Несподівана любов

Ось і любов, немріяна, нежданна,

Прилинула, прийшла, чи прив’язалась.

Аж смішно – стала я чиясь кохана,

Чи просто іграшка – того ще не дізналась.

А хочеться, так хочеться це знати,

Та поки-що лише слова банальні.

І взагалі, чи вміє він кохати,

По-справжньому, якось оригінально?

Але навіщо зайвим перейматись,

Й болото у думки даремно лити.

Цінніше було би мені дізнатись,

Чи можу я по-справжньому любити?

Не можу однозначно я сказати,

Мабуть і ясно, що це означає.

Тому й його не буду я питати,

Чи він мене по-справжньому кохає.

Холод

Навкруг зима і холод всюди пан.

Й під владою його усі по звичці

Танцюють задубілий планом тан

Мов у холодній милій рукавичці.

А плани різні – ковдра, шуба, піч.

От в нас – сучасний нібито камін.

Та ось прийшла морозна знову ніч,

Й полонить холод все крізь шпари стін.

Жере тепло, мов м'ясо пес голодний,

Крилом накривши все, неначе птах.

Бо він від Бога, він же є природній,

Тому у нього й козирі в руках.

«Візьми книжку в руки!..»

- Ти чого так довго?

- Бо нас швидше не відпустили.

- І ти не могла відпроситись?

- Ні! Це був перший урок малювання цього року.

- А! Малювання?! Я тут сама розриваюсь, не встигаю зварити обід і на город треба йти, а ти малюєш? Та ти маєш хоч трохи совісті? Чи сиділа би ти на шостому уроці, якби це була математика? Та тобі би хіба бавитись і бавитись, а щоб щось допомогти? Тільки як накричу! Ану швидко переодягайся, їж і до роботи! Підеш внести дров до хати!

Швидко переодягаюсь, рухаюсь немов той метелик, що весело тріпоче крильцями то над одною квіточкою, то над іншою. Але не тому, що так сказала мама, а тому, що хочу швиденько все зробити і сісти малювати. Малювати, малювати, малювати. Спочатку я намалюю те, що задали на уроці малювання. А задали мені намалювати книжку, яка стоїть на столі. Нам показували, як треба малювати правильно: міряти лінійкою всі відстані, користуватися транспортиром, і я так хочу це спробувати. Я ще ніколи не малювала книжку в альбомі, тільки розмальовувала. Ну подобаються мені розмальовані книжки. От я не розумію – навіщо у книжках не замальовують всі місця вільні від букв? Хоча добре, що не замальовують, бо де б тоді малювала я?...

- Мам, ще щось треба робити?

- Поки що ні, йди і роби уроки.

- А коли тато приїде?

- Сьогодні ввечері. Він дзвонив і казав, що буде перевіряти, чи зробила ти домашнє завдання.

І чому той тато приїде сьогодні? Він мав приїхати завтра! Що мені робити? Я так не хочу тих його перевірок! Я хочу зараз сісти і намалювати книжку. Все, поки тато приїде, я намалюю, а потім піду вчитись. Беру свій альбом із уже трьома намальованими малюками – квіти, портрет Барбі, хата і йду поповнювати в ньому колекцію. Точно, точно, я змалюю. Змалюю свою книжку із книжки математики. Беру математику, ставлю наперед себе і починаю простим олівцем у напруженій руці виводити лінії, підспівуючи щось під ніс. Спочатку з’являються тоненькі, потім товстіші, чіткіші. У грудях стукає радість перемішана з якоюсь тривогою, я продовжую малювати і раптом за вікном чую голос собаки. Потім гавкіт стихає і переходить у важкі кроки по ґанку. Так, це мій тато приїхав з роботи, я навіть не встигла намалювати математику! І вивчити також не встигла! Скоро згортаю незавершену свою насолоду і чую:

- І що ви тут робите? Де мама?

- Мама надворі. А-а…

- А ти бавишся?

- Ні, я-а…

- Ану покажи домашню роботу!

- Я ще не зробила.

- А що ти робила?

- Малювала.

- А ти не знаєш, що спочатку треба все вивчити, а потім малювати? Ану візьми книжку в руки і щоб я більше не бачив, що ти бавишся і не робиш уроки! Бо як візьму свій ремінь, як вперіщу пару раз, то будеш знати! Зрозуміла мене?!

- Зрозуміла.

Я взяла до рук книжку і мої очі наповнились сльозами, але я не плачу. Вони самі котяться, вони навіть дратують мене. Радість, що мешкала в моїм тілі під час малювання тієї книжки цілком покинула його і щось тверде й гостре осіло в горлі. Я така зла на ті сльози, що котяться, на тата, що бажає мені тільки добра, на маму, якій важко зі мною неслухняною. А ще я страшенно зла на ту не цікаву без малюнків книжку, яку постійно змушують тільки читати і не дозволяють малювати.

Олена