Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Облік серіальних видань






(періодичних та продовжуваних)

 

Такий облік здійснювався в “Літопису періодичних видань”, який виходив з 1973 до 1989 р. щорічно. З 1997 р. видання відновлюється.

Види видань, що обліковуються: журнали; видання, що продовжуються; бюлетені; газети та інші. Не обліковувалися колгоспні газети, інформаційні видання нижче республіканського рівня, програми радіо та телебачення.

Бібліографічний опис здійснюється за державним стандартом і правилами опису періодичних видань.

Бібліографічне групування на першому рівні — за видами видань. Основні розділи: 1. Журнали, бюлетені, “праці” та збірники; 2. Газети. Усередині першого розділу групування систематичне, за спеціальною схемою, згідно з галузями знань. Усередині другого розділу групування топографічне, за адміністративно-територіальним поділом, та за видами газет (багатотиражні, транспортні тощо).

Допоміжні покажчики:

1) Алфавітний покажчик назв журналів та видань, що продовжуються;

2) Алфавітний покажчик назв газет;

3) Покажчик колективів (видавничих організацій та установ);

4) Алфавітний топографічний покажчик газет.

У 1997 р. був виданий “Літопис періодичних видань, 1996”, частина 1 [Журнали, збірники, бюлетені]. Групування здійснено за розділами УДК. Довідковий аппарат включає допоміжні покажчики: “Алфавітний покажчик назв журналів”, “Алфавітний покажчик видавничих установ та організацій” та ін.

Одночасно (“станом на червень 1997 року”) Книжковою палатою України був виданий довідник “Друковані періодичні видання України”, укладений Міністерством інформації України. Він відобразив газети, журнали і бюлетені, засновниками яких є органи представницької та виконавчої влади в центрі й на місцях: Верховна Рада та Кабінет Міністрів України, обласні, міські та районні ради народних депутатів та ін. Відзначалося, що “ці видання відіграють важливу роль у забезпеченні конституційного права громадян на отримання різноманітної інформації”. Відомості про видання тут подано в табличній формі, з графами: назва друкованого видання; засновник (співзасновник); періодичність; тираж; обсяг; кількість штатних працівників; дата реєстрації; головний редактор, телефон, факс редакції. Основні розділи: “Видання Верховної Ради та Кабінету Міністрів України” і “Видання місцевої сфери поширення”. В останньому виділяються підрозділи відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

З 1998 р. Книжкова палата України і Відділ координації діяльності регіональних та обласних комітетів інформації Міністерства інформації України видають довідник “Друковані та електронні засоби масової інформації України” у 3-х частинах: Частина 1. Газети; Частина 2. Журнали; Частина 3. Радіо, телебачення.

Джерелами складання довідника є відомості про реєстрацію відповідних засобів масової інформації в Міністерстві інформації України, комітетах інформації обласних державних адміністрацій, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, з додатковим використанням бази даних Книжкової палати України.

Відомості, що подаються в довіднику, ширше за бібліографічний опис, тому що вказують головного редактора, адресу і телефон редакції. Але, з іншого боку, тут не вказуються відомості про кількість номерів, що вийшли. Взагалі не відомо, чи дійсно існує зареєстроване видання. Такий підхід пояснюється тим, що “обов’язкові примірники деяких видань не надходять до Книжкової палати”.

У першій частині довідника — “Газети” — назви газет і бюлетенів газетного типу згруповано за адміністративно-територіальним устроєм, за алфавітом назв областей і Автономної республіки Крим. Усередині кожної області назви газет також подано за алфавітом. Довідковий аппарат посібника включає загальний алфавітний покажчик назв усіх видань газетного типу.

У другій частині довідника — “Журнали” — всі видання (журнали, бюлетені журнального типу і продовжувані видання) розміщено за алфавітом назв. Допоміжних покажчиків немає.

Третя частина довідника — “Радіо, телебачення” — вміщує дані про відповідні засоби інформації, що включають такі показники: обсяг мовлення, мова, засновник, керівник, телефон, факс.

Відзначаючи оригінальність і певну довідкову цінність довідника “Друковані та електронні засоби масової інформації України”, не можемо не пошкодувати про те, що він практично замінив собою “Літопис періодичних видань”, тому що відомості з “Літопису … ” — це гарантія того, що описуване видання дійсно існувало. При необхідності можна було б доповнити бібліографічні описи видань в “Літопису … ” відомостями про редакторів та про адресу редакції. Повний бібліографічний опис видань і поєднання різноманітних способів групування в основному тексті бібліографічного посібника і в допоміжних покажчиках, як правило, дають найповнішу картину випуску періодичних видань. Тому слід побажати, щоб видання “Літопису періодичних видань” продовжувалося, якщо не щорічниками, то хоча б кумулятивними покажчиками за 4—5 років (наприклад, 1997—2000 рр.).

 

§ 1.3.3. Облік нетекстових видань і творів друку

 

“Літопис образотворчих видань” з’явився спочатку у 1937 р. як “Літопис друку УРСР. Твори образотворчого мистецтва” (виходив до 1941 р.); потім з 1954 р. як “Літопис образотворчого мистецтва”; з 1968 р. — “Літопис друкованих творів образотворчого мистецтва”; з 1978 р. — сучасна назва. Виходив двічі на рік; з 1987 до 1992 р. — щоквартально, в 1996 р. — один раз на рік, з 1997 р. — 2 рази на рік.

Обліковує образотворчі плакати, портрети, образотворчі листівки, альбоми, книжки-картинки для дітей, табель-календарі і т.п. У спеціальному розділі подається інформація про ілюстративний матеріал із журналів та періодичних збірників.

Бібліографічне групування здійснюється за видами видань.

Допоміжними покажчиками є три окремі іменні покажчики: а) художників, б) авторів текстів, в) персоналій; а також: покажчик назв альбомів та комплектів листівок; покажчик музеїв, у яких зберігаються твори мистецтва, репродукції яких відображені; покажчик серій; покажчик журналів та періодичних збірників, ілюстративний матеріал з яких відображено в “Літопису образотворчих видань”.

“Літопис нот” з’явився в 1954 р. як “Літопис музичної літератури”, з 1970 р. — сучасна назва. З 1987 р. виходив щоквартально до 1990 р., з 1996 р. — 1 раз на рік. Обліковує як окремі видання нот, так і ноти, опубліковані в журналах та газетах.

Бібліографічне групування здійснюється за видами музики та засобами виконання.

Бібліографічний опис збірників супроводжується розкриттям змісту (переліком музичних творів, ноти яких надруковані). Крім назв пісень вказують перші слова, з яких починається пісня.

Допоміжні покажчики: 1) іменний (композиторів, авторів текстів і персоналій); 2) назв збірників; 3) назв і перших слів тексту вокальних творів; 4) покажчик серійних видань; 5) покажчик видань, у яких вміщено ноти (журналів, газет).

Облік картографічних видань до 1990 р. здійснювався тільки у всесоюзному покажчику “Картографическая летопись”. З 1997 р. видається “Літопис картографічних видань” України. Виходить раз на рік. Містить інформацію про окремо видані карти, схеми, плани, атласи та карти, надруковані як частина інших видань. Бібліографічний опис здійснюється за ГОСТом 7.18-79 “Библиографическое описание картографических произведений” та “Правилами составления библиографического описания: Ч.3. Картографические произведения” (М., 1990). Застосовуються скорочення слів, передбачені стандартами, а також спеціальні скорочення слів та словосполучень. Опис атласів супроводжується переліком карт, що входять у їх зміст.

Бібліографічні записи групуються на основі третього видання “Универсальной десятичной классификации” (М., 1979—1987) із урахуванням внесених змін та доповнень. Головні розділи: “912.43 Карти” та “912.44 Атласи”. Вони поділяються на підрозділи за змістовно-територіальною ознакою (відповідно до того, яка територія відображена на карті). Окремо виділяють “Топографічні карти” та “Історичні атласи”.

Допоміжні покажчики: 1) іменний (за прізвищами упорядників, редакторів, картографів та ін.); 2) географічний (за назвами географічних об’єктів, що відображаються на картах, в алфавітному порядку); 3) предметно-тематичний (відображає зміст, тематичну спрямованість карт); 4) покажчик назв карт і атласів; 5) покажчик назв книг, у яких надруковано карти.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.