Пролемні аспекти господарсько-правової відповідальності

Р. Б. Шишка, доктор юридичних наук, професор ОКРЕМІ АСПЕКТИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В статті йдеться про господарсько-правову відповідальність як про судове застосування санкцій до винного у вчинені правопорушення, яке посягає на господарський правопорядок. Автор притриму- ється санкційної концепції, але вказує, що застосування відповідальності – прерогатива суду, а за- стосування санкцій – можливе іншими органами держави, але воно є різновидом досудового впливу на порушника, що має свої позитивні риси. Обґрунтовано введення адміністративного медіативного розгляду справ про господарські порушення. Ключові слова: відповідальність, господарсько-правова відповідальність деліквента, медіація, са- нкція. Постановка проблеми та її актуальність. Ап- ріорі відповідальність є покладанням на того, хто вчинив правопорушення (деліквента) додаткового обов'язку чи приєднання його до того, що зберігає чинність. Проблема полягає у тому, що: 1) термін «правова відповідальність» та її похідні, зокрема господарсько-правова, розглядаються здебільшого у широкому сенсі як всяке застосування санкцій до правопорушника; 2) таке застосування, яке пов’язане із захистом права чи/та покаранням вин- ного або відповідального, що стосується правосуд- дя; 3) застосування санкцій повинне вчинятися лише у спосіб і порядку, що встановлені чинним законодавством; 4) згідно ст. 124 Конституції України на рівні імперативу здійснення правосуддя відноситься до виключної компетенції суду; 5) акти законодавства, особливо адміністративного та його імплементантів (господарського, екологіч- ного тощо) передбачають позасудове застосування санкцій; 6) в доктрині права така кричуща в умовах правової держави суперечність або упускається, або зводиться до права органів управління застосо- вувати санкції. Щодо відповідальності адміністративно- правового спрямування, якими є більшість гос- подарського-правових, додатково виникла про- блема легітимності у світлі ст. 124 Конституції України покладання такої відповідальності орга- нами державного управління як прояву адмініст- ративного свавілля. З одного боку, для них спе- ціальними законами надано повноваження чини- ти правосуддя і застосовувати санкції до поруш- ників, з іншого, як було зазначено вище, - у бук- вальному сенсі таке правосуддя є неконститу- ційним і така господарсько-правова відповідаль- ність сумнівною. Навіть рішення Конституційно- го Суду України щодо надання Антимонополь- ному комітету України повноважень щодо розг- ляду справ про антимонопольні і антиконкурент- ні правопорушення також більш ніж сумнівне. Скоріше це вихід із ситуації, яка склалась, і ком- проміс між дійсністю та засадами вчинення пра- восуддя в країні. Аналіз досліджень і публікацій. Не можна недооцінювати теоретичні та прикладні розробки вічної проблеми правової відповідальності. На- разі легше назвати тих, хто так чи інакше її не торкався, хоча б як моделювання превентивного спрямування свого дослідження чи презентації рівня компетентності, ніж перерахувати всіх, хто переймався проблематикою господарсько- правової відповідальності. Цим переймалися В. К. Мамутов, В. С. Мартем’янова, В. С. Щер- бина, Г. В. Пронська та інші. Однак, залишається багато дискусій щодо господарсько-правової відповідальності. Більшість солідаризується, що господарсько-правова відповідальність є ком- плексним правовим інститутом господарського права, предметом регулювання якого є господар- ські правопорушення. Вона визначена як право- відносини, які виникають внаслідок вчинення господарського правопорушення між суб’єктами господарювання або між суб’єктом господарю- вання та органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, в результаті чого винний у вчиненні правопорушення суб’єкт гос- подарювання зазнає несприятливих наслідків майнового або організаційного характеру, які передбачені господарсько-правовими санкція- ми [1, c. 146]. Як встановлено у ч. 2 ст. 216 ГК України [3], застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних ін- тересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам госпо- дарських відносин, завданих внаслідок правопо- рушення, та забезпечувати правопорядок у сфері ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 130 Юридичний вісник 1 (34) 2015 господарювання. Звернемо увагу на некорект- ність: чомусь захищаються права лише громадян і не вказано про інших фізичних осіб, для яких у цій сфері реторсії не встановлено, не зрозумілий термін організації з огляду на ст. 55 ГК, чи збит- ки відшкодовуються лише суб’єктам господарю- вання чи господарських відносин? Основне ким чи чия прерогатива встановити господарсько- правову відповідальність. Об'єктом стали правовідносини, які виника- ють при застосуванні господарсько-правових санкцій та, зокрема, при притягненні до госпо- дарсько-правової відповідальності. Предметом є положення чинного законодавства про господар- сько-правову відповідальність, практика його застосування, наукова доктрина. Мета статті – розкрити підходи до господар- сько-правової відповідальності та вирішити про- блему конституційності здійснення несудового правосуддя та обґрунтувати правову природу застосування санкцій іншими державними та недержавними органами. Виклад основного матеріалу. Реалізації мети господарсько-правової відповідальності покли- кані сприяти принципи, що закріплені в ч. 3 ст. 216 ГК: потерпіла сторона має право на відшко- дування збитків незалежно від того, чи є засте- реження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недо- броякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання і також відшкодування збитків не звільняють правопорушника і без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продук- ції. Саме багатослів’я для принципів не характе- рне і їх важко назвати принципами. В юридичній літературі поширене положення, що господарсько-правова відповідальність існує у формі додаткового обов’язку, що покладається на зобов’язаного суб’єкта після порушення ним зобов’язання і полягає у сплаті неустойки, відш- кодування збитків, завданих управленому суб’єкту [4, c. 174], що вірне лише стосовно до- говірних зобов’язань, де їх порушення спричиняє акцесорне зобов’язання, а при відмові його вико- нати – примус до їх виконання у формі господар- сько-правової відповідальності. Щодо деліктів, то тут ніякого додаткового зобов’язання не ви- никає, а вони – санкція за порушення. Можна погодитися із проф. І. О. Безклубим, що на «... доктринальному рівні ставлення до інституту відповідальності здебільше набуває догматично- го характеру та, як правило, не передбачає альте- рнативних підходів до його розуміння. На догма- тичний характер цього інституту вказує те, що більшість вчених розглядають юридичну відпо- відальність через дихотомію її позитивної та негативної складових» [26, с. 18]. У будь-якому разі їх споріднює те, що госпо- дарсько-правова відповідальність проявляється як застосування господарських санкцій, що здій- снюється за допомогою державного примусу і виражається в суспільному осуді винного право- порушника і покладенні для нього додаткових обтяжень майнового характеру або позбавленні його суб’єктного права. Сутність господарсько- правової відповідальності проявляється як: санк- ція, покарання, перетерпівання, реакції на право- порушення [6, с. 130], гарантія забезпечення, охоронного інституту права, що виконує охо- ронну функцію, і складається з двох взаємо- пов’язаних і взаємозабезпечувальних елементів: 1) компенсаційного впливу; 2) штрафного (реп- ресивного) впливу [5, с. 5]. При тому одні визначають відповідальність як застосування (реалізацію) санкції, інші – як ви- конання обов’язку на підставі державного чи прирівняного до нього примусу, чи як правовід- носини між правопорушником та державою в особі її компетентного органу. Більш практич- ним видається позиція щодо застосування санк- цій. Вона проведена у ч. 1 ст. 216 ГК України щодо господарсько-правової відповідальності і принаймні вказує на того, хто вправі це вчинити і у якій правовій формі. Як зазначається, тут про- ведено, що така відповідальність: 1) за господар- ські правопорушення; 2) встановлена лише у сфері господарювання1 [7, c. 371]. Тож відпові- дальність проявляється як санкція з примусового позбавлення деліквента належних йому ціннос- тей чи благ. Можна погодитися щодо деяких адміністра- тивно-правових санкцій, що передбаченні у ГК України, але не знайшли закріплення в спеціаль- них законах: адміністративно-правові санкції із зупинення дії ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності, скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання [8, c. 182]. На наш пог- ляд, тут йдеться про звуження господарської 1 Водночас, слід зауважити, що окремі санкції є подвійними і в рівній мірі відносяться як до адміністративного, так і до господарського права. Шишка Р. Б. Юридичний вісник 1 (34) 2015 131 дієздатності шляхом позбавлення суб’єктивного права, а не про додаткові обтяження суб’єкта господарювання майнового чи організаційного спрямування. В більшості відомих публікацій така обставина чомусь упускається, хоча переве- дення зазначених наслідків із категорії санкцій і категорію «позбавлення права» могло б збагати- ти засоби господарсько-правового впливу на порушників приписів чинного законодавства. Та не в цьому основна проблема і сенс опри- люднення позиції автора. Зважаючи на постано- вку проблеми здійснення правосуддя в разі по- рушення у сфері господарського права та кон- ституційні положення про здійснення правосуд- дя і зокрема згадані рішення Конституційного Суду України склалась досить непросто в прак- тичному та теоретичному аспектах ситуація із фактичним існуванням позасудового правосуддя. Концептуальні підходи до правової відповідаль- ності: покарання, санкції, державного впливу чи перетерпівання - по різному можуть бути витлу- мачені та слугувати підґрунтям імперативного (вузького) чи диспозитивному (широкого) тлу- мачення правової відповідальності. Наразі право застосувати до суб’єктів госпо- дарювання господарсько-правові санкції надано широкому колу державних органів та навіть не- державних органів. Так, при захисті прав спожи- вачів склався плюралізм (державні органи, орга- ни громадські) в можливості застосування санк- цій, що докорінним чином не відобразилось на чисельності та наслідках порушень прав спожи- вачів. Більш того, склалось підтвердження тра- диційного: «у семи няньок - дитя без догляду». Єдине, чим можна виправдати таке об’єктивно складене в сфері здійснення правосу- ддя становище, заміщенням вузького розуміння господарсько-правової відповідальності широ- ким, що сумнівно і відкриває дорогу для позасу- дового свавілля, чи введення адміністративного медіативного розгляду справ про порушення зобов’язань чи обов’язків, зауважимо, не про притягнення до відповідальності, у сфері госпо- дарського права. Таке концептуальне положення може бути проміжним, але воно є єдино можли- вим і комфортним виходом із непростої та анти- конституційної ситуації з правосуддя, яка наразі склалась. Принаймні, така можливість досі не обгово- рювалася широко в правовій літературі. До того ж виникає і запитання щодо процедур позасудо- вого застосування санкцій до деліквентів чи/та відповідальних осіб. У широкому сенсі давно назріла потреба виділення процедурного права з прийняття рішень матеріально-правового спря- мування, у тому числі щодо порядку застосуван- ня позасудових санкцій. Як тут не пригадати дещо призабуту концепцію юридичного процесу проф. В. М. Горшеньова та її прибічників (І. М. Погрібний). Мало хто звертає увагу на імператив консти- туційного положення про вчинення правосуддя в Україні та розмежування виконання деліктного зобов’язання, що виникло із факту порушення приписів чинного законодавства і притягнення до правової відповідальності. Теоретична наука, навіть, як ми вважаємо, завинила перед приклад- ними галузями права, не надавши відповіді на цю злободенну проблему. Одне, коли ст. 124 Конституції України не було, й інше – коли вона з’явилась як імператив. Тож її необхідно неухи- льно дотримуватися, чи відмовитися від її імпе- ративізму, що практично неможливо, оскільки це положення є наріжним для забезпечення право- порядку та здійснення правосуддя. Навіть поста- нова Конституційного Суду скоріше є вимуше- ною компромісним розширеним тлумаченням про здійснення правосуддя, ніж вірним по суті. Принаймні правосуддя не може бути чудовим та поза чудовим: саме слово «правосуддя» уже вка- зує на його гносеологію та аксеологію. Знижува- ти рівень правосуддя до позасудового антиконс- титуційно і не виправдано. До речі, при застосу- ванні санкцій поза судом не йдеться про додат- кові витрати порушника, як при судовій госпо- дарсько-правовій відповідальності. Досить проблемним в розумінні є перерос- тання зобов’язання з господарського правопору- шення в господарсько-правову відповідальність. Досі він вирішувався шляхом ототожнення умов виникнення зобов’язання з делікту та підстав відповідальності, що є відображенням матеріа- льно-правового підходу, але не відповідає її сут- ності як державного примусу та підстав для його застосування. В тому і основна помилка, за якої співпадання цих підстав за змістом їх ознак і призводить до їх ототожнення. Для застосування правової відповідальності потрібне звернення до суду (позов) із вимогою застосувати до порушника примус у формі санк- ції та винесення за ним рішення про притягнення до неї. Інший варіант, коли таке рішення вино- сить третейський суд, але воно затверджується судом і може бути виконане у встановленому порядку. Тим воно набуває значення державного примусу і особа вважається підданою господар- сько-правовій відповідальності в разі її реалізації Державною виконавчою службою. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 132 Юридичний вісник 1 (34) 2015 Вирішення цієї складної проблеми може ста- тися за рахунок включення додаткового обов’язкового елементу для виникнення госпо- дарсько-правової відповідальності і переростан- ня її у таку по суті, а саме необхідну додаткову до нього обов’язкову умову, яка за юридичною природою є накопичувальним юридичним скла- дом, який може бути названо – судове рішення про притягнення до відповідальності та вступ його в силу. В цей накопичувальний юридичний склад входять наступні юридичні факти: 1) від- мова деліквента від добровільного виконання основного та/або деліктного зобов’язання чи зволікання з їх виконанням. Цей елемент може бути відсутній, оскільки потерпілий праві звер- нутися з позовом до суду; 2) звернення у суд з вимогою про притягнення до відповідальності. Ця стадія має принципово важливе значення і свідчить про намір позивача надати своїй вимозі публічно-правове значення та застосувати дер- жавний примус; 3) прийняття рішення про при- йняття справи до провадження та / або застосу- вання запобіжних заходів для забезпечення ви- моги (заборона на відчуження майна, накладення арешту на рахунок відповідача тощо). З цього починається державний примус щодо порушни- ка, який може бути нами названий як превентив- ний примус. Його наслідки можуть спонукати до виконання вимоги але уже як наслідок дії двох взаємопов’язаних факторів: вимоги позивача у суд про забезпечення позову; 4) винесення судом рішення про притягнення до господарсько- правової відповідальності із встановлення ним її розміру, форми; 5) вступ рішення про притяг- нення до господарсько-правової відповідальності в силу. Доки рішення опротестоване і знаходить- ся на розгляді в апеляційній чи касаційній інста- нціях, воно не вступило у силу; 6) відмова засу- дженого від добровільного виконання призначе- них судом санкцій; 7) передача судового рішення на виконання органу Державної виконавчої слу- жби України та відкриття позовного проваджен- ня; 8) примусове виконання рішення про притяг- нення до господарсько-правової відповідальності органом Державної виконавчої служби України. Висновки. Наведене та необхідність подо- лання стереотипу широкого розуміння господар- сько-правової відповідальності надає підстави виділення безспірного та оспорюваного застосу- вання санкцій за вчинені правопорушення, що передбачені нормами господарського права у визначеному порядку. В першому випадку йдеться про контрольні та управлінсько- правозастосовні функції відповідних державних органів: вони здійснюють свої повноваження в порядку та у формах, що передбачені законом; вправі контролювати діяльність суб’єктів госпо- дарювання, виявляти і фіксувати (протоколюва- ти) виявлені ними порушення і позасудово, в межах наданих законом повноважень, застосову- вати стягнення, зауважимо, тільки один раз і без права її зміни і посилення у подальшому. Йдеть- ся про визнання деліквентом вчиненого, усвідо- млення його наслідків та згоду добровільно пе- ретерпівати їх, що вже використане у криміналь- ному праві як вибачальна обставина для пом’якшення покарання. Такий підхід є виправданим і застосовується у інших країнах світу, де особливо такими деталя- ми не переймаються: слугує оперативному вияв- ленню правопорушення і реагування на його вчинення, розвантажує судову систему, скоро- чуються витрати на здійснення правосуддя, та навіть витрати самих правопорушників. Нарешті, це вагомий аргумент для управлінського впливу на суб’єктів господарювання та забезпечення його ефективності та господарського правопо- рядку. Ми наполягаємо, що тут не йдеться про гос- подарсько-правову відповідальність, навіть якщо застосовані компетентним державним органом та судом санкції не відрізняються. Це влаштовує порушника, він не оспорює застосовані санкції в суді, і суспільство не витрачає час та кошти на правосуддя. При судовому застосуванні санкцій йдеться уже про спір щодо кваліфікації правопо- рушення, домірності застосованих санкцій. Очевидно, що не всяке застосування санкцій є відповідальністю, а лише вчинене від імені дер- жави у встановленому порядку і реалізоване у виді примусу до деліквента.

Круглова О.В. студентка, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ФУНКЦІЇ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК ВИДУ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. До теоретичних засад, які визначають сутність відповідальності суб’єктів господарювання та забезпечують досягнення нею мети, відносяться її функції, які конкретизують саме мету цієї відповідальності. На думку окремих авторів, мета і функція взаємодіють між собою: якщо буде реалізована санкція, передбачена певною правовою нормою, то буде досягнуто мету і виконано функцію, що випливають із правових норм [1, с. 430]. Оскільки функції господарсько-правової відповідальності деталізують ті, що притаманні власне юридичній відповідальності, доцільно розглянути це питання, взявши за основу загальні положення щодо функцій юридичної відповідальності. На думку О.М. Вінник, під функціями господарсько-правової відповідальності необхідно розуміти напрями її дії, той господарський результат, що настає у результаті застосування цієї відповідальності. При цьому вона вважає, що господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні для будь-якої юридичної відповідальності функції (стимулююча, штрафна), так і спеціальні функції (компенсаційна, інформаційна, сигналізаційна) [2, с. 387]. Такого ж підходу дотримуються й інші автори, зокрема Д.В. Задихайло [3, с. 291-293] та А.М. Подоляка [4, с. 139-140]. М.С. Малєїн виділяє наступні функції: каральну, компенсаційну, превентивну та сигналізаційну [5, с. 145]. Деякі вчені виділяють всього три функції. Наприклад, Б.С. Антимонов виділяє стимулюючу (попереджувальну, превентивну, виховну), відновлювальну (відшкодування, компенсації) та сигналізаційну (контрольну); А.Г. Биков – стимулюючу, компенсаційну, виховну; Р.О. Халфіна – відновлювальну, компенсаційну і виховну; Г.С. Гуревич – каральну, компенсаційну та виховну [1, с. 431] тощо. 92 │ Сучасні тенденції в юридичній науці України В цілому ж, аналіз юридичної літератури дозволив прийти до висновку, що всі автори віддають в своїх працях провідну роль тим чи іншим функціям. Тому доцільно буде розглянути основні з таких функцій господарсько- правової відповідальності. Однією з основних функцій господарсько-правової відповідальності є компенсаційна. О.Ф. Скакун визначає компенсаційну функцію як таку, що спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов’язків, властивих майновій відповідальності [6, с. 435]. Ця функція закріплена насамперед у ч. 1 ст. 224 ГК України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено [7]. О.М. Вінник зазначає, що дана функція притаманна всім видам і формам господарсько-правової відповідальності, але найбільше проявляється при застосуванні штрафних санкцій та відшкодуванні збитків [2, с. 388]. Окремо щодо такої функції грошових санкцій визначення давалось О.М. Новошицьким, який зазначав, що під такою функцією слід розуміти призначення санкції компенсувати підприємству збитки від правопорушення, за яке вона стягується. З урахуванням такого підходу, компенсаційною функцією наділені, на його думку, лише залікова та виключна неустойки і відшкодування збитків [8, с. 22]. Однак з такою позицією важко погодитись, оскільки мова не може йти тільки про відновлення порушених у результаті невиконання зобов’язань майнових госпрозрахункових інтересів підприємств- учасників господарського обігу чи відшкодування збитків від правопорушення. По-перше, невиконання майнових зобов’язань суб’єктами господарювання може бути не тільки стосовно підприємств, але й щодо інших учасників господарських відносин, якими згідно зі ст. 2 ГК України можуть бути: громадяни-підприємці як суб’єкти господарювання; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією; споживачі [7]. Крім того, слід відрізняти негативні наслідки та примусове виконання обов’язків, яке не є несенням відповідальності. По- друге, такою функцією наділена відповідальність не лише за невиконання майнових зобов’язань, а й за порушення правил здійснення господарської діяльності. Виходячи з цього, можна уточнити компенсаційну функцію відповідальності суб’єктів господарювання, а саме – це відновлення правового становища учасників господарських відносин, порушеного у результаті невиконання або неналежного виконання зобов’язань чи недотримання правил здійснення господарської діяльності. Ще однією функцією відповідальності суб’єктів господарювання є попереджувально-стимулююча. На думку деяких авторів, сутність такої функції полягає в тому, що застосування до правопорушника майнових санкцій спонукає його до усвідомленої зміни своєї протиправної поведінки (негативне стимулювання) [9, с. 879], припинення правопорушення і реального виконання зобов’язання [10, с. 146]. Саме загроза застосування господарської санкції примушує учасників господарських відносин, передусім, суб’єктів м. Хмельницький, 24-25 квітня 2015 р. │ 93 господарювання, діяти правомірно. Крім того, ця функція проявляється також і при застосуванні до суб’єкта господарювання санкцій організаційного характеру, зокрема оперативно-господарських або адміністративно- господарських санкцій. Це підтверджується, зокрема, ст. 235 та ст. 238 ГК України, відповідно до яких застосування таких санкцій спрямоване на припинення та/або попередження правопорушень саме суб’єктів господарювання шляхом створення для них несприятливих наслідків [7]. Сигналізаційна функція виявляється у тому, що застосування до учасника господарських відносин господарсько-правової відповідальності є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого порушника – сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв’язку або ж розірвання існуючого [3, с. 292]. Деякі науковці виділяють також інформаційну функцію. Вона полягає у тому, що факт пред’явлення претензії, позову, стягнення збитків тощо – це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб’єкта. Разом з тим, це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ і наведення порядку на підприємстві [4, с. 140]. О.М. Вінник вважає також, що роль вказаної функції полягає також в інформуванні учасників господарського життя про негаразди в діяльності їх партнерів, а відтак – про доцільність коригування своїх відносин з ними [2, с. 388]. Вважаємо, що сигналізаційна функція є нібито логічним продовженням інформаційної функції, тобто вказані функції настільки тісно пов’язані між собою, що немає необхідності виділяти їх окремо. У науковій літературі дискутується питання щодо такої функції господарсько-правової відповідальності, як каральна або штрафна. При цьому, слід погодитись з О.М. Вінник, яка стверджує, що така функція незначною мірою характерна для зазначеної відповідальності, хоча в певних випадках відіграє значну роль (сплата штрафної неустойки, яка передбачає і сплату суми неустойки, і повного відшкодування збитків; в окремих випадках це можуть бути господарсько-адміністративні штрафи за заборонені законом дії у сфері економічної конкуренції, якщо вони створили лише загрозу обмеження конкуренції на ринку, не завдавши шкоди її учасникам) [2, с. 387]. У теорії господарського права ведеться дискусія з приводу того, яка ж названих функцій є основною і найбільш важливою у сфері господарювання. В цьому питанні підтримуємо думку Д.Х. Липницького і В.К. Мамутова, які зазначають, що немає сенсу виділяти для кожної з форм господарської відповідальності якусь одну домінуючу функцію, оскільки всі вищезазначені функції в тій чи іншій мірі притаманні кожній з форм господарсько-правової відповідальності. Пояснюється це тим, що господарські санкції можуть розглядатися і як міра відповідальності для правопорушника, і як міра захисту для потерпілої сторони. Так, по відношенню до правопорушника всі форми відповідальності покликані забезпечити передусім стимулювання, спонукання його до припинення правопорушення та належного виконання своїх 94 │ Сучасні тенденції в юридичній науці України обов’язків. Для потерпілої сторони всі вони в тій чи іншій мірі покликанні виконувати компенсаційну (відновлювальну) функцію [9, с. 880]. Таким чином, основними функціями господарсько-правової відповідальності є компенсаційна, попереджувально-стимулююча, штрафна (каральна), сигналізаційна та інформаційна, вплив яких має забезпечити рівні умови господарювання та дотримання усіма учасниками господарських відносин суспільного господарського порядку.