Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Колоніальна політика




Одним із головних напрямів англійської зовнішньої політики кінця XIX ст. було розширення колоніальної імперії. У 1875 р. уряд Дізраелі купив у Єгипту контрольний пакет акцій побудованого французами Суецького каналу. Це забезпечило Англії контроль над важливою водною артерією, яка відкрила англійському флотові найкоротший шлях до Індії та інших колоній. У 1876 р. королева Вікторія прийняла титул Імператриці Індії. Англійські колоніальні володіння почали офіційно іменуватися Британською імперією.

У 80-90-х pp. XIX ст. колоніальна експансія Великої Британії досягла найбільшого розмаху. На той час англійці оволоділи Бірмою, Нігерією, Сомалі, Кенією, Танганьїкою, Угандою та частиною Південної Африки. Площа колоніальних володінь збільшилася до 33 млн кв. км, а чисельність населення - з 200 млн до 370 млн осіб. Площа самої Великої Британії становила менш як 1% площі її колоніальних володінь, чисельність населення - менш як 12%.

На початку XX ст. колоніальна експансія Англії тривала. Прагнучи створити неперервну лінію британських володінь від Каїра до Кейптауна і захопити природні багатства Південної Африки, англійці 1899 р. розпочали війну проти двох невеликих південноафриканських республік - Трансваалю та Оранжевої (Помаранчевої). Вони були багаті на золото й алмази, населяли їх бури – вихідці з Голландії, які колонізували ці території, а місцеве населення перетворили на рабів.

Англійські війська на Півдні Африки

 

Війна проти бурів тривала два з половиною роки. Попервах англійці зазнали поразки. Бури спиралися на допомогу Німеччини та інших суперників Англії. їхню боротьбу підтримувала частина світової громадськості. Але сили були нерівними. У 1902 р. Трансвааль та Оранжева (Помаранчева) республіки стали частинами Британської імперії. Зваживши на інтереси білого населення цих колоній, Англія вирішила надати їм права домініонів - самоврядних частин Британської імперії зі своїми парламентом і урядом.

Це дало змогу бурам із часом стати домінуючою силою в політичному житті колоній, що їх 1910 р. було об'єднано в Південно-Африканський Союз (ПАС). Статус домініону отримали всі колони, заселені білими переселенцями: Канада (1867 p.), Австралія (1900 p.), Нова Зеландія (1907 p.).

Домініони брали участь в імперських конференціях, на яких обговорювалися питання оборони, зовнішньої й торговельно - фінансової політики.

Крім колоніальних загарбань, Англія брала активну участь у розподілі сфер впливу в Китаї, Ірані, Таїланді (Сіамі), Туреччині, активно боролася за ринки Латинської Америки.

Ірландське питання

Особливе становище склалося в Ірландії, яка вважалася частиною Великої Британії, але фактично була напівколонією. Попри 400-річну англійську колонізацію, ірландці не втратили самобутності. Вони зберегли свої релігію, мову, культуру.



Наприкінці XIX ст. - розгорнувся масовий рух Ірландців за аграрну реформу і самоуправління (гомруль). Очолив рух Чарльз Парнелл, обраний до англійського парламенту в 1875 р. Він використовував усі можливі парламентські методи - обструкцію, позови, запити, аби тільки привернути увагу громадськості до проблем Ірландії.

Чарльз Парнелл

 

Одночасно в Ірландії селяни, керовані Земельною лігою, розгорнули боротьбу проти англійських лендлордів. Вони нищили їхні маєтки, врожай, худобу. Одним із нових методів боротьби став бойкот (назва походить від прізвища капітана Бойкота, до якого вперше було застосовано таку форму боротьби, і означає повну відмову від спілкування).

У 1886 р. уряд Гладстона вирішив внести до парламенту закон про гомруль, але його було відхилено. Це призвело до поразки лібералів на виборах. До влади майже на 20 років прийшли консерватори.

На початку XX ст. становище в Ірландії загострилося, радикальна частина ірландського національно-визвольного руху утворила партію, яку назвали "Шинн Фейн" ("Ми самі"). Вона виступила за самостійну Ірландську державу під гаслом "Ірландія для ірландців". Щоб уникнути розширення конфлікту, 1912 р.до парламенту знову було внесено закон про гомруль. Прийнятий двічі палатою громад, він двічі ж відхилявся палатою лордів. В самій Ірландії спалахнула боротьба між юніоністами (за союз з Англією) та прихильниками незалежності.

У 1914 р. палата громад утретє схвалила законопроект, і він став законом, але його дія не поширювалася на шість північних графств, населених переважно протестантами. Згодом це рішення породило проблему Ольстера.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал