Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






РОЗДІЛ 3. Особисті права селян за реформою




У ст. 1 Загального Положення говорилося, що «кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди...». Це був серйозний крок по буржуазному шляху. Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщика і ставали «вільними сільськими обивателями». Вони могли без дозволу поміщика одружуватися, самостійно вирішувати свої сімейні і господарські справи, віддавати дітей у навчальні заклади, переходити в інші стани тощо. Селянин ставав суб`єктом судового процесу – він міг домагатися своїх прав у цивільних справах, отримав право подавати позови і відповідати на суді, виступати представником сторін, відповідати за себе особисто або через повіреного.

Але, мабуть, головна особливість правового становища звільнених реформою 1861 р. селян полягала в їхній відокремленості в судовому відношенні. Селян не можна було покарати інакше як за вироком суду або за законним розпорядженням урядової і громадської влади. Майже в усіх провинах, передбачених Статутом про покарання, і в переважній частині цивільних суперечок, що виникали в селянському середовищі, селяни підпорядковувалися особливому суду – суду волосному, що входив у систему селянського громадського управління. І тільки у разі скоєння серйозних злочинів або участі у великих цивільних суперечках селяни були підсудні загальним судовим установам.

Волосний суд, утворений селянською реформою 1861 р., став вельми своєрідною установою в Російській імперії. Входячи в систему органів селянського громадського управління, він був покликаний виконувати саме судові функції, тобто розглядати незначні провини й суперечки винятково в селянському середовищі на основі звичаєвого селянського права. Формально цей суд не входив до судової системи, Але під його юрисдикцією перебували мільйони селян, причому з досить істотних для них питань.

Таким чином, волосний суд став виразником ідеї становості й одним із найважливіших інструментів, що підтримував селянську відокремленість, а, отже, його існування суперечило основному принципу буржуазного права – рівності всіх громадян перед законом, оскільки останнє означало й рівність громадян перед судом, який може й повинен забезпечити рівний захист проти порушень закону. А рівний захист може бути забезпечений тільки рівним для всіх судом. Із цих позицій існування волосного суду заслуговує негативної оцінки.[29]

Проведення реформи 1861 р. одночасно зі скасуванням кріпосного права мала наслідком ліквідацію старої системи управління сільським населенням, що базувалася на адміністративно-судових повноваженнях поміщика, скасованих у ході згаданої реформи. За таких умов, надзвичайно актуальним стало питання створення ефективного управлінського апарату на селі, а також забезпечення та підтримання правопорядку серед сільських мешканців.



Відсутність у царського уряду необхідних матеріальних та людських ресурсів робили неможливим організацію розгалуженої адміністративно-управлінської, поліцейської та судової системи, яка б складалася виключно з державних чиновників і обслуговувала потреби сільського населення. Вихід з цієї складної ситуації тогочасні реформатори вбачали у створенні на селі спеціальних органів самоврядування, що формувалися б і утримувалися самими селянами і заповнили б той вакуум влади, який утвориться на селі внаслідок ліквідації інституту кріпацтва.[30]

Селянам було надано право утворювати власні сільські органи самоврядування – обирати на волосних сходах волосні правління, у т.ч. волосного старшину, і волосні суди та на сільських сходах - сільських старост. За реформою запроваджувалися нові органи управління селянами. Сільське громадське управління складалося з сільського сходу, на який збиралися селяни-домохазяї, і старости, який обирався сходом. До волосного управління належали волосний сход із представників від сіл, волосне правління на чолі з волосним старшиною і писарем, волосний селянський суд. Сільські й волосні органи селянського управління розподіляли податки і повинності між селянами, контролювали їх виконання, стежили за утриманням шляхів, мостів, перевозів, лікарень, шкіл, відали рекрутським набором, збиранням недоїмок, мали забезпечувати порядок і затримувати злочинців, тобто здійснювати поліцейські функції, і т.п.



Над селянським управлінням стояв мировий посередник, якого обирали місцеві дворяни і затверджував Правительствуючий Сенат. Мировий посередник сприяв укладанню уставних грамот, розв'язував суперечки між поміщиками й селянами, затверджував або скасовував вибори волосних старшин і всіх службових осіб сільського й волосного управлінь, міг штрафувати їх, арештовувати і т. д. Мирові посередники повіту разом становили повітовий мировий з'їзд, у якому головував повітовий предводитель дворянства. У губернії створювалося губернське в селянських справах присутствіє на чолі з губернатором. Отже, сільські й волосні органи селянського управління мали поліцейсько-фіскальний характер і підпорядковувалися царській адміністрації. Селяни не були повністю урівняні в правах з іншими станами, вони залишалися нижчим, податним станом, мусили платити подушну подать, відбувати рекрутську повинність, зазнавали тілесних покарань, не могли вільно залишити село, бо зберігалася община і кругова порука при виплаті податків та виконанні повинностей. Поміщик вважався попечителем сільської громади, розпоряджався вотчинною поліцією, міг вимагати заміни невгодних йому службових осіб, а також зберіг право на працю тимчасово зобов'язаних селян.[31]

Селянська реформа 19 лютого 1861 р., ліквідувавши кріпосне право в Росії, сприяла правовій відокремленості селян як стану. У системі місцевого управління селянство являло собою в повному значенні цього слова “державу в державі”. Станова організація їх “самоврядування” у багатьох рисах була повною протилежністю ідеї дійсного самоврядування. Вона була замкненою й ретельно ізольованою від інших соціальних верств населення, підпорядковувалася цілій організації спеціального селянського начальства, наділеного правом втручатися в усі ланки діяльності органів самоврядування й опікуватися ними. Організація селянського самоврядування суперечила вимогам нормального державного ладу, ідеї цивільної рівноправності й дійсним потребам самого селянства.[32]

Отже, селянська реформа 1861 р., що звільнила селян від кріпосної залежності через створення своєрідної системи громадського управління призвела до істотної відособленості селян у сфері управління, громадського й господарського життя та суду. Скасування ганебної кріпосної залежності селян, здобуття ними цілого ряду прав і свобод відкрило їм можливості для розвитку своєї особистості, формування індивідуальної ідентичності. Селяни, стаючи юридично особисто вільними, виходячи з-під залежності від свого поміщика, залишалися під владою феодально-кріпосницької держави.

 



mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал