Функція організування.

1. Делегування, відповідальність та повноваження.

2. Основні класи організаційних структур управління виробництвом.

3. Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.

Організування як функція менеджменту - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працю­вати разом для досягнення спільної мети. Отже, попередньою умовою для створення структури підприємства є формування стратегії, а основна мета організаційної функції в менеджменті - забезпечити пе­рехід від стратегії до структури.

Організовування – вид управілнської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.

Організаційну функцію часто розглядають як процес розподілу обов'язків і координацію зусиль персоналу для забезпечення макси­мальної продуктивності у досягненні наперед визначеної мети діяльності.

Практичним результатом виконання організаційної функції є:

• затвердження структури виробництва, структури органів уп­равління, схеми взаємозв'язків між підрозділами;

• регламентація функцій, підфункцій, робіт і операцій, встановлен­ня прав й обов'язків органів управління та службових осіб;

• затвердження положень, інструкцій;

• підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у ке­руючій та керованій системах.

Організовування базується на трьох категоріях:

- повноваження;

- відповідальність;

- делегування

Повноваження об'єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координування завдань. Засобом, за допомогою яко­го керівництво встановлює стосунки між рівнями повноважень, є деле­гування. Організаційний процес неможливо зрозуміти без попередньо­го розгляду делегування та пов'язаних з ним повноважень і відповідальності.

Повноваження - це обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля деяких її працівників на виконан­ня певних завдань. Повноваження делегуються посаді, а не особі., який займає її в даний момент. В організації межі повноважень визна­чаються політикою, процедурами, правилами та посадовими інструк­ціями, які викладаються письмово або передаються підлеглому усно. Межі повноважень розширюються у напряму більш високих рівнів управління організацією. Більша частина повноважень керівника визначається традиціями, культурними стереотипами та звичаями сус­пільства, в якому організація функціонує. Люди підкоряються наказам керівника частково тому, що це визначається як соціальне прийнятна поведінка. Ці фактори, з одного боку, обмежують повноваження, а з іншого, - підтримують їх. Керівники не можуть делегувати повноваження, які суперечать законам або культурним цінностям, в крайньому разі, на тривалий термін.

Повноваження та владу частково ототожнюють. Повноваження визначаються як делеговане, обмежене, притаманне даній посаді право використовувати ресурси організації. На відміну від цього, влада - це реальна здатність діяти або можливість впливати на ситуацію (тобто, можна мати владу, не маючи повноважень). Іншими словами, повно­важення визначають, що особа, яка займає певну посаду, має право робити. Влада визначає, що вона дійсно може робити. Способи вико­ристання влади можуть позитивно або негативно вплинути на орга­нізацію

Відповідальність - це зобов'язання виконувати поставлені зав­дання та відповідати за їх позитивне вирішення. Фактично, індивід ук­ладає контракт з організацією на виконання певних завдань в обмін на отримання визначеної винагороди. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Делегування - це передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників чис­ленні завдання, які повинні виконуватись для досягнення мети орга­нізації. Якщо завдання не делегується іншим працівникам, керівник змушений виконувати його сам. Тому делегування - це акт, який пе­ретворює людину в керівника.

Делегування реалізується лише у випадку прийняття повнова­жень, і власне відповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмежовувати відповідальність, передаючи її підлеглим. Хоча особа, на яку покладена відповідальність за вирішення певного зав­дання, не повинна виконувати його особисто, вона залишається відповідальною за якісне завершення роботи.

Розрізняють два типи повноважень: лінійні та апаратні (штаб­ні).

Лінійні повноваження - це повноваження, які передаються без­посередньо від керівника підлеглому і далі іншим підлеглим. Саме лінійні повноваження надають керівникові законну владу для спряму­вання своїх безпосередніх підлеглих на досягнення поставленої мети. Керівник, що володіє лінійними повноваженнями, має також право приймати певні рішення і діяти у певних питаннях без узгодження з іншими керівниками у встановлених організацією, законом або зви­чаєм межах.

Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління. Процес створення ієрархії називається скалярним проце­сом. Однак в багатьох ситуаціях лінійні повноваження не можуть за­безпечити потреб організації. Це пояснюється кількістю та різноманітністю функцій, які виконує адміністративний апарат в су­часних організаціях. Враховуючи особливості цих функцій, у підпорядкуванні керівника можуть бути чотири типи штабного апарату:

- консультативний апарат (спеціалісти, залучені на постійній або тимчасовій основі для консультування лінійного керівництва);

- обслуговуючий апарат (напр., відділ кадрів, матеріально-технічне постачання, маркетингові дослідження, планування тощо);

- особистий апарат (різновид обслуговуючого апарату, який формується прийняттям на роботу секретаря або помічника);