Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Їх особливості, переваги та недоліки.






 

Теорія та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління. Далі ми подамо найбільш відомі та часто використовувані типи бюрократичних ор­ганізаційних структур.

 

 

 

Рис 7.1. Лінійний тип організаційної структури управління виробництвом

 

 

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен ви­робничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управ­ління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього ке­рівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій ос­нові створюється ієрархія даної системи управління(наприклад, май­стер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спе­ціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управ­лінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають.

Така схема підпорядкування і звітності - основа лінійного уп­равління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відпо­відають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки (рис.2.3 ).

Таблиця 7.2. Переваги та недоліки лінійних організ. структур управління

 

Переваги Недоліки
1. Встановлення чітких і простих зв'язків між підрозділами. 2. Єдність і чіткість розпорядництва. 3. Узгодженість дій виконавців. 4. Підвищення відповідальності керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу. 5. Оперативність у прийнятті рішень. 6. Отримання виконавцями пов'я­заних між собою розпоряджень і завдань, забезпечених ресурсами. 7. Особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу. 1. Високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх функцій управління та сфер діяльності, що, в свою чергу, обмежує можливості керівника ефективно управляти організацією. 2. Перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями. 3. Відсутність спеціалістів з окре­мих функцій управління. 4. Невідповідність до зростаючим вимог сучасного виробництва.

 

У практиці управління лінійна організаційна структура викори­стовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв'язків у кооперації.

Функціональний тип організаційної структури управління. Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управ­ління.

 

 

 

 

При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функ­ціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для ви­робничих підрозділів.

Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спе­ціалізувати їх по окремих ланках.


Таблиця 7.3. Переваги та недоліки функціональних організаційних структур управління

 

Переваги Недоліки
1. Висока компетент­ність спеціалістів, які відпо­відають за здійснення кон­кретних функцій. 2. Розширення можливо­стей лінійних керівників у питаннях стратегічного управління виробництвом переданням ряду функцій спеціалізованим ланкам. 3. Створює можливість централізованого контролю стратегічних результатів. 4. Відповідність струк­тури до стратегії. 5. Підвищує ефек­тивність управління там, де завдання є повсякденними та повторюваними. 6. Легко реагує на по­ треби практики створенням нових функціональних служб. 1. Труднощі у підтримуванні постійних взаємозв'язків між різними функціональними службами. 2. Відсутність взаєморозуміння та єдності дій між працівниками функціональних служб різних ви­робничих відділень фірми. 3. Зменшення рівня відповідальності вико­навців за роботу через подвійне підпорядкування. 4. Порушення принципу єдиноначальності. 5. Виникнення проблеми функціональної коор­динації, можливість міжфункціонального супер­ництва, конфліктів. 6. Формування вузької точки зору менедж­менту та вироблення дрібних, часткових рішень. 7. Перенесення відповідальності за прибуток на вищі рівні управління. 8. Наявність випадків неправильного визна­чення пріоритетів організації функціональними спеціалістами. 9. " Функціональна короткозорість часто пра­цює проти дієвого підприємництва, пристосуван­ня до змін.

 

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управ­ління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передба­чається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

 

 

С1В2
С1В1
С3В2
С3В1
С2В2
С2В1


Рис.7.3. Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури управління виробництвом

 

Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління фірмою в цілому. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль невелика, то в масштабі управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення пи­тань, пов'язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.

Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контро­лювати, а функціональні - консультувати, інформувати, орга­нізовувати, планувати.

Таблиця 7.4. Переваги та недоліки комбінованих орг. структур управління

Переваги Недоліки
1. Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій. 1. Не завжди е гнучкими при вирішенні нових завдань.
2. Відповідність структури до стратегії. 2. Ускладнена міжфункціональна координація діяльності з впровадження нових програм.
3. Поєднання принципу спеціалізації управління з принци­пом єдності керівництва. 3. Ускладнена реалізація внутрівиробничих конструкторських, технологічних новинок без залучення керівників вищої ланки.
    4. Надмірний розвиток системи взаємодії по вертикалі.

Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних господарських структури підрозділів - виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів про­дуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм пов­новажень управління виробничими та збутовими дочірніми ком­паніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.

Рис.7.4. Продуктивний тип організаційної структури управління

Виробниче відділення не створює відмінностей в методах управління між вітчизняними та зарубіжними дочірніми компаніями, які несуть відповідальність за прибутки та підлягають фінансовому контролю і звітності з боку виробничого відділення. Координація діяльності вітчизняних та зарубіжних підприємств в межах виробничо­го відділення здійснюється відповідним функціональним відділом ви­робничого відділення, або координатором продукту (координатором міжнародних операцій). Функціональні служби виробничих відділень одночасно підтримують тісні контакти з відповідними центральними службами, отримуючи від них вказівки з усіх питань проведення єдиної політики та координації діяльності в межах фірми в цілому.

Оскільки виробниче відділення саме виступає центром прибут­ку, воно здійснює не лише фінансовий, а й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.

Продуктова організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному мас­штабі набули першочергового значення.

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній із них названа струк­тура має свої особливості. Вони випливають, перш за все, із рівня ди­версифікації продукції та характеру спеціалізації кожного виробни­чого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє ха­рактер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності та унікальності (рис.7.4 та табл.7.5).

Таблиця 7.5. Переваги та недоліки продуктових організаційних структур управління

Переваги Недоліки
1. Створення логічних і дієвих за­собів децентралізації влади. 1. Дублювання функцій на рівні кор­порації підрозділу.
2. Чітка система підзвітності менеджерів підрозділів за прибутки (збитки). 2. Збільшення витрат на утримання персоналу.
3. Здатність швидко реагувати на зміну умов конкурент, технологи, по­питу. 3. Проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації.
4. Поліпшення координації робіт. 4. Автономія підрозділів може блоку­вати досягнення вигод стратегічного поєднання.
5. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня. 5. Наявність випадків надмірної кон­куренції між підрозділами за ресурси та увагу корпорації.

 

Регіональний тип організаційної структури управління виробництвом. При використанні регіонального типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть ор­ганізовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.

В обох випадках регіональні підрозділи здійснюють коорди­націю діяльності дочірніх збутових і виробничих компаній у своєму регіоні з всіх видів продукції міжнародної фірми. Очолює такий регіональний підрозділ віце-президент, який підпорядковується безпо­середньо вищій адміністрації компанії і здійснює свою діяльність у тісному контакті з усіма центральними службами. У деяких компаніях регіональні керівники мають у своєму підпорядкуванні управлінців по окремих країнах як проміжну ланку між регіональним підрозділом та місцевою дочірньою компанією. Регіональні підрозділи здійснюють фінансовий контроль за діяльністю кожної дочірньої компанії, а також контролюють складання поточного бюджету і знають питання планування, дотримуючись вказівок вищого керівництва компанії та цен­тральних служб..Для більш тісного взаємозв'язку виробничої діяльності підконтрольних компаній деколи призначаються координа­тори продукту або спеціальні функціональні служби, які відають пи­таннями виробництва окремих видів продуктів.

Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому зустрічається рідко, хоча регіональний принцип управління закордон­ною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений.

Таблиця 7.6 Переваги та недоліки регіональних орг. структур управління

Переваги Недоліки
1. Створення можливостей пристосу­вання стратегії до потреб кожного рин­ку. 1. Проблематичність підтримки за­гального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи.
2. Перенесення відповідальності за прибутки на нижчі рівні управління. 2. Збільшення кількості рівнів управління.    
3. Поліпшення функціональної коорди­нації всередині цільового ринку. 3. Можливість дублювання функцій на стратегічному і місцевому рівнях.
4. Наявність можливостей для підго­товки менеджерів стратегічного рівня. 4. Проблематичність формування політики одноманітності
    5. Труднощі в координації діяльності по країні та продукту.

Розглянемо найбільш відомі типи адаптивних організаційних структур управління, їх особливості, переваги та недоліки.

Матричний тип організаційної структури – сучасний ефективний тип організаційної структури управління, який створюється шляхом суміщення структур двох типів: лінійної та програмно-цільової.

Відповідно до лінійної структури (по вертикалі) будується управління окремими сферами діяльності: НДДКР, виробництво, збут, постачання. Відповідно до програмно-цільової структури (по горизон­талі) організовується управління програмами (проектами, темами).

Матричний тип структури використовується фірмами, про­дукція яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто фірмами, яким необхідно мати добру маневровість у питаннях виробництва та стратегії. Вперше ця структура була використана в кінці 30-х років для організації робіт над великими військовими проек­тами у провідних авіакосмічних компаніях " Локхід", " Авіа" та інших, але з середини 60-х років вона поступово почала розповсюджуватися у невійськових сферах діяльності (напр., у компаніях з виробництва харчових продуктів).

При матричній структурі управління в процесі визначення гори­зонтальних зв'язків необхідні:

підбір і призначення керівника програми (проекту), його заступників в окремих підсистемах (темах) відповідно до структури програми;

• визначення та призначення відповідальних виконавців в кожному спеціалізованому підрозділі;

• організація спеціальної служби управління програмою.

Для забезпечення діяльності в межах матричної структури не­обхідно провести зміни в організаційній структурі: створити в ос­новній компанії спеціальні цільові підрозділи, які б об'єднували провідних спеціалістів для спільного вироблення розробки основних ідей програми.

При матричній структурі управління керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене з конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу ро­боту (рис. 7.5 та табл. 7.7).

 

 

Рис. 7.5. Матричний тип структури управління

 

Проблеми, які виникають при встановленні пріоритетів завдань і розподілі часу роботи спеціалістів над проектами, можуть порушува­ти стабільність функціонування фірми та утруднювати досягнення її довготермінових цілей. З метою забезпечення координації робіт в умовах матричної структури центр управління програмами повинен пов'язувати виконання управлінських процедур окремими підрозді­лами. Матричні структури управління, які доповнили лінійно-функціональну організаційну структуру управління новими елемента­ми, відкрили якісно новий напрям у розвитку найбільш активних та динамічних проблемно-цільових та програмно-цільових організацій­них форм управління, що спрямовані на піднесення творчої ініціативи керівників і спеціалістів і виявлення можливостей значного підвищення ефективності виробництва.

Таблиця 7.7 Переваги та недоліки матричних орг. структур управління

Переваги Недоліки
1. Достатня увага кожному із стратегічних пріоритетів. 2. Можливість одночасного впровадження різних типів стратегічної ініціативи. 3. Створення умов для прийняття рішення за критерієм найбільшої вигоди для організації. 4. Заохочення кооперації, координації споріднених видів діяльності. 5. Значна активізація діяльності керівників і пра­цівників управлінського апарату. 6. Розподіл функцій управління між керівниками, відповідальними за забезпечення високих кінцевих результатів (керівники проектних груп), та керівниками, відповідальними за забезпечення пов­ного використання ресурсів (начальники функціональних підрозділів). 7. Забезпечення гнучкості та оперативності ма­неврування ресурсами при виконанні кількох програм в межах однієї фірми. 8. Скорочення строків створення нової техніки та технології, зменшення вартості робіт, підвищення якості створюваних технічних систем. 1. Труднощі в утриму­ванні балансу між двома лініями влади. 2. Можливість не­ раціональних витрат часу на комунікації. 3. Проблематичність оперативного вирішення проблем через необхід­ність досягнення спільної думки з багатьма людьми. 4. Сприяння розвитку ор­ганізаційної бюрократії та послабленню дієвого підприємництва. 5. Громіздкість та складність комунікаційного процесу.

Матричні структури управління сприяють здійсненню частих перебудов, пов'язаних з впровадженням найновіших технологічних процесів і більш продуктивного обладнання, що приводить до змін в організаційній структурі управління фірмою в цілому. При переході до матричних структур управління найбільший економічний ефект дося­гається на крупних підприємствах і багатозаводських промислових комплексах, які виробляють складну продукцію.

Види матричних структур досить різноманітні, що дозволяє вибрати найбільш придатну структуру з врахуванням масштабів й особливостей виробництва.

Конгломеративний типорганізаційної структури. Така структура не є сталою та впорядкованою. У цьому випадку організація організаційної структури управління набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію. Так, в одному відділенні фірми може використовуватися продуктова структура, в іншому - функціональна структура, а ще в іншому - матрична.

Керівництво вищої ланки корпорації відповідає за довгостроко­ве планування, вироблення політики, а також за координацію та кон­троль дій в межах всієї організації. Цю центральну групу оточує ряд фірм, які, як правило, є незалежними економічними одиницями. Ці фірми майже повністю автономні відносно оперативних рішень. Вони підкоряються основній компанії переважно в питаннях фінансів. Очікується, що вони досягнуть запланованих показників прибутко­вості та утримають затрати в межах, встановлених для всього конгло­мерату керівництвом вищої ланки. Як виконувати ці обов'язки - роз­глядає керівництво відповідної економічної одиниці. Керівництво конгломерату дає можливість керівництву кожної фірми, що входить до його складу, вибирати ту структуру управління, яка йому найбільше підходить.

Така структура дуже популярна серед підприємців в наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види про­дукції та швидко припиняти виробництво застарілої (табл. 7.8).

Таблиця 7.8. Переваги та недоліки конгломератних орг. структур управління

 

Переваги Недоліки
1. Високий рівень децентралізації влади. 1. Проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи.
2. Можливість швидкої диверси­фікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв'язків. 2. Автономія підрозділів може бло­кувати досягнення вигод стра­тегічного поєднання.
3. Наявність мінімальної залеж­ності між фірмами, що входять до складу конгломерату.    

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.