Продуктивність і конкурентноздатність організації.

Завдання підприємства - зробити ресурси продуктивними. Вимірювання продуктивності - основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних підприємств. Про­дуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, затрачені підприємством. Це перша перевірка компетентності менеджменту.

Постійне підвищення продуктивності - одне з найскладніших завдань менеджменту, оскільки продуктивність - це баланс між ба­гатьма чинниками, і лише деякі з них піддаються чіткому визначенню та вимірюванню. Мета не в тому, щоб знайти одну досконалу міру продуктивності, а у використанні ряду (системи) вимірників.

Отже, продуктивність підприємства (організації) означає той баланс між всіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), який забезпе­чує найбільше виробництво при найменших витратах. Це зовсім інше поняття, ніж традиційний, загальновідомий показник продуктив­ності на одного працюючого або на одну людино-годину.

Продуктивність в широкому розумінні - це відносна ефек­тивність та економічність організацій, причому одним із головних складників ефективності є якість.

; (1)

Будь-яка організація може досягти зростання продуктивності, реалізуючи різні стратегічні підходи. Так, можна збільшити обсяг ви­робництва без зростання кількості ресурсі». Іншим шляхом зростання продуктивності є скорочення кількості ресурсів при стабільності об­сягів послуг. Крім того, продуктивність збільшується за умови випе­реджаючих темпів зростання обсягів виробництва порівняно з темпа­ми зростання кількості використаних ресурсів^ або, навпаки, при ско­роченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скоро­чення кількості ресурсів. Кожний із шляхів зростання продуктивності залежить від ряду чинників зовнішнього середовища (клієнти, конку­ренти, постачальники тощо) та стану мікросередовища організації (мета, технологія, персонал та ін). Потенційний клієнт, який має сво­боду вибору, віддасть перевагу, безумовно, товарам чи послугам більш продуктивної організації.

Виходи репрезентують результати. Входи репрезентують ре­сурси, використані для отримання цих результатів. Р.Чейс визначає продуктивність так:

(2)

або (3)

Дієвість визначається як досягнутий бажаний результат, який характеризує кількість виходів операційної системи з врахуванням їх якості.

Економічність має місце, коли певні виходи операційної сис­теми досягнуті за умови мінімальних входів.

Продуктивність може вимірюватися різними показниками (системою показників):

· часткова продуктивність характеризується кількістю го­тової продукції, віднесеної до певного одного входу;

· багатофакторна продуктивність виражається кількістю виготовленої продукції, що припадає на певну кількість входів;

· загальна продуктивність характеризується співвідношенням усіх товарів і ресурсів.

Детальніше зупинимося на оцінці входів та виходів операційної системи.

Ринкова вартість виходів визначається рядом чинників:

1. Кількість виробленої продукції.

2. Відповідність асортименту продукції попиту на неї.

3. Якість продукції.

4. Своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попи­ту та зобов'язань з її доставки споживачам.

5. Гнучкість операційної системи при задоволенні різних вимог окре­мих споживачів тощо.

Таблиця 14.1 Вимірники продуктивності організацій

Загальна вартість входів теж визначається багатьма чинни­ками. Так, при аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати:

1. Кількість спожитих матеріалів.

2. Ціну закупівлі.

3. Затрати на зберігання матеріалів.

4. Вартість замовлення матеріалів.

5. Розмір видатків, що виникають через недопоставку матеріалів.

6. Розмір видатків, пов'язаних з низькою якістю матеріалів.

Інші виходи теж оцінюються з врахуванням багатьох чинників.

При розгляді питання продуктивності організації (промислового підприємства) доцільно дослідити цикл продуктивності. Він є ло­гічною послідовністю подій, які забезпечують підприємству можли­вість успіху через зростання продуктивності (рис. 14 .2).

Рисунок 14.2. Цикл продуктивності

Поняття конкурентноздатної фірми досить складне і трактується неоднозначне. У загальному вигляді конкурентноздатність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага відносно інших фірм даної галузі в конкретній країні та за її ме­жами. Галузь доцільно розглядати як групу (сукупність) фірм, чиї товари (послуги) подібні до такої міри, що вступають у конкуренцію, об­слуговуючи однакові потреби однорідних типів покупців.

Конкурентоздатність - це виражена компетентність фірми, її вміння робити щось ліпше від конкурентів.

Початок створення теорії порівняльних переваг належить до кінця XVIII - початку XIX ст., коли в працях Д. Рікардо були викладені основні положення теорії порівняльних витрат. В основі теорії ле­жить ідея про те, що в процесі обміну перевагу отримують ті країни, які виробляють продукцію з меншими витратами. Завдяки цьому вони виграють на світовому ринку, що й приводить до спеціалізації країн на виробництві товарів з відносно меншими, ніж у інших, витратами.

Трансформацію теорії порівняльних витрат в теорію порів­няльних переваг пов'язують з працями шведського економіста Е. Хек-шера (1919 р.) та його учня Б. Оліна (1935 р.~). Суть висновків, отри­маних цими вченими, зводиться до наступного: країна експортує това­ри, у виробництві яких найбільш ефективно використані надлишкові фактори виробництва, та імпортує товари з дефіцитними факторами виробництва. Математичний опис цієї теорії належить П.Самуельсону та В.Столперу (40-т роки XX ст.).

Подальший розвиток теорії порівняльних переваг даний в пра­цях В.Леонтьєва (70-ті роки XX ст.). Його висновки, які отримали на­зву " парадокса Леонтьєва", були прямо протилежними до висновків Хекшера-Оліна. Леонтьєв показав (на статистичних матеріалах 1947 р.) що, незважаючи на існуючу думку про надлишковість капіталу в США, в експорті цієї країни переважали трудомісткі товари.

Нові тенденції у розвитку світової торгівлі в останні десятиліття вимагали перегляду цілого ряду традиційних поглядів. Найбільш знач­ними в 90-ті роки були дослідження М.Портера, професора Гар­вардської школи бізнесу, який розробив теорію конкурентних переваг. М.Портер детально аналізує різні підходи до пояснення при­чин конкурентоздатності окремих фірм та національної економіки країни. Він приходить до висновку, що конкурентна паревага фірми на внутрішньому та світовому ринках суттєво залежить від чинників, що сформувалися в країні базування фірми. Розглядаючи такі чинники, як наявність робочої сили, природних ресурсів, формування про­текціоністської політики уряду відносно вітчизняних фірм, відмінності в практиці управління фірмами тощо, М.Портер приходить до висновку, що жоден з них, взятий окремо, не дозволяє досить переконливо відповісти на питання, що ж саме визначає успіх фірми у конкурентній боротьбі. Відповідаючи на це запитання, він виходить з основополож­ного принципу: Конкурентоздатність відображає продуктивність використання ресурсів. Даний принцип дієвий як на рівні окремої фірми, так і на рівні економіки країни в цілому. Враховуючи це, можна стверджувати, що для забезпечення власної конкурентозатності фірми повинні постійно піклуватися про найбільш повне та ефективне вико­ристання наявних, а також придбаних для майбутнього виробництва усіх видів ресурсів.