку; - розробка та реалізація Державної комплексної програми розвитку аграрного сектора економіки, яка б передбачала надання пільг іноземним інвесторам під час здійснення інвестицій у сектор; - посилення рекламно-інформаційної роботи з метою залучення вітчизняних та іноземних інвесторів до України та її регіонів, демонстрація можливостей та перспектив вкладення інвестицій; - розвиток ринку цінних паперів, формування та удосконалення інфраструктури фондового ринку. Створення незалежної рейтингової агенції на фондовому ринку для збору, аналізу розкриття інформації згідно з міжнародними стандартами, формування кредитних рейтингів учасників ринку; - залучення іноземних інвестицій у формі концесії, зокрема у галузі комунального господарства та транспортної інфраструктури; - посилення захисту прав інвесторів, гарантування та страхування інвестицій; - стимулювання розвитку інфраструктури ринку та активізації діяльності небанківських фінансових установ (пенсійних фондів, страхових та лізингових компаній). Залучення в інвестиційний процес за допомогою цих установ заощаджень громадян України; - створення системи інформаційного супроводження процесу інвестування на центральному та місцевому рівнях, яка б забезпечувала розміщення відповідної інформації у мережі Інтернет, видання та розміщення бюлетенів інвестиційних можливостей підприємств, представлення проектних пропозицій на міжнародних виставках та форумах;- захист прав інтелектуальної власності, в тому числі іноземних інвесторів, шляхом удосконалення законодавства України у цій сфері.
Сутність та завдання Державного регулювання ІД
Держ. регулювання ІД – це створення необхідних умов для її реалізації, а також пряме управління держ. інвестиціями. Пряме управління держ. інвестиціями включає в себе планування держ. інвестиційних програм, їх фінансування і реалізацію.
Світовий досвід сформував 3 основні моделі:
- американська. Сутність: держава в своїй регуляторній політиці спирається на запровадження ефективної податкової с-ми, яка б стимулювала інвест. активність юр. і фіз. осіб, була спрямована на стабілізацію основних макроекономічних показників: чисельність зайнятих у виробництві, стабілізація цін і ріст доходів інвесторів.
- японська. Сутність: забезпечення соц. і економічного партнерства представників великого бізнесу і уряду.
- тайванська. Сутність: держава спільно із представниками бізнесу вирішує спірні питання і займається вкладенням коштів в програми, які забезпечують розвиток виробничої інфраструктури і людського капіталу.
9. Структура побудови інвестиційного контролінгу (ст. 72-76 Лігоненко, Бланк)
Інвестиційний контролінг являє собою контролюючу систему, що забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямках інвестиційної діяльності підприємства, вчасне виявлення відхилень її фактичних результатів від передбачених і прийняття оперативних управлінських рішень, що мають забезпечити нормалізацію цієї діяльності.
Інвестиційний контролінг на підприємстві може бути побудований з урахуванням наведених принципів по таких основних етапах:
1. Визначення об’єкта контролінгу.
2. Визначення видів і сфери контролінгу, які відповідно до його концепції підрозділяються на такі основні види, як стратегічний, поточний та оперативний.
3. Формування системи пріоритетів контрольованих показників.
4. Розробка системи кількісних стандартів контролю.
5. Побудова системи моніторингу показників, що включені до інвестиційного контролінгу.
6. Формування системи алгоритмів дій щодо усунення відхилень є заключним етапом побудови інвестиційного контролінгу на підприємстві.
10. Цілі та етапи розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства (ст. 226, 232-233)
Інвестиційні ресурси підприємства являють собою всі форми капіталу, який залучається ним для здійснення вкладень в об’єкти реального і фінансового інвестування.
Політика формування інвестиційних ресурсів являє собою частину загальної інвестиційної стратегії підприємства, яка полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його інвестиційної діяльності й залученні для цих цілей капіталу в найбільш ефективних формах з різноманітних джерел.
Етапи розробки політики формування інвестиційних ресурсів підприємства:
1. Аналіз стану формування інвестиційних ресурсів підприємства в попередньому періоді.
2. Визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів.
3. Вибір ефективних схем фінансування окремих реальних інвестиційних проектів
4. Забезпечення цільового обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.
5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел.
6. Визначення граничного обсягу залучення позикових інвестиційних ресурсів
7. Визначення співвідношення обсягу позикових інвестиційних ресурсів, які залучаються на коротко- та довгостроковій основі.
8. Забезпечення мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів з різноманітних джерел
9. Оптимізація структури інвестиційного капіталу.
|
|