Методичні вказівки

У дітей з проблемами в розвитку наявні фізичні та (або) психічні недоліки, які ведуть до відхилень у загальному розвитку. В залежності від характеру дефекту, часу його настання одні недоліки можуть повністю усуватися, інші – тільки коригуватися, деякі – компенсуватися.

В перекладі з латинської мови слово " корекція" позначає часткове виправлення або зміну.

Корекція психічного розвитку – сукупність педагогічних і психологічних впливів, спрямованих на виправлення, компенсацію недоліків, відхилень в психічному та фізичному розвитку дитини. Включає як корекцію окремих дефектів, так і цілісний вплив на особистість.

Психокорекційні технології – це сукупність знань про способи та засоби проведення психокорекційного процесу.

Психокорекційний процес – це складна система, що включає як стратегічні, так і тактичні завдання. Стратегічні – розробка психокорекційних програм і комплексів. Тактичні – розробка методів і психокорекційних технік, вибір форми проведення корекційної роботи, підбір груп, режим занять.

Корекція психічного розвитку базується на наступних фундаментальних положеннях психології:

1. Особистість – це цілісна психологічна структура, яка формується в процесі життя людини на основі засвоєння нею суспільних форм свідомості та поведінки.

2. Психічний розвиток і формування особистості дитини можливі тільки в процесі спілкування з дорослим.

3. Важливу роль у психічному розвитку дитини відіграє формування ведучого виду діяльності (у дошкільників – гра, у молодших школярів – навчальна діяльність).

4. Розвиток дитини з особливими потребами відбувається за тими ж законами, що й звичайної. При наявності певних, продуманих умов всі діти мають здатність розвиватися.

Система допомоги дітям з особливими потребами включає:

1. Медичну допомогу (лікування основного захворювання, підтримуюча терапія, лікувальна фізкультура, масаж та ін.)

2. Педагогічну допомогу (навчання та виховання за певними програмами в спеціальних дошкільних закладах, школах)

3. Психологічну допомогу (психологічна корекція, оптимізація сімейного клімату)

4. Соціальну допомогу (надання можливості працювати, допомога непрацездатним та ін.)

Види корекції психічного розвитку.

1. За характером спрямованості

Симптоматична – як правило, передбачає короткочасний вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, що заважають перейти до корекції каузального типу.

Каузальна (причинна) – спрямована на джерела та причини відхилень. Більш тривала, потребує значних зусиль, але більш ефективна.

2. За змістом: корекція пізнавальної сфери, особистості, афективно-вольової сфери, поведінкових аспектів, міжособистісних відносин (внутрішньогрупових, батьківсько-дитячих).

3. За формою роботи: індивідуальна, групова (в закритій природній групі – клас, родина, або у відкритій групі осіб з подібними проблемами), змішана (індивідуально-групова).

4. За наявністю програм: програмована, імпровізована.

5. За характером керування коригуючими впливами: директивна, недирективна.

6. За тривалістю:

Надкоротка (надшвидка) – хвилини-години – вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Ефект може бути нестійким.

Коротка – години-дні – вирішення актуальної проблеми, " запуск" процесу змін, який триватиме й після завершення корекції.

Довготривала – місяці – проробляються різні сторони і деталі, особистісний зміст проблем; ефект розвивається повільно, стійкий.

7. За масштабами завдань:

Загальна – загальні заходи з нормалізації середовища.

Часткова – ведучі форми діяльності, спілкування.

Спеціальна – конкретні завдання формування особистості, її якостей.

Загальні принципи побудови корекційного процесу:

1. Принцип системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач.

2. Принцип єдності діагностики та корекції.

3. Принцип пріоритетності корекції каузального типу.

4. Діяльнісний принцип корекції.

5. Принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини.

6. Принцип комплексності методів психологічного впливу.

7. Принцип активного залучення найближчого соціального оточення.

Стратегічною метою виховання та навчання дітей з особливими потребами є підготовка їх відповідно до можливостей до самостійного активного суспільно корисного життя.

Слід зазначити, що стратегічна мета відображає суспільно-економічні та морально-етичні відносини на даному історичному етапі розвитку суспільства, має загальний і певною мірою абстрактний характер.

Конкретні цілі (методичні або операційні) визначають тактику вирішення більш вузьких задач (дидактичних, корекційно-розвивальних).

Мета визначає зміст навчання, в межах якого конкретизуються і формулюються завдання, що повинні бути реалізовані в навчальному процесі. При цьому реалізація досягається на рівні цілеспрямованого застосування відповідних методів.

1 рівень цілей – " всебічно розвинена особистість".

2 рівень – здатність до різних видів діяльності.

3 рівень – розвиток окремих психічних процесів.

4 рівень (завдання) – визначення того, що необхідно досягти в конкретних ситуаціях, так званий операційний рівень цілей. Завдання – це відповідь на питання, до чого діти повинні бути здатні після вивчення певного курсу або теми.

Цілі визначаються в категоріях: знання, вміння, навички, особистісні та соціально важливі якості.

Визначення конкретних цілей навчання повинно враховувати рівень наявних або створюваних технологій, доступність методів навчання.

Програми повинні встановлювати реалістичні цілі, яких дійсно можна досягти. Якщо цілі далекі від реальності, то програми є більшим злом, ніж їх відсутність (створюється враження, що робиться щось корисне, це замінює більш реальні зусилля).

При постановці загальних цілей корекції треба враховувати дальню та ближню перспективи розвитку дитини, планувати як конкретні показники, так і їх можливе відображення в діяльності на наступних етапах.

Треба пам’ятати, що ефективність корекції може бути виявлена в процесі роботи, по її закінченню або пізніше. Вважають, що остаточно говорити про закріплення або втрату позитивного ефекту можна приблизно через півроку після завершення корекційної програми.

При плануванні і реалізації корекційної програми треба розуміти, що невдача в досягненні її цілей може не просто зберегти вихідну ситуацію неблагополуччя дитини, але й зробити її тяжчою. Тому треба контролювати динаміку роботи, відповідально ставитись до планування і проведення корекції.

Визначення конкретних корекційних задач витікає з розуміння поняття про адаптивні якості особистості. Сьогодні в дефектологічній науці та практиці відбувається перехід до визнання важливості поняття " якість життя", що має суб’єктивний та об’єктивний зміст.

Якість життя – це суб’єктивне задоволення індивіду у фізичних, ментальних і соціальних ситуаціях, навіть за наявності певних обмежень, а також суб’єктивне сприйняття індивіду оточуючими. До поняття " якість життя" також входять об’єктивні досягнення і вміння, які високо цінуються в суспільстві: інтелектуальні здібності, фізичні можливості, емоційна стабільність, артистичні або технічні вміння, здатність формувати соціальну взаємодію.

Поняття " якість життя" поєднує наступні аспекти:

1. Фізичний: мобільність (здатність пересуватися), здоров’я, соматичний комфорт, функціональні параметри, стан аналізаторів, мовлення та ін.

2. Психічний: відчуття задоволення, спокою, радості.

3. Соціальний: сімейні, товариські, культурні, професійні, економічні відносини.

4. Духовний: сенс життя, цінності, життєві цілі.

Визначення якості життя дітей і підлітків з особливими потребами проводиться за різними сферами, в яких виділяються окремі показники, що оцінюються за шкалами. При цьому використовуються як об’єктивні методи дослідження (сомато-, фізіометрія та ін.), так і встановлення суб’єктивних відчуттів обстежуваного або його батьків.

Відповідно до вікового періоду увага спрямовується на:

Дошкільний вік – сенсомоторний розвиток, навички комунікації (мова і мовлення), самообслуговування, соціалізація (здатність взаємодіяти з оточуючими).

Молодший шкільний, ранній підлітковий вік – здатність застосовувати навчальні навички у повсякденному житті, вміння розмірковувати й робити умовиводи; соціальні навички – здатність брати участь у групових заходах і встановлювати міжособистісні стосунки.

Пізній підлітковий і юнацький вік – професійна відповідальність, можливість виконувати суспільно важливу роботу.

Завдання для самостійної роботи на занятті:

1. Розглянути загальні принципи побудови корекційного процесу. Обґрунтувати необхідність їх дотримання в ході навчання та виховання дітей з особливими потребами.

2. Розробити дерево цілей другого, третього та четвертого рівнів для дитини з особливими потребами за індивідуальним завданням.

3. Ознайомитись з методиками визначення якості життя, які можуть бути використані в роботі з дітьми та підлітками з особливими потребами.

Гуманістичний підхід до дітей з відхиленнями у психічному та розумовому розвитку. Місце рефлексії у розвитку дітей з відхиленнями. Методи психокорекції. Психокорекція у педагогіці та дефектології. Основні напрямки психотерапевтичної корекції.

Особливості навчання і виховання дітей з вадами розвитку з урахуванням шкільних навичок (читання, писання, лічби, малювання, ліплення, ручної праці), поняття про моторний інфантилізм. Умови для навчання дітей з вадами у психічному розвитку. Специфіка та мета їх навчання. Розвиток трудових навичок; проблеми соціальної адаптації цих дітей. Вибір життєвого шляху. Методи реабілітації осіб з фізичними та психічними вадами розвитку. Роль біологічних і соціальних факторів у виникненні невротичних розладів. Специфіка роботи та особливості спілкування з дітьми, які страждають на невротичні розлади. Роль та відповідальність батьків, медичних працівників та вчителів у розвитку захворювань. Роль соціальних умов у житті дитини з відхиленням у розвитку. Причини погіршення психічного та фізичного здоров’я дітей та її наслідки. Чорнобильська катастрофа та її наслідки у психічному та розумовому розвитку дітей. Профілактика відхилень у розвитку дитини.

Література:

1. Гонеев А.Д. и др. Основы коррекционной педагогики. – М.: Академия, 1999.

2. Гордеев В. И. Качество жизни. – СПб., 2001.

3. Липа В.А. Психологические основы педагогической коррекции. - Д.: Лебедь, 2000.

4. Мамайчук И.И. Психокоррекционные технологии для детей с проблемами в развитии. – СПб.: Речь, 2003.

5. Осипова А.А. Общая психокоррекция. – М.: ТЦ Сфера, 2004.

6. Коровин А.М. Пароксизмальные расстройства сознания. Л.; Медицина, 1973.176 с.

7. Леонгард К. Акцентуированные личности. Киев.: Вища школа, 1981.390 с.

8. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков.Л.: Медицина, 1983. 255 с.

9. Личко А. Е. Шизофрения у подростков. Л.: Медицина, 1989. 216 с.

10. Лукомский И.И. Маниакально-депрессивный психоз. М.: Медицина, 1968.159 с.

11. Лурия А.Р. Нейропсихология памяти. М.: Изд-во МГУ, 1974. 311 с.

12. Меграбян А.А. Общая психопатология. М.: Медицина, 1972. 285 с.

13. Меграбян А.А. Личность и сознание. М.: Медицина, 1978. 175 с.

14. Морозов Г.В. Ступорозные состояния. М.: Медицина, 1968. 472 с.

15. Мясищев В.Н. Личность и неврозы. Л.: Медицина, 1960. 264 с.

16. Нуллер Ю.Л. Депрессия и деперсонализация. Л.: Медицина, 1981.208 с.

17. Нуллер Ю.Л., Михаленко И.Н, Аффективные психозы. М.: Медицина, 1988.264 с.

18. Общая психодиагностика/Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. М.: Изд-во МГУ, 1987. 304 с.

19. Озерецковский Д.С. Навязчивые состояния. М.: Медгиз, 1950. 168 с.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 18. ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ (2 ГОД.)

Мета: Вивчити основні вимоги до складання корекційних програм для дітей з особливими потребами, організації їх проведення, ведення відповідної документації.

Питання для самопідготовки та контролю:

1. Методичні вимоги до складання корекційних програм.

2. Обґрунтування вибору форми роботи, режиму проведення занять.

3. Вимоги до комплектування груп дітей з особливими потребами для проведення корекційної роботи.

4. Зміст та оформлення корекційної програми.

5. Документація, яка ведеться в ході реалізації корекційної програми.